У стані занепаду
Середа, 27 березня 2002, 15:43
Схоже, Україна приречена загрузнути в минулому - незважаючи на те, хто переможе в нинішніх парламентських виборах.
Україна повинна була стати однією з найсильніших держав в Європі - більша, ніж Франція та Швейцарія разом взяті, з родючими грунтами, добре освіченим 50-мільйонним населенням, колись частина індустріального серця Радянського Союзу. Однак трапилося все якраз навпаки, Україна - проблемна країна, відтіснена на задвірки своїми дрібнішими сусідами, Польщею і Угорщиною, що готуються вступити до Європейського Союзу. Більшість європейських лідерів взагалі намагаються про неї не думати.
Правду кажучи, Україні вдається потрапити на перші сторінки газет лише тоді, коли розгорається черговий скандал. Наприклад, як той, в якому був замішаний колишній прем'єр-міністр Павло Лазаренко, що тепер знаходиться у в'язниці в США, але наполягає на своїй непричетності, той, що за $6,7 мільйонів готівкою купив садибу в Каліфорнії. Або плівки з голосом президента Леоніда Кучми - перемонтовані з метою спотворити істину, як стверджує його оточення - що наказує "віддати" чеченцям журналіста. Пізніше цього журналіста знаходять мертвим.
Але все повинно було бути цілком інакше. Коли Радянський Союз розпався у 1991 році, в лідерів нової української держави було безліч турбот. Спроби втручання Росії, наприклад, або екологічні проблеми українських земель, що виникли внаслідок промислової політики Кремля. Але країна життєздатна, як мінімум, - економічно і культурно, говорили вони. Вони взагалі були надміру оптимістичні. Перші десять років української незалежності виявилися "втраченим" десятиріччям, та історію цих років, як висловився один американський дипломат, потрібно розглядати як " яскравий випадок державного мародерства".
На цьому тижні в Україні підходить до кінця чергова гірка, злісна і сповнена взаємних обвинувачень виборча кампанія. Офіційно на кону 450 місць в парламенті - Верховній Раді. Найбільше випробування Кучма має пережити від Віктора Ющенка, який заробив скромну репутацію реформатора, і чий блок "Наша Україна", який лідируює в опитуваннях громадської думки, обіцяє: "Ми побудуємо Україну, якої не будемо соромитися".
Приховане значення нинішніх виборів, за твердженнями українських спостерігачів, полягає в питанні політичного виживання Кучми. Президент і його прихильники відкидають потік обвинувачень, що висуваються на його адресу, - починаючи з незаконної торгівлі зброєю і закінчуючи вбивством та широкомасштабною корупцією - називаючи їх справою рук ворожих Західних урядів, внутрішніх ворогів та інших персонажів, на кшталт фінансиста Джорджа Сороса. Але абсолютно очевидно, вони його таки бентежать.
Щоб посилити свою позицію - і гарантувати власну безпеку після того, як він залишить свою посаду - йому може знадобитися внесення змін до конституції, щоб забезпечити собі третій термін, або ж знайти наступника, який зможе захистити його. Який шлях він не обере, підтримка в Раді є для нього життєвим питанням.
Але при всьому цьому тільки невелика купка українців поза правлячим класом цікавиться виборами. Більшість фактично віддалені від політичних процесів. У них зовсім інші проблеми, наприклад, як звести кінці з кінцями.
У 1990 році напередодні проголошення незалежності, говорить Мирослав Попович, політолог, директор київського Інституту філософії, "Україна була індустріально-аграрною країною, де переважало міське населення. За останні десять років тенденція змінилася на прямо протилежну". Більшість населення тепер знов мешкає в селах, говорить він, в умовах "страшенної бідності, без якого-небудь виходу". Родючі грунти України передбачають, що від голоду ніхто не помре. Але при середній місячній зарплаті в $59 і пенсіях в $22 багато українців велику частину часу розмірковують про їжу, а не про політику.
Країна не відбулася і з культурної точки зору. І хоч більше 70% населення - це етнічні українці, більшість ЗМІ (друкованих і електронних) продовжують використовувати як робочу мову російську. Західна Україна, що запекло відстоює українську мову, набула репутації розсадника крайнього націоналізму. Неоднозначні та широко висвітлені рішення - наприклад, рішення Івано-Франківської міськради визнати ветеранів СС "Галичина" борцями за свободу і незалежність України - підтримують цей образ.
І поки 278-тисячне населення Кримського півострова бачиться урядом з Києва "мирними городниками" (за висловленням Поповича), дивні речі відбуваються і там. Араби з Саудівської Аравії та інших місць спрямовують туди кошти і постачають з Чечні екстремістську ісламську літературу російською мовою, стверджує Яніна Соколовська, український кореспондент російської щоденної газети "Известия". Татарські бойовики, близько ста з яких, за деякими свідченнями, воювали в Чечні проти росіян, спокійно тренуються в Кримських горах. А серед молодих татар все популярнішою, говорить Соколовська, стає ідея "одружити Чечню та Крим".
Однак безпосереднє завдання, яке зараз стоїть перед Кучмою, - це забезпечити парламентську більшість. Те, що в кампанії беруть участь декілька десятків партій, повинно допомогти президенту. Йому потрібна допомога. Його особистий рейтинг - десь на рівні 16%. І останні опитування громадської думки, оприлюднені напередодні виборів, - українське законодавство забороняє їх за два тижні до виборів - дають його блоку "За єдину Україну" близько 4,9%.
Тільки половина складу Ради обирається прямим шляхом, інші місця розподіляються на пропорційній основі серед партій, які набирають 4% і більше під час загальнонаціонального голосування.
Вважається, що деякі інші партії та політичні лідери, що беруть участь у виборах, також користуються негласною підтримкою з боку Кучми - насамперед, мова йде про Віктора Медведчука, лідера соціал-демократів. Крім того, Москва відкрито показує свою підтримку Кучмі і "За ЄдУ".
Що ще важливіше, Кучма має в своєму розпорядженні те, що по всьому колишньому Радянському Союзу називають "адміністративним ресурсом" - можливість мобілізувати місцеву владу для переобрання керівної партії. Так, Олександр Чубук, голова асоціації фермерів Згурівського району Київської області, стверджує, що місцевим лікарям і викладачам дані інструкції забезпечити, щоб їх пацієнти і студенти голосували за "За ЄдУ".
Крім того, кажуть, що ще однією мішенню Кучми є один з найпопулярніших політичних лідерів Юлія Тимошенко, багата бізнес-вумен і колишній віце-прем'єр, що заробила імідж жертви після 42-денного ув'язнення за обвинуваченнями в корупції, контрабанді і розкраданні державного майна, всі з яких вона заперечує.
"Вибори в Раду 31 березня дадуть відповідь на головне питання, що стоїть перед нами: чи зможемо ми подолати безвір'я і страх і перемогти або ж ми залишимося заляканими рабами", говорить вона. Але, схоже, у Блоку Тимошенко, названого на її честь, досить своїх проблем. А президент ризикувати не захоче. "Кучма дав знати місцевій владі", говорить український журналіст Олексій Степура. "У містах, де блок Тимошенко переможе, мери будуть звільнені".
Іншими словами - політика як політика. Вибори можуть допомогти Кучмі залишитися на плаву і навіть можуть допомогти з'явитися наступнику - з групи претендентів. Але дуже мала імовірність того, що вони допоможуть Україні вибратися з околиць Європи.
Україна повинна була стати однією з найсильніших держав в Європі - більша, ніж Франція та Швейцарія разом взяті, з родючими грунтами, добре освіченим 50-мільйонним населенням, колись частина індустріального серця Радянського Союзу. Однак трапилося все якраз навпаки, Україна - проблемна країна, відтіснена на задвірки своїми дрібнішими сусідами, Польщею і Угорщиною, що готуються вступити до Європейського Союзу. Більшість європейських лідерів взагалі намагаються про неї не думати.
Правду кажучи, Україні вдається потрапити на перші сторінки газет лише тоді, коли розгорається черговий скандал. Наприклад, як той, в якому був замішаний колишній прем'єр-міністр Павло Лазаренко, що тепер знаходиться у в'язниці в США, але наполягає на своїй непричетності, той, що за $6,7 мільйонів готівкою купив садибу в Каліфорнії. Або плівки з голосом президента Леоніда Кучми - перемонтовані з метою спотворити істину, як стверджує його оточення - що наказує "віддати" чеченцям журналіста. Пізніше цього журналіста знаходять мертвим.
Але все повинно було бути цілком інакше. Коли Радянський Союз розпався у 1991 році, в лідерів нової української держави було безліч турбот. Спроби втручання Росії, наприклад, або екологічні проблеми українських земель, що виникли внаслідок промислової політики Кремля. Але країна життєздатна, як мінімум, - економічно і культурно, говорили вони. Вони взагалі були надміру оптимістичні. Перші десять років української незалежності виявилися "втраченим" десятиріччям, та історію цих років, як висловився один американський дипломат, потрібно розглядати як " яскравий випадок державного мародерства".
На цьому тижні в Україні підходить до кінця чергова гірка, злісна і сповнена взаємних обвинувачень виборча кампанія. Офіційно на кону 450 місць в парламенті - Верховній Раді. Найбільше випробування Кучма має пережити від Віктора Ющенка, який заробив скромну репутацію реформатора, і чий блок "Наша Україна", який лідируює в опитуваннях громадської думки, обіцяє: "Ми побудуємо Україну, якої не будемо соромитися".
Приховане значення нинішніх виборів, за твердженнями українських спостерігачів, полягає в питанні політичного виживання Кучми. Президент і його прихильники відкидають потік обвинувачень, що висуваються на його адресу, - починаючи з незаконної торгівлі зброєю і закінчуючи вбивством та широкомасштабною корупцією - називаючи їх справою рук ворожих Західних урядів, внутрішніх ворогів та інших персонажів, на кшталт фінансиста Джорджа Сороса. Але абсолютно очевидно, вони його таки бентежать.
Щоб посилити свою позицію - і гарантувати власну безпеку після того, як він залишить свою посаду - йому може знадобитися внесення змін до конституції, щоб забезпечити собі третій термін, або ж знайти наступника, який зможе захистити його. Який шлях він не обере, підтримка в Раді є для нього життєвим питанням.
Але при всьому цьому тільки невелика купка українців поза правлячим класом цікавиться виборами. Більшість фактично віддалені від політичних процесів. У них зовсім інші проблеми, наприклад, як звести кінці з кінцями.
У 1990 році напередодні проголошення незалежності, говорить Мирослав Попович, політолог, директор київського Інституту філософії, "Україна була індустріально-аграрною країною, де переважало міське населення. За останні десять років тенденція змінилася на прямо протилежну". Більшість населення тепер знов мешкає в селах, говорить він, в умовах "страшенної бідності, без якого-небудь виходу". Родючі грунти України передбачають, що від голоду ніхто не помре. Але при середній місячній зарплаті в $59 і пенсіях в $22 багато українців велику частину часу розмірковують про їжу, а не про політику.
Країна не відбулася і з культурної точки зору. І хоч більше 70% населення - це етнічні українці, більшість ЗМІ (друкованих і електронних) продовжують використовувати як робочу мову російську. Західна Україна, що запекло відстоює українську мову, набула репутації розсадника крайнього націоналізму. Неоднозначні та широко висвітлені рішення - наприклад, рішення Івано-Франківської міськради визнати ветеранів СС "Галичина" борцями за свободу і незалежність України - підтримують цей образ.
І поки 278-тисячне населення Кримського півострова бачиться урядом з Києва "мирними городниками" (за висловленням Поповича), дивні речі відбуваються і там. Араби з Саудівської Аравії та інших місць спрямовують туди кошти і постачають з Чечні екстремістську ісламську літературу російською мовою, стверджує Яніна Соколовська, український кореспондент російської щоденної газети "Известия". Татарські бойовики, близько ста з яких, за деякими свідченнями, воювали в Чечні проти росіян, спокійно тренуються в Кримських горах. А серед молодих татар все популярнішою, говорить Соколовська, стає ідея "одружити Чечню та Крим".
Однак безпосереднє завдання, яке зараз стоїть перед Кучмою, - це забезпечити парламентську більшість. Те, що в кампанії беруть участь декілька десятків партій, повинно допомогти президенту. Йому потрібна допомога. Його особистий рейтинг - десь на рівні 16%. І останні опитування громадської думки, оприлюднені напередодні виборів, - українське законодавство забороняє їх за два тижні до виборів - дають його блоку "За єдину Україну" близько 4,9%.
Тільки половина складу Ради обирається прямим шляхом, інші місця розподіляються на пропорційній основі серед партій, які набирають 4% і більше під час загальнонаціонального голосування.
Вважається, що деякі інші партії та політичні лідери, що беруть участь у виборах, також користуються негласною підтримкою з боку Кучми - насамперед, мова йде про Віктора Медведчука, лідера соціал-демократів. Крім того, Москва відкрито показує свою підтримку Кучмі і "За ЄдУ".
Що ще важливіше, Кучма має в своєму розпорядженні те, що по всьому колишньому Радянському Союзу називають "адміністративним ресурсом" - можливість мобілізувати місцеву владу для переобрання керівної партії. Так, Олександр Чубук, голова асоціації фермерів Згурівського району Київської області, стверджує, що місцевим лікарям і викладачам дані інструкції забезпечити, щоб їх пацієнти і студенти голосували за "За ЄдУ".
Крім того, кажуть, що ще однією мішенню Кучми є один з найпопулярніших політичних лідерів Юлія Тимошенко, багата бізнес-вумен і колишній віце-прем'єр, що заробила імідж жертви після 42-денного ув'язнення за обвинуваченнями в корупції, контрабанді і розкраданні державного майна, всі з яких вона заперечує.
"Вибори в Раду 31 березня дадуть відповідь на головне питання, що стоїть перед нами: чи зможемо ми подолати безвір'я і страх і перемогти або ж ми залишимося заляканими рабами", говорить вона. Але, схоже, у Блоку Тимошенко, названого на її честь, досить своїх проблем. А президент ризикувати не захоче. "Кучма дав знати місцевій владі", говорить український журналіст Олексій Степура. "У містах, де блок Тимошенко переможе, мери будуть звільнені".
Іншими словами - політика як політика. Вибори можуть допомогти Кучмі залишитися на плаву і навіть можуть допомогти з'явитися наступнику - з групи претендентів. Але дуже мала імовірність того, що вони допоможуть Україні вибратися з околиць Європи.
