Равнение на Кремль. Что происходит с пророссийскими партиями после санкций

Четверг, 8 июля 2021, 05:30
Коллаж: Андрей Калистратенко

Анексія Криму та окупація Росією частини Донбасу мали очевидні наслідки для української економіки, стабільності та суверенітету. 

Однак ці події змінили не лише макроекономічну чи адміністративну ситуацію в Україні. Вони спричинились до зрушення ще одного балансу, навколо якого будувалось усе життя в країні – електорального.

Від перших виборів 1991-го і аж до виборів 2012-го в Україні поступово виробилась дуальна електоральна система, коли умовних прозахідних і проросійських виборців було приблизно порівну.

Після російської агресії майже одномоментно проросійські партії втратили кілька мільйонів своїх прихильників. 

Заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький переконує, що зараз в Україні розклад електоральних сил передбачає домінування національно-демократичних позицій над проросійськими.

"Взагалі виборців в Україні тепер можна умовно розділити на національно-патріотичну групу, яка налічує 40-45%. Ще 30-35% – це критичні до влади виборці, на які можуть претендувати проросійські партії. І ще відсотків 20% – це люди посередині, які не визначились остаточно", – пояснює соціолог.

Тобто після агресії 2014 року Росія сама звузила електоральну базу для партій, які традиційно представляли її інтереси в Україні, або, принаймні, працювали над зближенням Києва і Москви.

Як наслідок в останніх соціологічних опитуваннях, які оприлюднили на початку червня, реальні шанси потрапити в Раду має одна партія, яку можна однозначно вважати проросійською – "Опозиційна платформа – За життя". 

Річ у тому, що згаданий південно-східний максимум – 30-35% підтримки – це недосяжна мрія для будь-якої партії. Адже на цьому електоральному плато йдуть важкі міжусобні війни, лідери оговтуються від санкцій, аутсайдери намагаються переосмислити свої цінності, а виборець contra spem шукає якихось нових облич.

Старі: гегемонія ОПЗЖ

Найбільшою проросійською партією в Україні безсумнівно є ОПЗЖ. Від так званого східного флангу вона єдина має своє представництво у Верховній Раді з 44 нардепів. 

Після розколу "Опозиційного блоку" виборець старої Партії регіонів органічно перейшов до цієї політичної сили. Ядро виборців ОПЗЖ досить консервативне та старше по віку. Більше 50% прихильників партії Льовочкіна-Медведчука – старші 60 років. 

ОПЗЖ складається з двох великих груп: крила Медведчука-Рабіновича та Льовочкіна-Фірташа. 

Через це у партії двоє публічних лідерів: з одного боку Віктор Медведчук, який позиціонує себе максимально наближеним до Кремля, а з іншого – Юрій Бойко, який наче повністю копіює Віктора Януковича в образі "міцного господарника". 

 
Юрій Бойко і Вадим Рабінович
фото: прес-служба ОПЗЖ

Весь цей час між групами була присутня неприязнь, та навіть точилися серйозні змагання за вплив у партії. Однак, запал таких змагань раптово збився завдяки санкції РНБО проти кума Путіна

"Ми змушені тепер більше триматися за Льовочкіна", – визнавав УП одразу після введення санкцій один із соратників Медведчука. 

Після введення санкцій проти кума Путіна та закриття його телеканалів, одним із головних вигодонабувачів був справді Сергій Льовочкін. Адже у його руках залишився крупний медіаресурс – телеканал "Інтер", а його друг Бойко укріпив публічне лідерство. 

Однак, санкції завдали удару не тільки по іміджу кума Путіна, а по всій ОПЗЖ. Наприклад, ще в грудні 2020 підтримка партії перевалила за 20%, але після санкцій у березні цього року впала приблизно до 14%.

"До січня на тлі стагнації рейтингу "Слуги народу" і ЄС партія Бойка потрохи підбирала своїх виборців, яких розгубила раніше. Після запровадження санкцій ОПЗЖ одразу втратила 6-7% голосів, але ця тенденція зупинилась", – пояснює УП заступник директора КМІС Антон Гришецький.

За останніми соціологічними дослідженнями, рейтинг ОПЗЖ коливається в межах 12-13%

"Ситуація в ОПЗЖ уже стабілізувалась. У нашому останньому опитуванні face-to-face видно, що ця партія по суті ділить друге місце з "Євросолідарністю" та "Батьківщиною", – додає соціолог. 

 
Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін
скріншот відео / Радіо Свобода

У червні РНБО ввела санкції проти ще одного важливого бенефіціара ОПЗЖ партнера Льовочкіна – олігарха Дмитра Фірташа. Однак, як показують останні соцдослідження, на електоральних симпатіях такі дії особливо не відобразилися. 

Іншими словами, санкції перестають бути настільки гучним wow-ефектом, як це було раніше. 

Тож, за великим рахунком, щоб не розтратити те, що сьогодні є у партії Льовочкіна-Медведчука – їм для початку треба не розсваритися. 

"У нас дуже зрозумілі плани: нам треба Бойка витягти у другий тур президентських виборів і зібрати наших симпатиків до купи. Ви самі побачите на виборах, що наш рейтинг насправді вищий за те, що пишуть у соціологічних дослідженнях. А чому? Та тому що через санкції наші виборці бояться зізнаватися за кого голосують", – пояснює один із ключових депутатів в ОПЗЖ. 

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Роман Романюк, журналіст УП
УП треба підтримати!, бо інакше ви залишитесь з олігархами один на один. Влада буде вас дурити, а ви не зможете розібратись де і як. УП робить те, що вам дуже важливо (докопується до правди), але на що у вас немає часу і можливостей.

Нові й оновлені: Мураєв, Шарій, Колесников

Яким би консервативним не був виборець Півдня і Сходу, навіть найбільші консерватори мусять прагнути змін. 

Соціологи, з якими поспілкувалась УП, переконують, що головний запит, що артикулює виборець колишньої "Партії регіонів" – це потреба стабільності і економічного покращення. 

"Цьому виборцю чужа різнобарвність націонал-демократичного сегменту, їм би більше навіть сподобалась одна партія, яка б для них все робила. Тобто у них запит на "міцну руку" в режимі "красного директора": не важливо скільки він краде, якщо робить щось для громади. Згадайте, скільки корупційних скандалів було пов’язано з іменем Кернеса, але харків’яни, здавалось, тільки сильніше його любили", – розповідає керівник "Рейтингу" Антипович.

За його словами, навіть запит "на мир-дружбу з Росією" насправді не такий важливий для виборців Півдня і Сходу, як питання зарплат-пенсій, тарифів і соціальної справедливості. 

Питання дружби з РФ мусить лунати "на фоні", однак за останні роки воно відчутно втратило у вазі, в першу чергу через дії самої Росії. 

Коли виборець в умовному Харкові бачить російські танки біля кордону, то попри всю любов до Толстого чи Достоєвського, він розуміє, що у танків одне призначення – вбивати. І не якихось міфічних бандерівців в лісах Карпат, а його.

 
Потенціал у Євгена Мураєва і його партії є за рахунок того, що він може підібрати відверто проросійський електорат ОПЗЖ
фото: главком

"Ніхто стільки, як Путін і Росія, не зробив для того, щоб українці сторонились від підтримки відверто проросійських проектів", – переконує Антипович.

Така зміна пріоритетів не могла не вплинути на політичні потреби електорату в тому ж Харкові чи Одесі. 

"Запит на нові обличчя є. Чи буде цей запит реалізований – інше питання. Але бажання апгрейду, оновлення певного у "біло-блакитному" таборі є. Тому і партія Колесникова має право на життя, і партії Шарія чи Мураєва, чи й інші, поки нереалізовані проекти", – додає керівник "Рейтингу".

При тому, як показують соціологічні дослідження, чим молодший електорат, тим більше він шукає нових політиків і нових проектів.

За останніми даними КМІС, ОПЗЖ має найбільш віковий електорат: 23% – її прихильників мають від 45 до 59 років, а 51% – 60 років і більше. Тобто три чверті виборців партії Бойка-Медведчука – люди старшого віку.

Натомість у партії Шарія ситуація діаметрально протилежна: 32% його прихильників віком до 30 років, ще 44% – від 30 до 44 років.

У Євгена Мураєва через відносно невелику вибірку складно порахувати точні дані, але ядро його прихильників теж відносно молоде. За словами Грушицього, це люди між 30 та 59 роками. 

У свою чергу Антипович із "Рейтингу" пояснює, що хоч електорат у Шарія і Мураєва схожий, ці два політики задовольняють зовсім різні запити.

"Шарій – це віртуальний персонаж. Споживачі його контенту і є його виборцями, це інші люди, молодші, активніші. А Мураєв – це просто запит на омолодження в межах усе тієї ж умовної "Партії регіонів", – пояснює соціолог.

Зародження таких запитів – це питання не кількох днів. Насправді перший системний збій класична проросійська політика дала під час виборів 2019 року. Саме виборець Сходу, Центру і особливо Півдня дав Зеленському і його партії ту тотальну перевагу, яку вони отримали.

Читайте також: Троє в центрі. Як Гройсман, Смешко і Ляшко пробиваються в Раду

Як і на Заході, для умовно проросійського електорату Зеленський став виходом із нав’язуваного вибору без вибору "Порошенко-Бойко". 

Зеленський став пошуком чогось нового, бунтом, протестом. Аж поки сам не перейшов у категорію тих, проти кого бунтують.

На фоні кризи довіри до нового президента і його "слуг" у 2019 році, в електоральному секторі згаданих 35% почала активно набирати бали віртуальна партія згаданого уже прокремлівського іспанського блогера Шарія. 

 
Антипович: Шарій – це віртуальний персонаж. Споживачі його контенту і є його виборцями
фото: strana.ua

Після запровадження санкцій проти Віктора Медведчука та каналів із його пулу на початку 2021 року, у цій електоральній ніші активно почав додавати ще й колишній член Опоблоку Мураєв.

У різних опитуваннях за останні місяці він часом показує досить високі рейтинги – від 2% до 4-5%.

Антон Грушецький з КМІСу пояснює, звідки у політика прихильники.

"Електорат Півдня і Сходу можна поділити на дві групи. Перша – це ті, хто геополітично і ціннісно виступають за проросійський вектор розвитку. Друга група – більш прагматична і договороздатна, міцні господарники. Проект Мураєва дуже активно вписується у першу групу – ціннісного руху в бік Росії", – пояснює соціолог

За його словами, потенціал у Мураєва і його партії є за рахунок того, що він може підібрати відверто проросійський електорат ОПЗЖ. 

Ще одним аргументом Мураєва є те, що він досі контролює останній відверто проросійський телеканал "Наш". 

Це довзволяє підвищувати власну впізнаваність і концентровано працювати з найбільш активним проросійським глядачем, перетворюючи його у свого виборця.

"Правда, після запровадження санкцій ніякого особливого сплеску рівня підтримки проекту "Наші" не відбулося. У самого Мураєва є досить непоганий рівень довіри, але він поки що не перетворився ні в особистий рейтинг, ні в рейтинг партії. Ця ситуація нагадує чимось Гройсмана", – переконує заступник директора КМІСу.

У цього "казусу Гройсмана" в ситуації Мураєва може бути два пояснення. По-перше, повна відсутність якоїсь команди. Мураєв зараз – один у полі воїн.

По-друге, у його прямих електоральних конкурентів із групи Бойка-Льовочкіна є свій медійний ресурс, і він набагато потужніший.

"Ми в червні проводили одне опитування і там було питання про те, на яких топ-3 каналах українці дивляться новини. Перше місце було у "1+1", друге місце мав "Інтер". Канал "Наш" назвали 4% респондентів. Тому проросійські меседжі "Інтера" мають набагато ширше охоплення", – розповідає дані закритого опитування Грушицький.

 
Колишній віцепрем’єр Борис Колесников планує запустити партію "Україна – наш дім"
фото: rudenko.kiev.ua

Сам Мураєв, до якого УП звернулась за коментарем, спершу висловив готовність поговорити, але до виходу статті так і не знайшов часу. 

Усі згадана політичні проекти, які працюють у секторі 35% проросійського електорату, навіть разом вичерпують заледве половину цього потенціалу. Іншими словами, ледь не кожен другий виборець Півдня і Сходу або шукає якоїсь альтернативної сили, або не знає, за кого голосувати.

Тобто є великий невикористаний електоральний потенціал. І поступово з’являються проекти, які спробують цей потенціал втілити. 

Першим стане, швидше за все, колишній віцепрем’єр Борис Колесников зі своєю анонсованою партією "Україна – наш дім". 

Цей проект уже встигли охрестити "новим дітищем Ахметова", але, як вдалося з’ясувати УП, на даному етапі головний олігарх ні фінансово, ні організаційно у партію Колесникова не вкладається.

Раніше УП писала, що екс-регіонал готує запуск партії. Він це спершу заперечив, але згодом визнав.

"Основна ідея – зібрати найкращих людей з усіх сфер: промислового та аграрного сектору, сфери інформаційних технологій, медицини, освіти, соціальної сфери, малого та середнього бізнесу",зізнався тоді Колесников.

Між тим його ще не створену партію почали включати у соціологічні опитування.

"Колесников має певний рівень довіри і впізнаваності. Ми включили його партію в опитування, і вона показала результат в районі 0,8-1%. Але поки що цей показник – це швидше рівень підтримки самого Колесникова. Але якщо додати до нього, як часом кажуть, певний іконостас, тобто команду, то партія цілком може бути прохідна", – припускає Антипович, чия компанія із червня почала робити заміри по партії Колесникова.

Сам лідер новоствореної політсили розповів УП, що зараз тривають підготовчі процесу запуску партії.

"Ми в процесі будівництва. Тому до Дня Незалежності говорити нема про що", – сказав Колесников, маючи на увазі, що 24 серпня його політсила має бути презентована широкому загалу.

* * *

У старих та нових проросійських партій, як і в партій нормальних, середина 2021 року може вважатись початком періоду турбулентності. Після того, як Володимир Зеленський почав впливати на політику за допомогою санкцій та інших інструментів РНБО, південно-східний електоральний фронт відчутно трясе.

Мало того, що проросійського виборця стало фізично менше внаслідок агресії Росії, то це ще й дуже віковий електорат.

Але навіть не це є головним фактором, який нівелює вплив проросійських сил на українську політику.  

Виборець з умовного сектору проросійських 35% так само втомився від відсутності вибору. 

Не дарма лідери старих політичних сил, як то Бойко чи Медведчук, мають величезні антирейтинги.

Запит на оновлення і нові обличчя дійшов і до виборця Півдня і Сходу. От тільки ті, хто береться цей запит задовольняти, не мають ні банальної впізнаваності, ні відчутного авторитету. 

Якщо, звичайно, слова "авторитет" і "Шарій" можуть вживатись поруч. 

Роман Романюк, Роман Кравець, УП

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде