Встанем ли?

Понедельник, 18 ноября 2013, 11:39

Уже котру добу з мого єства не вивітрюється дух п'ятничного Національного стадіону. Його братство, його пристрасть, його єдність.

Майже сімдесят тисяч українців, об'єднаних бажанням перемоги нашої країни бодай у футбольному поєдинку, бодай у спорті, якщо не в політиці та в економіці.

Велетенська чаша стадіону, здавалося має одне – єдине серце, одні очі, одну віру.

Я вперше почув, як в одному секторі десятки тисяч людей зворушено вигукували: "Слава Україні!", а в іншому дружньо відповідали: "Героям слава!"

Я вперше чув, щоб майже 70 тисяч українців в одному патріотичному пориві, без чиєїсь принуки починали співати на стадіоні "Ще не вмерла ..."

Я вперше бачив стільки синьо-жовтих прапорів у людських руках, яким не платили, а навпаки – вони самі за це заплатили.

Нація втомилася й виснажилася від розчарувань, злиднів, сірості, безнадії, продажності владодержців, тотальної корупції. І раптом футбольна дружина бодай на кілька днів повертає їм радість перемоги.

Я не пам'ятаю, кому й скільки разів на стадіоні та на вулицях я тиснув руки й обіймав по-братському незнайомих людей, переживаючи чуття колосальної національної солідарності й зворушення.

І я подумав:

А хіба не можуть цих 70 тисяч українців вийти 24 листопада на Хрещатик і сказати цим яничарам, бездарам, безбатченкам і злодіям: ідіть геть!

Зійдіть із дороги великому народові, який хоче жити по-людському у власному домі!

Готові?

Володимир Яворівський, спеціально для УП

powered by lun.ua

Чистая вода – новая роскошь

Что не так с правилами торговли лесом?

Давать возможности – мало: о проблемах детей с синдромом Дауна в Украине

За забором. Что Украина рассказывает о себе на Венецианской биеннале?

Сколько государство тратит на лечение больного COVID-19?

Как начать заниматься настольным теннисом? Короткий гайд