43408 переглядів
П'ятниця, 26 липня 2019, 05:55

Володимир Зеленський уже увійшов в історію української політики. 

Збоку здається, що він як президент нічого конкретного досі не зробив. Але його головне досягнення лежить не в площині ремонту доріг чи зміни тарифів. 

Зеленський змінив політичний клас. Повністю. 

За півроку від заяви про похід у президенти Зеленський поховав дотеперішню політику, розпочавши нову епоху.

На цьому шляху йому вдалося зробити те, чого досі ніхто не зумів – провести у парламент 254 депутатів власної партії, здобувши одноосібну більшість для "Слуги народу". 

Стара політична еліта до останнього пов'язувала надії на самозбереження з виборами у мажоритарних округах. 

Роками пригодовувані округи давали кільком сотням мажоритарників надію, що повний провал Петра Порошенка та великих політичних проектів не заторкне їхнього індивідуального політичного майбутнього. 

До останнього моменту мирилися із такою перспективою і в штабі "Слуги народу", де сподівались виграти 70-80 округів. А виграли – 130! Десь прогнозовано і заслужено, десь з боями, а десь і взагалі випадково, за політичною інерцією.

"Просто йшов дев'ятий вал, зелений ураган, який змітав усе", – коментує в розмові з УП один із досі впливових мажоритарників, якого цим валом накрило з головою.

Партія Зеленського змела усіх, незважаючи на вік і стаж. Але як їй це вдалося? Що стало головним? Як нікому не відомі люди змогли виграти у суперсильних і впливових політичних старожилів? 

"Українська правда" вирішила запитати про це у тих, хто відчув "зелений ураган" на власній шкурі: главу Адміністрації президента Кучми Володимира Литвина, другу людину в Адміністрації президента Ющенка Олександра Третьякова та найближчих соратників президента Порошенка Олександра Грановського та Ігоря Кононенка.

Кожен із них має свою, часом складну, а часом швидше кримінальну, ніж політичну, історію. Але усі вони об'єднані один фактом – усіх їх "зробили разом".

Loading...

 

Володимир Литвин, 65 округ, Житомирська область

Поступився кандидату від "Слуги народу" Дмитру Костюку з результатом 35,70% (27 019 голосів) проти 25,64% (19 411 голосів)

На своєму окрузі я народився, виріс. Це моя Батьківщина. Це мій обов'язок працювати тут. Я почав займатись цим округом, коли поїхав у Київ. От у 1973 році вступив в університет у Києві і відтоді і працюю "на округ".

Чи була ця кампанія дешевша чи дорожча у порівнянні з іншими виборами? Здоров'я ж не вимірюється! Я провів на окрузі 360 зустрічей. Два тижні на місяць я постійно жив і працював на окрузі. Постійно. 

Я знаю кожен населений пункт у цьому окрузі, які у нього проблеми, чим він живе. Я знаю в багатьох селах, які у кожної людини проблеми. Тому ця кампанія була просто продовженням того, чим я і так завжди займався.

Програш я сприйняв як даність. Якщо не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї. Тому я результати сприйняв спокійно, без надриву. 

По суті, ці вибори були продовженням президентської кампанії. І якщо у президента такий відсоток підтримки людей, то очікувати, що люди будуть інакше голосувати, було б ілюзією.

І виявилось, що вболівання за країну, підтримка і допомога тисячам людей, намагання послухати кожну людину, яка потребує уваги – усе це виявилось недостатнім і навіть непотрібним. Не витримало конкуренції із брендом "Слуги народу". З одного боку.

А з іншого боку – не витримало конкуренції із засіванням грошима, концертами, розвагами і пригощаннями. Маю на увазі керівника лісгоспу, такий собі місцевий олігарх, який сформував "общак" з колегами. 

Вони взяли в облогу людей з лісових районів, яким немає куди діватись крім лісу, взяли на утримання місцевих керівників влади, їх під руки водили місцеві правоохоронці… Вони собі засівали, ходили від хати до хати і носили гроші, дуже потужно. Я розумію людей, вони бідні. Але раніше такого тут не було.

Вони забирали голоси не у "Слуги народу". Цих два фактори – "Слуга народу" і підкуп – дали той результат виборів, який маємо.

І не було різниці, якби цей кандидат був не від "Слуги". Абсолютно ніякої різниці. Ми проводили соціологічне дослідження перед початком виборів. Поставили просто вигаданого персонажа, написали, що це вчитель – і в нього одразу вискочило 20%, ще до початку кампанії. 

Я не знаю людину, яка мене перемогла. Колись, виявляється, я йому лекції в університеті читав.

Чи планую ще займатись політикою? Головне – щоб політика не займалась нами. У мене є безліч гарних справ і починань. Зараз у видавництві готується до друку монографія, яка має робочу назву "Політичне лідерство: світовий досвід і українська практика". Далі – робота в Академії наук, читання лекцій… 

Я абсолютно не розчарований, не озлоблений. Мені в житті доводилось не один раз падати. Головне – зробити висновки.

 

Олександр Третьяков, 219 округ, Київ

Поступився кандидату від "Слуги народу" Миколі Тищенку з результатом 30,88% (23 702 голоси) проти 23,86% (18 320 голосів).

У 2012 році я програв вибори на Святошині (район Києва – УП). І мені було принципово у 2014-му виграти вибори саме в Києві, а я – корінний киянин, і саме на Святошині. І я виграв. Це неправда, коли кажуть, що я на цьому окрузі був 10 років чи 15.

Про те, скільки коштувала кампанія, буде офіційний звіт. Я, чесно, не пам'ятаю точних цифр. Але десь так само, як у 2014 році.

Що мені завадило виграти? У мене на окрузі не було кандидата від "Голосу". Голоси на цих виборах ділились не за партійними ознаками, а за "нових" і "старих". За оновлення у мене на окрузі проголосував 31%. І всі дістались "Слузі народу", бо кандидата від іншої нової партії – "Голосу" – не було.

70 відсотків проголосували за "колишніх". Але ці 70% були розтягнуті. От Третьяков 24%, Товмасян – 15%, Чернецький зі "Свободи", теж "колишні", 6% і далі по списку. Мій клон Третьяков – майже 2%. 

Політики не було ніякої. Це були вибори між "новим" і "старим". І якщо проаналізувати результати по всіх округах, то ти побачиш, що "старе" було розтягнуте, а "нове" – мобілізоване. От і весь секрет. 

І то, у мене на окрузі партія "Слуга народу" взяла 40%, а її кандидат тільки 30%. Він навіть рейтинг партії не зміг зібрати.

У "Слуги…" була дуже ефективна кампанія. Оці ролики, де йде "старий" депутат, отут дерево посадив, отут з кимось сфотографувався, отут ще щось. Це дуже працює. Я у свідомості людей асоціювався зі "старими". Все.

Соціологія не працює. В останній день ті, хто не визначився до того, зробили свій вибір на користь "Слуги народу". Сконцентрувались там. 

Без бренду у мого конкурента не було б жодного шансу. Максимум 3-4%. На округах переміг не конкурент, не фізична особа, а партія. Кого завгодно вони б поставили і теж би виграли. 

Я програв Зеленському.

Проти мене була "чорна" кампанія, але не думаю, що вона була ефективною. На початку кампанії у мене рейтинг довіри був близько 48%, то в кінці він впав до 42%. Я втратив 6% довіри, це 1-1,5% голосів. Те, що виставили проти мене клона, це ще 1,5%. Можете глянути результати виборів.

Клон мого конкурента – це не моя робота, я цим не займався. Ніколи. Найчистіша кампанія була у 2014 році. Зараз я теж нічого такого не робив: ні клонів, ні підкупу, нічого іншого.

Те, що була якась інформація проти мого опонента… Наприклад, ЗМІ писали, що він (Тищенко – УП) був "бригадним" Солохи (Савлохов Борис, один із найвпливовіших кримінальних авторитетів Києва на початку 90-х – УП). Так це правда, Тищенко сам в інтерв'ю це розповідав!

Я б і зараз проголосував проти закритої пропорційки. Я тричі сам обирався за закритими списками. Більш корупційної системи просто не існує, повірте мені. 

Які б не були кампанії на округах, це залежить від культури кожного, але це завжди змагальний процес. А закриті списки – це просто рішення партійних босів, кого вписати. 

Я завжди був проти скасування недоторканності. І коли був у владі, і коли був в опозиції. У державі із неусталеними демократичними інститутами цього робити не можна. 

Кожен районний міліціонер буде знущатись над депутатом і буде зіркою через це. Ми дискредитуємо систему влади. Відкрийте заголовки видань. От одне пише "Рішали, старожили, грошові мішки". Ми дискредитуємо взагалі поняття багатої людини. 

Поки Україна не навчиться жити у гуртожитку, слухати один одного, поважати, у неї немає шансів.

Я не знаю Тищенка. Ніколи не бачив, не перетинались ніколи. 

В політиці точно лишатись не хочу. Навіщо? Чекати п'ять років до наступних виборів? Мені тоді буде 55 років. Для чого це мені?

 

Ігор Кононенко, 94 округ, Київська область

Поступився кандидату від "Слуги народу" Олександру Дубінському з результатом 40,94% (30 781 голосів) проти 12,01% (9 036 голосів).

На цьому окрузі я почав працювати три роки тому. Мотивацій було кілька. 

По-перше, було рішення фракції БПП, що депутати-списочники мають бути закріплені за округами, де у нас немає своїх мажоритарників.

По-друге, я очолював Київську обласну організацію "Солідарності" і логічно було, щоб мій округ був саме тут.

Ну і, по-третє, чому це був уже 94 округ: я у місті Васильків півтора роки служив в армії. 

Ми не розмовляли з Петром Порошенком про включення в список. Та й не могло бути такої пропозиції, бо я ще до початку виборів сказав, що буду або йти по округу, або не йтиму взагалі. Тому для мене питання списку не стояло. Це було моє особисте рішення.

Знаєш, я перерахував на виборчий фонд мільйон гривень. І зараз людина, яка цим займається, ще не звітувала мені, то я не знаю, чи щось лишилось, чи, може, є якісь невеликі борги. Але загалом кампанія не коштувала більше мільйона гривень, бо я більше не перераховував.

Причини поразки дві. 

По-перше, масив чорного піару проти мене, дуже інтенсивного. Один із відомих національних каналів на протязі двох місяців спочатку два рази на тиждень, а останні два тижні кожен день присвячував мені у прайм-тайм мінімум 20 хвилин. І вся ця інформація була негативна.

Я вважаю, що таким чином у мене забрали десь половину того рейтингу, який я заробив на окрузі раніше. Навіть не вважаю, а знаю, бо у мене була попередня соціологія.

Але зараз я уже спокійно до цього ставлюсь, бо і без цього мого рейтингу б не вистачило. Якби я отримав всю свою підтримку – це близько 30%, цього все одно б не вистачило. На сьогоднішній день є загальний тренд по країні, незважаючи на географію, де розташований округ, люди голосували за нові обличчя.

По-друге, чому я не виграв. Сприймайте це як напівжарт, але мені здається, що громадяни України вирішили віддати всю владу в одні руки, щоб потім ніхто не казав, що йому не вистачає повноважень. Це таке колективне рішення більшості громадян нашої країни.

Тому багато кандидатів, які пройшли від партії-лідера, могли навіть не вести кампанію на окрузі. Це були абсолютно нові, невідомі обличчя, але людей це не цікавило.

Якби проти мене не працювали "Плюси", то шансів би було значно більше. Працював тренд "старе-нове", а конкретне прізвище кандидата не мало значення. Ні "старого" політика, ні "нового".

Протидіяти "чорній пропаганді" я вважав непродуктивним. У мене не було відповідного медійного ресурсу, а вести контрпропаганду без медіаресурсу, я чітко розумів, що вона не спрацює.

Я вибрав інший підхід. За 9 тижнів я провів більше 500 зустрічей. Ми порахували – 525 зустрічей, по 9-10 кожен день. На них були присутні від 50 до 200 людей. Тобто я особисто поспілкувався з десятьма тисячами людей. 

Це дуже непоганий досвід, хоча я, звичайно, стомився і емоційно просто випустошений. Але я зробив, що міг зробити. 

У мене була тактика "від двору до двору, від людини до людини". В інших депутатів, в інших округах, в інших кампаніях це, як правило, працювало. Але зараз зіграла інша річ – люди не хотіли бачити в депутатах старих політиків. І все.

Що стосується можливих переслідувань, то я за своє життя, як кажуть, уже відбоявся. Переслідування були у 2003-2004 роках, вони були у 2012-2013 роках… 

Я маю надію, принаймні такі заяви робить новий президент, що правоохоронні органи будуть діяти не на замовлення, а згідно із законом. І в цьому сенсі у мене ніяких побоювань нема. Звичайно, якщо буде якийсь "беспредел", то від "беспредела" ніхто не застрахований. 

Але історія, знову ж таки, показує, що "беспредел" для його ініціаторів завжди закінчувався не дуже добре. 

А в політиці я не бачу, що мені зараз робити. Є монобільшість у діючого президента, це вперше в історії. Тому будемо дивитись, що відбудеться. Я маю надію на краще.

 

Олександр Грановський, 169 округ, Харків

Поступився кандидату від "Слуги народу" Олександру Куницькому з результатом 47,99% (34 908 голосів) проти 15,88% (11 557 голосів).

Я почав плотно займатись округом десь з жовтня 2018 року. Саме цим округом, тому що вирішив залишитися в Харкові, тут достатньо багато часу проводив. Округ був складним, і я чудово це розумів, але я свідомо йшов на такі ризики. Звісно, якби не кандидат від "Слуги народу", я би його гарантовано виграв. 

Я хотів пройти самостійно ці жорна. З точки зору досвіду, який я отримав – він безцінний. У мене були аудиторії по декілька тисяч людей, які я тримав в увазі більше години. Це складно, і думаю, що не кожен депутат з таким завданням міг би впоратись. Я отримав неоціненний досвід, який би в іншому випадку ніколи би не отримав.

Ми повинні тверезо дивитися на речі – в людей є більшість. Чи вони задоволені? Ну, звичайно. Це вражаючий результат. Чи потрібен їм ще хтось в залі? Ні, не потрібен. Як часто їм знадобиться конституційна більшість? Дуже рідко. Думаю, один, два, ну три рази за весь час. 

У випадку, якщо парламент перетвориться на овочебазу, де голоси інших будуть непотрібні, де немає недоторканності, а значить, цими людьми можна легко керувати, я не дуже хотів би там бути.

Незважаючи на те, що я не знаходжусь в новому парламенті, мені б не хотілося, щоб знімали недоторканність. Я вважаю, що це перетворить цей орган в абсолютно неефективний, оскільки у будь-якого президента, не дивлячись на імена, може з'явитись тяга і до диктатури, і до узурпації. 

Я, як ніхто інший, можу пояснити ці емоції, які відчувають люди, сидячи на четвертому поверсі в цій будівлі (кабінет президента знаходиться на четвертому поверсі АП на Банковій – УП). Чи треба їм давати таку можливість? Я вважаю, що ні. Бо не буде ніякої конкуренції. Я вважаю, що зняття недоторканності буде колосальною помилкою.

Я замовляв "Рейтинг" і TNS, спеціалістів з Полтави, з Одеси, які знають Харків, які там багато працюють і не помилялись. Одна соціологія показувала, що у мене плюс 6 до мого основного опонента Куницького, інша соціологія показувала, що в нього на 4% більше, третя – що ми ніс в ніс йдемо. 

Це всього лише означає, що, як і на президентських виборах, соціологія просто не злетіла, цифри виявились не інформативними, і це факт. 

Виявилось, що у всіх випадках ті, хто не визначився – визначились на користь Зе, а не за інші партії. Також виявилось, що адмінресурс, на який багато хто розраховував, не спрацював. 

Велика помилка у багатьох округах – відсутність кандидатів від інших політичних сил, тобто голоси розподілялись нерівномірно. В якихось випадках не було кандидата від "ЄС", в якихось – від "За життя", інших партій, і ці голоси, частіше за все, забирав Зе!кандидат. Бо риторика партії дозволяла іти до абсолютно різних людей, пропонуючи їм саме те, що вони хочуть чути. 

Багато хто домовлялися, що не з'явиться кандидат від тієї чи іншої партії, і в кінцевому підсумку зробили помилку. Плюс, Зеленському вдалося, і в цьому він великий молодець, підняти тих людей, які раніше ніколи не голосували. Ми жартуємо над ними, називаємо "Свєтлаковими, які сидять перед телевізором і жеруть стегенця". 

Їх все влаштовує, такий особливий кластер виборця, який не ходить на вибори. Який вважає, що в нього все в порядку, що в нього є зарплата, якої вистачає від початку місяця до кінця, і особливо більше нічого не потрібно. 

І ці люди теж пішли на вибори. Якимось чином Зеленський зміг достукатися до їхніх сердець, хоча раніше це нікому не вдавалося. І тому, до речі, вони ніколи не потрапляли в соціологію, їх ніхто не міряв. Ти просто не можеш зустріти їх на вулиці і опитати.

Для себе я сформулював висновок – людина, яка підкреслює, що вона щось робить для людей, тим самим нічого собі не додає. Люди це бачать, чують, але не цінують, тому що вважають, що людина і так цим повинна займатись. Бо це "її робота". 

Яка різниця, що ти добився відкриття нового поштового відділення або виділення фінансування якоїсь дурниці у когось у дворі? У розумінні цих людей, ти й так цим маєш займатися. Ніякої додаткової вартості ти для них цим не створюєш.

А польова робота займає масу часу. Я провів більше 500 зустрічей в Харкові з абсолютно різними аудиторіями. Я робив те, що і мав, нічого нового: розповідав про себе, про свою роботу, намагався допомогти, сподобатись. Але нічого екстраординарного. І люди вважали, що я всього лише роблю свою роботу.

Якщо коротко – польова робота не в ціні, старошкільні методи роботи абсолютно неефективні і нікому не потрібні. Працює телевізор, працює інтернет. Але на сьогоднішній день ними навчився користуватись тільки Зеленський.

Він навчився правильно формулювати критику, саме в тій жорсткій формі, в якій люди її сприймають. Інші так не вміють.

Друга причина їхньої перемоги – дуже вміло була сформульована задача партії "Слуга народу", яка розірвала всю країну на шматки. Не зверталась увага на особистості, вони нікому не були цікаві.

Я міряв свого кандидата, не думаю, що це когось здивує, у нього рейтинг 0,9%. Без "Слуги". У мене – 15,44%, якщо не помиляюсь, і у Кірша – 14,7%. Але я не користувався партійним рейтингом і заслужив його, будучи в місті чужаком. 

Більше того, якби я пішов у Харкові, скажімо, від "За життя", то зміг би виграти, бо це мені додало десь 20%, а у конкурента забрало б. 

Якби я йшов від цієї партії, то я мав би право стверджувати, що маю всі шанси виграти. Але так не вважав, це моя помилка, яку я не буду приховувати. Але висновок інший. 

Якщо зараз у людини 44%, а без бренду партії 0,9%, то яка вага самої людини? "Слузі народу" вдалося людям пояснити, що прізвище не має значення. Тільки їм вдалося.

Звичайно, проти мене зіграла чорна кампанія, ті ж сюжети на "плюсах". Не так багато, як проти Кононенка, але були. І Дубинський постійно випускав свої ролики проти мене. І маса інших абсолютних нісенітниць в інтернеті.

Мій округ чому став скандальним? Через подвійне громадянство кандидата Куницького. Вперше в історії ця обставина стала не лише відома, але й зафіксована у судовому рішенні. І якщо взяти до уваги 4 статтю Конституції, та й висловлювання самого Володимира Зеленського, то людина не може бути депутатом, якщо не розпрощалась з іншим паспортом. 

Припустити, що суди можуть виносити протилежні рішення, було складно. Але це стало можливим.

Не треба бути глибоким юристом, щоб розуміти, що коли пряма норма Конституції забороняє друге громадянство, а суди встановлюють цей факт, але не вважають, що він є "принциповим"… То що тут коментувати…

Ми навіть ніколи не зустрічались із Куницьким. Єдина інформація, яку я про нього знав, була правдою. Людина, яка має подвійне громадянство, не може бути депутатом. Все. Пояснення їхнього штабу я навіть соромлюсь повторювати вголос. Я інакше вихований.

Ви ж знаєте, у мого конкурента були пробої у вигляді строків перебування у країні. Відсутність треба пояснювати. Він пояснив свою відсутність документами про відрядження в Румунію. Перший раз. Після чого йому хтось із юристів підказав, що ці документи виглядають непереконливо. І він приніс інші – де у ці ж дати начебто був у відрядженні в Угорщині. Це все ЦВК оприлюднила в ході судового засідання.

Коли і ці документи не підійшли, він сказав, що залишався в Україні. Каже, мовляв, так, я залишався в Україні, у мене немає проблем зі строками, але я тут був по ізраїльському паспорту. І це все є в судовому рішенні.

Захист усунувся від коментування, що з ним сталось, коли він подавав два перших пакети документів. А далі просто каже, що Куницький був у країні. Так, по ізраїльському паспорту, але був. Ну, це ж вперше в історії країни таке. Але суди погодились – і все.

Я – юрист. Думаю, у мене буде багато роботи. На щастя, чи на жаль.

Розмовляв Роман Романюк, УП



powered by lun.ua