Олександр Єльяшкевич: "Вважаю замовником нападу на мене Президента України Леоніда Кучму…"
Понеділок, 10 вересня 2001, 12:41
Мабуть, це перший і єдиний прецедент в Україні, коли народний депутат, зіткнувшись з повним небажанням влади провести розслідування за фактом його побиття, за яким, на думку депутата, стоїть політичне замовлення, звернувся до Парламентської Асамблеї Ради Європи (текст публікується нижче). У відповідь на це звертання доповідачі Моніторінгового комітету ПАРЄ включили в свою програму зустріч з депутатом Єльяшкевичем – очевидно, з метою з'ясування всіх обставин справи з перших рук. До речі, в широкій програмі перебування в Україні (9 – 12 вересня) Ханна Северінсен та Рената Вольвенд передбачили також зустріч з мамою Георгія Гонгадзе – пані Лесею.
Президенту Парламентської
Асамблеї Ради Європи
лорду Расселу Джонстону
Вельмишановний пане Президенте!
Я, Єльяшкевич Олександр Сергійович, народний депутат України з 1994 року, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності. Як член парламенту я завжди захищаю суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, при цьому публічно жорстко критикуючи рішення та дії влади, що порушують права громадян. Відверто виступаю проти посилення в Україні влади Президента і встановлення в державі авторитарного режиму правління, за що неодноразово піддавався тиску та переслідуванню з боку владних структур.
Так, у 1999 році я очолював парламентську комісію з питань забезпечення виборчих прав громадян під час проведення виборів Президента України. Комісія констатувала недемократичність проведення президентських виборів та зафіксувала систематичні численні порушення владою Кучми Конституції та законів України на всіх етапах виборчої кампанії.
Після того, як Кучма забезпечив собі перемогу в результаті недемократичних виборів, він забажав посилити свою владу шляхом проведення так званого всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питань внесення відповідних змін до Конституції України, який був призначений на 16 квітня 2000 року.
9 лютого 2000 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України при обговоренні законопроектів щодо референдуму я вніс пропозицію про створення парламентської комісії, яка б вжила термінових заходів для вдосконалення законодавства про референдум з метою недопущення фальсифікацій результатів народного волевиявлення та маніпуляцій результатами референдуму. Прийняття такого рішення було узгоджено з більшістю фракцій Верховної Ради України, та керівництво Верховної Ради України запланувало голосування з цього питання 10 лютого після мого виступу як ініціатора пропозиції.
Увечері 9 лютого 2000 р. на мене було здійснено напад, в результаті якого я отримав закриту черепно-мозгову травму, струс мозку, перелом кісток носу тощо. Вважаю замовником нападу на мене Президента України Леоніда Кучму, про що заявив одразу після побиття.
Правоохоронними органами до цього часу не вжито ніяких заходів, які б сприяли розкриттю злочину. Більше того, правоохоронні органи свідомо дезінформували громадкість про характер та ступінь спричинених мені тілесних ушкоджень та начебто мою відмову від дачі свідчень.
Мої спроби вирішити питання про порушення кримінальної справи за відповідною статтею Кримінального Кодексу України стосовно посягання на життя та здоров'я державного діяча зіткнулися з категоричною відмовою правоохоронних органів. Спроби оскаржити незаконні дії правоохоронних органів в суді також не мали результату. Суд взагалі безпідставно відмовився розглядати мою скаргу.
Така поведінка правоохоронних, судових органів пов'язана з тим, що влада не допускає перевірки політичних мотивів замовлення замаху на мене та причетності до цього особисто Л. Кучми і тому свідомо перешкоджає встановленню істини.
Доказами політичної версії нападу на мене свідчать відповідна заява колишнього співробітника охорони Президента України М. Мельниченка від 16 листопада 2000 р. та стенограма розмови Л. Кучми з невідомим, запис якої здійснив М. Мельниченко (оприлюднена інтернет-газетою "Українська Правда" від 14 травня 2001 р.).
З діалогу вбачається, що Леонід Кучма невдоволений тим, що я вніс на розгляд парламенту пропозицію про початок процедури імпічменту Президенту та про відхилення його законопроекту про внесення змін до Конституції, спрямованого на збільшення президентських повноважень. Кучма повідомив співрозмовника, що у разі продовження мною роботи в цьому напрямку, мене поб'ють так, "щоб не піднявся". Розмова відбулася 7 липня 2000 р., тобто через півроку після нападу на мене.
Викладене підтверджує причетність Л.Кучми до протиправних дій відносно мене, а також свідчить про існування дотепер загрози моєму життю та здоров'ю, оскільки я продовжую активну боротьбу проти встановлення авторитаризму в Україні.
Керівництво Верховної Ради України не спроможне адекватним чином вирішити питання щодо мого захисту та фактично ігнорує мої звернення. Спеціально утворена слідча комісія, яка зобов’язана займатися питанням щодо нападу на мене, за 10 місяців не зробила жодного кроку для розслідування резонансного злочину, незважаючи на постійну загрозу моєму життю та здоров'ю.
Позиція керівництва Верховної Ради України та слідчої комісії є результатом небажання встановлення істини, оскільки ця істина має пряме відношення безпосередньо до Президента України Л. Кучми.
Вищевикладене змушує мене як члена парламенту держави, яка входить до Ради Європи, звернутися до Вас за наданням допомоги в рамках діючих в ПАРЄ процедур.
Додаються:
Копія заяви М. Мельниченка від 16.11.2000 р.
Роздруківка стенограми розмови Л. Кучми з невідомим ("Українська правда" від 14 травня 2001 р)
З глибокою повагою Олександр Єльяшкевич, народний депутат України
21 червня 2001 року
Президенту Парламентської
Асамблеї Ради Європи
лорду Расселу Джонстону
Вельмишановний пане Президенте!
Я, Єльяшкевич Олександр Сергійович, народний депутат України з 1994 року, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності. Як член парламенту я завжди захищаю суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, при цьому публічно жорстко критикуючи рішення та дії влади, що порушують права громадян. Відверто виступаю проти посилення в Україні влади Президента і встановлення в державі авторитарного режиму правління, за що неодноразово піддавався тиску та переслідуванню з боку владних структур.
Так, у 1999 році я очолював парламентську комісію з питань забезпечення виборчих прав громадян під час проведення виборів Президента України. Комісія констатувала недемократичність проведення президентських виборів та зафіксувала систематичні численні порушення владою Кучми Конституції та законів України на всіх етапах виборчої кампанії.
Після того, як Кучма забезпечив собі перемогу в результаті недемократичних виборів, він забажав посилити свою владу шляхом проведення так званого всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питань внесення відповідних змін до Конституції України, який був призначений на 16 квітня 2000 року.
9 лютого 2000 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України при обговоренні законопроектів щодо референдуму я вніс пропозицію про створення парламентської комісії, яка б вжила термінових заходів для вдосконалення законодавства про референдум з метою недопущення фальсифікацій результатів народного волевиявлення та маніпуляцій результатами референдуму. Прийняття такого рішення було узгоджено з більшістю фракцій Верховної Ради України, та керівництво Верховної Ради України запланувало голосування з цього питання 10 лютого після мого виступу як ініціатора пропозиції.
Увечері 9 лютого 2000 р. на мене було здійснено напад, в результаті якого я отримав закриту черепно-мозгову травму, струс мозку, перелом кісток носу тощо. Вважаю замовником нападу на мене Президента України Леоніда Кучму, про що заявив одразу після побиття.
Правоохоронними органами до цього часу не вжито ніяких заходів, які б сприяли розкриттю злочину. Більше того, правоохоронні органи свідомо дезінформували громадкість про характер та ступінь спричинених мені тілесних ушкоджень та начебто мою відмову від дачі свідчень.
Мої спроби вирішити питання про порушення кримінальної справи за відповідною статтею Кримінального Кодексу України стосовно посягання на життя та здоров'я державного діяча зіткнулися з категоричною відмовою правоохоронних органів. Спроби оскаржити незаконні дії правоохоронних органів в суді також не мали результату. Суд взагалі безпідставно відмовився розглядати мою скаргу.
Така поведінка правоохоронних, судових органів пов'язана з тим, що влада не допускає перевірки політичних мотивів замовлення замаху на мене та причетності до цього особисто Л. Кучми і тому свідомо перешкоджає встановленню істини.
Доказами політичної версії нападу на мене свідчать відповідна заява колишнього співробітника охорони Президента України М. Мельниченка від 16 листопада 2000 р. та стенограма розмови Л. Кучми з невідомим, запис якої здійснив М. Мельниченко (оприлюднена інтернет-газетою "Українська Правда" від 14 травня 2001 р.).
З діалогу вбачається, що Леонід Кучма невдоволений тим, що я вніс на розгляд парламенту пропозицію про початок процедури імпічменту Президенту та про відхилення його законопроекту про внесення змін до Конституції, спрямованого на збільшення президентських повноважень. Кучма повідомив співрозмовника, що у разі продовження мною роботи в цьому напрямку, мене поб'ють так, "щоб не піднявся". Розмова відбулася 7 липня 2000 р., тобто через півроку після нападу на мене.
Викладене підтверджує причетність Л.Кучми до протиправних дій відносно мене, а також свідчить про існування дотепер загрози моєму життю та здоров'ю, оскільки я продовжую активну боротьбу проти встановлення авторитаризму в Україні.
Керівництво Верховної Ради України не спроможне адекватним чином вирішити питання щодо мого захисту та фактично ігнорує мої звернення. Спеціально утворена слідча комісія, яка зобов’язана займатися питанням щодо нападу на мене, за 10 місяців не зробила жодного кроку для розслідування резонансного злочину, незважаючи на постійну загрозу моєму життю та здоров'ю.
Позиція керівництва Верховної Ради України та слідчої комісії є результатом небажання встановлення істини, оскільки ця істина має пряме відношення безпосередньо до Президента України Л. Кучми.
Вищевикладене змушує мене як члена парламенту держави, яка входить до Ради Європи, звернутися до Вас за наданням допомоги в рамках діючих в ПАРЄ процедур.
Додаються:
Копія заяви М. Мельниченка від 16.11.2000 р.
Роздруківка стенограми розмови Л. Кучми з невідомим ("Українська правда" від 14 травня 2001 р)
З глибокою повагою Олександр Єльяшкевич, народний депутат України
21 червня 2001 року
