Антикорупційні дистанції або Спринти та марафони України в Індексі сприйняття корупції

Четвер, 28 січня 2021, 07:01

Глобальний рух Transparency International оприлюднив результати Індексу сприйняття корупції-2020 (СPI). Цього року показники України виросли на 3 бали, тож тепер наша країна має 33 бали зі 100 можливих та посідає 117 місце зі 180 країн у списку СРІ. А від 2013 року Україна отримала сумарно 8 балів.

З одного боку, таке збільшення привід для радості. З іншого боку до 100 балів ще далеко. 

Зростання показників на 3 найбільше для України за весь час підрахунку СРІ за новою методологією (з 2012 року). При цьому важливо пам’ятати, що торік Україна 2 бали втратила, тобто з 2018 року ми зросли всього на 1 бал з 32-х до 33-х. 

 

Країни, що також набрали цьогоріч по 33 бали Єгипет, африканська Есватіні (раніше Свазіленд), Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія, тобто країни, які навряд чи варті бути орієнтиром для наслідування. 

Із сусідів найближчою для нас є Молдова у неї 34 бали. Україна знову в СРІ випередила Росію, яка набрала 30 балів стільки ж, скільки ми мали торік.

Чому темпи прогресу України не такі швидкі, як хотілося б громадянам? Чому українці регулярно спостерігають за ситуаціями, коли Конституційний Суд намагається зруйнувати засади запобігання корупції в Україні, "зашкварні" судді ОАСК досі залишаються при посадах, попри всі зусилля антикорупційних органів, а Офіс Генерального прокурора всіляко намагається врятувати підозрюваних у корупції підлеглих президента, незаконно втручаючись у розслідування НАБУ-САП? 

Спробуємо розібратися в цьому матеріалі.

Боротьба з корупцією в Україні — це серія спринтів, але не марафон

Якщо говорити мовою легкої атлетики, загалом вітчизняний підхід до боротьби з корупцією схожий на серію спринтових забігів. Спринт — це змагання на межі можливостей, яке, на жаль, не може тривати довго. 

Корупція — це системне явище, яке неможливо подолати одним ривком і вибігти з 10 секунд. Для боротьби з нею потрібні зусилля, час і стратегія. 

Комплексний розгляд СРІ в динаміці показує, що жодна українська влада не готова до стратегічного планування у царині боротьби з корупцією. При цьому очевидно, що "спринт" Порошенка був максимум на 400 метрів. І вже на 4 році перебування при владі більшість аналітиків сходилися на думці, що "спортсмен" остаточно зупинився, а подекуди й рухається у зворотному напрямку. 

До прикладу, скандали з тодішньою очільницею НАЗК Наталією Корчак, початок тривалої вистави імені Насірова, зірвана зі сторони ГПУ операція НАБУ щодо ексочільниці міграційної служби, запровадження обов'язкового е-декларування антикорупційних активістів, голосування за "правки Лозового" і т.д. 

У цьогорічному ж Індексі сприйняття корупції, оскільки деякі дослідження охоплюють час десь до середини весни 2020-го, ми бачимо результат якраз перших "ста метрів" — першого року Володимира Зеленського на посаді президента. І з позиції січня 2021-го нам уже видно, що президент та його команда наразі не здатні на марафон.

 

Антикорупційна "стометрівка" Зеленського

Вступаючи на посаду, президент Зеленський декларував боротьбу з корупцією своїм безперечним пріоритетом. Тож не дивно, що відразу після початку роботи Верховна Рада, "більшість" в якій складали представники пропрезидентської партії, почала втілювати цю задачу.

Під час так званого "турборежиму" народні обранці прийняли низку вкрай важливих для антикорупційної сфери законів: щодо надання права самостійно здійснювати негласні слідчі дії для НАБУ, повернення відповідальності за незаконне збагачення, посилення захисту викривачів, про оренду державного та комунального майна та необхідні зміни у сфері публічних закупівель. Схоже на перемогу на характері та високій мотивації. 

Не менше над цим пріоритетом працював і молодий та сповнений сил уряд Олексія Гончарука. А ще саме на ту пам’ятну осінь 2019-го припадають позитивні новації у сфері малої приватизації та поява виконаної пізніше вимоги щодо створення електронного реєстру звітності політичних партій. 

Але, звісно, чи не найважливішими для нас тоді стали запуск Вищого антикорупційного суду з відповідною підсудністю та перезапуск Національного агентства з питань запобігання корупції. 

Саме ці події нарешті "завершили ланцюжок" створення антикорупційної інфраструктури в Україні, що до цього могла працювати лише частково. Хоча більшість процесів для реалізації цих двох важливих завдань були запущені задовго до тієї осені.

Як бачите, в перелік позитивів входять події саме 2019-го, а не 2020-го року. 

Виграний спринт і провалений марафон?

Перші тривожні нотки того, що позитивний "спринт Зеленського" закінчився, з’явилися ще минулої зими, коли деякі народні депутати почали відчайдушно шукати можливості для звільнення директора НАБУ, хай і в незаконний спосіб. 

Усе змінилося навесні — зі зміною тренерів, тобто уряду, що стало свідченням зміни вектора, та початком пандемії COVID-19. 

Звісно, не просто так влада і тоді, й тепер у дуже багатьох бідах "звинувачує" коронавірус. Але річ не лише в тім, що COVID-19 завадив закінчити усі позитивні антикорупційні зміни, закладені під час "турборежиму". Епідемія оголила ті хронічні хвороби, які ще рік тому здавалися майже непомітними, та додала нових, які влада вже не могла чи не хотіла лікувати.

У звіті щодо СРІ-2020 глобальний рух Transparency International вказує, що країни з поширеною корупцією найменш підготовлені до вирішення криз, подібних тій, що виникла через COVID-19. Однак відновлення рівноваги в суспільстві можна досягти, якщо рішення будуть прийматися в інтересах громадськості, а не фаворитів.

В Україні пріоритизації потреб суспільства, фактичного роботодавця чиновників і держави загалом, ми так і не побачили. Імовірно, це і є причиною того, що ми не знаємо реальних цифр про кількість хворих, медичні працівники досі не захищені — ні необхідними засобами для роботи, ні державним страхуванням.

Але найгіршим для України стало те, що коронакриза знову повернула старі схеми, які ми вже долали. Так, саме задля примарного зростання показників економіки уряд і народні депутати намагаються внести зміни в законодавство та запровадити локалізацію в публічних закупівлях, що, згідно з дослідженнями експертів, зажене вітчизняну економіку в глухий кут та суперечить міжнародним зобов’язанням України. 

При цьому, наприклад, парламент заборонив проведення аукціонів для приватизації великих об'єктів до закінчення карантину. Хоча приватизація великих підприємств мала б набагато кращий іміджевий ефект для України на внутрішній і міжнародній аренах, та суттєвий позитивний вплив на доходи бюджету. 

Протягом усього 2020 року спостерігався постійний тиск на антикорупційні інституції. Крім спроб звільнити Артема Ситника, ми спостерігали за втручанням влади та окремих осіб в розслідування та судовий розгляд топкорупційних справ, зокрема через залучення "славнозвісних" Печерського райсуду Києва чи Окружного адмінсуду Києва. 

А наприкінці року додалася ще й криза конституційного правосуддя, що супроводжувалася неспроможністю керівництва держави швидко її подолати. Пік форми минув, долати випробування стало неможливо.

І це ми не згадали про ті питання, які лишаються невирішеними ще з 2018-го, як то напади на активістів (із локального перейшли вже на національний рівень). Чи відсутність судової реформи — здається, і Офіс президента, і парламент геть забули про біду українського "кривосуддя". Хоча про неї ж Конституційний Суд "нагадував" геть недавно.

Усі ці згадані, та ще багато незгаданих негативних подій 2020-го просто "не долетіли" в СРІ. Результат проваленого марафону, найімовірніше, ми побачимо лише через рік — разом з тим, що ще встигне чи не встигне зробити влада до наступного літа.

При цьому ми вже бачимо, що поточний стометровий спринт Володимира Зеленського давно закінчився, і навіть після тривалої паузи відновити сили й знову боротися за високі результати він не може. Необхідно змінювати підхід.

 

Який шлях обере Україна в майбутньому?

Добре, що в деяких галузях ми можемо продовжувати покращення. Шкода, що надто багато порад доводиться повторювати. Однак хто не біжить — не дістанеться фінішу. Головне пам’ятати — дистанція довга, варто докласти багато зусиль, аби дійти до кінця та вижити.

Для марафону треба мати стратегію, тактику, план забігу. На жаль, так виглядає, що у представників влади немає розуміння, куди ми рухаємось. Очевидно, що надається перевага саме швидким і легким рішенням із миттєвим результатом. Наприклад, побудувати багато красивих доріг на гроші ковідного фонду, посилити президентську вертикаль всупереч конституційному принципу розподілу гілок влади, вручну контролювати органи прокуратури та багато іншого.

Точкові дії, орієнтовані на швидкий результат в питаннях, де цього швидкого результату апріорі неможливо досягти, без довгострокових орієнтирів призводять до хаосу. Такі маленькі не скоординовані кроки лише виснажують всіх та не приносять очікуваних суспільством результатів. А ще відсутня відповідальність за такий результат, адже виходимо із презумпції, що наступники все поламають і почнуть робити щось інше. В Україні за всі роки незалежності так і не сформувалося спадковості в державній політиці. 

На нашу думку, саме стратегічне планування та орієнтир на марафонський забіг має стати ціллю у новому році. У країні є безліч системних проблем та тривалий запит на їх вирішення. 

 

Врахувавши досвід виграних і програних "стометрівок" Зеленського та команди, ми визначили три напрямки, робота за якими вплине на добробут українців та імідж держави Україна.

Сім років тому Революція Гідності відбулася зокрема проти беззаконня та корупції. Тому, перш за все незалежність, підзвітність та відсутність політичного тиску та законодавчих перепон у роботі антикорупційної інфраструктури мають бути пріоритетами, не на словах, а у справах.

 

Судова влада має вкрай низьку довіру від суспільства, чи не щодня рішення українських судів щиро дивують як громадян, так і представників бізнесу. Розпочати боротьбу саме у цьому напрямку вже давно є критично необхідним.

 

І третє, одним з джерел корупції є незліченний об'єм державного майна. Зусилля, направлені на ефективне управління та реалізацію державного майна, можуть принести суттєві дивіденди у скарбницю держави та добробут українців.

 

Для досягнення цих цілей необхідно перестати використовувати політичну волю, коли це вигідно, не йти на компроміси з олігархами та не ставити на перше місце особисті інтереси. 

Transparency International Ukraine



powered by lun.ua
Головне на Українській правді