Сага про братів-хліборобів
Вівторок, 15 червня 2004, 11:34
Вівторкове сесійне засідання має продемонструвати реальну роль і вагу спікера у Верховній Раді. Звичайно, номінально голова парламенту залишатиметься позафракційним, але тепер уже ніхто не сумніватиметься, що депутати, вхожі до фракції АПУ (яка, слід розуміти, стане фракцією НАПУ), будуть депутатами Литвина. За попередніми домовленостями, кількість парламентаріїв у групі Михайла Гладія протягом найближчих десяти днів має збільшитися з 16 до 30-32.
Озвучують у кулуарах ВР і більш футуристичні цифри, наприклад, що навколо нового лідера "народних аграрників" можуть об’єднатися то приблизно 40 депутатів, а то й усі 100, якщо Литвин не лише позбирає до купи однопартійців із інших фракцій, а й знайде підхід до "ображених" законом про пропорційні вибори безпартійних мажоритарників.
Хоча здійснити як одне, так і інше з нинішнім складом Ради не простіше, ніж сколотити стійку парламентську більшість під кого б то не було.
Звичайно, рішення про автоматичне виключення з НАПУ в разі, якщо депутати з партквитками АПУ (а таких є 12) не ввійдуть в рідну фракцію до 24 червня, зіграє на приріст її членів. Але важко уявити, за яких умов до аграрників пристане, наприклад, Микола Гапочка, який досі пишався власною групою "Народний вибір", тому посада рядового функціонера його явно не влаштує.
Так само слабко віриться, що від об’єднаних соціал-демократів "відколються" Олег Каратуманов, Геннадій Руденко чи Олександр Царенко, які також номінально пройшли в Раду під прапором АПУ. Або не зрозуміло, що переконає відмовитися від "Трудової України" легендарну Тетяну Засуху, Героя України від сільського господарства, дружину київського губернатора і близьку подругу Людмили Кучми?
Якщо кажуть, що в нас на двох українців – три гетьмани, то серед аграрників в аналогічній ситуації їх виявляється п’ять. На перший ряд президії з’їзду в складі Володимира Плютинського, Олександра Боровика, Павла Гайдуцького, Катерини Ващук, Володимира Литвина, Івана Кириленка, Михайла Гладія, Тетяни Засухи та Костянтина Моторного було боляче дивитися. Тільки тут сиділи кілька претендентів на булаву в АПУ і всі робили вигляд, що страшенно раді новому лідеру.
А на сцені ж ряд був не один... Можна поспівчувати Литвину, який тепер повинен знайти кожному з колишніх "гетьманів" своє почесне місце чи, навпаки, запхнути особливо амбітних у таке місце, щоб ті більше не висовувалися.
Адже Аграрна партія хоч і була перманентно бездіяльною структурою, перед кожним з останніх з’їздів переживала небачену активізацію претендентів на чільний пост, що супроводжувалася неординарними заявами (наприклад, про підтримку торговців секонд-хендом, які виступали проти впровадження 40-відсоткового мита на імпорт свого специфічного товару) та зливом у пресу компромату на конкурентів.
Власне, навіть ідея "просити" Литвина в "тераріумі" аграрних "однодумців" виникла торік внаслідок загострення розбіжностей між "спонсорами" та "ідеологами" партії, між якими давно пробігла чорна кішка.
Схоже, своєю "батрахоміомахією" партфункціонери з АПУ "дістали" навіть президента Кучму. Не дарма той, коментуючи призначення Литвина, не просто побажав йому "доброї дороги", а й не стримався й додав: "Тому що та чехарда, яка вiдбувалася в Аграрнiй партiї...", - а потім вчасно зупинився, узагальнивши, що "за цей час там (в партії) сталося стiльки змiн".
Справді, кому, як не Кучмі, знати про внутрішню підкилимну боротьбу за пост голови АПУ і зовнішні посягання на цю поліструктуру, якщо кожен потенційний лідер чи впливовий покровитель із сусідньої партії усілякими правдами й неправдами пробивалися до гаранта, щоб вирішити питання на свою користь.
То начебто погодилися повністю віддати цю номенклатурну структуру під контроль "донам", і Янукович у жовтні 2003 року не лише наполіг на зміні Михайла Гладія на Івана Кириленка, а й почав із районних активістів АПУ формувати регіональні штаби. Аж раптом інші люди летять із президентом відпочивати у Баден-Баден і повертаються з новими домовленостями.
За деякою інформацією, не випадково Микола Сорока, голова як Рівненської обласної державної адміністрації, так і облАПУ, пропонував з президії, не відкладаючи одразу на першому етапі VI з’їзду обрати перших заступників Литвина – Івана Кириленка й Тетяну Засуху.
Першого начебто прийнято залишити в керівництві за традицією. Але чому Засуху, яка досі на аграрних зібраннях не з’являлася, до фракції не входить, а тут раптом була посаджена поруч із віце-прем’єром? Тому що так вирішили в Баден-Бадені. Більше того, у відомому німецькому курорті їй було обіцяне крісло голови, бо хто ж знав, що Литвин таки погодиться.
Війна аграріїв проти Засухи була жорсткою і дуже потаємною. Оскільки всі розуміли, що з її приходом партія не зможе бути самостійною, як не є самостійною власне Засуха, належачи до фракції "Трудова Україна", а отже, сфери впливу Сергія Тігіпка. Протилежний фронт також потужно "відстрілювався".
Не випадково у віце-прем’єра Івана Кириленка навесні виникли проблеми з його "темним минулим". Дніпропетровська облпрокуратура через шість років після приватизації деяких будівель у Дніпропетровську ні з того ні з сього з’ясувала, що вони в часи Павла Лазаренка були передані у приватну власність незаконно. Тут же уточнили, що дозволи на такі операції підписував Кириленко.
Отож появу Засухи в президії з’їзду варто розглядати не стільки як запоруку її майбутньої міцної дружби з Литвином (хоча це теж не виключено), скільки як реверанс баден-баденським домовленостям.
Слід віддати належне Михайлові Гладію, який умудрився залишитися єдиним заступником, поставивши пропозицію Сороки на голосування у правильному порядку, чим "зарубав" її на корені. Бо хто буде за Засуху й Кириленка, якщо президія перед цим запропонувала перенести прийняття такого важливого рішення на другий етап з’їзду? Завдяки цьому кадрові питання Литвин зможе вирішити особисто.
Складніше йому доведеться залагоджувати стосунки з "донецькими", які не просто демонстративно проігнорували з’їзд, а й зробили все, щоб зірвати явку інших регіональних делегатів.
Саме 9 червня, у день з’їзду, прем’єр вирішив провести аграрну нараду на Вінниччині, куди завбачливо прихопив народного депутата, члена політвиконкому, голову Донецької обласної організації АПУ і за сумісництвом міністра аграрної політики Віктора Слауту. Разом із ними по цукрових заводах, а не до столиці поїхали всі начальники облсільгоспуправлінь та заступники губернаторів з питань АПК, серед яких є чимало партійних аграрників.
Звичайно, про жодне об’єднання фракцій "Регіони України" і АПУ, над яким активно працювали "донецькі", з появою в лавах НАПУ Литвина йтися не може. Максимально, що може бути, так це підтримка Януковича як єдиного кандидата на президентських виборах, тай то не вельми активна.
Словом, повівшись на лаври відомого історика початку ХХ В’ячеслава Липинського, який безуспішно "просував" ідею про партію братів-хліборобів, Литвин перепсував плани багатьом серйозним політикам.
Не випадково "есдек" Геннадій Руденко, той самий, що має партквиток АПУ, закликав найближчим часом розглянути у Верховній Раді питання перерозподілу парламентських комітетів і зміни керівництва парламенту, оскільки: "Створена в парламенті більшість узяла на себе зобов’язання й відповідальність за процеси, які проходять у суспільстві.
Але сьогодні жоден член президії Верховної Ради до лав більшості не входить, а 80 відсотків комітетів - під контролем опозиційних сил". Не факт, що цей заклик буде реалізовано, але спікеру є над чим працювати, щоб зібрати своїх "братів-хліборобів" у єдину, працездатну зграю.
Озвучують у кулуарах ВР і більш футуристичні цифри, наприклад, що навколо нового лідера "народних аграрників" можуть об’єднатися то приблизно 40 депутатів, а то й усі 100, якщо Литвин не лише позбирає до купи однопартійців із інших фракцій, а й знайде підхід до "ображених" законом про пропорційні вибори безпартійних мажоритарників.
Хоча здійснити як одне, так і інше з нинішнім складом Ради не простіше, ніж сколотити стійку парламентську більшість під кого б то не було.
Звичайно, рішення про автоматичне виключення з НАПУ в разі, якщо депутати з партквитками АПУ (а таких є 12) не ввійдуть в рідну фракцію до 24 червня, зіграє на приріст її членів. Але важко уявити, за яких умов до аграрників пристане, наприклад, Микола Гапочка, який досі пишався власною групою "Народний вибір", тому посада рядового функціонера його явно не влаштує.
Так само слабко віриться, що від об’єднаних соціал-демократів "відколються" Олег Каратуманов, Геннадій Руденко чи Олександр Царенко, які також номінально пройшли в Раду під прапором АПУ. Або не зрозуміло, що переконає відмовитися від "Трудової України" легендарну Тетяну Засуху, Героя України від сільського господарства, дружину київського губернатора і близьку подругу Людмили Кучми?
Якщо кажуть, що в нас на двох українців – три гетьмани, то серед аграрників в аналогічній ситуації їх виявляється п’ять. На перший ряд президії з’їзду в складі Володимира Плютинського, Олександра Боровика, Павла Гайдуцького, Катерини Ващук, Володимира Литвина, Івана Кириленка, Михайла Гладія, Тетяни Засухи та Костянтина Моторного було боляче дивитися. Тільки тут сиділи кілька претендентів на булаву в АПУ і всі робили вигляд, що страшенно раді новому лідеру.
А на сцені ж ряд був не один... Можна поспівчувати Литвину, який тепер повинен знайти кожному з колишніх "гетьманів" своє почесне місце чи, навпаки, запхнути особливо амбітних у таке місце, щоб ті більше не висовувалися.
Адже Аграрна партія хоч і була перманентно бездіяльною структурою, перед кожним з останніх з’їздів переживала небачену активізацію претендентів на чільний пост, що супроводжувалася неординарними заявами (наприклад, про підтримку торговців секонд-хендом, які виступали проти впровадження 40-відсоткового мита на імпорт свого специфічного товару) та зливом у пресу компромату на конкурентів.
Власне, навіть ідея "просити" Литвина в "тераріумі" аграрних "однодумців" виникла торік внаслідок загострення розбіжностей між "спонсорами" та "ідеологами" партії, між якими давно пробігла чорна кішка.
Схоже, своєю "батрахоміомахією" партфункціонери з АПУ "дістали" навіть президента Кучму. Не дарма той, коментуючи призначення Литвина, не просто побажав йому "доброї дороги", а й не стримався й додав: "Тому що та чехарда, яка вiдбувалася в Аграрнiй партiї...", - а потім вчасно зупинився, узагальнивши, що "за цей час там (в партії) сталося стiльки змiн".
Справді, кому, як не Кучмі, знати про внутрішню підкилимну боротьбу за пост голови АПУ і зовнішні посягання на цю поліструктуру, якщо кожен потенційний лідер чи впливовий покровитель із сусідньої партії усілякими правдами й неправдами пробивалися до гаранта, щоб вирішити питання на свою користь.
То начебто погодилися повністю віддати цю номенклатурну структуру під контроль "донам", і Янукович у жовтні 2003 року не лише наполіг на зміні Михайла Гладія на Івана Кириленка, а й почав із районних активістів АПУ формувати регіональні штаби. Аж раптом інші люди летять із президентом відпочивати у Баден-Баден і повертаються з новими домовленостями.
За деякою інформацією, не випадково Микола Сорока, голова як Рівненської обласної державної адміністрації, так і облАПУ, пропонував з президії, не відкладаючи одразу на першому етапі VI з’їзду обрати перших заступників Литвина – Івана Кириленка й Тетяну Засуху.
Першого начебто прийнято залишити в керівництві за традицією. Але чому Засуху, яка досі на аграрних зібраннях не з’являлася, до фракції не входить, а тут раптом була посаджена поруч із віце-прем’єром? Тому що так вирішили в Баден-Бадені. Більше того, у відомому німецькому курорті їй було обіцяне крісло голови, бо хто ж знав, що Литвин таки погодиться.
Війна аграріїв проти Засухи була жорсткою і дуже потаємною. Оскільки всі розуміли, що з її приходом партія не зможе бути самостійною, як не є самостійною власне Засуха, належачи до фракції "Трудова Україна", а отже, сфери впливу Сергія Тігіпка. Протилежний фронт також потужно "відстрілювався".
Не випадково у віце-прем’єра Івана Кириленка навесні виникли проблеми з його "темним минулим". Дніпропетровська облпрокуратура через шість років після приватизації деяких будівель у Дніпропетровську ні з того ні з сього з’ясувала, що вони в часи Павла Лазаренка були передані у приватну власність незаконно. Тут же уточнили, що дозволи на такі операції підписував Кириленко.
Отож появу Засухи в президії з’їзду варто розглядати не стільки як запоруку її майбутньої міцної дружби з Литвином (хоча це теж не виключено), скільки як реверанс баден-баденським домовленостям.
Слід віддати належне Михайлові Гладію, який умудрився залишитися єдиним заступником, поставивши пропозицію Сороки на голосування у правильному порядку, чим "зарубав" її на корені. Бо хто буде за Засуху й Кириленка, якщо президія перед цим запропонувала перенести прийняття такого важливого рішення на другий етап з’їзду? Завдяки цьому кадрові питання Литвин зможе вирішити особисто.
Складніше йому доведеться залагоджувати стосунки з "донецькими", які не просто демонстративно проігнорували з’їзд, а й зробили все, щоб зірвати явку інших регіональних делегатів.
Саме 9 червня, у день з’їзду, прем’єр вирішив провести аграрну нараду на Вінниччині, куди завбачливо прихопив народного депутата, члена політвиконкому, голову Донецької обласної організації АПУ і за сумісництвом міністра аграрної політики Віктора Слауту. Разом із ними по цукрових заводах, а не до столиці поїхали всі начальники облсільгоспуправлінь та заступники губернаторів з питань АПК, серед яких є чимало партійних аграрників.
Звичайно, про жодне об’єднання фракцій "Регіони України" і АПУ, над яким активно працювали "донецькі", з появою в лавах НАПУ Литвина йтися не може. Максимально, що може бути, так це підтримка Януковича як єдиного кандидата на президентських виборах, тай то не вельми активна.
Словом, повівшись на лаври відомого історика початку ХХ В’ячеслава Липинського, який безуспішно "просував" ідею про партію братів-хліборобів, Литвин перепсував плани багатьом серйозним політикам.
Не випадково "есдек" Геннадій Руденко, той самий, що має партквиток АПУ, закликав найближчим часом розглянути у Верховній Раді питання перерозподілу парламентських комітетів і зміни керівництва парламенту, оскільки: "Створена в парламенті більшість узяла на себе зобов’язання й відповідальність за процеси, які проходять у суспільстві.
Але сьогодні жоден член президії Верховної Ради до лав більшості не входить, а 80 відсотків комітетів - під контролем опозиційних сил". Не факт, що цей заклик буде реалізовано, але спікеру є над чим працювати, щоб зібрати своїх "братів-хліборобів" у єдину, працездатну зграю.
