Медики під прицілом

1270 переглядів
Субота, 21 березня 2020, 09:00
Варвара ПахоменкоVarvara Pakhomenko
голова представництва міжнародної гуманітарної неурядової організації "Женевський заклик" в Україні

Коли світ протистоїть пандемії коронавірусу, першими на цей виклик відповідають медики, нерідко ризикуючи своїм здоров'ям та життям.

Проте українські медики на Донбасі живуть в умовах постійного ризику вже сьомий рік. Від початку збройного конфлікту.

9-го березня, з безпілотника на авто українських військових медиків було скинуто дві осколкові гранати. Це сталося біля Талаківки Донецької області. Сліди від вибухів залишилися на даху машини поряд з емблемою червоного хреста.

1-го лютого на Донбасі загинула військовий медик Клавдія Ситник. Її автомобіль потрапив під обстріл, коли вона везла ліки на позиції українських бійців біля Новотошківського Луганської області.

Іще одна жінка-медик, Ірина Шевченко, загинула на початку липня біля Водяного. Її було смертельно поранено, коли вона перевозила пораненого в санітарному автомобілі. Разом з нею загинув військовий, який їй допомагав.

Іще один медик, Володимир Маркевич, загинув від снайперської кулі минулого березня під Мар'їнкою.

У жовтні, згідно з повідомленнями, було обстріляно цивільну швидку біля села Біла Кам'янка на непідконтрольній території. Було поранено водія та санітара. У лютому 2017 року було обстріляно авто медиків у Донецьку. Поранено водія, фельдшера та цивільного пасажира.

Під час боїв за Дебальцеве п'ять років тому четверо військових медиків було вбито за один день, 9 лютого. Вони потрапили у засідку на санітарному авто, евакуюючи поранених. У серпні 2014 у Донецьку під артобстріли потрапила лікарня Калініна. Її лікарі та пацієнти ховалися в підвалі.

Від початку конфлікту на Донбасі за урядовою статистикою загинуло близько 50 українських військових медиків.

Міжнародне гуманітарне право забороняє стріляти у військових та цивільних медиків, обстрілювати або захоплювати медичні установи чи автомобілі.

Напади на медпрацівників, в тому числі і військових медиків, заборонені Женевськими конвенціями. Тому медмашини мають спеціальне маркування – червоний хрест, червоний півмісяць, червоний ромб або ж синя сніжинка, так звана "зірка життя".

Однак реалії цього конфлікту такі, що медики часто стараються виїздити до пацієнтів на темних машинах і без позначок, аби не привертати увагу. У селищі Зайцеве, де я була у січні, волонтери медичної служби ASAP Rescue чесно сказали мені, що так їм спокійніше, особливо вночі.

Ніч, це той час коли обстрілів найбільше і цивільну швидку в Зайцеве викликати неможливо. Тому медичні волонтери – це єдина надія для селища, яке колись було передмістям Горлівки, і лише половина якого зараз підконтрольна Україні.

Самі ж медики казали мені, що, ймовірно, на початку війни військові, не бажаючи того, поставили їх під ризик. Тоді, у 2014-2015, були випадки, коли медичні автомобілі використовували не за призначенням. У них возили солдатів, зброю, журналістів, гуманітарку. В результаті, медичні автомобілі стали мішенню.

На мішень можуть перетворюватися і лікарні, якщо у їхніх дворах стоять танки, а у корпусах розміщуються військові штаби. Ці порушення можуть поставити і військових, і цивільних медиків під удар.

У 2018 році, за даними SafeGuardianHelth, групи неурядових організацій що займаються захистом медиків у зонах конфлікту, в Україні сталося 11 нападів на медпрацівників та медичні об'єкти. За даними ВООЗ, понад 150 медичних об'єктів зазнали пошкоджень у зоні конфлікту на Донбасі впродовж 2014-2016 років.

Війна триває, і на ній гинуть ті, хто повинен рятувати життя. При цьому міжнародне гуманітарне право якраз народилося із захисту права на медичну допомогу.

Швейцарський купець Анрі Дюнан, проїжджаючи у 1859 році місце битви під Сольферино, був шокований безліччю поранених, які зосталися на полі бою. Повернувшись до Женеви, він створив з однодумцями організацію, що стала предтечею Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Дюнан та його соратники запропонували уряду Швейцарії закріпити на міждержавному рівні захист поранених та медиків під час збройних конфліктів, незалежно від їхньої приналежності.

У 1864 році було підписано Першу Женевську конвенцію, і захист поранених та медиків під час війни став частиною міжнародного гуманітарного права.

Відтоді страта чи відмова у допомозі пораненим, напад на медпрацівників та медичні установи є воєнним злочином. Адже поранений чи хворий солдат, якщо він склав зброю, це вже не учасник бою – це людина якій потрібна допомога.

Loading...

Військові командири не мають права вирішувати, кому і в якому порядку надавати медичну допомогу. Це справа лікарів. Тільки лікарі можуть проводити так зване "сортування поранених", тобто приймати рішення, кому допомагати першому з огляду на серйозність поранення та шанси вижити.

Навіть якщо військові знають, що протилежна сторона використовує медичний заклад у воєнних цілях, вони не мають права одразу ж обстрілювати його. Міжнародне гуманітарне право вимагає від них спершу повідомити сторону противника, що вони готують обстріл, аби дати змогу військовим залишити лікарню і врятувати її, або ж медикам та хворим евакуюватися звідти. Це правило діє як для державних, так і для недержавних збройних формувань.

Не тільки лікарі чи медсестри, а і водії медичних чи санітарних машин, співробітники лікарень і всі хворі, які там перебувають, теж захищені міжнародним гуманітарним правом.

Разом з тим, медики повинні знати, що, вступаючи у бій або ж використовуючи медичні автомобілі у воєнних цілях, вони втрачають свій захист.

Військові медики мають при собі зброю, але можуть застосовувати її лише для того, щоб захистити себе чи захистити пацієнта.

Але свій захист медики чи медичні автомобілі можуть втратити лише тимчасово. Тому напад на медмашину, навіть якщо раніше її використовували у воєнних цілях, є порушенням міжнародного гуманітарного права. 

Ці правила було створено понад 150 років тому. Їхня мета – рятувати життя і вони вже врятували безліч життів. Ігнорування ж цих правил призвело і призводитиме до багатьох смертей.

Варвара Пахоменко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Міни не знають карантину
За даними ООН, у 2019 році міни були причиною 35% випадків смертей та поранень цивільного населення Донбасу, пов'язаних з війною.
Секс рік по тому: чи змінилось наше життя з новим законом про статеву свободу
За період з 1 січня 2019 року не знайдено жодного судового рішення про притягнення до відповідальності за неправдиве звинувачення у зґвалтуванні.
Українське диво: громадські ініціативи – наша секретна зброя і шанс на порятунок
Солідарність – це здатність людини діяти, спираючись не на найбільш ефективні підходи, а на причетність. (рос.)
Скільки держава витрачає на маски
Дефіцит масок відчувають не тільки громадяни, але й державні замовники: лікарні, військові, органи влади. Якими були ціни на медичні маски протягом останніх трьох місяців на Prozorro?
Земля і вірус: як владі підтримати фермера
В умовах економічної кризи та запуску ринку землі влада має підтримати вітчизняного агровиробника.
Не подобається? Звалюй! Або чому карантин оголив вразливість ґіґ-економіка
Коронавірус загострив усі невизначеності статусу водіїв і кур'єрів таких компаній, як Glovo, Uber, Bolt, Raketa, Uklon та ін. Чи мають їх працівники право на соціальні гарантії та за чий рахунок?
Консультативна рада в Мінську: вихід з глухого кута або шлях до дестабілізації?
Києву потрібен конструктивний спосіб реінтегрувати свої території на Донбасі, уникаючи збільшення кровопролиття. (рос.)