Блекаут Криму: зупинити не можна продовжити

П'ятниця, 11 грудня 2015, 09:02

Нервова реакція високопосадовців РФ і блефування кримських маріонеток Кремля ще раз підкреслюють, що блекаут став надзвичайно дієвим і ефективним заходом, котрий міг дати українській владі стратегічну ініціативу.

Інуціативу, яку ця влада навіть не особливо шукала, покладаючись останнім часом на дядька Сема та фрау Ангелу.

Ні, росіяни можуть відмовитися від українського струму. Скільки там тієї зими і зовсім мало ночі!

Але поновлення енергозабезпечення в тому обсязі, яке Крим мав досі, – на думку фахівців можливе лише років за два і обійдеться не менше ніж у два мільярди доларів США. А якщо врахувати ніким не гарантовану якість китайських кабелів, надзвичайно примхливе дно Керченської протоки із сильною течією та масштаби російського пограбування бюджетних коштів – то все це слід помножити мінімум удвічі.

І хоч українська сторона завдяки ініціативі громадських активістів отримала могутній засіб вести переговори з позиції сильних аргументів, вона вчергове відступила й дала можливість запустити частину струму.

Так, невелику частину. Але кримськими маріонетками це сприйнято було як перемогу і чергову українську поразку.

Та все ж найбільше дивує не часткове поновлення електропостачання, а відсутність будь-якого пояснення української влади доцільності заходу. І своїх дій.

Київ не дочекався виконання жодної зі справедливих вимог активістів. А саме вони зробили те, що, врешті, мали зробити українські керівники ще рік тому, перекривши енергозабезпечення регіону, котрий проголосував за приєднання до РФ і в неприпустимій у сучасній цивілізованій міжнародній практиці спосіб відокремився від України.

Україна знову нещадно й зі тріском програла. Програла там, де просто й легко могла вигравати, диктуючи свої умови на правах сильного.

Тим більше публічно виставляючи справедливі умови, які б не заперечила й не спростувала б жодна найгуманніша світова організація:
– припинення кримінального переслідування за політичні погляди українських громадян,
– звільнення їх з-під варти і з в’язниць,
– звільнення всіх військовополонених,
– припинення бойових дій на Сході України
– відведення з окупованої території бойової техніки РФ під міжнародним наглядом і письмові гарантії неповернення на територію України як військових підрозділів, так і бойової техніки й озброєнь.
– і обов’язкові письмові зобов’язання толерувати всі кримськотатарські й українські організації на території півострова.

Що вже й говорити про таку дрібницю, як необхідність переходу в розрахунках за електроенергію на світові ціни, як, зрештою, Україна це робить за російський газ.

Що в цих вимогах є несправедливого чи неприйнятного? Чи, може, щось ображає одну зі сторін? Це було б абсолютно взаємоприйнятне й взаємокорисне рішення. А все останнє залишили б на вердикт міжнародних судів, котрі й винесли б остаточні рішення як щодо анексії, так і щодо всіх інших проблем.

Назвати дивною відмову української влади скористатися таким пречудовим важелем, який активна громадськість дала їм до рук – це нічого не сказати. Тим більше вони добре знали, що громадська думка в своїй переконливій більшості підтримує відрізання Криму від українського енергопостачання.

Але українці, без сумніву, погодилися б і на нові умови й саме на таку ціну питання.

Та хоч така можливість ще не до кінця упущена, однак часткове поновлення енергопостачання свідчить, що незабаром воно може бути відновлено в повному обсязі.

Принизливо? Дуже.

Хтось натякає на неймовірний тиск наших західних партнерів, котрі вимагають негайного відновлення електропостачання до Криму. Мовляв, не хочуть зайвий раз дразнити російського ведмедя. Але в українських лідерів на те є дуже переконлива відмовка з практично однозначною громадською думкою та досить справедливими й вмотивованими власними умовами.

На фоні приголомшливих звинувачень одеського губернатора Міхаела Саакашвілі в корупції цілої групи українських олігархів та державних чиновників, постає питання щодо персональної зацікавленості когось із найвищого українського керівництва в продовжені контракту енергозабезпечення півострова.

Не треба думати, що ті, хто укладав цю угоду більше року тому, не знали, що вони монополісти й можуть диктувати умови, вигідні державі – приблизно так, як це роблять росіяни у визначені ціни на газ для України.

Але чомусь цього не було зроблено. Але ми добре розуміємо, що в країні тотальної корупції чиновного апарату таке трапляється повсякчас. І корупція в Україні при підписанні різного роду угод найшвидше правило, а не виняток.

Звинувачення даремні й безпідставні? Гаразд, вибачимося й знімемо капелюхи, якщо хтось із державних мужів пояснить, що змушений був під тим чи іншим тиском укласти саме таку угоду.

Але ніхто досі не пояснив.

Хоча нині складаються саме такі форс-мажорні обставини, через які якраз варто буквально не виходити з телестудій і документально доводити свої чесноти. Бо навіть американський віце-президент їх може не захистити, незважаючи на обіцянки.

І не треба нікого залякувати можливим розвалом коаліції, коли раптом хтось образиться й оголосить про свій вихід. А цей чоловік упевнений, що його підтримає його фракція? Чи за нього добрі справи чи проведені реформи самі говорять?

Дуже шкода, що через відсутність твердого державницького хребта й чіткої позиції втрачається реальна можливість отримання стратегічної ініціативи, котра дала б можливість і кровопролиття на Сході припинити, і м’яко вказати Москві на її місце. І нарешті здати в архів недолугі й неефективні Мінські угоди.

Щоправда, ще є трохи часу. І ще менше сподівань на нинішню політичну еліту, для якої особисті інтереси зажди превалювали над державними.

Гадаєте, щось змінилося?..

Віктор Мороз, спеціально для УП



powered by lun.ua

Тіньова торгівля в Україні — хто винен і що робити?

Як блочні тарифи допоможуть запобігти зневодненню країни

Обережно, вступ: як школярам обрати справді затребувану професію

Не вагайтеся – вакцинуйтеся!

Ручкою та папером. Чому корупція боїться офіційних запитів

Гаражний бум. Як під Львовом роздерибанили землі