Закольцевать политического бугая

Україні потрібен закон не про вибори, а про дострокове відкликання депутатів, які зрадили своїх виборців.

Відколи замаячили на горизонті наступні вибори-2012, політики почали все голосніше просувати та обговорювати черговий закон про вибори. Між тим, новий проект – лише димова завіса політичних наперсточників. Бо кожен наступний варіант документу залишає громадянам все менше впливу на владу. І, в той же час, оберігає збанкрутілий політикум від реальної конкуренції в рамках псевдодемократичного законодавства.

Сучасний український політикум нагадує бугая, що за недоглядом хазяїна-народу вирвався на волю, гасає країною, лякаючи всіх зустрічних і вселяючи безнадію змінити долю на краще.

Тож шукаймо міцних хлопців, які вставлять до носа цієї тварини кільце, і змусять її робити свою справу, замість лякати (і грабувати) власного хазяїна. Не схоче коритися – то на бійню (політичну, звичайно).

Кільце для нашого бугая має досить просту політичну конструкцію: НЕГАЙНЕ ДОСТРОКОВЕ відкликання виборних осіб у разі, якщо вони не виконують волю виборців і свої власні передвиборчі обіцянки.

Немає нічого логічнішого і справедливішого за таку елементарну вимогу народу до "еліти". Тим більше, що всі концептуальні, правові і технологічні підстави – в наявності. І не лише в справедливості чи логічності тут питання.

На сьогодні проблема полягає в тому, що суспільство вже ВІДЧУВАЄ, але ще НЕ УСВІДОМЛЮЄ: іншого варіанту мирного позитивного розвитку країни просто не існує.

Лише така кардинальна новела законодавства може свідчити про істинний демократизм держави, і лише таким шляхом можна уникнути шляху до занепаду і вельми вірогідного руйнівного вибуху.

Жодна партія, жоден мозковий центр не можуть запропонувати позитивного варіанту розвитку, який би обминув цю центральну підвалину демократії – негайне відкликання брехунів і зрадників. Наша верхівка цього не бачить, не хоче ні бачити, ні чути, ні відчувати.

"Псевдоеліта" може собі це дозволити: у них завжди знайдуться приватні літаки та гелікоптери, щоби дати деру за кордон – до своїх дітей з онуками, до своєї нерухомості та своїх рахунків в офшорах. Платити за їхніми соціальними боргами вони залишають нам – тим, хто виїздити не може чи не хоче.

Лише реальної відповідальності боїться наш бугай: "інститут відкликання депутатів відсутній в демократичних країнах. Я сподіваюся, що його в Україні також ніколи не буде…", – так відповів на запитання слухача радіо "Свобода" міністр юстиції Лавринович.

І далі став залякувати слухачів такими наслідками: "повна відсутність державного управління, непрацездатні органи, суспільство, яке поринає у політичний хаос і веде себе у глухий кут".

Пан міністр так дбає про суспільство, що не помітив, як змінив причину і наслідки політичної кризи. Адже саме безвідповідальність правлячого класу ВЖЕ привела країну у той самий глухий кут, яким він нас лякає.

Втішати може хіба той факт, що кількість дурнів в Україні помітно скорочується: чисельність виборців, готових брати участь у голосуванні на виборах до Верховної Ради, лише за останні 10 місяців зменшилася на 23%: з 73% до 50% (дані цьогорічного квітневого опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології).

Висновки лежать на поверхні: оскільки єдиним джерелом влади в Україні є народ, то він ВЖЕ послав ВСЮ владну систему…

А міністр робить вигляд, ніби не знає, що їх вже послали, і розказує про гарний виборчий закон, в якому підвищать прохідний бар’єр і ліквідують ненависну графу "проти всіх" – як у демократіях (!).

Ну кого може сьогодні обдурити ця фальшива пісенька? Якщо міністр вважає демократичними Росію чи Білорусь, то тут нема чого і розмову вести. А якщо посилається на західноєвропейські держави, то що у нас з ними політекономічно спільного? Чи може місячний дохід середнього українця вже перевищив кілька тисяч доларів – досяг межі, від якої починає працювати західна демократична модель?

Чи Україна вже має незалежні медіа і громадянське суспільство з усіма його атрибутами?

Де наше місцеве самоврядування, потужні профспілки, автономні університети, щільна мережа дійсно громадських організацій? Чи маємо позитивні традиції політичної культури, що складається століттями?

Всі разом ці обставини і гальмують апетити політиків, що приходять до влади "там". Та й апетити "там" не настільки невгамовні як у нас – щойно дорвалися до годівниці після "Великого посту", що тривав 70 років.

Що може сказати міністр із списку Партії регіонів, у якої чисельність виборців готових за неї голосувати, протягом одного року скоротилася на 24 відсотки? Це – реакція саме її виборців – Партії регіонів.

За такий результат володарювання, в разі ухвалення закону про дострокове відкликання, чинна правляча коаліція миттєво відправляється у відставку.

Але ж міністру треба якось викручуватися: "Є відповідальність тих, кого обирають, і є відповідальність тих, хто обирає. Той, хто приходить, якщо він знаходить інструменти обманути виборців, тоді покарання для нього у вигляді політичного забуття буде відразу після першого перебування при владі".

За відсутності незалежної преси, зловживання владою на виборах і дійсної політичної альтернативи – про чию відповідальність реально може йти мова? В кращому разі – навзамін одній банді крадіїв прийде інша: красти протягом 5 років з надією пролонгувати годівницю ще на 5 років.

А то – таємно, за спинами виборців, домовитися з опонентами про неприродний союз подібно до ПриБюту чи ДваВіті.

Змагання псевдополітичних сил вже давно йде не за кращу програму, а за кращу обіцянку, не ЗА кращий варіант розвитку країни, а ПРОТИ політичного опонента: "нехай я поганий, але чужий ще гірший!".

Класична шахрайська схема з наперстками і лохами, що хочуть не заробляти, а отримати гроші на халяву. Та чому ж не хотіти, якщо практично вся політична верхівка чималі свої статки нахапала, а не заробила?

Живемо у час хапка! Красти і брехати не соромно: он вони на екранах і брешуть і крадуть: так приходить життєвий успіх! Навчайтеся дітки ось у них: платіть за невивчені заліки і екзамени, купуйте контрольні, курсові і дипломні роботи. Навіщо вам знання і совість? Був би диплом для годиться – і гей нагору!

Партійні лідери і їхня обслуга абсолютно відверто плюють в очі своїм виборцям і дбають лише про власні кишені.

Бояться вони лише одного: реальної відповідальності. Щоби виключити такий варіант, щодня і щогодини без зупину працюють телешоу з блискучими ведучими, брехливими коментаторами, політтехнологами і журналістами.

Не дай Бог, доведеться відповідати! – моляться в церквах, синагогах і мечетях відомі й невідомі українські політикани і олігархи. Та чи прислухаються їхні боги до неправедних молільників?

Може, таки знайдуться в Україні юристи, що приготують пакет законопроектів про "моральну політику"?

Не захист прав, а НАСТУП на принципове безправ’я краще би готувати нашим правникам.

А під пакет "моральної політики" і нові виконавці знайдуться – навзамін знавіснілому бугаю.

Олександр Тертичний, для УП