Зупинити Коломойського
Якось несподівано для багатьох одним із найпомітніших ньюзмейкерів країни несподівано став українсько-американсько-ізраїльський бізнесмен Ігор Коломойський. Останнім часом, здається, його ледь не частіше цитують ЗМІ, ніж нового президента Володимира Зеленського.
Якщо підсумувати інформаційну картину, то створюється враження, що порядок денний для країни формує Ігор Валерійович. Залишається лишень з'ясувати – Коломойський справді диктує завдання для нової команди чи когось хоче переконати, що диктує?
Чомусь у мене створюється враження, що вичерпної відповіді на це питання не має не лише Володимир Зеленський, а й провідні члени його команди. Адже, здавалося б, дуже розумна людина, котра спромоглася провести в лідери держави свою креатуру (принаймні, все для цього зробила), за логікою речей мала б певний час залишатися в тіні. Хоча б для того, щоб тримати сухою репутацію свого намісника.
Якщо без сентиментів, то саме так було б вигідніше. Бо дивіденди мають прийти лише завтра. А сьогодні ще далеко не перемога, ще влада в країні перебуває в дуже невизначеному стані. І чи треба її торпедувати?
Тим більше, що переважна більшість колег-журналістів, політологів, політиків досі впевнена, що Володимир Зеленський – лише лялька в руках суперуспішного українського бізнесмена, котрий, мовляв, і створив нам нового президента. Ну, й тепер, відповідно, буде через нього керувати країною.
Ігор Коломойський: Я вважаю, що Порошенко – моя маріонетка
Коломойський: Всі хочуть, щоб сталося диво і у Зеленського вийшло
Коломойський: Ми дзвонили Вакарчуку і питали: "Ти підтримуєш Зеленського чи ні?"
Ігор Коломойський: Поверніть мої акції в Приватбанку! Зарахуйте мені мої 50-60 мільярдів!
І ось він ніби на підтвердження найгірших передбачень відверто й неприховано хоче запевнити громаду, що це саме так. А може, й не тільки громаду. Може, найперше – нового президента, який із перших днів почав не так часто брати слухавку й далеко не завжди дослухається до його думки.
Так, із головою президентської Адміністрації йому вдалося виграти. Хоч там і була дуже непроста суперечка.
Адже багато хто з нової команди президента переконливо доводив, що Андрія Богдана в жодному разі не можна було призначати головою адміністрації. Хай би він мав сто талантів і тисячу чеснот. Сама інформація, що Богдан – багаторічний адвокат пана Коломойського, надто сильно вдарила б по реноме нового президента, який досі переконував, що рівновіддалений від усіх олігархів країни і вестиме абсолютно самостійну політику.
Отже, в головному на сьогодні кадровому питанні Коломойський переміг. Хоч і через коліно. Цікаво, що він від цього виграв? Чи він вирішив, що й країну можна потихеньку через коліно? Кучмі вдавалося, Януковичу теж довго вдавалося, чому йому не можна? Він за них у сто разів розумніший. І має купу грошей, за які може купити всю цю їхню псевдо-еліту, а народ сам вишикується, коли побачить, хто тут господар.
Та все ж дивно, що Коломойський обере такий простий і не надто мудрий варіант дій. Справді, навіщо Ігорю Валерійовичу нині бігти поперед батька в пекло? Ситуація в країні досить неоднозначна, то, по-розумному, треба було б справді трохи зачекати, відійти в тінь.
Особливо тому, хто має небездоганну репутацію, запідозрений у мільярдних пограбуваннях країни, що перебувала у стані війни. Тобто, у відвертому мародерстві через Приватбанк. А якщо це наклеп, то треба дати вичерпні відповіді британському й американському судам, а не ховатися в Ізраїлі. Нинішньому українському вже можна в останню чергу, стерпить. Ще не таке терпів.
Це дуже проста логіка, але перш ніж навчати нового українського президента, як йому жити й керувати країною, треба було б якось підправити свою міжнародну репутацію.
Нині стає все зрозуміліше для всіх, що спроба Ігоря Валерійовича Коломойського управляти країною, як він, очевидно, і планував – не на користь не тільки країні, а й її окремим громадянам. Особливо тим, хто нині прийшов до влади й декларував надзвичайно привабливі завдання.
Визначений дніпропетровським олігархом порядок денний, який включає сміливо оголошений дефолт, навіть у середньостроковій перспективі веде країну в глухий кут. Це ще раз пояснили останніми днями вітчизняні й зарубіжні економісти.
Отже, це не може не розуміти Володимир Зеленський. Який уже опосередковано відповів Коломойському, підтвердивши бажання своєї Адміністрації співпрацювати з міжнародними фінансовими органами. Це йде категорично врозріз із рекомендаціями Ігоря Валерійовича.
Відкинути його з чисто людських мотивів Володимир Олександрович не може – надто довго вони були поруч. І ніхто не заперечить, що Коломойський багато в чому допоміг Зеленському. Але нині шляхи їхні радикально розійшлися.
Використовувати в державному управлінні досвід суперуспішного дніпропетровського олігарха Ігоря Коломойського, який багатьом запам'ятався його знаменитою формулою "борги віддають тільки слабаки!", ніяк не можна.
Так, Коломойський допоміг Володимиру Зеленському піднятися на надзвичайну висоту. Але для Ігоря Валерійовича програш на такій висоті дорівнює кільком сотням мільйонів втраченого чи не здобутого прибутку. І не більше. А для Володимира Зеленського в його новій якості – це ганьба й перекреслене життя.
От у цьому й полягає формула несумісності їхніх життєвих завдань. І невблаганного розходження їхніх шляхів. В іншому варіанті – їм обом буде врешті дуже гірко. І нам із ними також.
Віктор Мороз, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
