Росія як чинник української політичної ситуації

Четвер, 8 липня 2004, 18:15
Російська риторика щодо України суттєво коригується. Нещодавно голова комітету Держдуми Росії у справах СНД і зв‘язках із співвітчизниками Андрій Кокошин заявив, що Росія є "найбільш зацікавленою державою в зміцненні суверенітету країн СНД". За словами Кокошина, "нам потрібно мати стабільного, надійного партнера. Це винятково важливо для розвитку двосторонніх партнерських відносин і рішення багатьох найважливіших міжнародних проблем".

Факт лишається фактом – ті з росіян, які раніше говорили, що незалежність України – це "геополітичний виклик Росії глобального характеру", який "до основ підриває історичну та геополітичну ідентичність Росії", сьогодні змінили платівку в розмовах для української аудиторії.

Що ж такого трапилося останнім часом? Відповідь лежить на поверхні.

Геополітична ситуація в Європі змінилася кардинальним чином. У результаті розширення НАТО і ЄС геополітичний вплив Росії в Європі зведено до мінімуму. У свою чергу, існування кордону України з державами НАТО – Польщею, Угорщино, Словаччиною, Румунією – суттєво зменшують можливості Росії для тиску на Україну. Останні дії політичного керівництва Росії, рух на нормалізацію відносин з НАТО свідчать, що політичне керівництво Росії розуміє хибність ідеї протистояння з НАТО.

Та й сама Україна під час конфлікту навколо Тузли продемонструвала, що має достатньо сили опиратися грубому тискові.

За таких умов російським політикам легше вдавати, що вони змирилися з незалежністю України. Реальні дії Росії в Україні, які всі ми можемо щодня спостерігати, спрямовані на позбавлення України тієї частки суверенітету, яку Росії вдасться відкусити – через заволодіння стратегічними галузями економіки, ущемлення інформаційного суверенітету України тощо, з прицілом на збереження в Україні залежного уряду чи встановлення маріонеткового. Політика Росії, зокрема, характеризується регулярними інформаційними провокаціями щодо України (як-от програма "Вікна", нещодавно показана на "Новому каналі" перед відходом з каналу російського власника. Ці провокації підтримуються впливовими силами в Україні, які тиражують стереотипи, що шкодять національній єдності та ідентичності українців.

За словами російського політолога Гліба Павловського, усе, що робиться щодо безпеки на пострадянському просторі, робиться реально без НАТО фактично "Росією та іншими країнами", тобто її сателітами. Гліб Павловський не дипломат, принаймні офіційно, і тому міг би говорити більш відверто.

Однак, він не хоче бачити, як Росія на практиці підтримує цілісність держав СНД та їхній суверенітет на своїй території – на прикладі сепаратистських режимів Південної Осетії і Абхазії, що існують на території Грузії завдяки підтримці Москви, та на прикладі молдавського Придністров‘я.

Розширення НАТО дало безпеку Східній Європі і вже підвищило безпеку України. Існування перспективи подання Україною заявки на вступ до НАТО 1997 року сприяло визнанню Росією непорушності українських кордонів міждержавним Договором, укладеним за півтора місяці до Мадридського самміту НАТО.

Той же Павловський говорить в іншому місці, вже для російської аудиторії, що світ знаходиться в ситуації, в якій "ніякого порядку немає, і новий світовий порядок з‘явиться не скоро, вочевидь після серії війн різного ступеню масштабності" ("отят ли русские войны?"http://www.rosbalt.ru/2003/05/07/50250.html).

І коли для Росії аргументом проти такої ситуації є її ядерний арсенал, а для Західної і Східної Європи – членство в НАТО, то Україну намагаються позбавити права на безпеку.

За словами Кокошина, Росія виступає проти розширення НАТО, тому що держави СНД, які вступлять до НАТО, втратять частину свого суверенітету. Досить незвичне піклування про суверенітет, та ще й з боку Росії. Відомо, що хороший дипломат – це людина, яка складно бреше заради вигоди своєї країни, і Кокошин тут навряд чи виняток. Однак, чому не втратили свого суверенітету Франція, Польща, Італія і Німеччина, навряд чи можуть пояснити навіть найспритніші дипломати.

Найбільше у власній незалежності зацікавлена сама Україна. Недопущення встановлення іноземного контролю над державою є найбільшим життєвим інтересом будь-якої держави.

Росії давно пора переосмислити підхід до України не на словах, а щиро, на ділі.

Для України важливо, щоб Росія усвідомила: тисячу років тому упродовж трьох століть "головним" був Київ. Водночас, і ми не забудемо, що упродовж останніх трьох століть "головною" була Москва.

Тож єдина можливість для впорядкування нормальних відносин з Росією є усвідомлення всіма сторонами, що час домінування однієї столиці над іншою минув – тепер вони рівні і незалежні.
Однією з перешкод на саме такому, вочевидь оптимальному вирішенні проблеми усвідомлення незалежності обох країн стоїть нинішня українська влада і її світоглядна неповноцінність. Коли Росія бачить безліч відкритих, ніби навмисне наданих можливостей для здійснення впливу на Україну, важко уявити, що Росія цими можливостями не скористається. Чимало політиків в Україні навіть не здатні зрозуміти, наскільки принизливо миритися з іноземним впливом на внутрішньополітичні процеси, чи, тим більше, заохочувати такий вплив.

У свою чергу Україна задля покращення відносин з Росією і превентивного зняття проблем повинна чітко і зрозуміло для всіх артикулювати, що з території України жодна небезпека для Росії виходити не буде, незалежно від того, чи перебуватиме Україна в НАТО.




Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"



powered by lun.ua