Конституційне занудство на фоні запасання цукром як ймовірна причина всенародного "пофігізму"

Вівторок, 1 липня 2003, 18:36
Про конституцію країни "У" мало хто з городян міста N міг сказати щось більш-менш впевнене. Читали її преамбулу і, можливо, текст лише ветеран місцевої колегії адвокатів пан Кароль в силу службового піднесення та колишній прокурор міста – із тієї самої причини. Ніхто з опитаних нами просто неба громадян не зміг ані процитувати щось з Основного закону, ані пригадати яку саме річницю її прийняття так радісно відзначають навіжені кияни.

Але про неї, про Конституцію, урочисто згадувалося на міських нудних святкових заходах. Відділи культури обл.- та міськдержадміністрацій провели чергові нудні заходи, що просто дослівно списані з аналогічних середини 80-х: тематичні вечори "Конституція – Основний Закон", а відділи у справах сім'ї та молоді – круглі (так, саме круглі, а не будь-які) столи "Молодь і громадянське суспільство через призму (а не через іншу геометричну фігуру) Конституції". Затягти на заходи вдалося лише підневільних студентів, та деяких бабусь – комсомолок. Решта городян або порозбігалася на дачі, або відчайдушно надала перевагу вітчизняному пиву.

Загалом же за результатами опитування нешироко відомого в місті N всезнаючого Центру Разумкова, лише близько 40 відсотків жителів країни "У" вважають День Конституції святом. Майже 80% - не знають дати ухвалення основного закону,. 14% вважають, що 28 червня загалом може бути звичайним робочим днем. І це цілком характерно й для міста N.

Чому ж так? Чому "Титанік" організаційних зусиль влади постійно стикається з айсбергом всенародного "пофігізму"? Мудрі городяни міста N бачать декілька чинників цього явища.

По-перше. Конституція – документ, який гарантує нам свободу слова, але аж ніяк не гарантує слухачів або глядачів.

По-друге. Найкраща конституція для народу є та, до якої він звик. Оскільки наш нарід не звик до будь-якої конституції, і зараз вона ніби є, але не знано для кого. В столиці вона така, а в містах N, S та J – інша.

По-третє. Там, де Основний або будь-який інший закон можуть систематично порушувати під будь-яким приводом, наприклад чи то загального, чи то національного спасіння, там немає Права.

Четверте. Марно плекати надію, що може бути написана така Конституція, при якій будь-який обранець автоматично отримає більшість голосів, а будь-який закон – одностайну підтримку.

П'яте. Щоб конституція була ще гіршою, її треба постійно поліпшувати.

Це найбільше вдається в країні "У". Як тільки-но буквально через місяць після її ухвалення почалися прилюдні роздуми щодо необхідності внесення змін та доповнень, почали укладатися неконституційні "конституційні угоди" тощо, повага до Закону як такого - почала падати карколомними темпами. Тепер ці зміни та доповнення сприймаються так само сумно й фатально, як залізничні катастрофи у Індії. Треба, вважають у місті N, боронити конституцію від часових, кон’юнктурних зазіхань, оберігати її, навіть, якщо це потрібно, й від її гаранта.

І, насамкінець. Конституція держави повинна бути такою, щоб не порушувати конституцію окремого громадянина. Люди добрі, скажіть будь – ласка, про яку повагу до конституції може йти мова, коли зневірений народ по всіх селах та містах країни "У", не довіряючи нікому, вже який день поспіль, піддавшись "основному інстинкту" скуповує все підряд, бо сталася неконституційна спека?

А в місті N, між тим, всенародне святкування Дня Конституції плавно перетікало в День молоді, й закінчувалося, як і передбачали навіть найнедолугіші N-ські спостерігачі, масовим спільним вживанням пива вітчизняних сортів на міських площах. Це було природнім, зрозумілим прийнятним й без будь-яких закликів влади. Свято кінчилося так, як має скінчитися або українська казка, або американський фільм – Happy End’ом: розкиданими пляшками на обліпленій жуйками бруківці площі та перекошеним штандартом про нашу конституцію...

А в понеділок ще вихідний - за невикористане свято. Сумно й нудно.

Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання,Українське місто "N"




powered by lun.ua