Парад претендентов на премьерское кресло

"Азарова скоро замінить Яценюк", – заявив нещодавно в інтерв'ю Економічній Правді міністр опозиційного уряду, народний депутат від НУНС Олександр Бондар. Його слова – одна з багатьох ілюстрацій роздування резонансного сьогодні сценарію "відставка Азарова".

Останнім часом в інформаційному просторі з'явилося безліч коментарів та прогнозів на цю тему. А перелік можливих наступників Азарова вже нараховує більше десяти осіб.

У політичних та економічних колах про відставку уряду почали говорити ледь не на наступний день після призначення Миколи Азарова. Ніхто не вірив у тривале життя чинного складу кабміну, зважаючи на складний соціально-економічний спадок від попередньої влади й пам'ятаючи про характерну для нас традицію частої зміни урядів.

Тим не менш, досі Миколі Яновичу вдавалося триматися на плаву та уникати особистих ризиків через атаки опозиції.

Та схоже, нині ситуація розвивається не на його користь. Над прем'єром нависла реальна загроза відставки.

Майбутнє звільнення Азарова вже сприймається як факт. А дискусії в експертному середовищі точаться лише навколо того, коли саме це відбудеться – у літню пору чи все-таки восени.

Водночас не все так однозначно, як здається на перший погляд. Крапку в цьому питанні ще остаточно не поставлено. А інформаційний резонанс є відображенням, насамперед, боротьби всередині самої влади, яка шукає протидію в ситуації прогресуючого падіння свого рейтингу.

Компромісна фігура

У 2010 році вибір на користь кандидатури Азарова став невипадковим. Ця людина не один рік працювала під керівництвом Януковича, за рахунок чого здобула довіру з боку гаранта, має величезний досвід роботи у виконавчих структурах. Але головне – його призначення стало оптимальним варіантом узгодження інтересів найближчого оточення президента.

Очоливши уряд, Азаров погодився на роль чемного виконавця рішень і волі Януковича. Він довів гаранту, що не складає йому конкуренції, не має намірів лобіювати інтереси якоїсь конкретної політичної групи. Фактично Азаров взяв на себе функцію медіатора в бізнес-відносинах провладних фінансово-промислових груп. У цьому, напевно, і полягає його головний козир.

Таким чином, сьогоднішній керівник уряду, безумовно, вигідний Януковичу. І знайти йому в майбутньому адекватну альтернативу буде досить нелегко.

Головний рушій нинішніх кадрових ротацій у кабміні – парламентські вибори 2012 року. Усе інше – соціально-економічні проблеми, суспільне незадоволення, протести – похідне.

Політикум зайнятий тим, що намагається забезпечити собі гарантії подальшого спокійного життя: хтось займається округами; дехто сидить у владі, але при цьому займається опозиційною діяльністю; хтось просто піариться, маніпулюючи суспільними настроями.

У цьому ключі відбувається управління державою, проходять голосування в парламенті, готуються закони.

Відставка уряду – можливий крок влади, який напередодні виборів здатний хоча б частково виправдати її провали та прорахунки в очах виборців. Це можливість для влади "почати із чистого аркушу", зняти суспільну напругу. Або хоча б зберегти – навряд чи підвищити – рейтинги президента і його політичної сили.

Проте не варто розглядати відставку прем'єра лише в якості використання ефективної політтехнології. Справа в тому, що в звільненні Азарова зацікавлений не стільки президент, скільки його оточення.

І Янукович це чудово розуміє.

Він усвідомлює, які наслідки несе за собою таке рішення. По-перше, пошук наступника. По-друге, постає проблема зміни лідера ПР. По-третє, можливе загострення у відносинах основних груп впливу й порушення внутрішньопартійного балансу з усіма наступними наслідками.

За рік до виборів – це серйозні ризики.

Не варто забувати й те, що 115-та стаття чинної Конституції в разі відставки прем'єра передбачає відставку всього складу уряду. А якісно заповнити вакансії буде також непросто.

Усі розуміють, що після виборів-2012 до ВР прийдуть нові політичні гравці. Це означатиме переформатування кабміну.

Чи багато знайдеться бажаючих стати технічними фігурами в уряді? Чи багато захочуть під час виборчої кампанії займатися непопулярними реформами й терпіти критику через соціально-економічні негаразди? Відповідь очевидна.

Зрозуміло, що крісло прем'єра чи навіть міністра можна ефективно використовувати й у власних цілях. Але хто ж дасть це робити? Особливо, коли політична конкуренція набере найбільших обертів.

Тож Янукович поки що мовчить. Воно й зрозуміло – літо, політичне затишшя.

Але вже восени можливі варіанти...

Хто стане технічним прем'єром?

Попри все, за головне урядове крісло йде жорстка боротьба. Навіть незважаючи на те, що діюча Конституція ставить прем'єра в повну залежність від глави держави.

Результатом цього процесу стало широке обговорення ймовірних кандидатур на заміну Азарова. При чому парад претендентів досить різноманітний – починаючи від більш-менш прогнозованих і логічних наступників, Клюєва й Тігіпка, і закінчуючи більш екзотичними фігурами Хорошковського, Порошенка та Акімової.

Днями до цього списку додалося й прізвище голови НБУ Сергія Арбузова, який прославився своїм листуванням із кабміном.

Загалом, порившись в інтернеті, можна нарахувати близько 15 осіб, яким політики та експерти приписують майбутнє прем'єрство. Однак, така широка можливість вибору не означає якісного результату.

Не відкриємо великої таємниці, якщо скажемо, що оточення президента далеко не є однорідною, монолітною командою. Давно відомо й про натягнуті стосунки між найбільш впливовими провладними групами – "донецькими" і "групою Фірташа".

Більше третини можливих наступників Азарова є безпосередніми або опосередкованими представниками цих груп. Призначення Клюєва, Колеснікова з одного боку, чи Бойка або Хорошковського з іншого, автоматично порушує баланс інтересів найпотужніших груп впливу.

Хоча останнім часом "група RUE" значно наростила м'язи: світовий рекорд бізнесмена Фірташа, зростання політичної ваги глави АП Льовочкіна, плани віддати Хорошковському Митну й Податкову служби. Тому з названої четвірки найбільші шанси очолити уряд має Андрій Клюєв.

Проте, чи наважиться Янукович надати комусь із них перевагу – велике питання. Це може якщо не публічно, то принаймні латентно розколоти команду президента.

У цій ситуації можливим було б віддати посаду прем'єра нейтральній людині. Ну, наприклад, Тігіпку чи Яценюку. Або навіть Ющенку.

Стосовно Яценюка, його однопартієць уже спростував таку можливість. Адже одразу виникає питання: а для чого це йому? Щоб спалити свій рейтинг? Щоб остаточно утвердити думку про те, що "Фронт змін" представляє керовану опозицію? Риторика "борця із владою" набагато прогресивніша в контексті виборчої кампанії ніж декларувати про чергові "досягнення" влади, працюючи в уряді. Тим більше, що існує певна парадоксальна закономірність – коли Яценюк нічого не робить, рейтинг у нього росте.

Із Сергієм Тігіпком ситуація дещо інша. Лідер "Сильної України" не відхрещується від прем'єрських амбіцій. Це дало б змогу йому продовжувати обраний курс на реформування країни.

Проте в такому разі існує ймовірність розколу парламентської більшості. Зокрема, демонстративного виходу з неї фракції комуністів. Крім цього, ніхто не заявляв, що політичні амбіції Тігіпка обмежуються лише роботою в кабміні.

Тому Янукович ризикує отримати конкурента на виборах.

У цій ситуації цікаво, на яких умовах Тігіпку пропонують очолити уряд. У політологічних колах ходять розмови про те, що за це Тігіпко повинен буде приєднатися до лав ПР і не продовжувати розвивати свою партійну структуру. Адже регіоналів дратує конкуренція з "Сильною Україною" на сході та півдні країни.

Зрозуміло, що на такі умови чинний віце-прем'єр навряд чи піде. Але можливий компроміс. Реалії такі, що на сьогоднішній день влада більше зацікавлена в Тігіпкові, ніж він у ній.

Інша людина, яка б могла влаштувати Януковича – Віктор Ющенко. За великим рахунком, йому, як політику, втрачати нічого. А от у якості менеджера-економіста Ющенко міг би допомогти країні. Свою ефективність він уже довів у 2000-2001 роках.

Єдиним серйозним мінусом Ющенка є несприйняття його з боку Росії, що в умовах надскладних газових переговорів із Москвою може зіграти вирішальну роль у кадровому рішенні Януковича.

Та й сам Ющенко неодноразово заявляв у ЗМІ, що посада прем'єра його не цікавить.

Що ж до популярної нині версії про можливу "рокіровку" Азарова та Арбузова, вона є малоймовірною. Близькість до Януковича не може слугувати достатньою підставою для призначення голови НБУ на посаду глави уряду.

Як тоді пояснити суспільству феноменальну кар'єру молодого фахівця? Чи не корупцією, не кумівством? Плюс опозиція радо використає таке призначення на свою користь.

Швидше за все, резонансні листи Арбузова – дружня послуга зацікавленій стороні, що покликана нагадати Азарову про його місце в системі владних відносин. Крім цього, їхнє потрапляння в ЗМІ може означати підготовку інформаційного фону для майбутньої відставки уряду.

Розв'язка буде восени 

Президент нині зайняв вичікувальну позицію. Багато чого ще має прояснитися. Чи буде прийнята пенсійна реформа? Чим завершаться газові перемовини з Росією? Які перспективи подальшої співпраці із МВФ?

Восени, коли традиційно, після літнього затишшя, активізуються політичні процеси, коли підходить початок опалювального сезону, коли за прогнозами економістів можлива девальвація гривні – для уряду може настати час "Ч".

За великим рахунком, питання відставки Азарова ще до кінця не вирішене. У зв'язку із цим не варто відкидати варіант, що той допрацює аж до парламентських виборів.

Якщо ж політика уряду призведе до соціально-економічного провалу, Янукович змушений буде реагувати.

Якщо відставка кабміну відбудеться, навряд чи вона супроводжуватиметься публічним бичуванням самого Азарова. Це будуть розмови на публіку, але не більше. Перепаде якраз віце-прем'єрам і рядовим міністрам.

Перед парламентськими виборами критикувати лідера партії влади виглядає якось нелогічно. Тим більше, що після своєї відставки Азаров може, наприклад, очолити виборчий штаб ПР.

Риторика буде приблизно такою: Азаров просто вже виконав свою "місію". Він – консерватор, і займався налагодженням ситуації після правління помаранчевих. Тепер в уряді потрібний новий реформатор.

Хто стане цим реформатором – слово за главою держави.

Претендентів багато, але вибір, погодьтеся, непростий.

Василь Мокан, аналітична група "Левіафан", спеціально для УП