Альтернативна мовна політика

514 переглядів
Понеділок, 15 вересня 2014, 11:09
Володимир Ференц
Івано-Франківськ

Слова "мова" і "політика" вже не сприймаються разом. Тому поняття мовної політики варто із сучасною політикою не пов'язувати. Тим паче, що глобальні інформаційні технології управління громадською думкою з допомогою слова ґрунтуються на підміні понять, тому старі канони мовної політики просто не працюють.

Нам потрібна альтернативна політичній мовна політика, як стратегічний план нації: внести мир у сферу комунікації та в особистий світ кожного з нас зокрема й усього громадянського суспільства загалом.

Цього неможливо досягнути за допомогою мовних законів, прийнятих політичним компромісом, як неможливо змусити людину жити за кодексом робота. Загальні правила ми повинні приймати добровільно тільки тоді, коли доведемо собі, що без них нам буде незрівнянно гірше.

Нова мовна політика повинна більше пояснювати, ніж закликати й пропонувати розумні правила життя. Без мови життя людини немислиме, а нерозуміння ролі мови в добу інформації дезорієнтує людину й суспільство стає керованим ззовні. А той, хто захоче нами керувати, робитиме це для власної вигоди, усупереч нашим інтересам і за наш рахунок.

У сучасному світі вигідний для суспільства, чіткий порядок застосування мов є чинником безпеки й добробуту, хоч нас переконують, ніби мовне питання сто двадцяте. Насправді це не так. І свідченням цього є успішне використання маніпуляції мовним питанням в Україні Росією, що стало одним з елементів "гібридної війни".

Перемогти в цій війні Україна може не з допомогою армії, а правильними асиметричними діями у відповідь на гуманітарну агресію Росії. Усе залежить передовсім від кроків президента щодо нормалізації мовної сфери.

Тут важливо додержуватися принципу функціональності мов і недопущення в суспільстві дискусій на мовну тему, поки ще діють запущені Росією технології.

1. У цей час необхідно припинити продукувати мовні закони, тимчасово надовго відмовитися від внесення змін у Конституцію, які б регламентували мовну сферу громадянського й самобутнього життя.

Треба вилучити з лексикону суспільства термін "захист мови", бо в кінцевому випадку насправді йдеться про делікатний світ живої людини, поза яким окремо мова не існує. Замість захисту мови чи примушування говорити мовою, варто говорити про мотиви людського вибору мови в різних ситуаціях життя й відповідальність за наслідки для себе та суспільства.

Це основа інформаційної безпеки суспільства, без оволодіння якою ми не виживемо в час, коли з допомогою інформації відбувається потужний вплив на поведінку людей і націй.

2. Конституція передбачає закон про порядок застосування мов. Але це порядок функціональний, а не компромісно-правовий, тому він повинен спочатку визріти в суспільстві як кодекс поведінки на рівні звичаєвого права.

Досягнути цього можна грамотною офіційною державною пропагандою –просвітою. При цьому всі громадяни, які працюють на державу за гроші з податків, і всі політики та громадські структури повинні демонструвати взірець поведінки за цими правилами, невтомно пояснюючи цікавим, чому це й навіщо.

3. Найгірше, коли дискусії про мови починаються зі штучного терміну "право мови". Для того щоб говорити й користуватися мовою – достатньо заговорити, нікого, не питаючись. Але права вислухати твою мову де-факто не існує. Твою мову на вулиці почують, якщо вона виконує якусь роль у сфері загального інформування.

Отже, мова сприймається в живому народному спілкуванні тільки з позиції функції, яку вона виконує, а також авторитету мовця. Так звані "мовні права людини" насправді є штучним терміном, який виник внаслідок модного штучного поділу етнічної самобутності на складові елементи, щоб затим аналізувати їх окремо один від одного.

Насправді самобутність особи, родини, етносу є неподільним світом внутрішнього життя, що може підтримуватися тільки зсередини носіями мови, культури, духовності, традицій способу життя та господарювання.

Самобутня мова має функцію тільки всередині середовища людей, які цим живуть, і не може нав'язуватись решті суспільства. Держава не повинна й не може підтримувати самобутнього носія мови в його намаганні робити свою мову публічною. У публічній сфері мова втрачає зв'язок з етносом і використовується як засіб комунікації суспільства.

Самобутні етнічні середовища, як незалежні неповторні соціальні організми, не повинні змагатись за поширення мови та вартостей. Вони цікаві один одному лише як культурні екзоти, що тішать естетичним почуттям незвичного й художнього.

Держава не повинна порушувати гармонію самобутності особи, родини, етносу, втручаючись у неї інструментом закону. Вона повинна допомагати розвивати цілісну самобутність тільки тим особам і групам, які мають бажання робити це для себе, і не вимагають умов суспільного поширення мови та цінностей самобутності на все суспільство силою закону.

4. Коли на вулиці люди масово розуміють і відповідають на звернення не своєю рідною мовою, то ця мова виконує якусь комунікативну роль, для громадян держави, регіону, континенту, чи працюють глобально, як англійська.

Для України характерне знання російської. І сприйняття звертання російською засвідчує її реальну функцію мови комунікації в Україні й пострадянському регіоні. Це полегшує ділові та інші контакти з іноземцями, бо саме це – функція мови комунікації.

Легковажна мода українських громадян спілкуватись мовою регіональної комунікації – російською – автоматично скорочує застосування мови державної, яка має важливі функції для комунікації, єдності, безпеки та добробуту суспільства. Про це держава повинна не втомлюватись пояснювати на прикладах типів мовної поведінки громадян та демонструвати бездоганною мовною поведінкою осіб, найманих за кошти податків та політиків і громадських діячів.

5. Державна пропаганда повинна допомогти громадянинові звернути увагу на власну мовну поведінку, демонструючи логічні ланки наслідків, які це має для безпеки, добробуту й успішності держави та суспільства, виводячи як теорему особисту формулу інтересу мово користувача.

Дуже важливо демонструвати на телебачення рольові приклади правильного й неправильного застосування мов і демонструвати негатив неправильної поведінки.

6. Президент повинен знайти спосіб переконати кожного державного утриманця, від міліціонера до міністра чи нардепа – у тому, що йому платять у тому числі й за те, щоб він демонстрував решті суспільства взірець поваги до держави й державної мови.

*   *   *

Перелік настанов не є вичерпним, його можуть написати фахівці. Але вони не переконають дуже великий відсоток населення, яке привчили сприймати тільки російську й не сприймати українську, будь вона хоч тричі державною. Їх не переконає навіть аргумент, що державність української мови потрібна суспільству більше ніж самим етнічним українцям – бо держава наша називається Україна.

Інша мова просто не пасує до нашої державної ідентичності.

Якщо бути чесними, то жодного виграшу від державності мови для себе етнічні українці не одержали. В умовах потужної гуманітарної війни Росії проти державної ідентичності України й пов'язаним із цим лихом витіснення державної мови з усіх сфер діяльності суспільства – етнічні українці почали загрозливо втрачати етнічну самобутність. А під час "гібридної війни" ще й життя за українську мову з витісненням українців агресивним російськомовним середовищем.

Єдина державна мова потрібна не тільки українцям, але й усім громадянам, якщо ми хочемо жити в мирі й достатку. Якщо не бажаємо, щоб Україна більше ніколи не стала полігоном "гібридної війни".

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП



powered by lun.ua
Як ніколи не видати книгу
Саркастичні ситуації, які допоможуть вам краще зрозуміти, як варто і не варто комунікувати з партнерами (навіть якщо ви видаєте книгу самостійно).
Штайнмаєр – не лікар. Як Зеленський продовжує дипломатію імені Порошенка
Війна України та Росії за Донбас це не про володіння шматком териконів. Це історія про контроль, інтриги і в перспективі – хто ж кому всучить на фінансування ці понівечені землі і скалічені душі.
Десять кроків до рівних доріг
У 2020 році уряд планує збільшити майже на 40% фінансування на ремонт та розбудову доріг. Але за рахунок цього ми не вирішимо проблему поганих доріг в Україні. Потрібна реформа галузі.
Скасування пайової участі: інфраструктурний колапс маленьких міст
У передмісті Києва та інших великих міст України може зупинитися будівництво всіх шкіл та садочків, які нині тривають.
Безвихідь без уваги. Казус підривника моста Метро
Випадок з АТОшніком, який погрожував підірвати міст Метро, повинен нам дати зрозуміти, що не в нього проблеми після війни, а у нас у всіх. І чим раніше ми прокинемося у хаті скраю, тим цілішою буде ця хата, цей дім. (рос.)
Виклики та ризики уряду Гончарука
Подолання бідності, тотального патерналізму, олігополії та економічне зростання як основні виклики для Зе!Кабміну.
Чи збирається "зелена команда" перетворювати радянську вищу освіту у європейську?
Сказати, що нічого не змінилося у вищій школі за роки незалежності було б нещиро. Але ще менш щиро було б сказати про якісь суттєві зміни.