Фестиваль Медіа Мистецтв – "Найважливішим мистецтвом є гра"
Вівторок, 16 жовтня 2001, 21:00
У Галереї Центру Сучасного Мистецтва у Києві відбувається Київський Міжнародний Фестиваль Медіа Мистецтв. Звичайно такий набір слів пересічному громадянину ні про що не скаже, а якщо заінтригувати тим, що на Фестивалі Ви зможете зібрати себе докупи, потічок відвідувачів чергової виставки ЦСМ не висохне.
На виставці представлені роботи відомих у сфері медіа митців – Камміл Уттербек та Ромі Ачітув (США), Хіроші Матоба (Японія), Кріста Зоммерер і Лоран Міньоно (Японія–Австрія-Франція), Альба д'Урбано і Ніколас Райхельт (Німеччина), Тобіас Бернструп (Швеція), Паллє Торнсон (Швеція), Пітер Стайл (Польща) та представники української Інституції Нестандартних Думок – Ілля Іусупов, Ілля Чічкан, Ольга Кашимбекова та Гліб Катчук.
Отже, з офіційною частиною представлення авторів закінчено – можна перейти до найцікавішого – експонатів. Якщо Ви все ж таки підете на ту виставку та матимете снагу провести там не одну годину, граючись у всілякі іграшки, як мала дитина, будьте готові до сексуальної атаки. Сучасне мистецтво у сугестії з інтелектом не може прожити без домішок голого тіла та різних поз статевого акту.
Але справедливо зазначимо, що це далеко не останній гачечок, на який вас почеплять на цій виставці, як маленьку рибку. Головне, вчасно встигати закривати рота в захопленні від побаченого та у приреченій незбагненності побаченого. Проте, цього разу експозиція є більш наближеною до свого глядача, принаймні реакція публіки більш безпосередня, і люди не відходять від чергової інсталяції з розумним обличчям, на якому читається "Я не дурний, але сьогодні голова не варить".
Початок виставки починається з... правильно – оголеного жіночого тіла. При чому на втіху чоловікам, тілом, яке поміщене у кульку для пінг-понгу, можна гратися. Воно – тіло, чи як правильно – вона – кулька, літає, а Ви не даєте йому-їй впасти. Доволі прикольно, але голі та обвислі груди більше трьох хвилин не збуджують уяви. Назва експозиції Apollo 2001, автори Альба д'Урбано і Ніколас Райхельт (Німеччина).
"Жінка-вбивця" - творіння 5-річного хлопчика, так про це говорить надпис на початку довгого мультику про маленьку дівчинку, яка ходить і всіх вбиває. Зрештою, під час перегляду кривавих кібер-сцен спадає думка: автор швед Паллє Торнсон придумав її до терактів в Америці, чи після? Дівчинка цілком мирна, з симпатичним бантиком, спочатку вбиває маму, потім татка, а потім йде вулицею та всіх мочить тільки так. "Дум" чи "Квейк" 21 століття з притаманними тільки йому особливостями. Як тут не згадати про тероризм?
"Без назви" Тобіаса Бернструпа веде Вас по колу великого лабіринту під музику форте і форте. Одна різниця з попередньою експозицією - у вас у руках немає зброї. Але цікаво те, що станьте Ви так, щоб Ваша тінь падала на екран - і Ви - головний діяч. Інтригує "без назви", закликаючи на допомогу Вашу увагу, намагаючись шукати вихід з підземелля, а заразом і з безвиході Вашого життя. Суїцидний експонат, але черговий спуск під землю навіває думку про нескінченність зла.
Технічні знахідки "Текстового дощу" Камміла Уттербека та Ромі Ачітува (США) нагадують про те, що людина сама собі обирає долю. Стаєте Ви (екран розроблено так, що Ви бачите себе) під дощ з літер, які мають властивість, як сніжинки, осідати у вас на голові, на плечах, на руках. Можете скласти собі якесь слово з синеньких літер, а можете пострибати і з "неба" посиплються червоненькі знаки. Ідея – будь сміливим та шукай сам для себе значення життя. Благо, літери сиплються з неба без зупинки і їх доволі багато – всім вистачає.
Ольга Кашимбекова вирішила розвинути у відвідувачів естетичний смак до співу. Поки ви не заспіваєте у мікрофон – картинка на екрані не зміниться. Стоїш і співаєш "Жіл-бил у бабушкі серінькій козлік, ...серий козьол...", і бачиш душ, мочалку та сцену миття у душі. Спів – очищення душі – справедливо вирішила авторка. Пропагування мистецтва серед мас.
Коли вже все подивитеся – заверніть праворуч від входу. За ширмочкою демонструється безліч різних поз статевого акту, причому один з партнерів – машина. "Cyborg sex manual" польського митця Пітера Стайла нагадає ще раз про те, що все у цьому світі починається саме з цієї миті, а тому позу потрібно обрати достойну. Для перегляду відоеряду відвідувачам пропонується м'яка ковдра та подушки. Пропаганда здорового сексу, і, разом з тим, здорового способу життя.
І останнє. Хтось може тільки почати з "Торкнися мене" Альби д'Урбано, але краще цим закінчити. Мистецтво, як наслідування, відображення нашого світу, одна з людських граней – все разом зібране у цьому експонаті. Перед Вами обличчя жінки, Ви можете пальцем торкнутися до її очей, вуст, носа, і за декілька хвилин її обличчя розсипається і Ви бачите своє відображення. Все, до чого торкається рука людська – розсипається і залишається слід двоногої тварини. Ви самі можете створити себе – чи не мистецтво?
Медіа мистецтво, на відміну від традиційних живопису або скульптури, вимагає від глядача не пасивного споглядання, а пропонує йому включитися в гру, водночас захопливу, як комп'ютерні ігри, і естетично привабливу. Тому саме тема гри людини з твором мистецтва та гра, як однієї з найважливіших складових людського життя людини об'єднує всі роботи на виставці.
На виставці представлені роботи відомих у сфері медіа митців – Камміл Уттербек та Ромі Ачітув (США), Хіроші Матоба (Японія), Кріста Зоммерер і Лоран Міньоно (Японія–Австрія-Франція), Альба д'Урбано і Ніколас Райхельт (Німеччина), Тобіас Бернструп (Швеція), Паллє Торнсон (Швеція), Пітер Стайл (Польща) та представники української Інституції Нестандартних Думок – Ілля Іусупов, Ілля Чічкан, Ольга Кашимбекова та Гліб Катчук.
Отже, з офіційною частиною представлення авторів закінчено – можна перейти до найцікавішого – експонатів. Якщо Ви все ж таки підете на ту виставку та матимете снагу провести там не одну годину, граючись у всілякі іграшки, як мала дитина, будьте готові до сексуальної атаки. Сучасне мистецтво у сугестії з інтелектом не може прожити без домішок голого тіла та різних поз статевого акту.
Але справедливо зазначимо, що це далеко не останній гачечок, на який вас почеплять на цій виставці, як маленьку рибку. Головне, вчасно встигати закривати рота в захопленні від побаченого та у приреченій незбагненності побаченого. Проте, цього разу експозиція є більш наближеною до свого глядача, принаймні реакція публіки більш безпосередня, і люди не відходять від чергової інсталяції з розумним обличчям, на якому читається "Я не дурний, але сьогодні голова не варить".
Початок виставки починається з... правильно – оголеного жіночого тіла. При чому на втіху чоловікам, тілом, яке поміщене у кульку для пінг-понгу, можна гратися. Воно – тіло, чи як правильно – вона – кулька, літає, а Ви не даєте йому-їй впасти. Доволі прикольно, але голі та обвислі груди більше трьох хвилин не збуджують уяви. Назва експозиції Apollo 2001, автори Альба д'Урбано і Ніколас Райхельт (Німеччина).
"Жінка-вбивця" - творіння 5-річного хлопчика, так про це говорить надпис на початку довгого мультику про маленьку дівчинку, яка ходить і всіх вбиває. Зрештою, під час перегляду кривавих кібер-сцен спадає думка: автор швед Паллє Торнсон придумав її до терактів в Америці, чи після? Дівчинка цілком мирна, з симпатичним бантиком, спочатку вбиває маму, потім татка, а потім йде вулицею та всіх мочить тільки так. "Дум" чи "Квейк" 21 століття з притаманними тільки йому особливостями. Як тут не згадати про тероризм?
"Без назви" Тобіаса Бернструпа веде Вас по колу великого лабіринту під музику форте і форте. Одна різниця з попередньою експозицією - у вас у руках немає зброї. Але цікаво те, що станьте Ви так, щоб Ваша тінь падала на екран - і Ви - головний діяч. Інтригує "без назви", закликаючи на допомогу Вашу увагу, намагаючись шукати вихід з підземелля, а заразом і з безвиході Вашого життя. Суїцидний експонат, але черговий спуск під землю навіває думку про нескінченність зла.
Технічні знахідки "Текстового дощу" Камміла Уттербека та Ромі Ачітува (США) нагадують про те, що людина сама собі обирає долю. Стаєте Ви (екран розроблено так, що Ви бачите себе) під дощ з літер, які мають властивість, як сніжинки, осідати у вас на голові, на плечах, на руках. Можете скласти собі якесь слово з синеньких літер, а можете пострибати і з "неба" посиплються червоненькі знаки. Ідея – будь сміливим та шукай сам для себе значення життя. Благо, літери сиплються з неба без зупинки і їх доволі багато – всім вистачає.
Ольга Кашимбекова вирішила розвинути у відвідувачів естетичний смак до співу. Поки ви не заспіваєте у мікрофон – картинка на екрані не зміниться. Стоїш і співаєш "Жіл-бил у бабушкі серінькій козлік, ...серий козьол...", і бачиш душ, мочалку та сцену миття у душі. Спів – очищення душі – справедливо вирішила авторка. Пропагування мистецтва серед мас.
Коли вже все подивитеся – заверніть праворуч від входу. За ширмочкою демонструється безліч різних поз статевого акту, причому один з партнерів – машина. "Cyborg sex manual" польського митця Пітера Стайла нагадає ще раз про те, що все у цьому світі починається саме з цієї миті, а тому позу потрібно обрати достойну. Для перегляду відоеряду відвідувачам пропонується м'яка ковдра та подушки. Пропаганда здорового сексу, і, разом з тим, здорового способу життя.
І останнє. Хтось може тільки почати з "Торкнися мене" Альби д'Урбано, але краще цим закінчити. Мистецтво, як наслідування, відображення нашого світу, одна з людських граней – все разом зібране у цьому експонаті. Перед Вами обличчя жінки, Ви можете пальцем торкнутися до її очей, вуст, носа, і за декілька хвилин її обличчя розсипається і Ви бачите своє відображення. Все, до чого торкається рука людська – розсипається і залишається слід двоногої тварини. Ви самі можете створити себе – чи не мистецтво?
Медіа мистецтво, на відміну від традиційних живопису або скульптури, вимагає від глядача не пасивного споглядання, а пропонує йому включитися в гру, водночас захопливу, як комп'ютерні ігри, і естетично привабливу. Тому саме тема гри людини з твором мистецтва та гра, як однієї з найважливіших складових людського життя людини об'єднує всі роботи на виставці.
