Чи пройде оголошена Кучмою податкова амністія?
Четвер, 25 березня 2004, 14:43
Законопроект про легалізацію доходів фізичних осіб, з яких не сплачено податки, внесений Кучмою на розгляд Верховної Ради як невідкладний, є далеко не першою ланкою у довгому ланцюжку своїх родичів. Протягом 1999–2003 року на розгляд вищого законодавчого органу було подано 12 проектів законів, спрямованих на вирішення цієї проблеми. Але віз, як відомо, і нині там.
Лідер об'єднання малих і середніх підприємців "Нова формація" В'ячеслав Кредісов порівняв тему так званої податкової амністії з жувальною гумкою – можна без кінця й краю пережовувати, але не ковтнути.
Велика українська "тінь" на карті світу
Власне, проблема тіньових капіталів не є суто українською. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку, тінізація економіки у світі за останні п'ять років зростала щороку на 6,2%, тоді як загальне економічне зростання становило в середньому 3,5%.
"Сьогодні FATF оцінює реальні обсяги тіньової економіки у високорозвинених країнах на рівні 17% ВВП, у країнах, що розвиваються, – 40% ВВП, у країнах з перехідною економікою – понад 20% ВВП. Так само глобальною проблемою є втеча капіталів за кордон", – говориться у матеріалах до дискусії, яка відбувалася в Центрі Разумкова.
Але навіть в категорії "країн, що розвиваються", Україна перебуває серед світових "лідерів", тобто належить до країн із найбільш тінізованою економікою.
За розрахунками зарубіжних експертів, зазначає Центр Разумкова, рівень тінізації України становить близько 50% (серед країн колишнього СРСР вищий рівень тінізації мали тільки Грузія – 63% ВВП та Азербайджан – 59% ВВП, тоді як Росія – 41%).
Кучма у своєму останньому Посланні до парламенту за цей рік визначив масштаби тіньової економіки на рівні 35%.
При цьому – варто наголосити – критичним вважається уже 25-30% рівень тіньового сектору економіки.
Але цілком зрозумілий інтерес держави – залучення додаткових суттєвих (а у нашому випадку просто гігантських) коштів у реальний сектор економіки сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату держави, розвиткові її банківської системи, збільшенню виробництва й зростанню макроекономічних показників України в цілому.
Власне, й сам термін "економічна амністія" з'явився після Другої світової війни у Швейцарії, де вона стосувалася банківських депозитів і капіталів Третього рейху, а сама акція дала тоді дуже позитивні результати.
З того часу податкові амністії здійснювалися у багатьох країнах світу, наприклад, в Ірландії, Мексиці, Китаї. А в Туреччині проведена у 1998 році амністія (за її умовами, для легалізації грошей в іноземній валюті необхідно було внести їх на термін в одну добу до турецького банку) дозволила вивести з тіньового обігу близько 20 мільярдів доларів.
Більше того – можна, мабуть, говорити про певну тенденцію: саме зараз, до середини-кінця 2004 року, аналогічна акція триває в Італії, Німеччині, Бельгії. Щоправда, якщо італійці за легалізацію своїх повернених коштів розрахуються лише 2,5% від їх суми, то для німців, наприклад, сума податку з легалізованих коштів становить аж 35% (з 1 липня 2003 і до кінця минулого року було 25%).
З іншого боку, податкові амністії було успішними не завжди – наприклад, 1987 року в Аргентині та 1997 року в Індії вони закінчилися провалом.
На території колишнього СРСР єдиною державою, яка вдалася до подібного кроку, був Казахстан. Там у 2001 році держава отримала внаслідок амністії 480 мільйонів доларів. І це при тому, що в Казахстані амністовані капітали взагалі не оподатковувалися.
Умовою їх легалізації було зарахування громадянами Казахстану грошей на спеціальні рахунки без права протягом місяця ними розпоряджатися. Після цього терміну, протягом якого внесеними грошима користувалася держава, їх "недоторканність" для безпосереднього власника закінчувалася.
З іншого боку, правда, "казахська модель" мала й виразно стримувальний аспект, тому що зі своїми грошима міг розпрощатися вже амністований власник вже легалізованих грошей – у випадку набуття чинності судовими рішеннями (вироками), що передбачають конфіскацію майна громадян, амністованих відповідно до цього закону.
Амністія по-українськи
Внесений Кучмою законопроект передбачає звільнення осіб, які здійснили легалізацію (коштів, цінних паперів, майна), від відповідальності за порушення податкового законодавства. Крім того, згідно з проектом, за отримання свідоцтва про легалізацію доходів власник останніх сплачує державне мито за ставкою 10% від вартості об'єктів легалізації.
Разом з тим, не для всіх очевидною є необхідність ухвалення подібного закону в принципі. Наприклад, на думку керівника Агентства гуманітарних технологій Володимира Грановського, для легалізації доходів абсолютній більшості громадян було б достатньо кожному внести в декларацію про доходи реальний рівень останніх, сплатити з цієї суми якийсь податок – і все. Не підписувати ніяких паперів, не отримувати сертифікатів…
Вторить Грановському, залишаючись, проте, переконаним в необхідності ухвалення такого закону, директор Інституту приватизації та управління власністю та інвестиціями Рябченко.
"Якщо це гроші великого бізнесу, то у них нема проблем з легалізацією – якщо ці гроші працюють на інших ринках, то вони і зараз можуть прийти на Україну дуже просто. Якщо ці гроші працюють в офшорних компаніях, вони повертаються в Україну без проблем, – зазначає він. – Незрозуміло, про які гроші йдеться. Які гроші можуть внаслідок легалізації повернутися на Україну працювати?"
Врешті, те, що великі капітали, вивезені раніше за межі держави, і так без жодної амністії мають змогу повертатися в країну під виглядом іноземних інвестицій, визнається навіть на державному рівні.
Як правило, приходять такі інвестиції з боку офшорних компаній. А з України, як зазначає Центр Разумкова, протягом останніх 10 років передусім саме в офшорні зони вивезено, за оцінками експертів, від 20 до 50 мільярдів доларів.
А крім того – як відрізнити просто "сірі" капітали, отримані внаслідок ухиляння від сплати податків, від капіталів "кримінальних", отриманих у сфері наркобізнесу, проституції, торгівлі зброєю?
Тому Грановський, не вбачаючи у законі про амністію капіталу жодного електорального чи економічного смислу, вважає його неактуальним: "Тому що ті, кому є що легалізувати, знають як це робити, а ті, кому нічого – для це діло тільки теоретичне".
"Що стосується моєї особистої точки зору, – каже Грановський, – я абсолютно впевнений, що цей закон – це лист Лазаренку". На думку власника АГТ, "дуже мало людей є адресатами цього закону", і один із них – Павло Іванович, котрий після ухвалення цього закону і суду в Америці (якщо, вочевидь, його буде визнано невинним) "може, в принципі, отримати певну амністію тут, на своїй рідній землі, і повернутися сюди спокійно".
Щоправда, для цього, визнає Грановський, із президентського законопроекту потрібно виключити статтю 2, "а вона може бути виключена при певних переговорах".
У статті 2, зокрема, йдеться про те, що дія даного закону про легалізацію доходів не поширюється на "незадекларовані доходи у разі, якщо на день набрання чинності цим Законом порушено кримінальну справу щодо ухилення особи від сплати податків...", а також "доходи, що підпадають під дію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом".
Але "предмет для торгу", на думку адвоката Сергія Козьякова, міститься в законопроекті не лише для Лазаренка. Не є секретом, що бізнес, тим чи іншим чином пов'язаний із опозицією, піддається жорсткому пресингу – передусім податковому.
І, як зауважив Козьяков, обмеження в легалізації поширюється також і на сьогоднішню опозицію. Тому що тільки проти концерну "Укрпромінвест" (за яким стоїть Петро Порошенко) на сьогодні порушено близько 30 "податкових" кримінальних справ.
Воно й справді – до того часу, як законопроект буде схвалено Верховною Радою, а потім іще й підписано президентом, "кримінал" можна підняти й по усіх інших "неправильних" бізнес-проектах, які ще залишилися поза пильною увагою податкової адміністрації.
А люди що?
Безумовно, необхідною передумовою для проведення податкової амністії має бути сприйняття цього кроку суспільством. В зв'язку з цим, наприклад, Олександр Пасхавер вважає, що в Україні необхідна не легалізація, а легітимація капіталу. І треба сказати, що тут прихильники ухвалення "амністійного" закону можуть розраховувати на народне розуміння.
Бо при тому, що, за результатами соціологічних досліджень Центру Разумкова, майже 78% населення впевнені, що приватизація в Україні проводилася з порушенням законів (а закон же ж передбачає не лише легалізацію грошей, а й – що набагато важливіше – власності) , легалізацію тіньових капіталів в Україні вважають необхідною майже дві третини (61,4%) громадян, і лише 15,9% дотримуються протилежної думки.
Майже половина (45,9%) громадян вважають, що потрібно пробачити минулі порушення законів тим підприємцям, які готові вивести свої капітали "з тіні" або повернути їх з-за кордону і вкласти в економіку України.
Пояснює таку толерантність також і те, що, на думку майже 69% опитаних, і зараз неможливо вести підприємницьку діяльність, не порушуючи законів.
Щоправда, 62% населення не вірять, що реальна легалізація капіталу найближчим часом справді відбудеться ("так" – 8,5%, "важко відповісти" – 29,5%). Чи то громадськість сумнівається у щирості бажання владоможців, котрі самі нерідко пов'язані з "тіньовим" бізнесом, вивести економіку на "світло", чи то не вірять люди, що самі бізнесмени зважаться на такий крок.
А для самих "затінених" бізнесменів – у тому числі й від влади – на перепоні до такого кроку стоятиме, навіть в разі ухвалення закону, чинник не лише економічний. 10 відсотків державного мита за легалізацію – це, звичайно ж, також не копійки. Але є також другий, і не менш важливий фактор. І сформулювати його можна одним словом – довіра. Чи, радше, недовіра.
Хто може гарантувати підприємцям, власникам крупних капіталів, що через деякий час держава не "передумає" – і вирішить, що залишати безкарно у чиїйсь власності таке майно є несправедливим. І не лише щодо народу, а й щодо "своїх" бізнесменів, з власного табору. І навіть коли такі гарантії даються, де гарантії, що ці гарантії (звиняйте за каламбур) будуть виконуватися?
Чи можна бути переконаним, що коли владою стане нинішня опозиція, серед якої також не усі еталонно-моральні, закони ведення бізнесу зміняться?
А в парламенті, зайве нагадувати, чимало людей небідних, які кревно зацікавлені в статус-кво свого бізнесу навіть тоді, коли вони полишать стіни Верховної Ради. То ж чи варто "світитися" і розписуватися у тому, що твоє майно нажите тобою нечесно – шляхом порушення законів, як людських, так і державних?
На думку Юлії Мостової, котра називає закон про податкову амністію "законом про відміну кріпосного права", зацікавленим у його ухваленні має бути кожен. І передусім, вважає перший заступник головреда "Дзеркала тижня", депутати від більшості. Яким і належить ухвалювати законопроект.
Тому що останні на сьогодні є "рабами системи силовиків і управління системою силовиків, рабами цього самого компромату, який є в наявності і може бути використаний у будь-який момент".
Але в тім-то й річ, визнає Мостова, що боятися вигідніше, ніж боротися за свободу. І тому "не варто очікувати від цих людей, що вони усвідомлено відмовляться від ситуації, при якій вони, проявляючи лояльність до певної сили, можуть виходити за правове поле в своїх корисливих інтересах".
А тому доля чергового законопроекту про легалізацію капіталів – в сенсі його ухвалення – не є безхмарною. І не лише тому, що він тринадцятий.
Читайте також:
Замість закону про легалізацію накраденого Кучма має внести закон про в'язниці
Лідер об'єднання малих і середніх підприємців "Нова формація" В'ячеслав Кредісов порівняв тему так званої податкової амністії з жувальною гумкою – можна без кінця й краю пережовувати, але не ковтнути.
Велика українська "тінь" на карті світу
Власне, проблема тіньових капіталів не є суто українською. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку, тінізація економіки у світі за останні п'ять років зростала щороку на 6,2%, тоді як загальне економічне зростання становило в середньому 3,5%.
"Сьогодні FATF оцінює реальні обсяги тіньової економіки у високорозвинених країнах на рівні 17% ВВП, у країнах, що розвиваються, – 40% ВВП, у країнах з перехідною економікою – понад 20% ВВП. Так само глобальною проблемою є втеча капіталів за кордон", – говориться у матеріалах до дискусії, яка відбувалася в Центрі Разумкова.
Але навіть в категорії "країн, що розвиваються", Україна перебуває серед світових "лідерів", тобто належить до країн із найбільш тінізованою економікою.
За розрахунками зарубіжних експертів, зазначає Центр Разумкова, рівень тінізації України становить близько 50% (серед країн колишнього СРСР вищий рівень тінізації мали тільки Грузія – 63% ВВП та Азербайджан – 59% ВВП, тоді як Росія – 41%).
Кучма у своєму останньому Посланні до парламенту за цей рік визначив масштаби тіньової економіки на рівні 35%.
При цьому – варто наголосити – критичним вважається уже 25-30% рівень тіньового сектору економіки.
Але цілком зрозумілий інтерес держави – залучення додаткових суттєвих (а у нашому випадку просто гігантських) коштів у реальний сектор економіки сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату держави, розвиткові її банківської системи, збільшенню виробництва й зростанню макроекономічних показників України в цілому.
Власне, й сам термін "економічна амністія" з'явився після Другої світової війни у Швейцарії, де вона стосувалася банківських депозитів і капіталів Третього рейху, а сама акція дала тоді дуже позитивні результати.
З того часу податкові амністії здійснювалися у багатьох країнах світу, наприклад, в Ірландії, Мексиці, Китаї. А в Туреччині проведена у 1998 році амністія (за її умовами, для легалізації грошей в іноземній валюті необхідно було внести їх на термін в одну добу до турецького банку) дозволила вивести з тіньового обігу близько 20 мільярдів доларів.
Більше того – можна, мабуть, говорити про певну тенденцію: саме зараз, до середини-кінця 2004 року, аналогічна акція триває в Італії, Німеччині, Бельгії. Щоправда, якщо італійці за легалізацію своїх повернених коштів розрахуються лише 2,5% від їх суми, то для німців, наприклад, сума податку з легалізованих коштів становить аж 35% (з 1 липня 2003 і до кінця минулого року було 25%).
З іншого боку, податкові амністії було успішними не завжди – наприклад, 1987 року в Аргентині та 1997 року в Індії вони закінчилися провалом.
На території колишнього СРСР єдиною державою, яка вдалася до подібного кроку, був Казахстан. Там у 2001 році держава отримала внаслідок амністії 480 мільйонів доларів. І це при тому, що в Казахстані амністовані капітали взагалі не оподатковувалися.
Умовою їх легалізації було зарахування громадянами Казахстану грошей на спеціальні рахунки без права протягом місяця ними розпоряджатися. Після цього терміну, протягом якого внесеними грошима користувалася держава, їх "недоторканність" для безпосереднього власника закінчувалася.
З іншого боку, правда, "казахська модель" мала й виразно стримувальний аспект, тому що зі своїми грошима міг розпрощатися вже амністований власник вже легалізованих грошей – у випадку набуття чинності судовими рішеннями (вироками), що передбачають конфіскацію майна громадян, амністованих відповідно до цього закону.
Амністія по-українськи
Внесений Кучмою законопроект передбачає звільнення осіб, які здійснили легалізацію (коштів, цінних паперів, майна), від відповідальності за порушення податкового законодавства. Крім того, згідно з проектом, за отримання свідоцтва про легалізацію доходів власник останніх сплачує державне мито за ставкою 10% від вартості об'єктів легалізації.
Разом з тим, не для всіх очевидною є необхідність ухвалення подібного закону в принципі. Наприклад, на думку керівника Агентства гуманітарних технологій Володимира Грановського, для легалізації доходів абсолютній більшості громадян було б достатньо кожному внести в декларацію про доходи реальний рівень останніх, сплатити з цієї суми якийсь податок – і все. Не підписувати ніяких паперів, не отримувати сертифікатів…
Вторить Грановському, залишаючись, проте, переконаним в необхідності ухвалення такого закону, директор Інституту приватизації та управління власністю та інвестиціями Рябченко.
"Якщо це гроші великого бізнесу, то у них нема проблем з легалізацією – якщо ці гроші працюють на інших ринках, то вони і зараз можуть прийти на Україну дуже просто. Якщо ці гроші працюють в офшорних компаніях, вони повертаються в Україну без проблем, – зазначає він. – Незрозуміло, про які гроші йдеться. Які гроші можуть внаслідок легалізації повернутися на Україну працювати?"
Врешті, те, що великі капітали, вивезені раніше за межі держави, і так без жодної амністії мають змогу повертатися в країну під виглядом іноземних інвестицій, визнається навіть на державному рівні.
Як правило, приходять такі інвестиції з боку офшорних компаній. А з України, як зазначає Центр Разумкова, протягом останніх 10 років передусім саме в офшорні зони вивезено, за оцінками експертів, від 20 до 50 мільярдів доларів.
А крім того – як відрізнити просто "сірі" капітали, отримані внаслідок ухиляння від сплати податків, від капіталів "кримінальних", отриманих у сфері наркобізнесу, проституції, торгівлі зброєю?
Тому Грановський, не вбачаючи у законі про амністію капіталу жодного електорального чи економічного смислу, вважає його неактуальним: "Тому що ті, кому є що легалізувати, знають як це робити, а ті, кому нічого – для це діло тільки теоретичне".
"Що стосується моєї особистої точки зору, – каже Грановський, – я абсолютно впевнений, що цей закон – це лист Лазаренку". На думку власника АГТ, "дуже мало людей є адресатами цього закону", і один із них – Павло Іванович, котрий після ухвалення цього закону і суду в Америці (якщо, вочевидь, його буде визнано невинним) "може, в принципі, отримати певну амністію тут, на своїй рідній землі, і повернутися сюди спокійно".
Щоправда, для цього, визнає Грановський, із президентського законопроекту потрібно виключити статтю 2, "а вона може бути виключена при певних переговорах".
У статті 2, зокрема, йдеться про те, що дія даного закону про легалізацію доходів не поширюється на "незадекларовані доходи у разі, якщо на день набрання чинності цим Законом порушено кримінальну справу щодо ухилення особи від сплати податків...", а також "доходи, що підпадають під дію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом".
Але "предмет для торгу", на думку адвоката Сергія Козьякова, міститься в законопроекті не лише для Лазаренка. Не є секретом, що бізнес, тим чи іншим чином пов'язаний із опозицією, піддається жорсткому пресингу – передусім податковому.
І, як зауважив Козьяков, обмеження в легалізації поширюється також і на сьогоднішню опозицію. Тому що тільки проти концерну "Укрпромінвест" (за яким стоїть Петро Порошенко) на сьогодні порушено близько 30 "податкових" кримінальних справ.
Воно й справді – до того часу, як законопроект буде схвалено Верховною Радою, а потім іще й підписано президентом, "кримінал" можна підняти й по усіх інших "неправильних" бізнес-проектах, які ще залишилися поза пильною увагою податкової адміністрації.
А люди що?
Безумовно, необхідною передумовою для проведення податкової амністії має бути сприйняття цього кроку суспільством. В зв'язку з цим, наприклад, Олександр Пасхавер вважає, що в Україні необхідна не легалізація, а легітимація капіталу. І треба сказати, що тут прихильники ухвалення "амністійного" закону можуть розраховувати на народне розуміння.
Бо при тому, що, за результатами соціологічних досліджень Центру Разумкова, майже 78% населення впевнені, що приватизація в Україні проводилася з порушенням законів (а закон же ж передбачає не лише легалізацію грошей, а й – що набагато важливіше – власності) , легалізацію тіньових капіталів в Україні вважають необхідною майже дві третини (61,4%) громадян, і лише 15,9% дотримуються протилежної думки.
Майже половина (45,9%) громадян вважають, що потрібно пробачити минулі порушення законів тим підприємцям, які готові вивести свої капітали "з тіні" або повернути їх з-за кордону і вкласти в економіку України.
Пояснює таку толерантність також і те, що, на думку майже 69% опитаних, і зараз неможливо вести підприємницьку діяльність, не порушуючи законів.
Щоправда, 62% населення не вірять, що реальна легалізація капіталу найближчим часом справді відбудеться ("так" – 8,5%, "важко відповісти" – 29,5%). Чи то громадськість сумнівається у щирості бажання владоможців, котрі самі нерідко пов'язані з "тіньовим" бізнесом, вивести економіку на "світло", чи то не вірять люди, що самі бізнесмени зважаться на такий крок.
А для самих "затінених" бізнесменів – у тому числі й від влади – на перепоні до такого кроку стоятиме, навіть в разі ухвалення закону, чинник не лише економічний. 10 відсотків державного мита за легалізацію – це, звичайно ж, також не копійки. Але є також другий, і не менш важливий фактор. І сформулювати його можна одним словом – довіра. Чи, радше, недовіра.
Хто може гарантувати підприємцям, власникам крупних капіталів, що через деякий час держава не "передумає" – і вирішить, що залишати безкарно у чиїйсь власності таке майно є несправедливим. І не лише щодо народу, а й щодо "своїх" бізнесменів, з власного табору. І навіть коли такі гарантії даються, де гарантії, що ці гарантії (звиняйте за каламбур) будуть виконуватися?
Чи можна бути переконаним, що коли владою стане нинішня опозиція, серед якої також не усі еталонно-моральні, закони ведення бізнесу зміняться?
А в парламенті, зайве нагадувати, чимало людей небідних, які кревно зацікавлені в статус-кво свого бізнесу навіть тоді, коли вони полишать стіни Верховної Ради. То ж чи варто "світитися" і розписуватися у тому, що твоє майно нажите тобою нечесно – шляхом порушення законів, як людських, так і державних?
На думку Юлії Мостової, котра називає закон про податкову амністію "законом про відміну кріпосного права", зацікавленим у його ухваленні має бути кожен. І передусім, вважає перший заступник головреда "Дзеркала тижня", депутати від більшості. Яким і належить ухвалювати законопроект.
Тому що останні на сьогодні є "рабами системи силовиків і управління системою силовиків, рабами цього самого компромату, який є в наявності і може бути використаний у будь-який момент".
Але в тім-то й річ, визнає Мостова, що боятися вигідніше, ніж боротися за свободу. І тому "не варто очікувати від цих людей, що вони усвідомлено відмовляться від ситуації, при якій вони, проявляючи лояльність до певної сили, можуть виходити за правове поле в своїх корисливих інтересах".
А тому доля чергового законопроекту про легалізацію капіталів – в сенсі його ухвалення – не є безхмарною. І не лише тому, що він тринадцятий.
Читайте також:
Замість закону про легалізацію накраденого Кучма має внести закон про в'язниці
