Х'тіли хунту – буде вам хунта

Субота, 06 квітня 2019, 15:30

У Холодному Яру один хлопець, схожий на Чорного Ворона, каже:

"Ми адміністрацію президента за 15 хвилин візьмемо! Удвадцятьох!".

Подумав- подумав і каже: "Але не втримаємо…"

Із інтерв'ю Василя Шкляра, "Українська правда. ЖИТТЯ"

В одному із попередніх матеріалів, прогнозуючи черговий Майдан, я не зауважив одного нюансу – це збурення апріорі не буде мирним. Для того є певні підстави.

По-перше, країною мільйонами одиниць гуляє нелегальна вогнепальна зброя, і не лише легка стрілецька.

Так, за даними аналітичного центру Small Arms Survey (організація, яка досліджує поширення нелегальної вогнепальної зброї), її число до війни сягало під 3 мільйони одиниць, а на 2017-ий рік ця цифра могла зрости майже удвічі, згідно з припущеннями "Української асоціації власників зброї".

Гадаю, вільне трактування принципу "рушниці Чехова" відоме багатьом.

По-друге, в суспільстві спостерігається зростання рівня агресії, що обумовлено війною та низьким рівнем життя.

По-третє, маємо цілу купу парамілітарних громадських організацій, що не додає спокою.

По-четверте, Кремль цілком здатен спровокувати чергове масове заворушення.

Це лише деякі резони очікувати кривавого розвитку подій.

А тим часом у ЗМІ щодо ймовірності наступного майдану ширяться два наративи.

Перший, достатньо потужний, що він таки після виборів можливий.

Інший, не такий поширений, що наш мудрий і виважений народ за воєнного часу не допустить майдану. А от коли війна переможно завершиться, то усі негаразди "устаканяться" самі собою.

Даремні сподівання – після війни, якщо не раніше, все тільки може початися… А чи може щось чи хтось запобігти цьому? Поговоримо про це трохи згодом, а поки про революцію і війну.

Про революцію і війну

Слід сказати, що майже всі системно-змінні революції або ж починаються, або ж супроводжуються, або ж завершуються – через війни. Виняток складають хіба що оксамитові революції.

А так революційні оновлення держав і суспільств супроводжували війни. За прикладами далеко ходити не треба. Від Великої французької і до більшовицької революції в Росії, від Першої американської і до революції Ататюрка в Туреччині – скрізь була присутня війна.

Україна вже майже 30 років перебуває в умовах недовершеної системної революції і п'ятий рік у стані війни з Росією.

Війна, звичайно, річ дуже паскудна, але суперечлива тітка діалектика змушує в цьому паскудстві відшукати щось плюсове. Усі позитиви війни ми розглядати не будемо. Зупинимося лише на одному.

За роки війни в Україні почала формуватися військова еліта.

Якось років із 10 тому Олександр Сугоняко (не лише знаний банкір і політик, але й нівроку філософ), розмірковуючи про формування національної еліти, запропонував накласти індійську кастову матрицю на українську дійсність.

У нього виходило, що загальну національну еліту мусять формувати п'ять інших еліт:

  1. наукова і культурно-мистецька,
  2. торгівельне-реміснича,
  3. релігійна,
  4. управлінська,
  5. військова.

Якщо слідувати цій градації Сугоняка, то, як на мене, найшвидше нині формується і є найпотужнішою саме остання із названих.

Мова не про так званих паркетних генералів. А про тих хто пройшов горнило війни або і зараз перебуває на фронті. Причому дехто з них встиг дорости до полковничих, а то й генеральських висот.

Військовій еліті трохи поступається перша. А от три середульші це, власне, поки що і не еліти, а тим паче далеко не національні.

Я це до чого? Зараз повідаю. Але спочатку повернемось до можливих заворушень.

Можливість заворушень

Їх опісля виборчих президентських баталій передрікають багато-хто зі знаних політиків – від Кучми і до Яроша. Причому в незалежності від того, хто у виборчій гонитві виграє, а хто програє.

Я так не вважаю, бо до прийдешніх парламентських виборів заварювати якусь конкретну круту протестну юшку не з руки нікому. Та й то сказати: на біса було витрачатися більшості кандидатів у президенти на виборчі борюкання, якщо багато-хто з них має цілком реальні шанси відігратися у мирний спосіб на виборах до Верховної Ради…

У той же час, на думку деяких експертів зараз для України головною небезпекою є не пряме протистояння Кремлю, а втягнення нашого суспільства у стан хаосу, або ж керованого хаосу.

Тим паче, що наш народ більш схильний не стільки до демократії, скільки до рідної сестри хаосу – анархії…

Реклама:
До речі, певні елементи хаосу ми можемо спостерігати вже сьогодні, чому надзвичайно посприяли президентські виборчі перегони, що самі по собі не є стабілізуючим суспільство фактором.

А попереду ще й другий тур і парламентські виборчі звитяги… Причому, хто б не переміг у другому турі, хаос лише посилюватиметься.

У разі перемоги, за означенням кремлівських мудрагелів, містера Хаосу безлад почне зростати відразу ж опісля інаугурації. На те є купа причин.

Від цілком вірогідного протистояння нинішнього парламенту (де Петро Порошенко має не лише найбільшу фракцію, але й ситуативну більшість) з президент-кіндер-сюрпризом у справі урізання повноважень останнього "по самое не балуй".

Майбутній парламент, я вважаю, спокою теж не додасть, аж до тихого саботажу управлінської еліти (особливо силовиків) будь-яких починань нового головнокомандувача.

У разі ж перемоги Петра Порошенка посилення хаотичних процесів у країні почнеться опісля парламентських виборів з традиційної і довгострокової коаліціади.

Очевидно, десь до кінця року спокою ми не матимемо, а зубожіння і роздратування народу лише зростатиме з усіма сукупними деструктивними явищами вкупі.

Тобто хаос лише посилюватиметься. На радість північного сусіда, з яким (ви не забули?) у нас війна.

Історичний та світовий досвід

Як свідчить історичний досвід, одного разу, 100 років тому, для держави Україна в схожій ситуації усе завершилось катастрофою.

Але історичний досвід і помилки існують, зокрема, і для того, щоби на них вчитися і не повторювати.

І ще питаннячко: а який період існування української держави у різних її іпостасях 17-20 років минулого століття був найвдалішим?

Правильно, 8-місячний період гетьманату генерала Павла Скоропадського. Правда, він тримався на німецьких багнетах. Так сучасні їх різновиди маємо сьогодні вдосталь, як маємо військову і фінансову допомогу Заходу (особливо США).

А ще маємо досвід виходу із різноманітних хаотичних зворушень інших країн, в котрих інспірований чи підтриманий Москвою хаос був припинений жорстко і ефективно. Це Іспанія 1936-39 років, Греція 1967-74 років, Чилі 1973-1990 років.

То автор, що, до справжньої хунти закликає? Ні, я просто розглядаю одну із вірогідностей виходу країни із хаосу.

Між іншим, як би там не було, але Європа свого часу замість червоно-сталінської блямби на своєму півдні отримала спочатку режим Франко, а згодом процвітаючу демократичну країну.

Греція не стала соціалістичною і прорадянською, а завдяки "чорним полковникам" залишилась членом НАТО і згодом стала членом ЄС з усіма наслідками.

Чилі – нині одна із найпотужніших економік Латинської Америки, а не Венесуела чи Куба.

До речі, у двох останніх випадках хунтизації країн чітко відстежується американський слід.

Я це ось до чого. Нещодавно журналіст Станіслав Речинський повідав, що йому достеменно відомо: Держдеп США свого часу готував Святослава Вакарчука кандидатом в президенти, але щось пішло не так і від ідеї відмовились.

А хто заважав тому ж Держдепу підготувати і план "Б", як запобігання хаосу, корупції і даремному розтрачанню надаваної США Україні допомоги.

Адже купа представників вже згаданої військової еліти проходили і проходять вишкіл в Пентагоні. І хто може сказати, що з кимось із них не велись певні перемовини, не складався план реалізації і подальших дій та не були надані інструкції.

Про таке з кожного інтернетівського кутка не волають і навіть не шепотять. Про це мовчать.

Але, можливо, одного веселого дня котромусь із майбутніх президентів зателефонують з Держдепу і згодом до нього завітають наші військові та й зроблять пропозицію, від якої не відмовляються.

І справжня хунта не обов'язково буде кривавою і тривалою. Все взагалі може обмежитись введенням воєнного стану у тих же самих десяти областях, де і превалюють оті самі 57% симпатиків Росії.

Може трапитись, звичайно, і щось спонтанно-доморосле, але вірогідність того надзвичайно мала.

Десь років із десять тому я, переспівуючи відомого сатирика, у фантасмагоричному опусі "Придбаймо танк" напророкував таке:

"Танк, що димить соляркою і гуркотить траками бруківкою, під'їздить до парламенту і впирається гарматою у двері. І якийсь замурзаний лейтенант, вилізши на башту, запитує: "А чи не засиділися ви тут, бува, панове?.."

Так от, героями тієї фантасмагорії були молоді лейтенанти-випускники одного з Харківських військових вишів. Хлопці ті давно подорослішали, багато хто з них, напевне, пройшли війну і залишились в армії.

І де гарантії, що хтось із них не спробує реалізувати юнацькі фантазії?..

Бо будь-яка системна революція колись завершується і однією з ознак її успішності є повна зміна еліт.

То, якщо інші нацеліти в Україні – негодящі, чом би це не мусила бути військова?..

Валерій Семиволос, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чи варто бити на сполох через "надто" низьку інфляцію

Як не отримати штраф власникам контрольованих іноземних компаній

Як Росія обходить західні санкції при експорті нафти і газу

Стратегія та візія України: хто і коли має визначити?

Чому прозорості українських міст недостатньо і як це змінити

Люди в армії закінчуються