Хто такий "вісл-блоуер" і чому треба берегти майорів Мельниченків

Уявімо таку картину. Сидить журналістський люд у їдальні Верховної Ради, жує сардельки із гірчицею і чекає новин. Новини як ті "сводки Інформбюро": 221 голос, 222 голоси, 223 голоси за Литвина… Виникає нестерпне бажання зазирнути у чужу кишеню й порахувати скільки ж коштував останній 226-ий голос. От везунчик! Заробив собі трохи на спокійну старість. Одні говорять про 300 тисяч доларів, інші називають суми до мільйона й більше за голос. А справді, скільки коштувала ця остання "золота акція"? Невже ніколи не дізнаємося? Як ніколи не дізнаємося про хатинки в Маямі, рахунки на богом забутих островах, подробиці вбивства Гонгадзе та інше.

А, між іншим, живуть десь серед нас люди, які про це щось знають і чули. Існують скромні банківські службовці, які бачили рахунки, існують банщики, що милили панам спини й чули їхні п'яні балачки, існують помічники, які випадково підгледіли у шпаринку, підслухали телефон, піддивилися інвойс. Існують водії, які, мабуть, знають найбільше, існують панські проститутки, які, мабуть, знають найменше, але все одно знають же щось. Існують молоді хлопці, що сиділи в "наружці", слідкуючи за Гонгадзе, існують інші хлопці, що знали водія камаза, який наїхав на Чорновола.

Відвертість цих людей могла б стати в нагоді українському суспільству і допомогти у розслідуванні, якщо б суспільство знало як захистити таких людей від "випадкової" смерті. Єдиним щасливим випадком з "говорунами" на цю хвилину є історія з майором Мельниченком, але ж не всі здатні так спритно обдурити свою ж "фірму" й вислизнути з країни разом із сім'єю.

Крім фізичного захисту не менш важливим є питання зміни суспільної думки про таких людей. Від усіх цих тез про "державну таємницю", "зраду", лояльність до хазяїна чи контори тхне феодалізмом і візантійщиною, яку ми так намагаємось вичавити з себе на шляху до Європи. Якщо службовець має інформацію, яка потенційно загрожує безпеці населення або окремої особи, цей службовець повинен мати канали повідомити населення про небезпеку. Суспільство, в свою чергу, мусить мати розроблений механізм захисту такої особи від переслідувань. Поки що ж єдиним механізмом захисту "говорунів" є політичний притулок у США.

В Америці таких людей як Мельниченко називають "вісл-блоуер" - в літературному перекладі - це людина, яка першою подала сигнал. Скажімо, ви працюєте для великої компанії, яка отримує мільйонні контракти від держави й дізнаєтеся про те, що ваша компанія трохи "нагріває" державу на гроші. Ви, як чесний громадянин, відкрито заявляєте, що таке-то і таке-то відбувається. У такому випадку ви вважаєтеся "вісл-блоуером" і підпадаєте під захист федерального закону про шахрайство (False Claims Act). Від стукача чи анонімщика "вісл-блоуер" відрізняється тим, що останній не приховує свого прізвища, а навпаки відкрито заявляє про зловживання.

Далі більше. У разі, якщо Міністерство Юстиції США відкриває кримінальну справу по факту можливого правопорушення і відсуджує у компанії-шахрая певні гроші - "вісл-блоуер" отримуєте 15-20 відсотків від цілої суми. Логіка держави у виплаті таких значних коштів "говорунам" полягає в тому, що вона втратила б набагато більше, якщо б ця людина промовчала.

Суми, які час від часу лунають у пресі, настільки вражаючі, що, здавалося б, весь народ ось-ось побіжить викривати свої компанії у корупції. Але цього не відбувається, адже більшості людей психологічно важко виступити проти своєї організації, розірвати з колегами, втратити кар'єру. До того ж, корупція в США є швидше виключенням, ніж правилом.

Останнім скандалом, пов'язаним з "вісл-блоуерами" в Америці стала історія з Колін Роулі (Collen Rowley) – досвідченим агентом ФБР. Пані Роулі написала листа до свого власного шефа, директора ФБР і ще до двох сенаторів, членів комітету Сенату по розвідці. У листі вона стверджує, що вибухам 11 вересня можна було б запобігти, якщо б не бездіяльність центрального офісу ФБР у Вашингтоні. Як відомо, директор ФБР Роберт Мюлер (Robert Mueller) до того стверджував, що ФБР не мало жодної суттєвої інформації про підготовку вибухів. Роулі стверджує протилежне. Якщо б центральний офіс ФБР у Вашингтоні дав дозвіл її агентам на обшук комп'ютера підозрюваного Закаріаса Мусау, пише Роулі у своєму листі, ФБР ще наприкінці серпня 2001 року знав би прізвище одного з терористів –"камікадзе".

В кінці листа агент ФБР Роулі просить розглядати її в якості "вісл-блоуера" і захистити згідно з американським законодавством. На відміну від України, де крок Мельниченка викликав жваві дискусії на морально-етичні теми, лист агента Роулі розглядається як важливий крок у напрямку більшої відкритості й підзвітності правоохоронних органів. Якщо б Роулі промовчала, американська громадськість і далі б вірила директору ФБР Роберту Мюлеру. Оскільки вона не промовчала - ФБР змушено проводити внутрішнє розслідування й змінювати цілу культуру прийняття рішень всередині організації.

Минулої неділі кілька сенаторів заявило, що випадок з Роулі настільки важливий, що вони не тільки будуть слідкувати чи не звільнили агента з роботи (закон забороняє робити це), але й чи будуть їй ставити палки в колеса при просуванні по службовій драбині тощо.

В Україні поки-що немає ні поняття "вісл-блоуер", ні тих, хто захищав би таких людей від переслідувань. Більшість інформації про корупцію в Україні ми дізнаємося або з того, що сказав Мінін в Італії, або з того, що сказав Лазаренко в Америці. Наша рідна прокуратура найменш за все нагадує палац правосуддя.

Але все ж таки є серед нас скромні люди, які щось там знають, щось там чули. Є серед нас люди, які не сплять ночами від докорів сумління, прокидаються в холодному поту від знання інформації, яка допомогла б мамі Гонгадзе поховати сина. Де вони? Хто вони? Може, нам треба подумати, як їм заробити на спокійну старість?