Перемога Революції Гідності — виклик вітчизняному правосуддю?

Субота, 20 лютого 2021, 11:00

20 лютого сім років тому стало днем розстрілів десятків учасників Революції Гідності проурядовими силами. 48 демонстрантів загинули, більше тисячі дістали поранення.

На сьогодні вітчизняне правосуддя досягло результатів у вигляді трьох вироків, при цьому близько 80 розслідувань триває. Ці зусилля з притягнення до відповідальності визнав неефективними Європейський суд з прав людини.

Чи означає такий висновок, що правосуддя в Україні не відбудеться? І невже постраждалим залишається лише сподіватися на запасний план у вигляді міжнародних інстанцій? Детальніше про це — далі. 

Євромайдан: пам'ятати найважливіше

Нагадаємо, що 22 січня загинули перші активісти Майдану — Сергій Нігоян та Михайло Жизневський, а тіло Юрія Вербицького зі слідами тортур знайшли в лісі під Києвом.

Ще до найкривавіших подій, які почалися 18 лютого, серед учасників Євромайдану вже налічувалось щонайменше 9 загиблих. 

Перші повідомлення про кулі та використання вогнепальної зброї проти "майданівців" з'явилися 20 лютого 2014 року. Тоді ж з'явилася перша інформація про снайперів, які відкривали прицільний вогонь на ураження з дахів готелів "Козацький" та "Україна".

На цей день припав пік протистоянь між силовиками і протестувальниками. Тоді проурядові сили застосували вогнепальну зброю, БТРи та міномети, у соцмережах почали з'являтися відео, як снайпери на Інститутській розстрілювали активістів.

З 18 по 21 лютого на Майдані загинуло щонайменше 78 осіб.

Читайте також: Рада визнала Революцію Гідності одним з ключових моментів державотворення

Культурний код Майдану. Хто придумав "Небесну Сотню", "Революцію Гідності", і як "Плине кача" стала другим гімном

Чому немає справедливості у корупційних справах щодо сім’ї Януковича?

Загалом під час Євромайдану постраждало більше 2,5 тисячі осіб, доля десятків досі невідома, у той час як 104 особи загинуло. Принаймні 94 з них були активістами Революції Гідності та стали героями Небесної Сотні.

Події Майдану супроводжувалися також численними випадками незаконних затримань, викраденнями учасників протесту, тортурами та жорстоким поводженням щодо активістів зі сторони правоохоронців та так званих тітушок. 

Від цих подій минуло вже 7 років, протягом яких українська правоохоронна і судова системи не знайшли відповідей на питання "Що сталося?" і "Хто винен?".

На думку ЄСПЛ, факти свідчать про свідому державну політику тодішнього уряду, спрямовану на залякування та придушення протестів, та переслідування його учасників.

Вітчизняна ж система кримінального правосуддя все ще не дійшла до цього висновку і не притягла ключових фігурантів до відповідальності за злочини часів Євромайдану. Про причини цього й уроки на майбутнє — у наступній частині.  

Події Євромайдану крізь призму Європейського суду з прав людини: перемога активістів і поразка держави 

У пошуках міжнародного правосуддя учасники Революції Гідності подавали свої заяви до ЄСПЛ, аби той визнав порушення низки їхніх прав, здійснених під час Євромайдану.

21 січня 2020 року Страсбурзький Суд задовольнив 5 позовів щодо численних порушень прав людини під час Революції Гідності.

У своїх рішеннях Суд встановив, що владні органи умисно застосовували жорстоке поводження щодо активістів, багато рішень про тримання під вартою були свавільними і незаконними, а також що держава несе відповідальність щонайменше за вбивство одного з протестувальників — вищезгаданого Юрія Вербицького.

Важливим є також висновок Суду про те, що встановлені порушення прав людини були частиною відповідної стратегії владних органів, спрямованої на придушення протестів

Визнаючи багаторазові порушення права життя, свободи та особистої недоторканості, заборони тортур і нелюдського поводження та інших прав, передбачених Європейською Конвенцією, ЄСПЛ констатував також неефективність розслідування Україною  злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів і тітушками під час подій на Майдані.

Революція Гідності і Міжнародний кримінальний суд: перспективи розслідування

Вивчаючи ситуацію в Україні, Канцелярія Прокурора Міжнародного кримінального суду (далі — МКС) визнала, що на декількох етапах протестів відбувалися зіткнення між активістами і правоохоронцями, що зрештою призвело до поранень з обох боків барикад, а також до десятків смертей.

В одному зі Звітів Канцелярія Прокурора також встановила, що дії органів влади з 30 листопада 2013 року по 20 лютого 2014 року могли б розглядатися як злочин проти людяності.

Для такої кваліфікації на Євромайдані мав би відбутися напад на цивільне населення, який би носив широкомасштабний або систематичний характер.

Для визнання нападу "широкомасштабним" необхідно, аби він або був поширений на значній території, або призвів до значної кількості потерпілих. Поняття "систематичності" вимагає від атаки масовості, багаторазовості та її спрямування проти значної кількості потерпілих. 

Володіючи обмеженим обсягом інформації від України, Прокурор заявила, що дії влади під час Революції Гідності являли собою "напад, спрямований на цивільне населення", однак їй не вистачило доказів для встановлення широкомасштабності чи систематичності цих нападів.

Разом із тим, Канцелярія Прокурора відзначила, що в рамках подій на Майдані Незалежності точно мали місце випадки серйозного порушення прав людини, і висловила готовність переглянути свій попередній аналіз на підставі нових відомостей, адже інформація продовжує надходити.

Хоча 11 грудня 2020 року Канцелярія Прокурора оголосила про завершення попереднього розслідування та переходу до наступного етапу процесу, Канцелярія продовжує працювати з інформацією, яка стосується подій Майдану.

Це свідчить про те, що ця інституція не поставила хрест на ймовірних міжнародних злочинах, що мали місце під час Революції Гідності.

Досить невтішне для нас рішення Прокурора не означає твердого "ні" для міжнародного правосуддя в Україні. Річ у тім, що доведення злочинів проти людяності вимагає неабиякої доказової бази, яку повинна надати українська сторона.

Єдиним можливим способом для України здобути найповніший обсяг доказів та передати їх Суду є ретельне розслідування цих подій на національному рівні. Таким чином, Україна повинна продовжувати розслідування злочинів Євромайдану, аби зібрати найповніший набір доказів і передати їх Офісу Прокурора.

Замість висновку: дорожня карта

Україні необхідно взяти до уваги висновки і зауваження ЄСПЛ у справах Майдану та якомога швидше здійснити кроки назустріч більше ефективному та дієвому розслідуванню справ Майдану.

Безумовно, самі по собі рішення ЄСПЛ не стануть вагомими доказами для МКС.

Однак визнання ЄСПЛ того, що дії владних органів становили єдину стратегію, спрямовану на придушення протестів, дають надії на те, що українська сторона ще має низку доказів, які зможуть переконати Офіс Прокурора у наявності елементів міжнародного злочину, хоча ці дві інстанції по-різному оцінюють "систематичність" і "широкомасштабність".

Тож ситуація, яка склалася, з одного боку дає українцям певне заспокоєння та надію на міжнародне правосуддя, однак з іншого лише нагадує про давно відомі проблеми національної системи.

У будь-якому випадку треба пам'ятати, що МКС чи ЄСПЛ — це суди "останньої надії". Таким чином, ніхто не зніме з України основної відповідальності здійснювати розслідування та судові переслідування виконавців злочинів під час подій Революції Гідності.  

Лідія Волкова, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

powered by lun.ua

Як Україна ризикує залишитися без виробників молока через змову переробників

"Спогади" наперед: як я на війні через страх неповернення написав для онуки книгу

Декарбонізація та діджиталізація як тренди майбутнього

Зеленський і Порошенко – політика на двох

Навіщо аграріям право розпоряджатися водою

Як врятувати чергове держпідприємство