Медведчук шукає шлях до серця Кучми
Субота, 29 грудня 2001, 19:33
"Дорогі товариші! Сьогодні ми зібрались, щоб визначитись зі стратегією перемоги на виборах", - відкрив Медведчук політраду СДПУ(О) у п'ятницю. Не відомо, чи була друга, закрита для преси частина засідання успішною і чи було знайдено рецепт перемоги пошарпаних останнім часом ес-деків. Відкрита ж частина була присвячена тільки одній темі – шельмуванню опонентів СДПУ(О).
Це була перша після відставки публічна промова Медведчука. І по її закінченні принаймні три політичні сили мали б викликати ес-дека на дуель. Якщо відверто, то востаннє лексику з подібною тональністю на адресу ворогів доводилось чути 1 травня – біля пам'ятника Леніна у виступі прихильника КПРС з симптоматичним блиском в очах. Тепер відзначився лідер СДПУ(О).
Два тижні тому Медведчук казав, що у нього разом з відставкою розв'язалися руки. Можливо, це анатомічні аномалії, але у п'ятницю він демонстрував вправне користування іншим органом, який, безперечно, з втратою посади також став вільним.
У своєму виступі після стислих тез про розбудову СДПУ(О) широкої партійної структури та співпраці з прагматичними силами Медведчук зайнявся опонентами. Він поставив клеймо на кожному. Раніше Медведчук ніколи не переходив на особистості, тепер же надолужив усі місяці, протягом яких жовч збиралася за залізною маскою віце-спікера. Одним словом, "Подробиці тижня" отримали гарний матеріал для недільного ефіру.
Медведчука просто треба цитувати… І пам'ятати, що дипломатичність – це риса характеру, яка у нормальних країнах властива не лише послам і міністрам закордонних справ.
"Сьогодні кожна собака кидається на нашу партію. Проти соціал-демократів об’єднались ліві та праві фракції. До них долучилась група перевертнів-центристів з "Єдності" та "Солідарності" та колишнє оточення Павла Лазаренка. Такі події мають історичний аналог. На початку 30-х років у Німеччині соціал-демократів цькували з двох боків комуністи та нацисти. Адже крайнощі, як відомо, збігаються. Нині історія повторюється. Але цього разу у вигляді фарсу.
Оскільки, на відміну, від минулих часів, нашисти та комуністи є не настільки сильними, щоб диктувати свою волю. Комуно-націоналістичний альянс не має історичних шансів. Ми сприймаємо виклик і готові йому протистояти.
...
З правого боку знаходиться "Наша Україна" та виборчий блок "Народний Рух України" (про нього, до речі, Медведчук більше не згадував). Всередині "Нашої України" існує як ультрарадикальна, так і поміркована тенденції. З цього погляду "Наша Україна" дуже нагадує КПУ. Праві сили використовують у своїх інтересах надмірні амбіції Віктора Ющенка. Радикали та підлабузники з оточення прищеплюють йому усіляку месіанську та романтичну маячню. А він вже вірить, що незабаром, як і належить пророку та месії України, має в'їхати до золотих воріт Києва на віслюку. Дивна та незрозуміла поведінка для людини з вищою фінансово-економічною освітою.
Все це взагалі справляє враження якогось трагікомічного фарсу. Спадає на думку, що для радикальних прибічників "Нашої України" час зупинився. Вони назавжди відстали від життя. Ці люди живуть нібито не у сучасній урбанізованій країні за доби глобалізації, а десь усередині ХІХ століття. Вони не знають України, а лише лицемірно вдають свою любов до "вишневих садочків". Це – не патріотизм, а чистісіньке блюзнірство. Це – не українська політика, а чергова "малоросійська оперета".
Щиро кажучи, мені геть набридла постійна лайка, яка лунає з боку Ющенка на мою адресу. Він весь час згадує про якісь міфічні кривди, які я нібито йому заподіяв. Весь час скаржиться та ображається. Було б, напевне, краще, якби у такій ситуації він зосередився на своєму головному покликанні – бджільництві. Це – моя щира порада.
[Цікаво, що цей абзац про "бджільництво" Медведчук у своєму виступі не прочитав. Однак він був у тексті його промови, розісланою прес-службою СДПУ(О)]
А інша порада полягає у тому, щоб "Наша Україна" якомога скоріше позбулась радикалів й екстремістів у своєму складі. Ці люди лише ганьблять Україну перед зовнішнім світом. А ми, як завжди, готові допомогти Віктору Андрійовичу добрими рекомендаціями та щиросердими пропозиціями.
Так ми зможемо уникнути головної небезпеки, яку містить у собі "Наша Україна". Ця небезпека викликана тим, що її прибічники збираються голосувати персонально за Віктора Ющенка. Однак під його прапором до Верховної Ради може прийти група осоружних для виборців націонал-радикалів. Цим людям місце не у парламенті, а у зовсім іншому закладі. Вони не тільки не здатні об’єднати націю, а, навпаки, сіятимуть розбрат та безлад. Та коли виборці схаменуться, може бути вже пізно.
Разом з тим у "Нашій Україні" є багато, і ми це визнаємо, цілком поміркованих політиків. Зважаючи на те, що "Наша Україна" розвалиться незабаром після парламентських виборів, я не виключаю перспективи співпраці з ними. Певен, що для таких діячів сусідство з радикалами є лише вимушеним моральним компромісом, продиктованим політичною кон’юнктурою.
…
Однією з найбільш дивних прикмет сучасного політичного життя є існування так званої "ліво-правої опозиції". Йдеться про діяльність т.з. "антикучмістів", керованих Юлією Тимошенко та Олександром Морозом. Їх об’єднує не ідеологічна спільність, а особиста ненависть до Президента України.
Досить дивна позиція для політиків, які претендують на те, щоби їх сприймали серйозно. Антикучмісти мають чимало спільного з "Нашою Україною". Прибічники як Тимошенко, так і Ющенка одностайні у своєму прагненні довести, що нинішні парламентські вибори мають значення лише як прелюдія президентських. Мовляв, важливі не партії та інші політичні сили, а харизматичні персони, які їх очолюють. Це – типовий приклад так званого азіатського, а точніше антиправового політичного мислення. За радянських часів він звався "культом особи".
Ми, певна річ, не заперечуємо впливу результатів парламентських виборів на майбутні президентські. Однак плутати президентські та парламентські вибори не треба. Метою парламентських виборів для нас є формування конструктивної, відповідальної та дисциплінованої парламентської більшості, в якій СДПУ(О) відіграватиме чільну роль. Це – аксіома. Для нас найбільше значення має посилення в результаті парламентських виборів політичних партій та формальних юридичних процедур. Це – єдино прийнятний для України та соціал-демократії європейський правовий шлях.
Навпаки, політики з табору Тимошенко та Мороза зацікавлені не у стабільній діяльності парламенту, а у його розвалі. Адже антикучмівська опозиція має на меті лише одне - за будь-яку ціну домогтись перерозподілу фінансових ресурсів на свою користь. Головним засобом для цього є захоплення президентського престолу. А парламент їм потрібен лише як тимчасова ширма для пропаганди власних дестабілізаційних планів. Це – типова авантюрна тактика. Вони жадають необмеженої президентської влади, а ми - влади закону та дієздатного парламентаризму.
До речі, нещодавно я почув звернення однієї небайдужої до долі нашої партії жіночки – Юлії Володимирівни Тимошенко – з наполегливим проханням не приховувати владні амбіції. Мовляв, усі лідери політичних партій, і Юлія Володимирівна насамперед, жадають президентської влади, а Медведчук, навпаки, виявляє партійну скромність. Ясна річ, вельми складно опиратись спокусливим пропозиціям, які надходять з боку такої чарівливої (слово "чарівливої" Медведчук також не прочитав) особи як пані Тимошенко, однак мушу розчарувати Юлію Володимирівну: я не хочу складати їй приємну компанію. А чому – хай вона сама здогадається.
На відміну від антикучмістів, ми не заперечуємо співробітництво з існуючою владою. СДПУ(О) складається з людей насамперед конструктивних, ділових та по-державницькі налаштованих. Для нашої партії головне – це результат. При цьому наша політика є ідеологічною, тобто вона грунтується на соціал-демократичних цінностях. А от у наших опонентів з "право-лівої опозиції" ніякої ідеології немає і не було. Їх цікавить лише влада заради самої влади. Адже не може бути ідеологією заяложене гасло "Україна без Кучми". Ми підтримували і будемо підтримувати виконавчу владу у тих її діях, які сприяють втіленню в життя соціал-демократичних ідеалів".
***
Читач може здивуватися, але насправді ці невитримані репліки Медведчука – по суті вода. Огризання з опонентами - зовсім не основна мета, яку переслідував ес-дек.
Головний адресат – це не ми з вами, а один-єдиний глядач. "Це легке загравання", - сказав Медведчук, пояснюючи критику опонентів. Думав, що це звучатиме смішно. Однак сказано це було ним не у переносному, а у прямому сенсі. Об'єкт "залицяння" СДПУ(О) – не Тимошенко з Ющенком, а всемогутній Леонід Данилович.
Електорат колишніх прем'єра та віце-прем'єра за Медведчука не голосуватиме. Тим більше прихильники Мороза. Змішуючи із землею опонентів, збільшення рейтингу Медведчук не досягне. Й опозиціонери з проющенківцями у ес-деків голоси не відберуть. Все, що СДПУ(О) здобуде на виборах 2002 понад свої 4-5%, буде взято у прокучмістів – і в першу чергу від "За єдиної України". Яку й сам Медведчук називає "найближчим сусідом". А щоб відібрати трохи провладного електорату, з владою треба кохатися.
Непомітним абзацом у доповіді Медведчука стояв ключ, який пояснює цю нестриману критику. "Для нас не є таємницею "діяльність" ряду чиновників, які на словах лояльні, а насправді тримають каміння за пазухою. Очевидно, що ці добродії намагатимуться використати в окремих регіонах проти нас так званий "адмінресурс". Хай спробують". Далі Медведчук розповів про кримінальну відповідальність за використання адмінресурсу.
Все дуже просто. Стріли, запущені Медведчуком на адресу Ющенка, Мороза і Тимошенко – це клятва вірності Кучмі. Домогтися, щоб у влади не було бажання працювати проти СДПУ(О). А вирішення цього питання у компетенції однієї лише людини.
Зверніть увагу: про комуністів, які є й ідеологічними опонентами СДПУ(О), і авангардом коаліції з його відставки, Медведчук сказав дуже стримано: "Зміна поколінь у КПУ спричинить посилення поміркованих сил та соціал-демократичних настроїв. Отже, час працює на нашу ідеологію. Лівий фланг рано чи пізно буде соціал-демократизовано".
Пояснення таких скупих і стриманих слів Медведчука дуже просте - для Кучми КПУ не є ворогом. Комуністи не несуть йому жодної загрози. І скальп "коммі" для "гаранта" не має жодної цінності.
Тільки підкравшись до тіла Кучма, Медведчук отримає можливість діяти не з розв'язаним язиком, а дійсно з вільними руками. Він підійде на дистанцію, з якої можна наносити удар. Бо головний ворог Медведчука абсолютно не Мороз, зовсім не Тимошенко і навіть не Ющенко. Звати його Володимир Михайлович Литвин, який цієї осені почав складати іспит на спроможність бути наступником Кучми на посаді президента України.
Це була перша після відставки публічна промова Медведчука. І по її закінченні принаймні три політичні сили мали б викликати ес-дека на дуель. Якщо відверто, то востаннє лексику з подібною тональністю на адресу ворогів доводилось чути 1 травня – біля пам'ятника Леніна у виступі прихильника КПРС з симптоматичним блиском в очах. Тепер відзначився лідер СДПУ(О).
Два тижні тому Медведчук казав, що у нього разом з відставкою розв'язалися руки. Можливо, це анатомічні аномалії, але у п'ятницю він демонстрував вправне користування іншим органом, який, безперечно, з втратою посади також став вільним.
У своєму виступі після стислих тез про розбудову СДПУ(О) широкої партійної структури та співпраці з прагматичними силами Медведчук зайнявся опонентами. Він поставив клеймо на кожному. Раніше Медведчук ніколи не переходив на особистості, тепер же надолужив усі місяці, протягом яких жовч збиралася за залізною маскою віце-спікера. Одним словом, "Подробиці тижня" отримали гарний матеріал для недільного ефіру.
Медведчука просто треба цитувати… І пам'ятати, що дипломатичність – це риса характеру, яка у нормальних країнах властива не лише послам і міністрам закордонних справ.
"Сьогодні кожна собака кидається на нашу партію. Проти соціал-демократів об’єднались ліві та праві фракції. До них долучилась група перевертнів-центристів з "Єдності" та "Солідарності" та колишнє оточення Павла Лазаренка. Такі події мають історичний аналог. На початку 30-х років у Німеччині соціал-демократів цькували з двох боків комуністи та нацисти. Адже крайнощі, як відомо, збігаються. Нині історія повторюється. Але цього разу у вигляді фарсу.
Оскільки, на відміну, від минулих часів, нашисти та комуністи є не настільки сильними, щоб диктувати свою волю. Комуно-націоналістичний альянс не має історичних шансів. Ми сприймаємо виклик і готові йому протистояти.
...
З правого боку знаходиться "Наша Україна" та виборчий блок "Народний Рух України" (про нього, до речі, Медведчук більше не згадував). Всередині "Нашої України" існує як ультрарадикальна, так і поміркована тенденції. З цього погляду "Наша Україна" дуже нагадує КПУ. Праві сили використовують у своїх інтересах надмірні амбіції Віктора Ющенка. Радикали та підлабузники з оточення прищеплюють йому усіляку месіанську та романтичну маячню. А він вже вірить, що незабаром, як і належить пророку та месії України, має в'їхати до золотих воріт Києва на віслюку. Дивна та незрозуміла поведінка для людини з вищою фінансово-економічною освітою.
Все це взагалі справляє враження якогось трагікомічного фарсу. Спадає на думку, що для радикальних прибічників "Нашої України" час зупинився. Вони назавжди відстали від життя. Ці люди живуть нібито не у сучасній урбанізованій країні за доби глобалізації, а десь усередині ХІХ століття. Вони не знають України, а лише лицемірно вдають свою любов до "вишневих садочків". Це – не патріотизм, а чистісіньке блюзнірство. Це – не українська політика, а чергова "малоросійська оперета".
Щиро кажучи, мені геть набридла постійна лайка, яка лунає з боку Ющенка на мою адресу. Він весь час згадує про якісь міфічні кривди, які я нібито йому заподіяв. Весь час скаржиться та ображається. Було б, напевне, краще, якби у такій ситуації він зосередився на своєму головному покликанні – бджільництві. Це – моя щира порада.
[Цікаво, що цей абзац про "бджільництво" Медведчук у своєму виступі не прочитав. Однак він був у тексті його промови, розісланою прес-службою СДПУ(О)]
А інша порада полягає у тому, щоб "Наша Україна" якомога скоріше позбулась радикалів й екстремістів у своєму складі. Ці люди лише ганьблять Україну перед зовнішнім світом. А ми, як завжди, готові допомогти Віктору Андрійовичу добрими рекомендаціями та щиросердими пропозиціями.
Так ми зможемо уникнути головної небезпеки, яку містить у собі "Наша Україна". Ця небезпека викликана тим, що її прибічники збираються голосувати персонально за Віктора Ющенка. Однак під його прапором до Верховної Ради може прийти група осоружних для виборців націонал-радикалів. Цим людям місце не у парламенті, а у зовсім іншому закладі. Вони не тільки не здатні об’єднати націю, а, навпаки, сіятимуть розбрат та безлад. Та коли виборці схаменуться, може бути вже пізно.
Разом з тим у "Нашій Україні" є багато, і ми це визнаємо, цілком поміркованих політиків. Зважаючи на те, що "Наша Україна" розвалиться незабаром після парламентських виборів, я не виключаю перспективи співпраці з ними. Певен, що для таких діячів сусідство з радикалами є лише вимушеним моральним компромісом, продиктованим політичною кон’юнктурою.
…
Однією з найбільш дивних прикмет сучасного політичного життя є існування так званої "ліво-правої опозиції". Йдеться про діяльність т.з. "антикучмістів", керованих Юлією Тимошенко та Олександром Морозом. Їх об’єднує не ідеологічна спільність, а особиста ненависть до Президента України.
Досить дивна позиція для політиків, які претендують на те, щоби їх сприймали серйозно. Антикучмісти мають чимало спільного з "Нашою Україною". Прибічники як Тимошенко, так і Ющенка одностайні у своєму прагненні довести, що нинішні парламентські вибори мають значення лише як прелюдія президентських. Мовляв, важливі не партії та інші політичні сили, а харизматичні персони, які їх очолюють. Це – типовий приклад так званого азіатського, а точніше антиправового політичного мислення. За радянських часів він звався "культом особи".
Ми, певна річ, не заперечуємо впливу результатів парламентських виборів на майбутні президентські. Однак плутати президентські та парламентські вибори не треба. Метою парламентських виборів для нас є формування конструктивної, відповідальної та дисциплінованої парламентської більшості, в якій СДПУ(О) відіграватиме чільну роль. Це – аксіома. Для нас найбільше значення має посилення в результаті парламентських виборів політичних партій та формальних юридичних процедур. Це – єдино прийнятний для України та соціал-демократії європейський правовий шлях.
Навпаки, політики з табору Тимошенко та Мороза зацікавлені не у стабільній діяльності парламенту, а у його розвалі. Адже антикучмівська опозиція має на меті лише одне - за будь-яку ціну домогтись перерозподілу фінансових ресурсів на свою користь. Головним засобом для цього є захоплення президентського престолу. А парламент їм потрібен лише як тимчасова ширма для пропаганди власних дестабілізаційних планів. Це – типова авантюрна тактика. Вони жадають необмеженої президентської влади, а ми - влади закону та дієздатного парламентаризму.
До речі, нещодавно я почув звернення однієї небайдужої до долі нашої партії жіночки – Юлії Володимирівни Тимошенко – з наполегливим проханням не приховувати владні амбіції. Мовляв, усі лідери політичних партій, і Юлія Володимирівна насамперед, жадають президентської влади, а Медведчук, навпаки, виявляє партійну скромність. Ясна річ, вельми складно опиратись спокусливим пропозиціям, які надходять з боку такої чарівливої (слово "чарівливої" Медведчук також не прочитав) особи як пані Тимошенко, однак мушу розчарувати Юлію Володимирівну: я не хочу складати їй приємну компанію. А чому – хай вона сама здогадається.
На відміну від антикучмістів, ми не заперечуємо співробітництво з існуючою владою. СДПУ(О) складається з людей насамперед конструктивних, ділових та по-державницькі налаштованих. Для нашої партії головне – це результат. При цьому наша політика є ідеологічною, тобто вона грунтується на соціал-демократичних цінностях. А от у наших опонентів з "право-лівої опозиції" ніякої ідеології немає і не було. Їх цікавить лише влада заради самої влади. Адже не може бути ідеологією заяложене гасло "Україна без Кучми". Ми підтримували і будемо підтримувати виконавчу владу у тих її діях, які сприяють втіленню в життя соціал-демократичних ідеалів".
***
Читач може здивуватися, але насправді ці невитримані репліки Медведчука – по суті вода. Огризання з опонентами - зовсім не основна мета, яку переслідував ес-дек.
Головний адресат – це не ми з вами, а один-єдиний глядач. "Це легке загравання", - сказав Медведчук, пояснюючи критику опонентів. Думав, що це звучатиме смішно. Однак сказано це було ним не у переносному, а у прямому сенсі. Об'єкт "залицяння" СДПУ(О) – не Тимошенко з Ющенком, а всемогутній Леонід Данилович.
Електорат колишніх прем'єра та віце-прем'єра за Медведчука не голосуватиме. Тим більше прихильники Мороза. Змішуючи із землею опонентів, збільшення рейтингу Медведчук не досягне. Й опозиціонери з проющенківцями у ес-деків голоси не відберуть. Все, що СДПУ(О) здобуде на виборах 2002 понад свої 4-5%, буде взято у прокучмістів – і в першу чергу від "За єдиної України". Яку й сам Медведчук називає "найближчим сусідом". А щоб відібрати трохи провладного електорату, з владою треба кохатися.
Непомітним абзацом у доповіді Медведчука стояв ключ, який пояснює цю нестриману критику. "Для нас не є таємницею "діяльність" ряду чиновників, які на словах лояльні, а насправді тримають каміння за пазухою. Очевидно, що ці добродії намагатимуться використати в окремих регіонах проти нас так званий "адмінресурс". Хай спробують". Далі Медведчук розповів про кримінальну відповідальність за використання адмінресурсу.
Все дуже просто. Стріли, запущені Медведчуком на адресу Ющенка, Мороза і Тимошенко – це клятва вірності Кучмі. Домогтися, щоб у влади не було бажання працювати проти СДПУ(О). А вирішення цього питання у компетенції однієї лише людини.
Зверніть увагу: про комуністів, які є й ідеологічними опонентами СДПУ(О), і авангардом коаліції з його відставки, Медведчук сказав дуже стримано: "Зміна поколінь у КПУ спричинить посилення поміркованих сил та соціал-демократичних настроїв. Отже, час працює на нашу ідеологію. Лівий фланг рано чи пізно буде соціал-демократизовано".
Пояснення таких скупих і стриманих слів Медведчука дуже просте - для Кучми КПУ не є ворогом. Комуністи не несуть йому жодної загрози. І скальп "коммі" для "гаранта" не має жодної цінності.
Тільки підкравшись до тіла Кучма, Медведчук отримає можливість діяти не з розв'язаним язиком, а дійсно з вільними руками. Він підійде на дистанцію, з якої можна наносити удар. Бо головний ворог Медведчука абсолютно не Мороз, зовсім не Тимошенко і навіть не Ющенко. Звати його Володимир Михайлович Литвин, який цієї осені почав складати іспит на спроможність бути наступником Кучми на посаді президента України.
