Всю владу – конституційному суду?!
Четвер, 18 березня 2004, 23:00
Розбалансування Конституції
Якщо зміни до Конституції будуть внесені в теперішній редакції проекту №4105, то в Конституційного суду буде багато роботи: доведеться весь час тлумачити суперечності, що закладені в цьому тексті, та неузгодженості між ним і текстом чинної Конституції.
Таку перспективу "конституційної революції", що її ентузіасти у ВР планують завершити в березні, змалював суддя-доповідач Мироненко.
Взагалі-то КС міг би й не скаржитися на таку перспективу, адже вона означає, що саме він фактично стане після реформи дійсно найвпливовішою "гілкою" влади в Україні, з усіма "витікаючими", про які прекрасно знає кожен лобіст.
Але, за спостереженнями судді Мироненка на прес-конференції 18 березня, винесене в заголовок гасло варто розглядати не як іронію, а як щиру подяку Конституційному судові. Взагалі, якби не темники, то вислови Мироненка почула б широка аудиторія глядачів, і вони б підтвердили мої особисті враження, що Конституційному судові... дано команду валити реформу.
А оскільки насправді навіть в моїй уяві не вкладається, що КС міг отримати таку команду, то доводиться припустити, що фактично нищівна критика проекту №4105, яка випливає і з офіційного застереження Суду про масу суперечностей у проекті, і з кількох ілюстрацій пана судді, завдячує виключно особистій сміливості і суддів КС загалом, і судді Мироненка зокрема.
Мироненко назвав надто великою кількість умов, за яких президент після реформи розпускатиме парламент. Суддя навіть дозволив собі припустити те, що кожен політик знає незаперечно: три конституційні приводи для розпуску ВР – це сотня способів ці приводи викликати.
Звідси – прямо каже суддя – абсолютна нестабільність парламенту, а також нез'ясованість термінів виборів чергових та позачергових, плюс термінів повноважень самого парламенту після позачергових виборів.
Суддя не сказав про це, але за умов, коли від стабільності парламенту залежить стабільність уряду, що складає повноваження саме перед новообраною ВР, – неважко здогадатися – гріш ціна обсягу повноважень таких урядів.
До речі, виявляється, що голосуючи так, як вона проголосувала 24 грудня, ВР усунула з повноважень президента навіть мінімальну вимогу про консультації з прем'єр-міністром щодо майбутнього розгону парламенту.
Але при цьому не додала, хто, як, і де може оскаржити незаконний указ президента про розпуск ВР, якщо, скажімо, прописані в Конституції умови будуть дотримані надто поверхово або й не дотримані зовсім...
Пан Мироненко також нагадав, що за перехідними положеннями проекту змін до Конституції пропорційні вибори "призначено" лише на 2006 рік. "А які мають бути в 2011?" – риторично запитав суддя.
А які мають бути дострокові парламентські вибори, якщо президент одразу після реформи почне користуватися правом розпуску парламенту? На це сам же Мироненко дав прозорий натяк: зміни до Конституції так і залишили недоторканою норму про дієздатність ВР при умові обрання не менш як 2/3 конституційного складу.
І оскільки все це стосується виключно мажоритарного принципу, то жодної гарантії стабільності виборчого законодавства, а відтак – формування майбутніх коаліцій, а відтак – стабільності наступних парламентів годі й чекати.
Хтось скаже, що приклади, наведені суддею КС, надто банальні й відомі всім політикам, не кажучи вже про неодноразові публікації з цього приводу в ЗМІ.
Так в тім-то й річ, що навіть судді КС вже не витримують невігластва, із яким політики ліплять конституційні проекти.
А що КС не має компетенції викладати застереження щодо системи влади й інших політичних проблем – так це, власне, правда. Як правда й те, що готуються окремі думки окремих суддів, хоча депутати навіть не встигнуть із ними ознайомитися.
Але є правда й в іншому: якщо кожен суб'єкт конституційного процесу нині намагається урвати свою персональну користь від реформи, то чому має собі відмовляти в такому задоволенні Конституційний суд, попередньо знявши із себе відповідальність за повне розбалансування конституційного поля?
Звісно, за ці претензії на владу КС можна просто знищити, тим більше, що в нього є багато й інших "заслуг". Але хто тоді балансуватиме розбалансовану систему влади? Чи не буде це новий узурпатор, який саме задля полегшення цього завдання нині й руйнує принаймні несуперечливу в юридичному сенсі Конституцію?
Нелегітимність
Втім, вважається, що головною "родзинкою" вердикту КС, оприлюдненого 18 березня, стала відмова дати офіційний висновок щодо легітимності голосувань ВР від 24 грудня 2003 року та 3 лютого 2004 року.
Власне, жодної несподіванки тут немає, а є лише зайвий доказ того, що КС не лише фактично зберіг підстави для майбутнього перегляду проблеми легітимності теперішніх змін до Конституції, але й максимально підкреслив цю перспективу. Як саме? Ну, в кілька прийомів.
По-перше, ще 25 лютого відхиливши подання трьох груп депутатів щодо неконституційності попередніх ухвал ВР про зміни до Конституції, КС не надав цієї інформації не лише суспільству (це за законом він не зобов'язаний робити), але й авторам самих подань.
Вони отримали відповідні повідомлення лише цього тижня. А в цей час продовжували просувати реформу, зокрема, це робив лідер СПУ Мороз, який саме й вимагав, аби КС визначився з легітимністю реформи.
Але "витоки інформації" були – через Задорожнього. Хто хотів почути – почув, хто не хотів – свідомо залишив "міну уповільненої дії".
По-друге, як свідчать автори подань і отримувачі відповідей про відхилення, – КС зовсім не відповів на змістовну частину цих подань, скориставшись принципом невтручання у внутрішньопарламентські процеси. Це дозволяє депутатам, що мають сумнів у легітимності постанов ВР від 24 грудня та 3 лютого, знову вимагати в КС відповідей на свої запитання.
По-третє, якщо в ставленні до голосування 24 грудня КС принаймні сперся на власне попереднє рішення від 2000-го року часів "оксамитової революції", то в питанні про постанову від 3 лютого, схвалену на позачерговій сесії, КС фактично порушив принцип дотримання власних попередніх ухвал.
Зокрема суддя Мироненко на питання про рішення КС щодо обов'язковості розгляду конституційних питань виключно на чергових сесіях ВР заявив, що в тому висновку суду ця настанова містилася в мотивувальній частині, а мотивувальна частина не вважається нормативною... Одразу обмовимося, що такий аргумент викликав шок в депутатів Мусіяки та Зварича.
А загалом зазначимо, що коли КС вже починає зневажати власні рішення, то він фактично готує додатковий (після визнання права Кучми на третій термін повноважень) ґрунт для перегляду як закону про КС, так і складу самого КС. А новий КС з новими повноваженнями – це вже не просто підстава, це – механізм скасування наслідків теперішньої реформи...
Звісно, при новій політичній кон'юнктурі. Але й саму швидку зміну кон'юнктури КС готує власноручно.
Так, на пряме питання, чи є ухвалення змін до Конституції легітимним, пан Мироненко відповів: "Так, є. Бо рішення приймалися на підставі закону".
Це – усна відповідь судді, письмового офіційного визначення легітимності навіть у такий спосіб КС не надав.
Та й на усне своє твердження пан Мироненко одразу висловив заперечення по суті. Нагадавши, що чинний регламент ВР законом не є, через що й КС позбавлений можливості розглядати його на відповідність до Конституції, а суди загальної юрисдикції – розглядати дії депутатів по відношенню до неіснуючого закону.
Відтак, оскільки рішення ВР про попереднє схвалення конституційних змін приймалося зовсім не на підставі закону, то воно не є легітимним...
Взагалі, за цим принципом в Україні немає жодного легітимного закону, оскільки навіть якщо й без порушень регламенту (окремі випадки), все одно вони схвалюються з порушеннями чинної Конституції, яка вимагає саме закону про регламент. Але допоки з цього приводу ніхто ще закони не оскаржував – вони діють.
Та якщо нова редакція Конституції не буде влаштовувати кого-небудь, скасувати її на цій підставі за відсутності інших аргументів про легітимність буде елементарно...
А бажаючих не забракне: досить подивитися на конституційний процес і вимушених його учасників, якщо навіть не рахувати "Нашу Україну" та БЮТ...
Чи можна закликати віддати всю владу Конституційному суду з огляду на його ставлення до проблеми легітимності Конституції, продемонстрованої в наведений спосіб? Так, можна, якщо додати – НОВОМУ Конституційному суду...
КС і "реформатори"
Ще кілька зауважень про Конституційний суд і авторів реформи. Перше: КС і автори з Банкової. Переглянувши вечірні ефіри 18 березня, я не надто здивувалася тому, що всі канали повністю опустили критичні міркування судді Мироненка з приводу проекту №4105.
Але я дуже здивувалася, коли вони не показали навіть коротенької фрази пана судді, що реформа є легітимною, хоча для пропаганди реформи цього вистачило б попри реальний зміст, викладений вище.
Так само дивно, що, зокрема, ТСН на "1+1" не подали в ефір спеціальне роз'яснення Мироненка кореспонденту саме цього каналу з приводу того, що в 2004 році відбудуться прямі вибори президента, а в 2006 році виборів президента парламентом не буде.
Пан Чичеринда кілька разів вимагав від судді сказати на камеру цей висновок КС "людською мовою", але коли той, нарешті, сказав – його не дали почути громадянам...
Я завжди знала, що темники пишуть не найрозумніші люди в світі, але тут переконалася остаточно: вони не лише не мають клепки, вони взагалі не знають, що роблять нині й що робитимуть завтра. І з приводу виборів президента – прямих чи через ВР, і з приводу легітимності всієї реформи...
Тепер – щодо КС та щирих ентузіастів реформи з лівої опозиції. Власне, не про Симоненка, який цими питаннями навіть формально не цікавиться.
Про Мороза, який після голосування 3 лютого неодноразово повторював: якщо в нас неправові рішення мають юридичні наслідки – то треба знати їх, а потім коригувати свої дії.
Ба більше, він точно сформулював, як саме можна й потрібно буде коригувати ці дії: переголосувати на цій сесії попереднє ухвалення проекту конституційних змін, а остаточно схвалити їх у вересні (діалог Мороза й Симоненка на "5 каналі", програма "5 копійок").
Саме там і саме тоді ж Мороз вперше попередив про нібито загрозу дострокових президентських виборів, спровокованих зреченням влади Кучми, і єдиним способом уникнення цього сценарію також назвав відтермінування остаточного ухвалення конституційних змін.
І от нині з юридичними наслідками неправових рішень все остаточно зрозуміло: загрозу визнання нелегітимними змін до Конституції, що мають бути ухвалені от-от, заперечувати неможливо.
Плюс, завдяки викликові Кучми на килим до Путіна, а також судовому процесові в Сан-Франциско, – можна навіть припустити, що варіант зречення Кучми президентської посади – принаймні вірогідний.
Відтак у СПУ є всі підстави гальмувати конституційний процес, ба більше – вимагати переголосування.
Аж ні, навпаки, СПУ форсує його: саме за ініціативою Мороза разом з Гавришем та Симоненком додається зайвий пленарний тиждень для роботи ВР у березні, а датою вірогідного ухвалення конституційних змін 25 березня називається хоч і не самим Морозом, так тим же Гавришем й комуністами.
Але СПУ жене вперед і ухвалення законів про вибори як передумову для завершення реформи.
І це, до речі, головне. Бо навіть якщо в останню мить СПУ передумає голосувати за нелегітимну реформу – комуністи з більшовиками все одно наберуть необхідні 300 голосів. Всі суперечки мажоритарників і КПУ будуть зняті разом із згаданими перехідними положеннями про пропорційку.
Ці речі надто очевидні, щоб далі звертатись до сумління Мороза, як це роблять деякі знавці його моралі й психології. Так само не варто вмовляти його не робити помилки з міркувань політичної доцільності для партії СПУ, звинувачувати в зраді, закидати політичну корупцію тощо...
Йдеться, вочевидь, про чисту ідеологічну установку, яка полягає в поверненні до старої геополітичної системи під проводом найпопулярнішого правителя на просторі колишнього СРСР, нині СНД, в майбутньому, можливо, ЄЕП чи як його не назви – пана-товариша Путіна.
Мороз зокрема і фракція СПУ загалом, напевне, чітко звітують собі й загалу, що йдуть вже не просто до чергової деформації системи влади в Україні (знову дивись думку КС про якість розбалансованого законопроекту №4105), але й до нелегітимності оновленої Конституції.
Нелегітимності, яка через кілька нових статей автоматично розповсюджується на весь текст Основного закону, включно з першим розділом, де йдеться про незалежність та суверенітет, із другим розділом, де йдеться про права громадян, і з всіма рештою розділів, де про територіальну цілісність тощо...
І коли Конституційний суд запитають в належній формі саме про це – він, мабуть, таки підтвердить. Коли буде треба...
Очевидно, знамениті конституціоналісти дають собі звіт, що нелегітимна Конституція – це не лише нелегітимна влада, як каже Ющенко, а дещо набагато гірше – це нелегітимна держава.
Натомість залишається риторичне питання: чи може бути при нелегітимній державі проблема державної зради?
А поруч з Росією Путіна це означає в будь-який момент в будь-якій формі повну втрату державності країни як такої. Ні, не "повзучий" переворот та підміна теперішнього російського лобі на справжню, хоч і приховану іноземну владу, а просто – захоплення та приєднання України до Росії.
І, що особливо важливо – після всіх попереджень міжнародних організацій, починаючи з ПАРЄ, не робити цієї фатальної помилки, після навіть не надто сміливих, але досить відвертих натяків нашого Конституційного суду, бо ніхто не захистить потім Україну.
Немає такої міжнародної процедури (окрім, хіба що "процедур", застосованих в Югославії та Іраку), аби врятувати країну, яка власними руками знищує підґрунтя своєї державності. Але Ірак і навіть Югославія не на кордоні з Росією...
Контраргумент на кшталт "ну, це вже занадто" – не приймається. Ще півроку тому навіть за Путіна-1 у Росії все, що є там нині, також виглядало як "занадто"...
Ну, а в цих прогнозованих умовах пропоноване гасло "Всю владу – КС", зрозуміло, буде неактуальним ані в іронічному, ані в якомусь іншому сенсі. Бо не буде КС як такого. Це – перша ж установа, що усувається за відсутністю предмету її діяльності.
Може, саме усвідомлення цієї перспективи витискає з суду зойки-сигнали про небезпеку, хоча мало хто готовий оцінити їх.
Найменше – ті, хто досі вважає владу нагородою за свої попередні досягнення, а узурпування права ламати під свої примхи чи навіть ідеологічні установки засади держави розглядає як гру, не важливо, в шахи чи преферанс.
Якщо зміни до Конституції будуть внесені в теперішній редакції проекту №4105, то в Конституційного суду буде багато роботи: доведеться весь час тлумачити суперечності, що закладені в цьому тексті, та неузгодженості між ним і текстом чинної Конституції.
Таку перспективу "конституційної революції", що її ентузіасти у ВР планують завершити в березні, змалював суддя-доповідач Мироненко.
Взагалі-то КС міг би й не скаржитися на таку перспективу, адже вона означає, що саме він фактично стане після реформи дійсно найвпливовішою "гілкою" влади в Україні, з усіма "витікаючими", про які прекрасно знає кожен лобіст.
Але, за спостереженнями судді Мироненка на прес-конференції 18 березня, винесене в заголовок гасло варто розглядати не як іронію, а як щиру подяку Конституційному судові. Взагалі, якби не темники, то вислови Мироненка почула б широка аудиторія глядачів, і вони б підтвердили мої особисті враження, що Конституційному судові... дано команду валити реформу.
А оскільки насправді навіть в моїй уяві не вкладається, що КС міг отримати таку команду, то доводиться припустити, що фактично нищівна критика проекту №4105, яка випливає і з офіційного застереження Суду про масу суперечностей у проекті, і з кількох ілюстрацій пана судді, завдячує виключно особистій сміливості і суддів КС загалом, і судді Мироненка зокрема.
Мироненко назвав надто великою кількість умов, за яких президент після реформи розпускатиме парламент. Суддя навіть дозволив собі припустити те, що кожен політик знає незаперечно: три конституційні приводи для розпуску ВР – це сотня способів ці приводи викликати.
Звідси – прямо каже суддя – абсолютна нестабільність парламенту, а також нез'ясованість термінів виборів чергових та позачергових, плюс термінів повноважень самого парламенту після позачергових виборів.
Суддя не сказав про це, але за умов, коли від стабільності парламенту залежить стабільність уряду, що складає повноваження саме перед новообраною ВР, – неважко здогадатися – гріш ціна обсягу повноважень таких урядів.
До речі, виявляється, що голосуючи так, як вона проголосувала 24 грудня, ВР усунула з повноважень президента навіть мінімальну вимогу про консультації з прем'єр-міністром щодо майбутнього розгону парламенту.
Але при цьому не додала, хто, як, і де може оскаржити незаконний указ президента про розпуск ВР, якщо, скажімо, прописані в Конституції умови будуть дотримані надто поверхово або й не дотримані зовсім...
Пан Мироненко також нагадав, що за перехідними положеннями проекту змін до Конституції пропорційні вибори "призначено" лише на 2006 рік. "А які мають бути в 2011?" – риторично запитав суддя.
А які мають бути дострокові парламентські вибори, якщо президент одразу після реформи почне користуватися правом розпуску парламенту? На це сам же Мироненко дав прозорий натяк: зміни до Конституції так і залишили недоторканою норму про дієздатність ВР при умові обрання не менш як 2/3 конституційного складу.
І оскільки все це стосується виключно мажоритарного принципу, то жодної гарантії стабільності виборчого законодавства, а відтак – формування майбутніх коаліцій, а відтак – стабільності наступних парламентів годі й чекати.
Хтось скаже, що приклади, наведені суддею КС, надто банальні й відомі всім політикам, не кажучи вже про неодноразові публікації з цього приводу в ЗМІ.
Так в тім-то й річ, що навіть судді КС вже не витримують невігластва, із яким політики ліплять конституційні проекти.
А що КС не має компетенції викладати застереження щодо системи влади й інших політичних проблем – так це, власне, правда. Як правда й те, що готуються окремі думки окремих суддів, хоча депутати навіть не встигнуть із ними ознайомитися.
Але є правда й в іншому: якщо кожен суб'єкт конституційного процесу нині намагається урвати свою персональну користь від реформи, то чому має собі відмовляти в такому задоволенні Конституційний суд, попередньо знявши із себе відповідальність за повне розбалансування конституційного поля?
Звісно, за ці претензії на владу КС можна просто знищити, тим більше, що в нього є багато й інших "заслуг". Але хто тоді балансуватиме розбалансовану систему влади? Чи не буде це новий узурпатор, який саме задля полегшення цього завдання нині й руйнує принаймні несуперечливу в юридичному сенсі Конституцію?
Нелегітимність
Втім, вважається, що головною "родзинкою" вердикту КС, оприлюдненого 18 березня, стала відмова дати офіційний висновок щодо легітимності голосувань ВР від 24 грудня 2003 року та 3 лютого 2004 року.
Власне, жодної несподіванки тут немає, а є лише зайвий доказ того, що КС не лише фактично зберіг підстави для майбутнього перегляду проблеми легітимності теперішніх змін до Конституції, але й максимально підкреслив цю перспективу. Як саме? Ну, в кілька прийомів.
По-перше, ще 25 лютого відхиливши подання трьох груп депутатів щодо неконституційності попередніх ухвал ВР про зміни до Конституції, КС не надав цієї інформації не лише суспільству (це за законом він не зобов'язаний робити), але й авторам самих подань.
Вони отримали відповідні повідомлення лише цього тижня. А в цей час продовжували просувати реформу, зокрема, це робив лідер СПУ Мороз, який саме й вимагав, аби КС визначився з легітимністю реформи.
Але "витоки інформації" були – через Задорожнього. Хто хотів почути – почув, хто не хотів – свідомо залишив "міну уповільненої дії".
По-друге, як свідчать автори подань і отримувачі відповідей про відхилення, – КС зовсім не відповів на змістовну частину цих подань, скориставшись принципом невтручання у внутрішньопарламентські процеси. Це дозволяє депутатам, що мають сумнів у легітимності постанов ВР від 24 грудня та 3 лютого, знову вимагати в КС відповідей на свої запитання.
По-третє, якщо в ставленні до голосування 24 грудня КС принаймні сперся на власне попереднє рішення від 2000-го року часів "оксамитової революції", то в питанні про постанову від 3 лютого, схвалену на позачерговій сесії, КС фактично порушив принцип дотримання власних попередніх ухвал.
Зокрема суддя Мироненко на питання про рішення КС щодо обов'язковості розгляду конституційних питань виключно на чергових сесіях ВР заявив, що в тому висновку суду ця настанова містилася в мотивувальній частині, а мотивувальна частина не вважається нормативною... Одразу обмовимося, що такий аргумент викликав шок в депутатів Мусіяки та Зварича.
А загалом зазначимо, що коли КС вже починає зневажати власні рішення, то він фактично готує додатковий (після визнання права Кучми на третій термін повноважень) ґрунт для перегляду як закону про КС, так і складу самого КС. А новий КС з новими повноваженнями – це вже не просто підстава, це – механізм скасування наслідків теперішньої реформи...
Звісно, при новій політичній кон'юнктурі. Але й саму швидку зміну кон'юнктури КС готує власноручно.
Так, на пряме питання, чи є ухвалення змін до Конституції легітимним, пан Мироненко відповів: "Так, є. Бо рішення приймалися на підставі закону".
Це – усна відповідь судді, письмового офіційного визначення легітимності навіть у такий спосіб КС не надав.
Та й на усне своє твердження пан Мироненко одразу висловив заперечення по суті. Нагадавши, що чинний регламент ВР законом не є, через що й КС позбавлений можливості розглядати його на відповідність до Конституції, а суди загальної юрисдикції – розглядати дії депутатів по відношенню до неіснуючого закону.
Відтак, оскільки рішення ВР про попереднє схвалення конституційних змін приймалося зовсім не на підставі закону, то воно не є легітимним...
Взагалі, за цим принципом в Україні немає жодного легітимного закону, оскільки навіть якщо й без порушень регламенту (окремі випадки), все одно вони схвалюються з порушеннями чинної Конституції, яка вимагає саме закону про регламент. Але допоки з цього приводу ніхто ще закони не оскаржував – вони діють.
Та якщо нова редакція Конституції не буде влаштовувати кого-небудь, скасувати її на цій підставі за відсутності інших аргументів про легітимність буде елементарно...
А бажаючих не забракне: досить подивитися на конституційний процес і вимушених його учасників, якщо навіть не рахувати "Нашу Україну" та БЮТ...
Чи можна закликати віддати всю владу Конституційному суду з огляду на його ставлення до проблеми легітимності Конституції, продемонстрованої в наведений спосіб? Так, можна, якщо додати – НОВОМУ Конституційному суду...
КС і "реформатори"
Ще кілька зауважень про Конституційний суд і авторів реформи. Перше: КС і автори з Банкової. Переглянувши вечірні ефіри 18 березня, я не надто здивувалася тому, що всі канали повністю опустили критичні міркування судді Мироненка з приводу проекту №4105.
Але я дуже здивувалася, коли вони не показали навіть коротенької фрази пана судді, що реформа є легітимною, хоча для пропаганди реформи цього вистачило б попри реальний зміст, викладений вище.
Так само дивно, що, зокрема, ТСН на "1+1" не подали в ефір спеціальне роз'яснення Мироненка кореспонденту саме цього каналу з приводу того, що в 2004 році відбудуться прямі вибори президента, а в 2006 році виборів президента парламентом не буде.
Пан Чичеринда кілька разів вимагав від судді сказати на камеру цей висновок КС "людською мовою", але коли той, нарешті, сказав – його не дали почути громадянам...
Я завжди знала, що темники пишуть не найрозумніші люди в світі, але тут переконалася остаточно: вони не лише не мають клепки, вони взагалі не знають, що роблять нині й що робитимуть завтра. І з приводу виборів президента – прямих чи через ВР, і з приводу легітимності всієї реформи...
Тепер – щодо КС та щирих ентузіастів реформи з лівої опозиції. Власне, не про Симоненка, який цими питаннями навіть формально не цікавиться.
Про Мороза, який після голосування 3 лютого неодноразово повторював: якщо в нас неправові рішення мають юридичні наслідки – то треба знати їх, а потім коригувати свої дії.
Ба більше, він точно сформулював, як саме можна й потрібно буде коригувати ці дії: переголосувати на цій сесії попереднє ухвалення проекту конституційних змін, а остаточно схвалити їх у вересні (діалог Мороза й Симоненка на "5 каналі", програма "5 копійок").
Саме там і саме тоді ж Мороз вперше попередив про нібито загрозу дострокових президентських виборів, спровокованих зреченням влади Кучми, і єдиним способом уникнення цього сценарію також назвав відтермінування остаточного ухвалення конституційних змін.
І от нині з юридичними наслідками неправових рішень все остаточно зрозуміло: загрозу визнання нелегітимними змін до Конституції, що мають бути ухвалені от-от, заперечувати неможливо.
Плюс, завдяки викликові Кучми на килим до Путіна, а також судовому процесові в Сан-Франциско, – можна навіть припустити, що варіант зречення Кучми президентської посади – принаймні вірогідний.
Відтак у СПУ є всі підстави гальмувати конституційний процес, ба більше – вимагати переголосування.
Аж ні, навпаки, СПУ форсує його: саме за ініціативою Мороза разом з Гавришем та Симоненком додається зайвий пленарний тиждень для роботи ВР у березні, а датою вірогідного ухвалення конституційних змін 25 березня називається хоч і не самим Морозом, так тим же Гавришем й комуністами.
Але СПУ жене вперед і ухвалення законів про вибори як передумову для завершення реформи.
І це, до речі, головне. Бо навіть якщо в останню мить СПУ передумає голосувати за нелегітимну реформу – комуністи з більшовиками все одно наберуть необхідні 300 голосів. Всі суперечки мажоритарників і КПУ будуть зняті разом із згаданими перехідними положеннями про пропорційку.
Ці речі надто очевидні, щоб далі звертатись до сумління Мороза, як це роблять деякі знавці його моралі й психології. Так само не варто вмовляти його не робити помилки з міркувань політичної доцільності для партії СПУ, звинувачувати в зраді, закидати політичну корупцію тощо...
Йдеться, вочевидь, про чисту ідеологічну установку, яка полягає в поверненні до старої геополітичної системи під проводом найпопулярнішого правителя на просторі колишнього СРСР, нині СНД, в майбутньому, можливо, ЄЕП чи як його не назви – пана-товариша Путіна.
Мороз зокрема і фракція СПУ загалом, напевне, чітко звітують собі й загалу, що йдуть вже не просто до чергової деформації системи влади в Україні (знову дивись думку КС про якість розбалансованого законопроекту №4105), але й до нелегітимності оновленої Конституції.
Нелегітимності, яка через кілька нових статей автоматично розповсюджується на весь текст Основного закону, включно з першим розділом, де йдеться про незалежність та суверенітет, із другим розділом, де йдеться про права громадян, і з всіма рештою розділів, де про територіальну цілісність тощо...
І коли Конституційний суд запитають в належній формі саме про це – він, мабуть, таки підтвердить. Коли буде треба...
Очевидно, знамениті конституціоналісти дають собі звіт, що нелегітимна Конституція – це не лише нелегітимна влада, як каже Ющенко, а дещо набагато гірше – це нелегітимна держава.
Натомість залишається риторичне питання: чи може бути при нелегітимній державі проблема державної зради?
А поруч з Росією Путіна це означає в будь-який момент в будь-якій формі повну втрату державності країни як такої. Ні, не "повзучий" переворот та підміна теперішнього російського лобі на справжню, хоч і приховану іноземну владу, а просто – захоплення та приєднання України до Росії.
І, що особливо важливо – після всіх попереджень міжнародних організацій, починаючи з ПАРЄ, не робити цієї фатальної помилки, після навіть не надто сміливих, але досить відвертих натяків нашого Конституційного суду, бо ніхто не захистить потім Україну.
Немає такої міжнародної процедури (окрім, хіба що "процедур", застосованих в Югославії та Іраку), аби врятувати країну, яка власними руками знищує підґрунтя своєї державності. Але Ірак і навіть Югославія не на кордоні з Росією...
Контраргумент на кшталт "ну, це вже занадто" – не приймається. Ще півроку тому навіть за Путіна-1 у Росії все, що є там нині, також виглядало як "занадто"...
Ну, а в цих прогнозованих умовах пропоноване гасло "Всю владу – КС", зрозуміло, буде неактуальним ані в іронічному, ані в якомусь іншому сенсі. Бо не буде КС як такого. Це – перша ж установа, що усувається за відсутністю предмету її діяльності.
Може, саме усвідомлення цієї перспективи витискає з суду зойки-сигнали про небезпеку, хоча мало хто готовий оцінити їх.
Найменше – ті, хто досі вважає владу нагородою за свої попередні досягнення, а узурпування права ламати під свої примхи чи навіть ідеологічні установки засади держави розглядає як гру, не важливо, в шахи чи преферанс.
