Не наші ігри симулякром фашизму

Четвер, 23 травня 2013, 11:15

Після хуцпового флеш-мобу партії влади з усілякими маніпуляціями словом "фашизм" говорити про суть предмету важко. В інтернеті безліч інформаційного сміття: – від політзаяв часів боротьби з українським буржуазним націоналізмом – аж до опусів Олександра Роджерса, що все далі й далі відводять убік від суті питання. Спритники інформаційного фронту допасовують до слова "фашизм" буквально всі страшилки глобального агітпропу: від расизму до гомофобії й нетолерантності.

Таким чином згаданий термін перетворюється на універсальний симулякр пропаганди з міжнародним брендом – "включено все".

В Україну це диво занесене у вигляді погано маскованої технології боротьби проти організованого руху за національну ідентичність, який дехто називає націоналізмом.

В українській політиці таким рухом є ВО "Свобода" зі своєю Програмою захисту українців. Це ще не націоналізм, а попри націоналістичну риторику – консервативний рух за збереження конституційних прав самобутності етнічних українців і за реальний захист національних та життєвих інтересів громадян.

Жорстким націоналізмом європейського взірця цей рух стане лиш тоді, коли українці усвідомлять себе реальною відповідальною більшістю, від якої багато чого повинно залежати в Україні, і почнуть домагатися від влади своїх конституційних прав – передовсім, забезпечення трудової зайнятості, гідної оплати праці та захисту національної економіки й внутрішнього ринку.

Саме це турбує світові корпорації, у тому числі й російські, які не бажають зменшити апетити щодо зиску на кожному з нас. Якраз із метою страхування ризиків зменшення надприбутків внаслідок протидії місцевих націоналістичних сил даються гроші на дивовижні технології "боротьби" із потенційним націоналізмом на так званих територіях впливу.

Навіть невинний рух на захист ідентичності безперечно стоїть поперек горла світовим корпораціям, російським у тому числі.

Найпопулярніша й найдешевша методика превентивної зачистки місцевого націоналізму дуже проста – націоналістів називають фашистами, ворогами свого народу й усього людства, а далі спрацьовує архаїчний стереотип витравлювання фашизму.

Вивих логіки нікого не шокує, бо це звичайний бізнес страхування економічних ризиків на чужих територіях.

В Україні він ідеально вигідний, адже серед нас продовжує працювати совкова боротьба з українським буржуазним націоналізмом. Тобто чимало українців викорінюють власний націоналізм за звичкою й абсолютно безкоштовно. Та й рівень життя більшості населення достатньо низький, щоб йому було не до політики чи організованого націоналізму.

Проте недавні події в Києві засвідчили: хтось дуже зацікавлений у прискоренні процесу "зачистки" України від явної перешкоди необмеженому порядкуванню чужого агресивного капіталу – української ідентичності та націоналізму.

По-літньому сонну, в'яло-позиційну українську політику партія влади несподівано вирішила здивувати масовим антифашистським маршем.

Кому вигідно шукати неіснуючий націоналізм, показуючи пальцем на мирних націоналістів?

Останнім часом чиновники ООН активізували процес написання різних документів, якими закликають такі держави, як Україна, боротись проти фашизму , екстремізму та іншими гріхами нерозвиненої демократії. Пару таких документів взяв за основу й додав до комплекту законодавчої ініціативи "Про заборону реабілітації та героїзації осіб й організацій, що боролися проти антигітлерівської коаліції" нардеп Колєснічєнко.

Схоже на те, що боротьба партії влади із симулякром українського фашизму не є їхнім питомим програмним продуктом, і нагадує дешеву імплементацію згаданої вище технології всесвітньої боротьби з фашизмом та іншими "-ізмами" в комплексі. При цьому мобілізовані учасники полювання на невловимого українського "чужого" із назвою "фашизм" не відають, що таке фашизм, і тим паче – націоналізм.

Проте не варто кепкувати із цього невдалого флеш-мобу.

По перше, він продемонстрував бажану позитивну картинку Європі , яка ніколи не стане розбиратися в суті явища.

По друге, партія влади принагідно одержала цінну інформацію про здатність опозиції мобілізувати населення на протест і реальні протестні настрої в суспільстві.

По третє, влада принагідно виявила радикалів та розумників, і буде шукати спосіб нейтралізувати їх до президентських виборів.

Крім того, влада одержала цінну інформацію про неготовність опозиції негайно назвати єдиного кандидата в президенти. Недарма відразу ж після 18-го травня чимало ЗМІ почали говорити про зрівняння шансів Януковича й Кличка. Та про це окремо.

Найважливіший висновок:

В Україні визначальним чинником ескалації так званої "боротьби з фашизмом" є світовий вплив. Якщо без жодної серйозної інформаційної підготовки й за відсутністю офіційного реєстру фашистських організацій, в Україні відбувається антифашистський марш, – значить, це комусь у світі потрібно.

Мається на увазі не тільки Росія. Саме цей аспект повинен нас насторожити.

Суспільство до цього не готове, достеменно не знає навіть точного, неполітизованого, визначення терміну фашизм.

Будь-хто може перетворити наше поверхове, суто емоційне сприйняття неусвідомленого явища – на потужну інформаційну зброю проти нас, назвавши фашистом і ворогом людства людей, на яких ми можемо надіятися.

Безумовно, світова антифашистська кампанія має приховані мотиви, бо закликають шукати фашизм якраз там, де його ніколи не було. Цілком можливо, що глобалізовані структури вже не можуть контролювати власні апетити, і у світі прогнозується масове, швидке зростання захисного націоналізму народів, доведених до відчаю масовим безробіттям і бідністю. Ніхто не знає, чи це невдоволення дійде до крайньої форми – національної солідаризації під проводом тоталітарної еліти.

Саме по собі явище, яке ми звикли називати фашизмом, виникло не в одній країні, – але точно у відповідь на складну кризову ситуацію.

Важко сказати, чи є сучасна світова криза, яка найперше руйнує людську ідентичність, реальним провокативним чинником появи чогось схожого на неофашизм. Проте ми повинні задуматися над цим, порівняти умови й причини минулі та сучасні, та спромогтись зрозуміти: що таке фашизм насправді, не зі слів сучасних агітаторів, а із праць мислителів того часу.

Якнайкраще для цього підійде дивовижний філософсько-соціальний трактат Миколи Сціборського "Націократія".

Це дуже важливо, бо саме зараз Європа переживає потужний націоналістичний підйом. Правда, там націоналісти очолюють захист ідентичності та оборону національних інтересів, і все більше проникають усередину структур демократичної влади.

А в Україні українців залякують українським націоналізмом. І коли це не допомагає – оголошують боротьбу з фашизмом, маючи на увазі все той же націоналізм. Очолюють боротьбу ті ж самі совкові ідеологи комсомольської роботи, яких у ВПШ навчали правді.

Правді про те, що після того, що сталось й станеться з українцями, кожен українець, навіть російськомовний і навіть справедливий етнічний росіянин чи представник іншого етносу – стануть українськими націоналістами.

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП



powered by lun.ua

Як музичні фестивалі й тури шкодять довкіллю та що з цим можна зробити

Безкоштовні мережі: ДТЕК понад рік не платить "Укренерго"

Допомога замість шантажу: чому перемога Байдена краще для України

Рік роботи парламенту: успіхи й провали в підтримці економіки

Люстрація після звільнення Донбасу: помста або відновлення справедливості?

Офісна нерухомість: прогнози на осінь