Грузини – на вихід. Етнічні чистки чи політичний тиск?

Четвер, 23 листопада 2017, 13:00

У вирі останніх політичних подій, як-то загострення конфлікту між ГПУ та НАБУ чи заяви колишнього керівника департаменту НАЗК щодо фальсифікацій перевірок електронних декларацій з боку голови НАЗК Наталії Корчак ми зовсім не помітили не менш важливих процесів.

А саме – безпрецедентне видворення з України громадян Грузії, які законно проживали на території нашої країни та були у той чи інший спосіб пов’язані з третім президентом Грузії Міхеілом Саакашвілі, який нині є лідером опозиційної політичної партії "Рух нових сил".

Перша хвиля депортації відбулася малопомітно, коли 21 жовтня 2017 року представники влади провели спецоперацію з затримання та вивезення трьох громадян Грузії:

– Давіда Макішвілі (підполковник грузинської армії, учасник АТО та інструктор Нацгвардії України),

– Міхеіла Абзіанідзе (був водієм Міхеіла Саакашвілі та офіційно перебуває у шлюбі з українкою, має чотиримісячну доньку Ніколь),

– Георгія Рубашвілі (екс-начальник охорони президента Саакашвілі).

Друга хвиля депортаціїї відбулася 17 листопада.

До арендованої квартири, у якій проживав грузинський журналіст телеканалу Руставі-2 Тамаз Шавшишвілі, увірвалися спецпризначенці, вдарили його пістолетом в обличчя, а потім побили ногами.

Далі Тамаза та ще трьох грузин – Мамука Абашидзе, полковника грузинської армії, учасника АТО та інструктора спецназу Нацгвардії України, Зураба Цинцадзе, колишнього охоронця Саакашвілі, та Вано Надірадзе, підполковника й учасника АТО – гелікоптерами вивезли до Одеси.

Далі їх примусово посадили на паром та видворили до грузинського порту Поті, тримаючи у грузовому відсіку в повній ізоляції без будь-яких засобів зв’язку.

Основним мотивом для депортації зазначених громадян Грузії стало рішення СБУ: начебто вони становлять загрозу національній безпеці України та ведуть діяльність, яка суперечить її інтересам.

У мене як пересічного громадянина цієї країни, якому небайдуже, що тут відбувається і яке майбутнє чекає на нас з вами, виникають справделиві запитання:

Чи не є дії органів державної влади повним порушенням прав людини. Чи не зловживають предстаники владної верхівки повноваженнями, якими їх наділив народ для того, аби вони найперше дбали про країну та благополуччя її громадян, а не використовували для політичних репресій?

Чи можемо ми з вами після таких фактів називати Україну правовою державою? Чи дійсно грузинські громадяни, які були учасниками АТО та ризикували своїм життям заради нас з вами, становлять загрозу для України?

Чому такої загрози не вбачають у тих, хто щоденно демонструє лояльність до Росії – реального агресора? Чи готова українська влада понести відповідальність за свої дії?

Словом, запитань до чинної української влади насправді дуже багато. Але реальних відповідей наразі немає.

Однак факт залишається фактом: громадяни Грузії зараз перебувають під пильним наглядом влади в Україні. Чи це діяльність, яка ведеться заради боротьби з політичним опонентом Міхеілом Саакашвілі?

Чи ми маємо справу з, як би прикро не звучало, етнічними чистками?

Назарій Сіцинський, кандидат наук у сфері державного управління, спеціально для УП



powered by lun.ua