Чому президента Кучму має бути усунуто від влади?
П'ятниця, 16 березня 2001, 16:29
З точки зору кожного українського опозиціонера, питання в заголовку цієї статті є самоочевидним, що називається “дитячим”. Втім, кого би ви не запитали – чому? – відповість по-різному. У кожного є свої аргументи. Ми переконуємося, що такі аргументи є часто видавання бажаного за дійсне і пропонуємо звірити наші годинники. Наскільки вимоги усунути від влади президента Кучму є справедливими, що власне можна закинути йому, не впадаючи у гріх перебільшення і упередженості?
Нижче пропонується своєрідна коротенька “інвентаризація” можливих справедливих закидів на адресу президента України, які випливають з фактів відомих нам після оприлюднення плівок майором Мельниченком. (Одразу зауважу, що звинувачення на кшатлт геноциду, русифікації, продажу України НАТО тощо - взагалі до уваги не беруться, з огляду на їхні, м”яко кажучи, розпливчастість і недоказовість).
Отже, по-перше, з усієї кризи останніх місяців очевидно, що президент за шість років при владі не зміг організувати державний апарат, який здатний виконувати свої обов”язки – в нащому випадку - захистити від прослуховування найважливіші державні таємниці – своїм професіоналізмом і відданістю. Фактично цей державний апарат не здатний захистити президента – оскільки в інформаційний вік, найвразливіша цінність - це інформація. Звільнення Леоніда Деркача довело, що президент частково визнає, що припустився помилок. Частково визнала справжність плівок і прокуратура.
По-друге – і це дуже важливо – президент не здатний висловлювати свої думки, як це має робити державний діяч його рівня – логічно, збалансовано і без допомоги нецензурної лайки. Все це ми можемо бачити і чути - як з публічних, так і з приватних розмов президента (справжність останніх він фактично визнав сам). На людях президент часто не може висказатися – ані українською, ані російською. Коли людина нечітко висловлюється – вона нечітко мислить. Але, очевидно, це ще півбіди. Зрозуміло, що коли державна людина вирішує у своєму кабінеті державні справи – то стиль має бути відповідним. Коли людина при виконанні своїх державних обов”язків говорить, перемежовуючи свої слова лайкою, то вона знову ж таки показує, що її мислення не є чітким – бо висловлення чітких думок потребує чіткої форми. Коли тут присутня лайка, то це також відволікає від сутності, це свідчить про нав”язування своєї думки співрозмовнику не за допомогою логіки, а через брутальну силу і зневагу до співрозмовника. Президент Кучма неохоче визнає, що вживав лайку.
Третя причина. Політик, якого спіймали на негідних вчинках – несе на собі тавро прокаженого. Якщо говорити цинічно і спрощено, як говорять у кіно чи романах – публічна політика, це бруд, але це бруд під килимом. Політики виходять до своїх виборців з виглядом переконаної у своїй правоті людини тоді, коли їхні залаштункові справи лишаються за лаштунками. Коли бруд виходить на поверхню – тоді брехня, головний союзник такого політика, обертається на головного ворога. Оманливий союзник зникає і політик б”ється зі своєю власною тінню. Аби захиститися, політик нерідко намагається приховати свої негідні справи новою неправдою. Як у казках, чим більше політик б”ється зі своєю тінню – тим сильнішою і більшою стає вона. І от що ми бачимо в результаті – величезну брехню і мізерного політика.
І, нарешті, моральна сторона справи. Президент є символом держави. Хто буде вірити в таку державу, коли її президент поводить себе негарно? Держава – це не тільки герб, гімн і зібрання законів, це і люди, службовці – як вони тепер мають дивитися людям в очі? Якщо вже на то пішло, то як це все пояснити дітям, яких порядні люди вчать не лаятися? Держава у відношенні до своїх громадян – утворення моральне, мораль відсутня у стосунках між державами (та й то не завжди) або в банді.
Зараз ми не торкаємося сутності розмов (що їх донесли до нас плівки Миколи Мельниченка), закидів у причетності до вбивста, і звинувачень у корупції, тощо – зараз ми зупинилися лише на тому, що визнано самим Леонідом Кучмою або генпрокуратурою, або на тому, що легко можна довести, співставивши загальновідомі факти і порівнявши їх із загальноприйнятними нормами.
Презумпція невинності має і повинна – обов”язково! – лишатися захисником Леоніда Кучми, але крім міркувань чисто юридичних є іще мотиви загального сенсу. Є речі, що розуміє кожен громадянин, якщо йому не перекривати доступ до інформації і не залякувати. Є речі, знаючи які 16 мільйонів українців ніколи би не зробили свій помилковий вибір восени 99-го року.
Чотири означених причини просто і дохідливо пояснюють, чому саме пан Кучма має поступитися своєю посадою. Очевидно, що при бажанні список можна продовжити. Також боюся, що наведені причини не задовольнили тих, хто знає всі відповіді наперед і не утруднює себе пошуками відповідей на “дитячі” питання. Втім найбільшим невирішеним питанням зараз потроху стає інше – хто прийде на зміну цьому президентові, і який режим замінить нинішній?
Нижче пропонується своєрідна коротенька “інвентаризація” можливих справедливих закидів на адресу президента України, які випливають з фактів відомих нам після оприлюднення плівок майором Мельниченком. (Одразу зауважу, що звинувачення на кшатлт геноциду, русифікації, продажу України НАТО тощо - взагалі до уваги не беруться, з огляду на їхні, м”яко кажучи, розпливчастість і недоказовість).
Отже, по-перше, з усієї кризи останніх місяців очевидно, що президент за шість років при владі не зміг організувати державний апарат, який здатний виконувати свої обов”язки – в нащому випадку - захистити від прослуховування найважливіші державні таємниці – своїм професіоналізмом і відданістю. Фактично цей державний апарат не здатний захистити президента – оскільки в інформаційний вік, найвразливіша цінність - це інформація. Звільнення Леоніда Деркача довело, що президент частково визнає, що припустився помилок. Частково визнала справжність плівок і прокуратура.
По-друге – і це дуже важливо – президент не здатний висловлювати свої думки, як це має робити державний діяч його рівня – логічно, збалансовано і без допомоги нецензурної лайки. Все це ми можемо бачити і чути - як з публічних, так і з приватних розмов президента (справжність останніх він фактично визнав сам). На людях президент часто не може висказатися – ані українською, ані російською. Коли людина нечітко висловлюється – вона нечітко мислить. Але, очевидно, це ще півбіди. Зрозуміло, що коли державна людина вирішує у своєму кабінеті державні справи – то стиль має бути відповідним. Коли людина при виконанні своїх державних обов”язків говорить, перемежовуючи свої слова лайкою, то вона знову ж таки показує, що її мислення не є чітким – бо висловлення чітких думок потребує чіткої форми. Коли тут присутня лайка, то це також відволікає від сутності, це свідчить про нав”язування своєї думки співрозмовнику не за допомогою логіки, а через брутальну силу і зневагу до співрозмовника. Президент Кучма неохоче визнає, що вживав лайку.
Третя причина. Політик, якого спіймали на негідних вчинках – несе на собі тавро прокаженого. Якщо говорити цинічно і спрощено, як говорять у кіно чи романах – публічна політика, це бруд, але це бруд під килимом. Політики виходять до своїх виборців з виглядом переконаної у своїй правоті людини тоді, коли їхні залаштункові справи лишаються за лаштунками. Коли бруд виходить на поверхню – тоді брехня, головний союзник такого політика, обертається на головного ворога. Оманливий союзник зникає і політик б”ється зі своєю власною тінню. Аби захиститися, політик нерідко намагається приховати свої негідні справи новою неправдою. Як у казках, чим більше політик б”ється зі своєю тінню – тим сильнішою і більшою стає вона. І от що ми бачимо в результаті – величезну брехню і мізерного політика.
І, нарешті, моральна сторона справи. Президент є символом держави. Хто буде вірити в таку державу, коли її президент поводить себе негарно? Держава – це не тільки герб, гімн і зібрання законів, це і люди, службовці – як вони тепер мають дивитися людям в очі? Якщо вже на то пішло, то як це все пояснити дітям, яких порядні люди вчать не лаятися? Держава у відношенні до своїх громадян – утворення моральне, мораль відсутня у стосунках між державами (та й то не завжди) або в банді.
Зараз ми не торкаємося сутності розмов (що їх донесли до нас плівки Миколи Мельниченка), закидів у причетності до вбивста, і звинувачень у корупції, тощо – зараз ми зупинилися лише на тому, що визнано самим Леонідом Кучмою або генпрокуратурою, або на тому, що легко можна довести, співставивши загальновідомі факти і порівнявши їх із загальноприйнятними нормами.
Презумпція невинності має і повинна – обов”язково! – лишатися захисником Леоніда Кучми, але крім міркувань чисто юридичних є іще мотиви загального сенсу. Є речі, що розуміє кожен громадянин, якщо йому не перекривати доступ до інформації і не залякувати. Є речі, знаючи які 16 мільйонів українців ніколи би не зробили свій помилковий вибір восени 99-го року.
Чотири означених причини просто і дохідливо пояснюють, чому саме пан Кучма має поступитися своєю посадою. Очевидно, що при бажанні список можна продовжити. Також боюся, що наведені причини не задовольнили тих, хто знає всі відповіді наперед і не утруднює себе пошуками відповідей на “дитячі” питання. Втім найбільшим невирішеним питанням зараз потроху стає інше – хто прийде на зміну цьому президентові, і який режим замінить нинішній?
