Міфи про "Золоту газову трубу"
Четвер, 14 листопада 2002, 23:00
За десять років незалежності Україна перетворилася на справжню країну казок, де відбуваються неймовірні речі і з кожним роком стає все страшніше жити. Судіть самі. В якій ще країні прем'єр, за два роки державної служби (!) може стати найбагатшою людиною у державі? Яка країна на вищому політичному рівні проголошує "багатовекторну зовнішню політику", внаслідок якої, не те щоб знаходяться друзі чи вороги, а втрачається те найменше, що у світі прийнято називати державними інтересами.
І навряд чи знайдеться ще хоч одна країна, де після трьох років небувалого економічного зростання, населення продовжує ледь животіти. А тому владоможцям доводиться створювати міфи і легенди про небачені досягнення (для народу) і невичерпний потенціал (для майбутніх інвесторів) України.
Найбільш модний з них сьогодні - це міф про українську газотранспортну систему або, простіше, про "золоту газову трубу" з Росії до Європи. Приказка така: Україна за рахунок свого вигідного географічного положення і вчасно прокладених у радянські часи магістральних газопроводів (тобто "на шару"), має фантастичні прибутки до казни, і при цьому в жодному разі не повинна ними ні з ким ділитися або по цивілізованому - "приватизувати".
Міф №1 - "Газовий ріг достатку"
Дана версія політико-економічної саги свідчить, що останні 5 років українська газотранспортна система (ГТС) є становим хребтом бюджету і гарантом добробуту українського народу. Вона дає країні на рік $2,5 млрд. чистого прибутку. Принаймні, так заявила класик української газової галузі Юлія Тимошенко, коментуючи підписання жовтневих міжурядових угод про створення міжнародного консорціуму щодо управління української ГТС. Для країни з ВВП, який не перевищує $37 мільярдів, ця сума прямого прибутку, дійсно, вражає. Тим більше, що, за висловлюванням інших депутатів ВР, для її отримання особливих витрат, ніби, не потрібно.
Спробуємо все-таки розібратися, де легенда, а де сувора дійсність, проаналізувавши статистичні дані Держкомстат, НАК "Нафтогаз України", Податкової адміністрації і провівши на їх основі нехитрі арифметичні підрахунки.
Існують два твердження на рівні аксіоми:
1. Розрахунок за транзит російського газу через українську ГТС йде виключно натурою - російським газом;
2. Газу цього у вигляді товарної компенсації в Україну надходить 26-30 млрд. м. куб. щорічно, у залежності від об'єму транзиту до Європи і країни СНД.
Перше положення перевіряти не будемо, воно фіксувалося всіма раніше укладеними двосторонніми договорами про транзит російського газу щодо української ГТС. Що стосується другого твердження, зафіксуємо точно верхній кордон об'єму - 30 мільярдів куб. метрів російського природного газу або 30.000.000. тисяч куб. метрів для більшої зручності підрахунків, оскільки від коректності цих цифр, як, виявляється, може залежати державна політика найвищого рівня.
Під час початку розгляду питання про продаж української ГТС у 1994-1995 рр. Україна отримувала як оплату за транзит 30-32 млрд. куб. метрів газу. У 2000 році об'єм російського газу, отриманого як компенсація за транзитні послуги зафіксований після закінчення взаєморозрахунків становив 27,6 млрд. куб. метрів. Згідно з міжурядовим російсько-українським протоколом від 1 липня 2002 року у 2003 році об'єм натуральної оплати за транзит російського газу передбачений у розмірі 26 млрд. куб. метрів.
Аналогічними протоколам підписаними у жовтні, до 2013 року ця цифра гарантована як мінімальна. Перевищення об'ємів транзиту будуть записані у щорічних міжурядових протоколах або різниця за фактом буде оплачуватися у грошовій формі з розрахунку $50 за 1000 куб. метрів у бартерному еквіваленті.
Далі йде найпростіший підрахунок: 26.000.000 Х $50 = $1.300.000.000. тобто еквівалентний товару прибуток дорівнює 1,3 млрд. доларів на рік. Звідки ж тоді взялася сума у 2,5 млрд. доларів? Вигадка політиків і депутатів, дезинформація зацікавлених організацій або просто випадкові апетити деяких бізнесменів, що висловилися уголос, і які розраховують на участь у цих прибутках? Відповідь на ці питання така ж багатогранна, як політична заява: багато красивих формулювань при практично нульовому смисловому наповненні, що дає можливість будь-якого трактування продекларованого.
Ну, по-перше, надто вже запало у душу певних політиків часів 1994-1995 років ситуація, коли "транзитний газ" з Росії заходив на Україну у повному об'ємі і, розраховуватися за нього було зовсім необов'язково. Можна було провести бартерну операцію або "втюхати" російським партнерам пусті папірці, що не без успіху реалізовувалося компаніями ЄЕСУ, "Інтергаз", "Оріоном" і багатьма іншими. Недаремно ж тоді був дуже популярний анекдот про українські галоші, що постачалися до Туркменії відомим українським політиком і його структурою за ціною дорослого барана.
У цифрах це виглядало 32 млрд. куб. метрів по ціні $80 за 1000 куб. метрів або 2,56 млрд. доларів на рік. Ось ця цифра не дає спокійно спати бізнесовому і політичному бомонду в Україні. Як же можна просто так втратити те джерело, яке годувало українську "енергетичну" еліту протягом останніх 8 років. Та й ситуація кардинально змінилася: ціни на газ за транзит реально знизилися, а платити за нього податки і нести відповідальність за транзит, а не красти газ з магістралі, стало суворою необхідністю.
По-друге, є ще одна особливість - газ, який надходить, реалізовується по внутрішніх цінах, а вони різні. Наприклад для всіх бюджетних організацій і для потреб населення України (об'єми споживання, які у сумі можна порівняти з платою за транзит) ціна на газ з урахуванням всіх форм податкового навантаження становить $41 - 42,6 (у залежності від курсу) за 1000 куб. метрів. Якщо перерахувати вартість газу, що отримується з Росії у цих цінах, то виходить сума у $1, 07 млрд. на рік.
А ще можна перерахувати цю вартість через оптові ціни на газ для промислових підприємств ($62) або експортні ціни на контракти з постачання газу до східної Європи ($90-105 за 1000 куб. метрів) У результаті вийде ще ряд цифр: $1,6, $2,34-2,73 мільярда на рік валового прибутку від транзиту. Інтрига, як бачимо, незрівнянна. Противники діючого кабінету можуть критикувати дії уряду і вимагати дезавуювати угоди з Росією по ГТС (варіант $2,73).
Прихильники, навпаки ж будуть говорити про необхідність створення консорціуму для збільшення надходжень до казни (варіант $1,07). Самому ж уряду не гріх би було замислитися над таким порядком цифр і провести легку політекономічну PR-кампанію а la "Віктор Ющенко-2000": "У бюджету немає проблем, оскільки газу вистачить всім". При цьому для кожної конкретної групи населення використати необхідну цифирь "ціно-газовго ряду". Або щось ще у подібному роді з обіцянками утримання, збереження і нестримного росту в подальшому.
Міф №2 "Володар газопрокачки (чарівник-неук)"
Особливість українського законодавства і його застосування у цьому випадку полягає у тому, що між українським бюджетом і ВАТ "Газпром", платником за транзит газу українською ГТС, існує посередник в особі НАК "Нафтогаз України". Вона ж є його оператором на внутрішньому ринку і відповідальним платником всіх податків до бюджету, пов'язаних з транзитом.
Зокрема, НАК платить прямі відрахування до бюджету у розмірі 60% вартості російського газу, за винятком газу, що йде на технічні потреби транзиту. Вона ж платить ПДВ і податок на валовий прибуток (самостійно і разом з дочірніми структурами ТД "Газ України" і "Укртрансгаз") при реалізації цього газу на території України.
У цей час прямі відрахування від прибутку за транзит російського газу (окрема стаття надходжень) становлять 430-530 млн. гривень (гривень!) на квартал або до 2,2 млрд. гривень на рік, тобто $420 млн. НАК за 9 місяців 2002 зібрав приблизно 50-55% необхідної суми (за аналогічний період минулого року - 83%). Отже, у 2002 році буде очікуватися надходження до бюджету приблизно 1,2 млрд. гривень прямих відрахувань від транзиту або $225 млн.
Податкові зобов'язання по валовому прибутку НАК "Нафтогаз України", в якому важко визначити вагове співвідношення транзиту газу як джерела прибутку, все одно складають досить скромну цифру. У минулому році це було близько 1,6 млрд. гривень або $300 млн. У цьому році очікується за прогнозами зменшення валового прибутку і відповідно зниження об'ємів відрахування від прибутку до рівня 1,25 млрд. гривень або $235 млн. Реальний процент виконання податкових зобов'язань НАК з податку на прибуток у цьому році становив 65-70% від планового показника. А тому живими грошима казна може отримати з прибутку НАКа приблизно $165 млн.
Усього ж у 2002 році максимальна теоретична віддача коштів "Нафтогазу" до бюджету країни, пов'язаних з компенсацією РФ за транзит російського газу, становитиме $655 млн., а з урахуванням реальної платіжної дисципліни і дійсної частки транзиту у валовому прибутку компанії, трохи більше $250 млн. Так що, якщо сучасні політекономи України мають на увазі реальні надходження до бюджету розміром $2,5 млрд. в рік, то вони помиляються рівно у 10 раз.
Наведені вище найпростіші арифметичні розрахунки показують реальну ситуацію, яка ретельно приховується політико-економічними міфами про українську ГТС. За цим практично не видно реальної причини проблем, пов'язаних з ГТС України.
Головна з них - включеність ГТС в явно збиткову фінансову структуру НАК "Нафтогаз України". Якщо пригадати цифри платежів, проаналізовані вищі і які надходять до бюджету, проаналізувати всю фінансову діяльність українського супермонополіста і його взаємовідносини з споживачами і кредиторами. До речі, фінальний етап міжнародного аудиту НАК так і не відбувся. Слід думати, що він не відбудеться ніколи, оскільки може випадково дати правдиву відповідь про походження фантастичних боргів НАК. Адже, станом на 1 вересня 2002 роки система підприємств, що безпосередньо входять до НАК має наступні показники балансу:
Дебіторська заборгованість - 10,83 млрд. гривень
Кредиторська заборгованість - 23,6 млрд. гривень
Сальдо балансу (негативне) - 12,77 млрд. гривень
Найголовніше - негативне сальдо самого апарату НАК становить - 17, 2 млрд. гривень. Згідно з підрахунками, якщо взяти суму декларованого прибутку всього холдингу за 2001 рік за одиницю відліку (205,5 млн. гривень), то для ліквідації негативного сальдо платіжного бюджету апарату НАК холдингу слід віддавати повністю прибуток, отриманий протягом 83,5 років.
Виходячи з того, що усього у галузі тільки дві структури - Дочірня Компанія "Укргазодобуток" й Апарат НАК мають негативне сальдо балансу, можна передбачити певну цілеспрямованість у формуванні фінансових потоків. Неефективність такої системи у тому, що фінансово спроможні частини холдингу не мають статусу повноцінної юридичної особи і не ведуть самостійної господарської діяльності. А апарат холдингу, керуючий фінансовими потоками, є повним банкротом і не у змозі залучати кошти ззовні. Холдинг є стовідсотково державним суб'єктом і держава несе відповідальність за його зобов'язаннями.
І справа тут аж ніяк не у непрофесіоналізмі топ-менеджменту НАКа. Просто структура спочатку поставлена державою у такі умови, що навіть найбільший фінансист Джордж Сорос навряд чи зміг би щось виправити. Судіть самі, компанія отримує щорічно прибуток від транзиту російського газу у сумі 2,2 млрд. гривень, а платить відрахувань і податків 2,5 млрд. гривень. При цьому, витрачаючи приблизно 200-250 млн. гривень протягом року на підтримку працездатності і модернізацію трубопровідного господарства. А за оцінками фахівців, необхідна сума для цих цілей у найближчі роки повинна складати по $400-500 млн. (!) в рік.
Ось у таку фінансову структуру, що вже давно збанкрутувала, і вмонтована "золота газова труба". І з кожним роком ця казка буде все більше скидатися на страшилку, оскільки з банкротами (нехай навіть державними монополістами) серйозні фінансисти справ мати не будуть. А це означає, що при збереженні існуючої ситуації, українська ГТС вже через декілька років перетвориться на купу нікому непотрібного залізного мотлоху. І легенда про неї посяде чільне місце у вітчизняній міфології саме поруч з легендою про "Золото гетьмана Полуботка".
Володимир Саприкін, директор енергетичних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова
Владислав Моругін, аналітик компанії "РосГаз - консалтінг"
І навряд чи знайдеться ще хоч одна країна, де після трьох років небувалого економічного зростання, населення продовжує ледь животіти. А тому владоможцям доводиться створювати міфи і легенди про небачені досягнення (для народу) і невичерпний потенціал (для майбутніх інвесторів) України.
Найбільш модний з них сьогодні - це міф про українську газотранспортну систему або, простіше, про "золоту газову трубу" з Росії до Європи. Приказка така: Україна за рахунок свого вигідного географічного положення і вчасно прокладених у радянські часи магістральних газопроводів (тобто "на шару"), має фантастичні прибутки до казни, і при цьому в жодному разі не повинна ними ні з ким ділитися або по цивілізованому - "приватизувати".
Міф №1 - "Газовий ріг достатку"
Дана версія політико-економічної саги свідчить, що останні 5 років українська газотранспортна система (ГТС) є становим хребтом бюджету і гарантом добробуту українського народу. Вона дає країні на рік $2,5 млрд. чистого прибутку. Принаймні, так заявила класик української газової галузі Юлія Тимошенко, коментуючи підписання жовтневих міжурядових угод про створення міжнародного консорціуму щодо управління української ГТС. Для країни з ВВП, який не перевищує $37 мільярдів, ця сума прямого прибутку, дійсно, вражає. Тим більше, що, за висловлюванням інших депутатів ВР, для її отримання особливих витрат, ніби, не потрібно.
Спробуємо все-таки розібратися, де легенда, а де сувора дійсність, проаналізувавши статистичні дані Держкомстат, НАК "Нафтогаз України", Податкової адміністрації і провівши на їх основі нехитрі арифметичні підрахунки.
Існують два твердження на рівні аксіоми:
1. Розрахунок за транзит російського газу через українську ГТС йде виключно натурою - російським газом;
2. Газу цього у вигляді товарної компенсації в Україну надходить 26-30 млрд. м. куб. щорічно, у залежності від об'єму транзиту до Європи і країни СНД.
Перше положення перевіряти не будемо, воно фіксувалося всіма раніше укладеними двосторонніми договорами про транзит російського газу щодо української ГТС. Що стосується другого твердження, зафіксуємо точно верхній кордон об'єму - 30 мільярдів куб. метрів російського природного газу або 30.000.000. тисяч куб. метрів для більшої зручності підрахунків, оскільки від коректності цих цифр, як, виявляється, може залежати державна політика найвищого рівня.
Під час початку розгляду питання про продаж української ГТС у 1994-1995 рр. Україна отримувала як оплату за транзит 30-32 млрд. куб. метрів газу. У 2000 році об'єм російського газу, отриманого як компенсація за транзитні послуги зафіксований після закінчення взаєморозрахунків становив 27,6 млрд. куб. метрів. Згідно з міжурядовим російсько-українським протоколом від 1 липня 2002 року у 2003 році об'єм натуральної оплати за транзит російського газу передбачений у розмірі 26 млрд. куб. метрів.
Аналогічними протоколам підписаними у жовтні, до 2013 року ця цифра гарантована як мінімальна. Перевищення об'ємів транзиту будуть записані у щорічних міжурядових протоколах або різниця за фактом буде оплачуватися у грошовій формі з розрахунку $50 за 1000 куб. метрів у бартерному еквіваленті.
Далі йде найпростіший підрахунок: 26.000.000 Х $50 = $1.300.000.000. тобто еквівалентний товару прибуток дорівнює 1,3 млрд. доларів на рік. Звідки ж тоді взялася сума у 2,5 млрд. доларів? Вигадка політиків і депутатів, дезинформація зацікавлених організацій або просто випадкові апетити деяких бізнесменів, що висловилися уголос, і які розраховують на участь у цих прибутках? Відповідь на ці питання така ж багатогранна, як політична заява: багато красивих формулювань при практично нульовому смисловому наповненні, що дає можливість будь-якого трактування продекларованого.
Ну, по-перше, надто вже запало у душу певних політиків часів 1994-1995 років ситуація, коли "транзитний газ" з Росії заходив на Україну у повному об'ємі і, розраховуватися за нього було зовсім необов'язково. Можна було провести бартерну операцію або "втюхати" російським партнерам пусті папірці, що не без успіху реалізовувалося компаніями ЄЕСУ, "Інтергаз", "Оріоном" і багатьма іншими. Недаремно ж тоді був дуже популярний анекдот про українські галоші, що постачалися до Туркменії відомим українським політиком і його структурою за ціною дорослого барана.
У цифрах це виглядало 32 млрд. куб. метрів по ціні $80 за 1000 куб. метрів або 2,56 млрд. доларів на рік. Ось ця цифра не дає спокійно спати бізнесовому і політичному бомонду в Україні. Як же можна просто так втратити те джерело, яке годувало українську "енергетичну" еліту протягом останніх 8 років. Та й ситуація кардинально змінилася: ціни на газ за транзит реально знизилися, а платити за нього податки і нести відповідальність за транзит, а не красти газ з магістралі, стало суворою необхідністю.
По-друге, є ще одна особливість - газ, який надходить, реалізовується по внутрішніх цінах, а вони різні. Наприклад для всіх бюджетних організацій і для потреб населення України (об'єми споживання, які у сумі можна порівняти з платою за транзит) ціна на газ з урахуванням всіх форм податкового навантаження становить $41 - 42,6 (у залежності від курсу) за 1000 куб. метрів. Якщо перерахувати вартість газу, що отримується з Росії у цих цінах, то виходить сума у $1, 07 млрд. на рік.
А ще можна перерахувати цю вартість через оптові ціни на газ для промислових підприємств ($62) або експортні ціни на контракти з постачання газу до східної Європи ($90-105 за 1000 куб. метрів) У результаті вийде ще ряд цифр: $1,6, $2,34-2,73 мільярда на рік валового прибутку від транзиту. Інтрига, як бачимо, незрівнянна. Противники діючого кабінету можуть критикувати дії уряду і вимагати дезавуювати угоди з Росією по ГТС (варіант $2,73).
Прихильники, навпаки ж будуть говорити про необхідність створення консорціуму для збільшення надходжень до казни (варіант $1,07). Самому ж уряду не гріх би було замислитися над таким порядком цифр і провести легку політекономічну PR-кампанію а la "Віктор Ющенко-2000": "У бюджету немає проблем, оскільки газу вистачить всім". При цьому для кожної конкретної групи населення використати необхідну цифирь "ціно-газовго ряду". Або щось ще у подібному роді з обіцянками утримання, збереження і нестримного росту в подальшому.
Міф №2 "Володар газопрокачки (чарівник-неук)"
Особливість українського законодавства і його застосування у цьому випадку полягає у тому, що між українським бюджетом і ВАТ "Газпром", платником за транзит газу українською ГТС, існує посередник в особі НАК "Нафтогаз України". Вона ж є його оператором на внутрішньому ринку і відповідальним платником всіх податків до бюджету, пов'язаних з транзитом.
Зокрема, НАК платить прямі відрахування до бюджету у розмірі 60% вартості російського газу, за винятком газу, що йде на технічні потреби транзиту. Вона ж платить ПДВ і податок на валовий прибуток (самостійно і разом з дочірніми структурами ТД "Газ України" і "Укртрансгаз") при реалізації цього газу на території України.
У цей час прямі відрахування від прибутку за транзит російського газу (окрема стаття надходжень) становлять 430-530 млн. гривень (гривень!) на квартал або до 2,2 млрд. гривень на рік, тобто $420 млн. НАК за 9 місяців 2002 зібрав приблизно 50-55% необхідної суми (за аналогічний період минулого року - 83%). Отже, у 2002 році буде очікуватися надходження до бюджету приблизно 1,2 млрд. гривень прямих відрахувань від транзиту або $225 млн.
Податкові зобов'язання по валовому прибутку НАК "Нафтогаз України", в якому важко визначити вагове співвідношення транзиту газу як джерела прибутку, все одно складають досить скромну цифру. У минулому році це було близько 1,6 млрд. гривень або $300 млн. У цьому році очікується за прогнозами зменшення валового прибутку і відповідно зниження об'ємів відрахування від прибутку до рівня 1,25 млрд. гривень або $235 млн. Реальний процент виконання податкових зобов'язань НАК з податку на прибуток у цьому році становив 65-70% від планового показника. А тому живими грошима казна може отримати з прибутку НАКа приблизно $165 млн.
Усього ж у 2002 році максимальна теоретична віддача коштів "Нафтогазу" до бюджету країни, пов'язаних з компенсацією РФ за транзит російського газу, становитиме $655 млн., а з урахуванням реальної платіжної дисципліни і дійсної частки транзиту у валовому прибутку компанії, трохи більше $250 млн. Так що, якщо сучасні політекономи України мають на увазі реальні надходження до бюджету розміром $2,5 млрд. в рік, то вони помиляються рівно у 10 раз.
Наведені вище найпростіші арифметичні розрахунки показують реальну ситуацію, яка ретельно приховується політико-економічними міфами про українську ГТС. За цим практично не видно реальної причини проблем, пов'язаних з ГТС України.
Головна з них - включеність ГТС в явно збиткову фінансову структуру НАК "Нафтогаз України". Якщо пригадати цифри платежів, проаналізовані вищі і які надходять до бюджету, проаналізувати всю фінансову діяльність українського супермонополіста і його взаємовідносини з споживачами і кредиторами. До речі, фінальний етап міжнародного аудиту НАК так і не відбувся. Слід думати, що він не відбудеться ніколи, оскільки може випадково дати правдиву відповідь про походження фантастичних боргів НАК. Адже, станом на 1 вересня 2002 роки система підприємств, що безпосередньо входять до НАК має наступні показники балансу:
Дебіторська заборгованість - 10,83 млрд. гривень
Кредиторська заборгованість - 23,6 млрд. гривень
Сальдо балансу (негативне) - 12,77 млрд. гривень
Найголовніше - негативне сальдо самого апарату НАК становить - 17, 2 млрд. гривень. Згідно з підрахунками, якщо взяти суму декларованого прибутку всього холдингу за 2001 рік за одиницю відліку (205,5 млн. гривень), то для ліквідації негативного сальдо платіжного бюджету апарату НАК холдингу слід віддавати повністю прибуток, отриманий протягом 83,5 років.
Виходячи з того, що усього у галузі тільки дві структури - Дочірня Компанія "Укргазодобуток" й Апарат НАК мають негативне сальдо балансу, можна передбачити певну цілеспрямованість у формуванні фінансових потоків. Неефективність такої системи у тому, що фінансово спроможні частини холдингу не мають статусу повноцінної юридичної особи і не ведуть самостійної господарської діяльності. А апарат холдингу, керуючий фінансовими потоками, є повним банкротом і не у змозі залучати кошти ззовні. Холдинг є стовідсотково державним суб'єктом і держава несе відповідальність за його зобов'язаннями.
І справа тут аж ніяк не у непрофесіоналізмі топ-менеджменту НАКа. Просто структура спочатку поставлена державою у такі умови, що навіть найбільший фінансист Джордж Сорос навряд чи зміг би щось виправити. Судіть самі, компанія отримує щорічно прибуток від транзиту російського газу у сумі 2,2 млрд. гривень, а платить відрахувань і податків 2,5 млрд. гривень. При цьому, витрачаючи приблизно 200-250 млн. гривень протягом року на підтримку працездатності і модернізацію трубопровідного господарства. А за оцінками фахівців, необхідна сума для цих цілей у найближчі роки повинна складати по $400-500 млн. (!) в рік.
Ось у таку фінансову структуру, що вже давно збанкрутувала, і вмонтована "золота газова труба". І з кожним роком ця казка буде все більше скидатися на страшилку, оскільки з банкротами (нехай навіть державними монополістами) серйозні фінансисти справ мати не будуть. А це означає, що при збереженні існуючої ситуації, українська ГТС вже через декілька років перетвориться на купу нікому непотрібного залізного мотлоху. І легенда про неї посяде чільне місце у вітчизняній міфології саме поруч з легендою про "Золото гетьмана Полуботка".
Володимир Саприкін, директор енергетичних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова
Владислав Моругін, аналітик компанії "РосГаз - консалтінг"
