Заявка України на вирішальне місце в історії

Упродовж майже всього минулого тисячоліття Україна як держава існувала більше у мріях її народу, ніж у політичній реальності. Керування здійснювалося із-за закордону, а ініціатива придушувалася - аж до 1991 р. Тоді Україна відокремилася від Радянського Союзу і здобула найкращий шанс заявити про себе як про суверенну і незалежну державу.

Мільйони людей стали в живий ланцюг через усю країну, закликаючи до свободи. Десять років потому Україна утвердила свою незалежність і зміцнила державність, яка на початку 90-х рр. здавалася такою крихкою. Характер цієї незалежності України продовжує формуватися: наскільки ж вільним є її суспільство, наскільки міцними - демократичні цінності? Наскільки конкурентною - її економіка, наскільки глибоким - верховенство права? Чи не є вона заручницею корупції?

Останнє десятиліття було сповнене здобутків і розчарувань. Мало не весь цей час український народ потерпав від руйнівної економічної кризи, яка знищила заощадження громадян, більш ніж наполовину скоротила доходи. Але Україна вистояла як країна, можливо, завдяки вродженій переконаності, сформованій протягом тисячоліть розвитку української культури - переконаності, що бути українцем - це таки щось важить.

Українці часто відчували розчарування, що Захід не може допомогти більше. Захід часто обурювався, що Україна не в змозі використати його допомогу краще. Десять років потому ми маємо зрозуміти ці протилежні сприйняття і використати це розуміння для наближення до нашої спільної мети: перетворення України на демократичну, ринково налаштовану і процвітаючу європейську державу.

Якщо ми чогось навчилися, так це того, що майбутнє України вона визначає для себе сама. Сторонні можуть допомагати або заважати, але їхній вплив є мінімальним. Принциповий вибір - за Україною. Ніколи раніше Україна не мала можливості зробити такий вибір. Ніколи раніше вона не несла таку відповідальність за себе самостійно.

Насправді, в політичному сенсі, іншого шляху немає. Україна або має рухатися разом із цивілізованим світом як відповідальна демократична країна або її нерішучість ізолює її. Є ознаки, що керівництво України розуміє цю альтернативу і робить правильні кроки у своїй зовнішній політиці, але у віддаленій перспективі успіх зовнішньої політики України залежатиме від внутрішнього вибору - політичного і економічного характеру України як держави. Ці риси фундаментально визначають можливості України як партнера в євроатлантичній спільноті.

У цій статті йдеться про деякі уроки минулого і питання майбутнього з погляду Сполучених Штатів Америки. Дивно, але здається, що легше зробити прогноз на майбутні 25 років, ніж на 10. Важко уявити собі державу такого ж розміру, як Україна, з її історією і культурою, природними і людськими ресурсами чимось відмінним від європейської країни. Великим питанням є те, який шлях обере Україна для досягнення цієї мети - легкий або важкий. Вибір, який керівники України роблять зараз, визначить цей шлях і його результативність для народу України.


Національна трансформація

Оцінка України та її перспектив залежить від того, як розуміти процес змін, що відбувався протягом останніх 10 років. Треба згадати, що Радянська Україна була не більш ніж пригнобленою частиною авторитарної імперії. Держава контролювала кожну економічну структуру, починаючи з оборонних заводів-велетнів і закінчуючи хлібними крамничками на розі вулиць. Корупція була засобом існування: дрібна корупція - аби якось перебитися, масштабна корупція - для збагачення купки привілейованих. Придушення було паролем політики.

Не існувало вільної преси, діяла лише одна партія, не було навіть подоби громадянського суспільства. Права людини і свобода віросповідання абсолютно нехтувалися. Москва визначала політичне і економічне життя. Потреби та інтереси держави - з волі купки людей нагорі - були важливішими за поважання людини та її потреб.

Розбудова сучасної української держави з такої відправної точки була монументальним викликом, і у відповідь на цей виклик був досягнутий монументальний успіх. В 1996 р. нова Конституція офіційно відмінила радянську конституцію України. Україна і НАТО в 1997 підписали угоду "Про особливе партнерство".

Тепер щорічно Україна бере участь у сотнях військових заходів разом із членами Північноатлантичного альянсу. Україна відмовилася від ядерної зброї і завдяки цьому рішенню здобула більшу безпеку. Вона приєдналася до договору "Відкрите небо".

Президентські і парламентські вибори, хоча і мали недоліки, почали сприйматися як механізм передачі політичної влади. Українці поважають свій голос - близько 70% населення приходить віддати його в день виборів. У грудні 2000 р. Україна закрила Чорнобильську атомну станцію і перегорнула одну з найбільш трагічних сторінок у своїй історії.

Однак і до сьогодні Україна ще не стала такою, якою її хотіли б бачити всі українці. Протягом восьми років незалежності українська економіка перебувала в кризовому стані. Острах перед змінами призвів до половинчастих економічних і політичних кроків. Пенсії не виплачувалися, накопичувалася заборгованість по заробітній платі. Українці мали незалежність, але втратили віру в свою країну. Для декого світле майбутнє здавалося недосяжним, бо їхнє існування визначалося самими труднощами.

Часто запитують: "Чому перехід був таким складним?" Оглядаючись назад, можливо, варто над цим поміркувати. Україна переживає три радикальні трансформації одночасно — від реґіональної окраїни до держави, від авторитаризму до демократії, від командної економіки до ринкової. По суті, змінився кожний аспект політичного і економічного життя людей: змінилося їхнє відчуття самих себе як нації. На індивідуальному рівні такі масштабні трансформації вимагають нового соціологічного і психологічного складу мислення.

Вони живлять відчуття нестабільності і небезпеки, а іноді роблять людей піддатливими таким потворним силам, як націоналізм і корупція. Впоратися з такими змінами - це виклик для цілого покоління. Перехідний процес також не є лінійним. Кожна трансформація складається з двох процесів - руйнування старого і побудови нового. Побудова нової держави є більш складним процесом, аніж знищення старої імперії. Структури, що занепадають, стають крихкими, а для будівництва нових споруд потрібний час.

Зміни в гуманітарній інфраструктурі є ще глибшими: треба розробити нові закони, навчити законодавців приймати їх, створити інститути для нагляду за ними, навчити фахівців впроваджувати їх, а громадськість - розуміти відмінності між ними, створити систему стримування і противаг, яка дасть змогу встановити новий суспільний лад, увібрати в себе культуру суспільства, що грунтується на відкритості і свободі. Не стільки створення, скільки визначення сучасної європейської України є завданням, яке неможливо вирішити за одну ніч.

Час, проте, є тільки однією стороною складності завдання. Після знищення старого і перед побудовою нового з’являється порожнеча. Що заповнюватиме порожнечу в міжчассі? Що є джерелом порядку, коли комуністична держава розвалилася, і за іронією долі, сама стала заручницею заступництва? Дехто вважав, що найкращим шляхом було зачекати, доки нова держава буде "готовою", а вже потім можна було б руйнувати стару. Інші доводили, що два процеси мають відбуватися в тандемі. Теорії є цікавими, але життя - значно складніше; будування нового завжди триває довше.

Вирішивши, що незалежність варта ризику тимчасового хаосу, Україна ухопилася за цю можливість, змушена зіткнутися з хаосом, доки будуватиме своє майбутнє суспільство. Теперішній виклик, українська "дилема Локка", має своє коріння в політичній філософії XVII ст.: створення суспільства, заснованого на принципах свободи, відкритості і конкуренції, але реґульованого для запобігання посяганню однієї особи на індивідуальні права іншої, із застосуванням інституту судів для вирішення суперечок.

Там, де Радянський Союз підтримував порядок за рахунок авторитаризму, Україна мала здійснити соціально-культурну революцію, в якій порядок грунтується на поважанні закону і прав людей. Справді, Україна визначає нову державу, нову політичну ідеологію, нові економічні засади, нові філософські рамки, новий соціальний контракт. Це є зміною культури, а не просто фізичною зміною. Як засвідчить будь-який соціолог, культурні зміни відбуваються болісно і тривають довго. Лідери можуть надати їм певної форми. Але вони вкорінюються лише тоді, коли люди змінюються зсередини.


Десять тривожних років змін

На початку 90-х дехто на Заході відзначав багатообіцяючий людський капітал України, її сільськогосподарський потенціал та індустріальні можливості і робив прогнози, що вона може стати пострадянською країною швидкого успіху. Інші вбачали для України похмуріші перспективи, розглядаючи її як крихку, приречену на важкі часи державу.

Озираючись на минуле десятиліття пострадянського перехідного періоду, можна сказати, що найгірші пророцтва песимістів не справдилися. Результат є добрим: уникнення лиха вже само по собі можна назвати успіхом. Однак треба також визнати, що Україна не спромоглася втілити в життя і світлі сподівання оптимістів.

На зорі української незалежності і сама країна, і Захід із зрозумілих причин спрямовували свою головну увагу здебільшого на наповнення змістом символів нової української державності, а не на внутрішню політику, яка необхідна для створення заможної демократичної держави. В Україні практично не було історії як у сучасної незалежної держави, і символи державності мали величезне емоційне і політичне значення.

Ризик краху країни був велетенським; цей крах міг призвести до відновлення радянської імперії або до грандіозної нестабільності в серці Європи. Справді, Україна і Захід опинилися в ситуації ненавмисної і прикрої домовленості, яка заохочувала Україну обходити багато з найважливіших економічних і політичних питань, що є фундаментальними для майбутнього процвітання країни.

Досягнення консенсусу у внутрішній політиці межувало для України з неможливим. У 1991 р. близько 91% українців з числа тих, хто взяв участь у голосуванні, проголосували за незалежність. Поза цим, однак, ідеологічний консенсус був мізерним. Відносно консервативний і націоналістичний Рух наполягав на налагодженні міцних зв’язків із Заходом. Комуністична партія й надалі залишалася найчисленнішою і найбільш організованою мережею в країні. Практично все національне керівництво було виховане системою комуністичної партії. Люди не мали досвіду свободи і ринку. Пенсіонери, які становили чверть населення, боялися змін. І хоча консенсус щодо незалежності був приголомшливий, не існувало спільного бачення того, якою саме має бути суверенна і незалежна Україна, як вона має співвідноситися з Європою.

Напівзаходи в політиці, які неминуче призвели до справдження пророцтва про економічний хаос, загострили острах перемін. В 1992 і 1993 рр. дехто з теперішніх економічних реформаторів стверджував, що лібералізація цін і ліквідація державної системи розподілу призведуть до хаосу, що підприємці та споживачі не зможуть самостійно зробити свій економічний вибір.

Просування таким шляхом призводило до продовження політики залучення держави у більшість сфер економічної діяльності, незважаючи на проголошені кроки щодо лібералізації і структурних реформ. Результат — добре відомий. Держава збанкрутувала, тіньові ринки процвітали. В 1993 р. інфляція сягнула вище 10 000%. До 1999 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився на 60%. За великим рахунком, більш ніж половина національного доходу України вироблялася за межами офіційної економіки, що свідчило про жахливу корупцію і неоподаткованість прибутків.

В Україні, як і скрізь, коли реформи сповільнюються і рівень життя падає, політики звинувачують своїх опонентів. У той час коли Україні необхідно було працювати над національним самовизначенням, вона потрапила в пастку "політики звинувачень". Для політика особистий успіх полягав у вдалому звинуваченні в усіх бідах країни опонентів. Дуже мало хто з них пропонував своє бачення шляху побудови кращого життя.

Такі тенденції практично унеможливили досягнення консенсусу з невідкладних питань, особливо в економічній політиці, що фактично призвело до політики "атракціону віражів", коли реформи не підтримувалися на належному рівні й тому не давали бажаних результатів, а інвестори не почувалися впевнено. Сума загальних іноземних інвестицій до 1999 р. становила менш ніж 3,5 млрд доларів США порівняно з 35 млрд у Польщі — країні, меншій розміром, з меншою кількістю населення і біднішими природними ресурсами.

У ці роки Україна зосередилася на вирішенні внутрішніх питань, зокрема питання етнічного різноманіття, і одночасно розвивала національну самосвідомість. Влада України справді розрядила гостроту питання української і російської мови і дала можливість російськомовним громадянам почувати себе українцями через надання громадам широкого вибору мови, якою користуються в бізнесі та освіті.

Україна постійно нарощувала відчуття національного самовизначення, хоча в деяких регіонах воно все ще залишається досить неглибоким. Хоча українське суспільство містить в собі розбіжності, реальність складніша, різнобарвніша та обнадійливіша, ніж часто пропонована карикатурна схема розподілу на простих етнічних українців і простих етнічних росіян. Національне самовизначення, можливо, отримало своє краще забарвлення з прийняттям Конституції в 1996, яка надала Україні правову основу для побудови незалежної і суверенної держави.

Переповнена політичним конфліктом усередині, Україна шукала визнання і поважання на міжнародній арені. Переживши Чорнобильську катастрофу, вона прийняла правильне рішення позбутися своєї ядерної зброї і заслужила цим міжнародне визнання. В січні 1994 р. тристороння заява України, Росії і Сполучених Штатів Америки вирішила питання ядерної зброї.

Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і почала передавати зброю Росії для знищення. Сполучені Штати надали Україні ґарантії безпеки і розпочали здійснення потужної програми спільного зменшення загрози з метою надання допомоги Україні у знищенні ядерної спадщини "холодної війни".

В 1997 р. Україна досягла, мабуть, найбільш вражаючих успіхів у зовнішній політиці. Україна і Росія уклали угоди з питань Чорноморського флоту і своїх двосторонніх відносин, результатом чого стало формальне визнання Москвою українського суверенітету. Було підписано договори з Молдовою і Білоруссю, делімітовано спільні кордони з ними. У червні 1997 р. Президент Леонід Кучма підписав Хартію про особливе партнерство між НАТО і Україною - документ, який окреслив практичні аспекти їх співпраці і створив постійний механізм для консультацій.

Початкова зосередженість України на отриманні "іноземного визнання" випадково збігається з головним занепокоєнням Сполучених Штатів наприкінці "холодної війни": Сполучені Штати не хотіли, щоб розпад Радянського Союзу призвів до збільшення кількості ядерних держав. Якщо б Україна вирішила залишити в себе ядерну зброю, це стало б великим ускладненням для глобальних зусиль з нерозповсюдження, які в той час зосереджувались на досягненні невизначеного подовження ДНЯЗу, а також могло б стати джерелом ризику і загрози для Києва і Москви як єдине питання, що могло б спровокувати російські військові дії проти України.

Коли ядерне питання було вирішено, інші аспекти американо-українських відносин значно розширилися. До 2000 р. Сполучені Штати надали Україні понад 2 млрд доларів за програмами допомоги і по кредитах. Близько 24 тис. громадян України взяли участь у програмах навчання та обмінів; поліпшилася ядерна безпека; значно розширилися можливості для малого бізнесу.

Але Україна так і не досягла очікуваного економічного рівня, на який спромоглися її центральноєвропейські сусіди. Київ, у свою чергу, часто відчував, що йому не віддавали належне за багато складних реформаторських заходів. Тепер можна сказати, що відносини України з багатьма державами не склалися найкращим чином через те, що Україна не змогла досягнути "необхідного і достатнього" для успішних реформ.
Вона справді зробила кілька необхідних кроків і очікувала на відповідну винагороду, але їй не вдалося накопичити достатню критичну масу реформ для економічного поштовху, який започаткував би бурхливий розвиток.

Отже, до 1999 р. відносини України із західними державами нагадували невпевнений танок - партнери загалом рухаються в правильному напрямку, але з зупинками та розчаруваннями для обох сторін, бо результати їхніх дій не відповідали очікуванням кожної з них.


Злети і падіння нового тисячоліття

2000 рік змінив ландшафт української політики та економіки, і остаточне оформлення цих змін триває. В економічному плані Україна почала втілювати реформи у фінансовій сфері, енергетиці і сільському господарстві, результатами яких стали безпрецедентне зростання і зміна термінів у внутрішніх економічних дебатах. Фінансова відповідальність, "прозорість" стали звичними словами в українському політичному лексиконі.

І тільки-но Україна розпочала свій прорив в економічному плані, як у вересні 2001 р. зник відомий журналіст Георгій Ґонґадзе. В листопаді було знайдено обезголовлене тіло, і згодом, після експертизи, проведеної Федеральним бюро розслідувань Сполучених Штатів Америки у травні 2001 р., було підтверджено, що це тіло Ґонґадзе.

Тим часом у листопаді 2000 р. оприлюднено аудіозаписи, зміст яких припускає можливу співучасть Президента Кучми та інших ключових фігур з керівництва країною у зникненні Ґонґадзе. Поява касет спричинила низку політичних і корупційних скандалів, обурення в українському політикумі та ізоляцію України від Заходу.

Три реформи визначили економічне відродження України: збалансований бюджет, який майже повністю виконувався на основі грошових розрахунків; грошові розрахунки як основа платежів у секторі енергетики; приватне виробництво в сільському господарстві.

У 2000 р. ВВП України зріс майже на 5%, а зростання економіки до серпня 2001 р. відповідає річному темпу зростання на рівні 10%. Україна, без сумніву, отримала імпульс до розвитку від стрімкого економічного зростання в Росії, особливо завдяки високим цінам на нафту, які стимулювали російський попит на українські товари, але українське зростання мало широку базу, охоплюючи сільське господарство, легку промисловість, металургію, роздрібну торгівлю. Експорт у Росію тільки частково пояснює феномен економічного "одужання" України.

До 1999 р. бартерні операції, або “взаємозаліки”, становили приблизно половину бюджету України. Бізнес накопичував заборгованості уряду. Уряд випускав податкові векселі й домовлявся про залік урядових заборгованостей у рахунок податків. Результат - уряд не мав готівки, накопичувалися заборгованості по пенсіях і заробітній платі, фінансова нестабільність спричинювала постійний тиск на монетарну політику, відсутність прозорості урядових рахунків створювала умови для процвітання корупції.

У 2000 р. Україна прийняла міжнародні рекомендації затвердити бюджет, заснований на грошових розрахунках; результати з’явилися майже миттєво і перевершили будь-які сподівання. До кінця 2000 р. Уряд виконав бюджет практично повністю у грошовій формі. Він виплатив заборгованість по пенсіях і покрив майже повністю заборгованість по заробітній платі; почали вчасно виплачувати пенсії і зарплати.

Приватне виробництво у сільському господарстві до кінця 2001 р. збільшилося з 25% площі оброблюваної землі попереднього року до 75%. І хоча Україна ще не приватизувала землю, вона видала всім колишнім працівникам колгоспів сертифікати на землю, які поступово замінюються на державні акти про володіння землею.

На підставі Указу 1999 р. працівники колишніх колгоспів отримали можливість здавати землю в оренду приватним фермерам. Після перших місяців невпевненості українські фермери навчилися використовувати цей Указ для укладання договорів оренди з власниками сертифікатів і створення досить великих фермерських господарств. Окрім цього, уряд перестав втручатися в систему розподілу поставок для сільського господарства і обмежив свою роль у цій галузі субсидіями, що видаються під процентні ставки.

Це рішення відкрило двері для приватних мереж розподілу добрив і хімікатів, переламавши згубну тенденцію до зменшення їх використання. Врожай 2001 р. сягнув 38,5 млн тонн зерна і перевищив урожай попереднього року на 70%.

В енергетиці Україна радикально збільшила грошові розрахунки за спожиту електроенергію (з 10% у січні 2000 р. до понад 70% на місяць у середині 2001 р.). Завдяки збільшенню грошової маси в обігу Україна отримала додаткові ресурси для оплати своїх рахунків за паливо і розрахунків із шахтарями. Ця зміна також дала уряду корисне знаряддя для боротьби з корупцією: грошові рахунки можна перевірити, бартер перевірити неможливо.

Крім цього, завдяки збільшенню кількості наявних грошей Україна змогла досягти нової домовленості для отримання 50% імпорту газу з Туркменістану. (Більшість газу, який імпортується з Росії, переважно надходить за бартерними схемами, по яких Україна отримує 30 млрд м3 газу щорічно за транзит російського газу до Західної Європи.)

Не можна сказати, що Україна вирішила всі свої енергетичні проблеми. Вугільний сектор перебуває в занепаді, електричні тарифи не покривають витрат, сектор електроенергетики не зможе вижити, якщо 30% рахунків залишатимуться несплаченими. Однак бюджетні та економічні результати радикального збільшення грошових надходжень стали важливим кроком у правильному напрямі і, треба сподіватися, зможуть стимулювати подальший успіх.

Цими реформами Україна вивільнила приховану економічну діяльність, яка почала проявлятися у збільшенні доходів і впевненості в майбутньому. Порівняно з минулим роком, на кінець серпня 2001 р. реальні особисті доходи населення збільшилися на 11 %.

За показниками вересня 2001 р., за один рік індекс споживчих настроїв підвищився на 44%. Активи банківського сектора подвоїлися, віддзеркалюючи масове збільшення заощаджень. Як показує аналіз, проведений Міжнародною фундацією виборчих систем (МФВС) у вересні 2001 р., 74% громадян України очікують, що стан економіки поліпшуватиметься або залишиться на тому самому рівні.

Зникнення Ґонґадзе і скандал навколо касет Мельниченка (колишнього охоронця Президента, який заявляє, що зробив ці записи) зі звинуваченнями на адресу Президента Кучми та інших високих посадовців спричинилися до бурхливих подій у сфері української політики наприкінці 2000 р., тобто тоді, коли позитивний ефект економічних перетворень став помітним і відчутним.

Після того як у квітні 2001 р. Сполучені Штати задовольнили прохання Мельниченка про надання йому статусу біженця, американо-українські відносини дещо погіршились, навіть незважаючи на те, що американські офіційні особи ухвалили це рішення виключно на основі американських законів про імміґрацію.

Відсутність прогресу в розслідуванні справи Ґонґадзе, про що зауважував навіть Президент Кучма, загострила питання про верховенство права в Україні. Хиткий політичний союз, який забезпечував парламентську співпрацю у ключових реформах, перестав існувати.

Політичні партії перетворилися на жорстких конкурентів, намагаючись обернути касетний скандал на свою користь. Політичне суперництво призвело до голосування про недовіру до уряду, очолюваного прем’єром-реформатором Віктором Ющенком, хоча він не відігравав жодної ролі у справі Ґонґадзе. Багато західних країн наполягали, щоб Україна провела швидке і прозоре розслідування справи, результатам якого можна було б довіряти.

Вбивство іншого журналіста у липні 2001 р. і побиття ще двох поставило питання, чи можуть ті, хто не згоден з пресою (не обов’язково влада) вдаватися до помсти без будь-яких наслідків для себе?

Протягом кількох місяців політичне безладдя гальмувало рушійну силу стратегічних реформ. До травня 2001 р. парламент був повністю поглинутий питаннями внутрішньої політики. Припинилася програма співпраці України з Міжнародним валютним фондом (МВФ), що, в свою чергу, призвело до заморожування допомоги Світового банку і договорів з країнами Паризького клубу. Ключові законодавчі акти припадали порохом на полицях.

Політична хмара затьмарила також позитивні зміни в середовищі мас-медіа. Журналісти сміливо висловлювалися про головні аспекти політичного скандалу, наголошуючи, що вони стурбовані переважно не утисками з боку влади, а головним чином редакторськими обмеженнями і позицією власників ЗМІ - олігархів.

Коли наприкінці травня 2001 р. був призначений новий Прем’єр-міністр, суспільні настрої були далекі від оптимізму. Чи не потрапить українська політика знову у глухий кут, чи не будуть заморожені економічні і політичні реформи? Та найгірші побоювання, на щастя, не справдилися. Тривали фіскальні реформи, у вересні 2001 р. Україна відновила програму співпраці з МВФ, просувається вперед реструктуризація з Паризьким клубом. Були прийняті важливі економічні закони, насамперед бюджетний і кримінальний кодекси.

Парламент розглядає інші ключові законодавчі акти - Земельний, Податковий і Митний кодекси, закон про незалежний судоустрій, закон про захист прав інтелектуальної власності. Якщо вони будуть ухвалені, це започаткує нову стадію економічного прогресу України. Спроможність Президента Кучми, Прем’єр-міністра і парламенту досягти консенсусу для здійснення цих законів у той час, коли Україна наближається до парламентських виборів 2002 р., стане головним випробуванням національної відданості справі інтеграції в євроатлантичні ринкові структури.

Поза всяким сумнівом, Україна має розвіяти хмару, яку утворила справа Ґонґадзе, якщо вона хоче відновити міжнародну і внутрішню довіру до української влади. Дослідження, проведене МФВС, показало, що близько 60% громадян України не довіряють зовсім або тільки частково довіряють Президенту Кучмі і його президентській адміністрації; 85% незадоволені ситуацією в країні, приблизно половина (47 %) вважає, що в Україні немає демократії.

У справі Ґонґадзе найголовнішим є продемонструвати, що правова система працює. Для держави загалом фундаментальною проблемою є створення впевненості, що Україна залишається відданою демократичним принципам, які кардинальним чином визначають європейську державу.


Російський чинник

Протягом короткої історії української незалежності відносини з Росією мали велику вагу. Дехто побоюється, що Росія намагатиметься маніпулювати Україною або контролювати її політично і економічно. І навпаки, Україна іноді розглядається як бар’єр для відновлення Радянської імперії. Протягом останнього року політичних скандалів відносини з Росією стали ще важливішим чинником.

В той час, коли Президент Кучма не знаходив великої втіхи на Заході, Росія продовжувала зближуватися з Україною, що викликало занепокоєння, а чи не поступається Україна своїм суверенітетом. Чутки про поступки у національній безпеці України виявилися неправдою. Більш серйозним залишається питання, чи є в контексті відносин з Росією бізнесовий клімат в Україні досить прозорим для забезпечення того, щоб від своїх активів Україна отримала користь, на яку заслуговує.

Сполучені Штати постійно заохочували добрі відносини між Україною і Росією як сусідами: Україна, що реформується, повинна прагнути, аби поруч з її кордонами була охоплена реформами Росія, і навпаки. Україні, мабуть, завжди будуть потрібні російські енергоносії; ці країни мають бути головними торговельними партнерами. Сполучені Штати підтримують і регіональні, і двосторонні економічні угоди, якщо країни вільно їх укладають, і це не зменшує можливості цих країн інтегруватися в міжнародний ринок і трансатлантичну спільноту.

У січні 2001 р. український і російський міністри оборони зустрілися в Криму. Через місяць Президенти Путін і Кучма зустрілися в Дніпропетровську - головному осередку ракетної промисловості України. В інтервалі між цими зустрічами з’явилися чутки і навіть інформація у пресі про те, що Україна і Росія створили спільний бойовий військово-морський підрозділ, що Україна надала Росії право вето на українську участь у навчаннях НАТО і що Україна та Росія нібито будуть спільно виробляти міжконтинентальні балістичні ракети (МКБР) для протидії протиракетній обороні Сполучених Штатів.

Ці чутки були безпідставними. Україна і Росія абсолютно правомірно створюють давно запланований пошуково-розвідувальний підрозділ на Чорному морі. Україна поглибила свою співпрацю з НАТО і країнами - членами Альянсу, включаючи 120 спільних заходів з НАТО в 2001 р., понад 70 - з Польщею, понад 60 - зі Сполученими Штатами і ще чимало з іншими членами НАТО. Україна і Росія співпрацюють по МКБР, але виключно в обміні технологіями знищення ракет, а також, можливо, у конверсії СС-18 з ракет-носіїв боєголовок у ракети, що виводитимуть на орбіту супутники.

Менш прозорою є природа російсько-українських економічних взаємин. Практично щороку виникає напруженість у питаннях українського боргу Росії за газ. Україна твердо наполягала, що цей борг є комерційним, а не державним, і уникала надання державних гарантій, які б могли бути переведені в російську участь в об’єктах стратегічної інфраструктури.

З’явилися ознаки того, що на початку жовтня 2001 р. обидві країни домовилися про реструктуризацію боргу, хоча подібні домовленості в минулому не спрацьовували. У серпні 2001 р. Україна і Росія підписали також домовленість про об’єднання своїх електричних мереж. Коли кілька років тому Росія від’єднала Україну від своєї електричної мережі через значні коливання частоти в українській системі, це сприйняли як маніпулювання з боку Росії. Домовленість про об’єднання теж викликала подібні звинувачення. Істина залежатиме від практичного втілення, і за цим треба дуже уважно стежити.

На додаток до цих значних подій в енергетиці відбувається постійний процес продажу і приватизації українських промислових підприємств. І проблема тут не в тому, що підприємства продаються Росії, а в тому, наскільки прозоро відбувається цей процес.

У цьому зв’язку варто зазначити, що прямі американські інвестиції в Україну з 1991 р. залишаються найбільшими порівняно з будь-яким іншим інвестором і на 133% перевищують прямі інвестиції з Росії. Деякі російські інвестиції принесли очевидну користь Україні, як, наприклад, придбання "Лукойлом" Одеського нафтопереробного заводу, що зумовило зростання продуктивності праці і збільшення зарплати працівників заводу.

Ключовим питанням залишається забезпечення прозорості і максимальної конкурентності у процесах приватизації і банкрутства. В іншому разі це завдасть шкоди українським інтересам незалежно від того, чи є покупець українським, російським або якимось іншим.

Найкращими гарантіями суверенітету України та її рівноправних відносин з Росією на віддалену перспективу є її відданість ідеалам демократії і розвиток ефективної економіки, пов’язаної зі світовим ринком. Президент Кучма недвозначно заявляв, що Україна зробила "європейський вибір" і що інших варіантів її зовнішньої політики немає. Україна поступово починає усвідомлювати, що цей європейський вибір більшою мірою є питанням внутрішньої, а не зовнішньої політики.

"Європейськість" залежить від вільних і чесних виборів, свободи преси, об’єктивності судів, ефективної податкової системи, впевненості у верховенстві права, іншими словами, вона є вибором внутрішньої політики, який зробить Україна. Як сказав Президент Дж.Буш у червні 2001 р., "якщо це є прагненням України, ми маємо винагородити його".


Сполучені Штати і Україна: заглядаючи вперед

Довгострокові цілі Сполучених Штатів щодо України і самої України збігаються: демократична, ринково налаштована, заможна держава, заснована на верховенстві права та інтегрована в Європу. Для Сполучених Штатів ці цілі є постійними і підкріплюються міцним двопартійним консенсусом. Для досягнення цієї мети надзвичайно важливо і надалі зосереджуватися на довгострокових цілях і не дозволяти кожній зміні внутрішньої політики України впливати на політику щодо неї Сполучених Штатів.

Не слід ігнорувати поточні події: навпаки, наша здатність із ними впоратися буде сильнішою, якщо вони будуть інтегровані в послідовну довготривалу стратегію. Саме тому Сполучені Штати і далі підтримуватимуть програму реформ, яка відповідає прагненню України інтегруватися в Європу.

Уроки останніх 10 років свідчать, що успіх міжнародних зусиль з підтримки України залежатиме передусім від чіткості та ефективності її власних зусиль у розбудові відкритої демократичної політичної системи та конкурентної ринкової економіки. Серед українців дедалі виразніше вимальовується консенсус стосовно пріоритетів. Подані нижче питання порядку денного є не переліком побажань Сполучених Штатів, а віддзеркаленням коментарів, які ми неодноразово чуємо від українських офіційних осіб і діячів.


Справа Ґонґадзе

Залишається серйозна стурбованість через справу Ґонґадзе, яка стала справжнім лакмусовим папірцем на існування в Україні верховенства права. Досі українським правоохоронним органам, які займаються розслідуванням справи Ґонґадзе, не вдалося створити атмосфери довіри. Аналіз, проведений ФБР у травні 2001 р., як уже зазначалося, показав, що "таращанське" тіло справді належить Ґонґадзе, але з боку українських правоохоронців не було докладено помітних зусиль для ідентифікації вбивці.

Українська влада запросила фахівців з ФБР повернутися в Україну і провести консультації по справі. Якщо Генеральний прокурор поділиться з ФБР свідченнями і матеріалами і приєднається до серйозного діалогу з ходу розслідування, такі дії будуть правильними кроками для створення атмосфери довіри. На користь ситуації також були б публічні обговорення правоохоронцями ходу розслідування справ про вбивства або напади на журналістів - як сигнал, що з насильством проти журналістів влада миритися не буде.


Парламентські вибори в березні 2002 р.

Вибори є найфундаментальнішим елементом будь-якої демократії. Вільний і чесний передвиборчий процес з його кульмінацією під час проведення вільних і чесних парламентських виборів у березні 2002 року стануть потужним сигналом міжнародній спільноті про політичну зрілість України та перехід її на рейки демократичних реформ. Вони також допоможуть посилити внутрішню довіру до української політичної системи.

Під час останніх загальнонаціональних виборів в Україні спостерігачі Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) звернули увагу на серйозні проблеми, включаючи державний тиск на засоби масової інформації, а також на опозиціонерів і тих, хто їх підтримує. Хоча, на нашу думку, ці проблеми не обов’язково мали позначитися на результатах виборів, Україна має вже сьогодні почати працювати над забезпеченням вільних і чесних виборів. Правові засади для передвиборчого процесу мають особливе значення.

Ключовими питаннями будуть роль преси, надання губернаторами і мерами рівних умов усім сторонам, роль судів у вирішенні суперечок, широка участь спостерігачів, проведення паралельного підрахунку голосів, що породжує довіру до офіційних результатів, ефективні механізми реагування на порушення під час передвиборчої кампанії.

Всім країнам властиві певні протиріччя і суперечки під час проведення виборів; останні президентські вибори в Сполучених Штатах продемонстрували, що США теж не є винятком. Для будь-якої країни відпрацювання механізмів досягнення консенсусу щодо остаточних результатів виборів і створення впевненості, що врешті-решт поважається верховенство права, є ключем для зміцнення довіри до власної влади.


Міжнародна коаліція проти тероризму

Українське керівництво заявило про свою солідарність з міжнародною коаліцією з боротьби проти тероризму. Тисячі українців приносили квіти до посольства Сполучених Штатів у Києві, надсилали листи, робили записи в книзі співчуття. Україна надала дозвіл на використання повітряного простору для американських військових транспортних літаків і посадку в надзвичайних ситуаціях на трьох аеродромах.

Працюючи пліч-о-пліч з американськими спецслужбами, вона вжила заходів з підсилення безпеки на особливо важливих об’єктах; посилила безпеку американських дипломатичних і бізнесових установ. Україна відіграла конструктивну дипломатичну роль в ООН і групі держав ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Серед завдань, вирішивши які Україна зможе і надалі відігравати значну і конструктивну роль, слід назвати прийняття закону про боротьбу з відмиванням грошей для запобігання потраплянню фінансових ресурсів до рук терористів.

Україна може продовжувати працювати з Молдовою над питаннями контролю кордону з Придністров’ям. У себе вдома Україна може запевнити своїх громадян, що боротьба з тероризмом і дотримання свобод мають рухатися разом, бо саме свобода є серцевиною цінностей, які зазнали нападу.


Здоровий бюджет, заснований на грошових розрахунках

Жодна реформа не має такого сильного впливу на економіку України, як затвердження і виконання бюджету, заснованого на грошових розрахунках, з обмеженим дефіцитом, який може бути реально профінансований. Із наближенням виборів спокуса збільшити видаткову частину бюджету посилюватиметься. Президентське керівництво буде вирішальним для підтримання фінансової стабільності і збереження умов для низької інфляції та економічного зростання, в той же час даючи змогу урядові виконати свої ключові завдання з виплати зарплат і пенсій.


Правові рамки для ринкової демократії

Економічні успіхи України останнього часу стали результатом зняття бартерних зашморгів з економічної діяльності, що лібералізується. Для залучення значних додаткових інвестицій Україна має запровадити сучасні правові рамки, які
встановлюють чіткі і однакові для всіх основні правила економічної діяльності.

Важко уявити собі важливіший закон, ніж Земельний кодекс, який може відкрити двері для нового динамічного інвестування в сільське господарство, надати змогу використовувати землю як засіб для отримання фінансування, забезпечити для місцевої влади незалежну податкову базу.

Потрібен також закон, який створює правові засади для боротьби з відмиванням грошей, щоб надати Україні фінансові знаряддя для боротьби з тероризмом. Серед інших необхідних законів — Податковий і Митний кодекси, закон про незалежний судоустрій, законодавство із захисту прав інтелектуальної власності.


Створення ефективної судової системи

Багато потенційних інвесторів не наважуються ризикувати своїми капіталами в Україні, побоюючися, що в разі правових суперечок судова система напевне вирішить справу не на їхню користь і що рішення міжнародних арбітражних інституцій не будуть впроваджуватися. Справа "Соноли" є досить наочним підтвердженням цього.

"Сонола" - це підприємство харчової промисловості в Центральній Україні. Фонд капіталізованих інвестицій Уряду Сполучених Штатів Америки розмістив свої гроші в цьому підприємстві; згодом виникли правові суперечки; рішення судів ігнорувалися; українські суди не впроваджували рішення Нью-Йоркського арбітражного суду незважаючи на те, що в установчих документах чітко зазначалося, що саме цей суд є остаточним арбітром у спорах. Приватним інвесторам нічого іншого не залишається, як розмірковувати, якою в подібній ситуації буде їхня доля, якщо навіть фонд з прямою підтримкою Уряду США стикається з такими ускладненнями.


Прискорення вступу до Світової організації торгівлі

Українські посадовці добре усвідомлюють потребу приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ) для поглиблення інтеграції у глобальний та регіональний ринок, особливо з урахуванням процесу розширення Європейського Союзу (ЄС). Однак вони не змогли вирішити це вкрай важливе завдання.

Вступ до СОТ складається з двох компонентів: взяття зобов’язань дотримувати протоколу СОТ, який не обговорюється, і двосторонні переговори з членами СОТ по товарах і тарифах, сільському господарству, послугах. Хоча Україна і провела багато корисних двосторонніх переговорів по товарах, сільському господарству і послугах, але все ж не зробила ефективних кроків з метою приєднання до протоколу СОТ.

Вона не має достатньо фахівців для перегляду свого національного законодавства, а також не має інституційного механізму для забезпечення відповідності нового законодавства, яке подається до парламенту, умовам СОТ. Цю ситуацію необхідно змінити на краще, інакше вона гальмуватиме інтеграцію України в сучасну глобальну економічну систему.


Відновлення енергетичних реформ

Після важливих кроків з переходу від бартеру до грошових розрахунків у секторі електроенергетики енергетичні реформи зупинилися. Відсутність рішучих дій у цій сфері становить загрозу національній безпеці - виникає ризик збанкрутування країни. Навіть якщо Україна збиратиме 100% платежів по розрахунках за електроенергію, генеруючі і розподільні компанії і далі втрачатимуть гроші. Сьогодні вони виживають за рахунок щомісячних позик, що створює велетенські борги в банківському секторі.

У квітні 2001 р. Україна успішно приватизувала шість компаній, які розподіляють електроенергію, але не виконала своїх контрактних зобов’язань з підвищення тарифів. Таке очевидне порушення передінвестиційних зобов’язань відлякує інвесторів від майбутньої приватизації великих об’єктів. Деякі посадові особи вважають, що підвищення тарифів зашкодить підприємствам і приватним споживачам, що, напевне, і справді так.

Однак підприємствам і приватним споживачам буде завдано більшої шкоди, якщо тарифи не підвищаться і борги й далі нагромаджуватимуться. Україна буде неспроможною профінансувати імпорт енергоносіїв, а банківський сектор розвалиться через нестерпний тягар боргів. Україна також має серйозно взятися за вирішення проблеми найбільшого джерела корупції в країні: своїх газових операцій з Росією.

Україна має перевести ці операції з бартерної основи на грошову і впровадити професійне міжнародне управління своєю газовою системою, якщо вона має намір довести свою надійність як країни - транспортера енергії і хоче йти в ногу зі зростаючим попитом на енергію в Європі протягом наступного десятиліття.


Зміцнення приватного виробництва в сільському господарстві

Будь-яка людина, знайома з Україною, усвідомлює її фантастичний земельний і сільськогосподарський потенціал. Протягом останнього року Україна почала потроху реалізовувати цей потенціал, але досягнення в цій галузі все ще залишаються крихкими. Без приватного володіння землею банки не зможуть надавати сезонного фінансування, конче потрібного для будь-якої сільськогосподарської системи.

Вже видано 1,7 млн (із загальної кількості 6,5 млн) державних актів на володіння землею, але власники актів не можуть продати свою землю або використати її як заставу; їхні акти насправді є борговими розписками, по яких буде сплачено з прийняттям Земельного кодексу. Паралельно з прийняттям Земельного кодексу процес видачі державних актів має бути прискорений і спрощений, інакше сплинуть роки, поки Земельний кодекс справить помітний вплив.

Сільськогосподарський ринок також має залишатися в приватних руках, хоча держава відіграватиме значну роль у підтримці фермерів. Вона повинна утримуватися від “сліпого втручання” у ринок виробленої продукції, яке знищує стимули і виробничу спроможність. Ефективний ринок і приватна власність на землю, взяті разом, відкриють двері для приватного фінансування сільського господарства і дадуть державі змогу виплачувати субсидії найбіднішим.


Шанс

Сьогодні Україна має найсприятливіші можливості зробити вирішальний крок у напрямі демократії з ринковою економікою і поглибити інтеграцію в Європу. Парламентські вибори 2002 року сприятимуть зосередженню уваги переважно на політиці, а не на принципових стратегічних питаннях. Глобальне сповільнення темпів економічного розвитку може справити негативний вплив на ключові експортні ринки й на внутрішню ситуацію в Україні.

Олігархи, які не виявляють ентузіазму з приводу реформ, що загрожують їхнім інтересам, відіграють завелику роль у політичному житті України. Вони зосередили в своїх руках багато провідних засобів масової інформації, що ускладнює завдання проведення чесних виборів.

Проте загалом події розвиваються на користь Україні. Люди почали помічати результати доброї економічної політики і сподіваються на її активізацію. Як показують дослідження МФВС, 76% населення вважає, що реформи просуваються надто повільно або не просуваються зовсім. Коли економіка зростає, інші реформи втілювати легше. Навіть у суперечливому парламенті загалом політики виступають за фіскальну стабільність, навіть якщо вони і непослідовно голосують за таку точку зору.

На міжнародній арені у відносинах між Україною і Росією напруженість зменшилася. Зближення Росії з ЄС знімає побоювання, що, інтегруючись у світові ринки, Україна наражатиметься на негативну російську реакцію. Україна не може дозволити собі залишатися позаду, коли Росія приєднуватиметься до СОТ і поглиблюватиме економічні зв’язки з Європою.

В енергетичному секторі кожні два роки повинний будуватися новий трубопровід зі сходу до Європи, щоб задовольнити зростаючий європейський попит. Україна має вдале географічне положення і без неї у цій справі не обійтися, якщо вона зможе продемонструвати свою надійність як міжнародний партнер.

Війна проти тероризму також має велике значення. Практично всі країни почали розуміти, що світ взаємопов’язаний значно тісніше, ніж будь-коли. Пересічні українці активно обговорюють ситуацію, що склалася у світі після трагічних подій вересня 2001 року. І хоча тільки меншість українців обстоює необхідність української військової участі у боротьбі проти тероризму, нещодавні опитування засвідчують, що лише невеликий відсоток людей вважає, що тероризм не торкнеться України.

В усьому світі трагедія 11 вересня переконливо довела людству, що перемога над загрозою тероризму вимагає співпраці всіх держав. І ця співпраця виходить далеко за межі військової сфери. Вона означає визнання загальнолюдських цінностей, спільні підходи до фінансового регулювання, обмін розвідувальною інформацією про злочинність і тероризм, співпрацю у правоохоронній діяльності.

Тероризм є загрозою всьому світові, оскільки він зламав міжнародні бар’єри. Для боротьби з ним країни також повинні зламати бар’єри і об’єднатися заради спільної мети. І в загальнолюдському, і в офіційному вимірі зростає переконання, що всі країни мають зробити вибір: об’єднатися з тими, хто підтримує загальнолюдські цінності, або протистояти цивілізованому світові. Прагнення України до демократії і ринкових реформ та її антитерористична позиція можуть і повинні стати взаємопов’язаними і взаємопідсилювальними чинниками зміцнення позиції держави на світовій арені.

За десять років незалежного розвитку Україна вже досягла важливої віхи: вона сама визначає своє майбутнє. Настав час досягти суспільного консенсусу у прагненні України посісти гідне місце в міжнародному співтоваристві, ставши сучасною європейською демократичною державою.


Автори: Стівен Пайфер, Помічник Заступника Державного секретаря США у європейських та євразійських справах; Карлос Паскуаль, Посол США в Україні