Кабельні проблеми - загальнодержавні та столичні
Вівторок, 30 жовтня 2001, 21:03
Від редакції інтернет-видання "Телекритика". Другий день відсутній доступ до "сайту Телекритика" в зв'язку з ніби-то обривом кабеля на телефонній лінії. У всякому разі, так повідомив "Інтерньюз-Україну" та "Телекритику" їхній спільний провайдер Global Ukraine Trade. "Телекритика" приносить вибачення за відсутність своєчасної інформації щодо подій у нашому медіа-просторі, до якої читачі видання уже звикли. Зараз робиться все можливе, щоб найближчим часом виправити ситуацію.
Уже понад два роки у Верховній Раді знаходяться 3 варіанти Закону про кабельне телебачення. Один з них, поданий ще урядом В. Пустовойтенка, а затим підтверджений двома наступними керівниками Кабміну, розроблявся у 1997-1999 роках робочою групою представників різних міністерств і відомств, очолюваною І.Г.Мащенком (у той час - заступником голови Держтелерадіо). Два інші підготовлені за ініціативи народних депутатів України В. Понеділка та В Алексєєва.
Сьогодні спеціально для "Телекритики" Іван Мащенко, який був керівником робочої групи з розробки одного з трьох існуючих варіантів закону про кабельне ТБ, пропонує свій погляд на цю проблему.
До останнього часу наші кабельні мережі (КТБ), а також їхні "поводирі" (на кшталт Всеукраїнської асоціації операторів телеінформаційних мереж та кабельного телебачення) діяли за принципом: "Все, що падає з неба (себто - з супутників), дозволене без будь-яких обмежень і зобов'язань для використання у КТБ". І, дійсно, на перших порах (а це початок 90-років) оператори багатьох українських мереж безпардонно ретранслювали Сі-Ен-Ен, Євроспорт, MTV та багато інших відомих у світі каналів. Звичайно ж, без будь-якого фінансового відшкодування правовласникам. Проте, останні досить швидко розкусили новоявлених відеопіратів зі Сходу і пригрозили міжнародними судовими санкціями. Тож привабливі зарубіжні програми швиденько зникли з українських кабельних мереж.
Зате тривалий час і надалі в українських КТБ чільне місце займали провідні російські телекомпанії. Знов-таки на безоплатній основі. Вони самі до останнього часу дивилися на це крізь пальці. Бо, з одного боку, ті з них, чиї програми призначалися виключно для території Росії, не могли давати офіційного дозволу українським кабельникам на ретрансляцію, так як у зарубіжних творців фільмів чи шоу-ігор не купували прав ще й "на сусідів". З іншого ж, навіть несанкціоноване поширення їхніх (росіян) телепрограм на південь "від хутора Михайлівського" давало додаткові дивіденди телекомпаніям Росії у торзі з рекламодавцями (адже малася на увазі додаткова зона поширення реклами з територією проживання майже півсотні мільйонів населення). Окрім того, на мою думку, був у російських телевізійників і певний потаємний умисел: привчити глядачів кабельних мереж в Україні "до себе", аби у "час ікс" "перекрити кисень", викликаючи в нашого населення синдром невдоволення утисками щодо ретрансляції телепрограм північного сусіда...
І ось тепер цей момент настав. Слідом за РТР українських кабельників позбавили НТВ та ТВ-6. Не виключено, що невдовзі настане черга ГРТ чи ТВЦ. За всім цим начебто ніякої "високої політики" немає. Якщо це не проеціювати на наступні парламентські вибори, де, безперечно, буде розігруватися "російська карта" (зокрема, щодо статусу в Україні російської мови та трансляцій російських ТВ і РМ програм).
І все ж факт залишається фактом. Тобто, є банальне небажання багатьох наших операторів КТБ платити каналам-мовникам як власникам авторських прав. Часто це йде і від фінансової неспроможності кабельників. Ось приклад. Кілька років тому Антимонопольний комітет м. Києва, визнавши операторів столичних мереж КТБ монополістами, обмежив їхнє право на абонементну плату розміром 1 гривні за надання населенню до 12 програм, 4 гривнями - до 20-ти і 6-ма грн. - більше 20-ти. А, між тим, та ж компанія НТВ-плюс пропонує пакет з трьох досить класних програм за пів долара з абонента (тобто 2.6 грн. за нинішнім курсом). Тож, одержуючи з користувача послугами по 4 гривні, чи зможе оператор відстібнути "плюсовим ентевешникам" більше половини збору? І чи не краще йому заганяти у кабель щось таке безплатне на кшталт польських Polonia і Polsat, німецької Deutsche Welle, іспанської TVE, французької TV-5 та ін.? Тим паче, що останнім (а це, як правило, державно-бюджетні іномовлення) потрібний зарубіжний телепростір?
І ось тоді виникає запитання: а до чого у цій грі кабельників і компаній-мовників ми, глядачі? Ось, наприклад, мені - абоненту київської кабельної мережі IVK, пропонується цим оператором угода про співпрацю. Там чого тільки немає (є, зокрема, мої обов'язки щомісяця платити абонплату, не псувати обладнання КТБ, тощо). Але немає головного: конкретного переліку програм-каналів, які я маю через IVK одержати за 4 гривні. Тому з легкістю неймовірною на головному пульті цього кабельного оператора на вул. Райдужній відключають одні програми, вводять в мережу інші і т.п., і т.д. При цьому абсолютно не цікавлячись моєю, абонента, думкою - чи це мені потрібно, а чи ні?
Між тим, у такому собі Нью-Йорку, де клієнту пропонується до ста програм (!), кожен абонент формує свій "телевізійний кошик" з 10-15 каналів, за які й платить. А вже справа кабельного оператора - направити у квартиру замовника сигнали саме передплачених ним програм (для цього існує спеціальний декодер). Кажуть, що у наших вітчизняних кабельників подібного обладнання немає. Але що до того мені, абоненту: гроші їм я ж сплачую з власної кишені. Тож чому я маю відшкодовувати усі програмні й технологічні збитки наших операторів-монополістів, не маючи ніякого вибору?
Тож, безумовно, нагальним є прийняття Закону про кабельне і супутникове телерадіомовлення. До речі, останнім часом робота по доопрацюванню та узгодженню проекту дещо пожвавилася.
А тепер - щодо "Кабельних" пристрастей на Хрещатику" (див. "Телекритика" від 25.10.2001 р.). Те, що наводити порядок у кабельному господарстві столиці треба - факт незаперечний. Інша річ - яким способом. Як зазначено у коментарі "Телекритиці" начальника Головного управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації Валерія Кравченка, це буде зроблено шляхом утворення комунального підприємства "Київтелесервіс", "яке буде відати кабельними мережами".
За неофіційною інформацією з київрадівських джерел, новостворювана структура має "осідлати" так звану "останню милю" до споживача, тобто, внутрібудинкову розводку мережі. Логіка така: мовляв, будинки знаходяться у комунальній власності, отже, й усе, що там всередині, теж їй має бути підконтрольне. Обґрунтування: колись місто створювало антенні розводки телеканалів по під'їздах, які пізніше "прихватизувалися" операторами новостворених кабельних мереж. Це дійсно так, але далеко не завжди і не повсюдно. Останнім часом потужніші й технічно досконаліші КТБ зайнялися самостійно прокладанням "жил" і всередині будинків.
Але, припустимо, що "Київтелесервіс" усе ж осідлає "останню милю" (тобто будинкову кабельну розводку до квартир жильців). Це означатиме, що між оператором КТБ і мною, абонентом, виникне посередник. І справу щодо наповнення програмами екрану мого телевізора я змушений тепер буду мати саме з ним, Але ж сам "Київтелесервіс" не матиме ніякого відношення до формування "пакету програм". Бо це - прерогатива винятково кабельних телеорганізацій, якою, згідно з законодавством, новостворювана київська телеструктура бути не може. Отже, навіщо мені, абоненту, такий посередник, який не зможе забезпечувати гарантовано програмами? Ще одна вельми проблемна заява керівника пресінформуправління міської держадміністрації - щодо того, що "Київтелесервіс" буде "відати кабельними телемережами". Це може статися хіба що за умови, коли дана організація виступить їхнім засновником з контрольним пакетом акцій, на що нинішні власники більшості з них навряд чи погодяться.
А тепер - щодо створення київської кабельної телекомпанії, тобто власне мовної організації. Безперечно, міськдержадміністрація може стати її засновником (так, як це вже сталося щодо газети "Хрещатик" чи ТРК "Київ"). Але виникає запитання: навіщо? Хіба не достатньо (чи навіть і з перебором!) висвітлюють діяльність міської влади та особисто її голови ТРК "Київ" та інші підконтрольні ЗМІ? І та ж таки ТРК "Київ", будучи ефірним мовником, водночас ретранслюється усіма кабельними мережами столиці. Тож за умови створення ще й суто кабельної телекомпанії у цих мережах буде вже подвійне "мерство". Але ж чи потрібно мені, платникові податків, щоб додаткові вирахування (нехай хоч і до бюджету міста), йшли вже аж на дві муніципальні телекомпанії - ефірну та новостворювану кабельну? Адже я до того ж сплачую ще й на утримання загальнонаціональної та київської регіональної державних ТРК.
Дійсність же у всіх цих "порухах" навколо кабеля у Києві - знов-таки, у площині підготовки до наступних виборів народних депутатів України та "хазяїна столиці". Бо ж, зрозуміло, той, хто надійно осідлає як київський ефір, так і кабельні мережі, одержує відчутні переваги у битві як за місця у кріслах під скляним куполом на вул.. Грушевського, так і в кабінетах на Хрещатику.
Іван Мащенко, незалежний експерт-дослідник телебачення і радіомовлення
Уже понад два роки у Верховній Раді знаходяться 3 варіанти Закону про кабельне телебачення. Один з них, поданий ще урядом В. Пустовойтенка, а затим підтверджений двома наступними керівниками Кабміну, розроблявся у 1997-1999 роках робочою групою представників різних міністерств і відомств, очолюваною І.Г.Мащенком (у той час - заступником голови Держтелерадіо). Два інші підготовлені за ініціативи народних депутатів України В. Понеділка та В Алексєєва.
Сьогодні спеціально для "Телекритики" Іван Мащенко, який був керівником робочої групи з розробки одного з трьох існуючих варіантів закону про кабельне ТБ, пропонує свій погляд на цю проблему.
До останнього часу наші кабельні мережі (КТБ), а також їхні "поводирі" (на кшталт Всеукраїнської асоціації операторів телеінформаційних мереж та кабельного телебачення) діяли за принципом: "Все, що падає з неба (себто - з супутників), дозволене без будь-яких обмежень і зобов'язань для використання у КТБ". І, дійсно, на перших порах (а це початок 90-років) оператори багатьох українських мереж безпардонно ретранслювали Сі-Ен-Ен, Євроспорт, MTV та багато інших відомих у світі каналів. Звичайно ж, без будь-якого фінансового відшкодування правовласникам. Проте, останні досить швидко розкусили новоявлених відеопіратів зі Сходу і пригрозили міжнародними судовими санкціями. Тож привабливі зарубіжні програми швиденько зникли з українських кабельних мереж.
Зате тривалий час і надалі в українських КТБ чільне місце займали провідні російські телекомпанії. Знов-таки на безоплатній основі. Вони самі до останнього часу дивилися на це крізь пальці. Бо, з одного боку, ті з них, чиї програми призначалися виключно для території Росії, не могли давати офіційного дозволу українським кабельникам на ретрансляцію, так як у зарубіжних творців фільмів чи шоу-ігор не купували прав ще й "на сусідів". З іншого ж, навіть несанкціоноване поширення їхніх (росіян) телепрограм на південь "від хутора Михайлівського" давало додаткові дивіденди телекомпаніям Росії у торзі з рекламодавцями (адже малася на увазі додаткова зона поширення реклами з територією проживання майже півсотні мільйонів населення). Окрім того, на мою думку, був у російських телевізійників і певний потаємний умисел: привчити глядачів кабельних мереж в Україні "до себе", аби у "час ікс" "перекрити кисень", викликаючи в нашого населення синдром невдоволення утисками щодо ретрансляції телепрограм північного сусіда...
І ось тепер цей момент настав. Слідом за РТР українських кабельників позбавили НТВ та ТВ-6. Не виключено, що невдовзі настане черга ГРТ чи ТВЦ. За всім цим начебто ніякої "високої політики" немає. Якщо це не проеціювати на наступні парламентські вибори, де, безперечно, буде розігруватися "російська карта" (зокрема, щодо статусу в Україні російської мови та трансляцій російських ТВ і РМ програм).
І все ж факт залишається фактом. Тобто, є банальне небажання багатьох наших операторів КТБ платити каналам-мовникам як власникам авторських прав. Часто це йде і від фінансової неспроможності кабельників. Ось приклад. Кілька років тому Антимонопольний комітет м. Києва, визнавши операторів столичних мереж КТБ монополістами, обмежив їхнє право на абонементну плату розміром 1 гривні за надання населенню до 12 програм, 4 гривнями - до 20-ти і 6-ма грн. - більше 20-ти. А, між тим, та ж компанія НТВ-плюс пропонує пакет з трьох досить класних програм за пів долара з абонента (тобто 2.6 грн. за нинішнім курсом). Тож, одержуючи з користувача послугами по 4 гривні, чи зможе оператор відстібнути "плюсовим ентевешникам" більше половини збору? І чи не краще йому заганяти у кабель щось таке безплатне на кшталт польських Polonia і Polsat, німецької Deutsche Welle, іспанської TVE, французької TV-5 та ін.? Тим паче, що останнім (а це, як правило, державно-бюджетні іномовлення) потрібний зарубіжний телепростір?
І ось тоді виникає запитання: а до чого у цій грі кабельників і компаній-мовників ми, глядачі? Ось, наприклад, мені - абоненту київської кабельної мережі IVK, пропонується цим оператором угода про співпрацю. Там чого тільки немає (є, зокрема, мої обов'язки щомісяця платити абонплату, не псувати обладнання КТБ, тощо). Але немає головного: конкретного переліку програм-каналів, які я маю через IVK одержати за 4 гривні. Тому з легкістю неймовірною на головному пульті цього кабельного оператора на вул. Райдужній відключають одні програми, вводять в мережу інші і т.п., і т.д. При цьому абсолютно не цікавлячись моєю, абонента, думкою - чи це мені потрібно, а чи ні?
Між тим, у такому собі Нью-Йорку, де клієнту пропонується до ста програм (!), кожен абонент формує свій "телевізійний кошик" з 10-15 каналів, за які й платить. А вже справа кабельного оператора - направити у квартиру замовника сигнали саме передплачених ним програм (для цього існує спеціальний декодер). Кажуть, що у наших вітчизняних кабельників подібного обладнання немає. Але що до того мені, абоненту: гроші їм я ж сплачую з власної кишені. Тож чому я маю відшкодовувати усі програмні й технологічні збитки наших операторів-монополістів, не маючи ніякого вибору?
Тож, безумовно, нагальним є прийняття Закону про кабельне і супутникове телерадіомовлення. До речі, останнім часом робота по доопрацюванню та узгодженню проекту дещо пожвавилася.
А тепер - щодо "Кабельних" пристрастей на Хрещатику" (див. "Телекритика" від 25.10.2001 р.). Те, що наводити порядок у кабельному господарстві столиці треба - факт незаперечний. Інша річ - яким способом. Як зазначено у коментарі "Телекритиці" начальника Головного управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації Валерія Кравченка, це буде зроблено шляхом утворення комунального підприємства "Київтелесервіс", "яке буде відати кабельними мережами".
За неофіційною інформацією з київрадівських джерел, новостворювана структура має "осідлати" так звану "останню милю" до споживача, тобто, внутрібудинкову розводку мережі. Логіка така: мовляв, будинки знаходяться у комунальній власності, отже, й усе, що там всередині, теж їй має бути підконтрольне. Обґрунтування: колись місто створювало антенні розводки телеканалів по під'їздах, які пізніше "прихватизувалися" операторами новостворених кабельних мереж. Це дійсно так, але далеко не завжди і не повсюдно. Останнім часом потужніші й технічно досконаліші КТБ зайнялися самостійно прокладанням "жил" і всередині будинків.
Але, припустимо, що "Київтелесервіс" усе ж осідлає "останню милю" (тобто будинкову кабельну розводку до квартир жильців). Це означатиме, що між оператором КТБ і мною, абонентом, виникне посередник. І справу щодо наповнення програмами екрану мого телевізора я змушений тепер буду мати саме з ним, Але ж сам "Київтелесервіс" не матиме ніякого відношення до формування "пакету програм". Бо це - прерогатива винятково кабельних телеорганізацій, якою, згідно з законодавством, новостворювана київська телеструктура бути не може. Отже, навіщо мені, абоненту, такий посередник, який не зможе забезпечувати гарантовано програмами? Ще одна вельми проблемна заява керівника пресінформуправління міської держадміністрації - щодо того, що "Київтелесервіс" буде "відати кабельними телемережами". Це може статися хіба що за умови, коли дана організація виступить їхнім засновником з контрольним пакетом акцій, на що нинішні власники більшості з них навряд чи погодяться.
А тепер - щодо створення київської кабельної телекомпанії, тобто власне мовної організації. Безперечно, міськдержадміністрація може стати її засновником (так, як це вже сталося щодо газети "Хрещатик" чи ТРК "Київ"). Але виникає запитання: навіщо? Хіба не достатньо (чи навіть і з перебором!) висвітлюють діяльність міської влади та особисто її голови ТРК "Київ" та інші підконтрольні ЗМІ? І та ж таки ТРК "Київ", будучи ефірним мовником, водночас ретранслюється усіма кабельними мережами столиці. Тож за умови створення ще й суто кабельної телекомпанії у цих мережах буде вже подвійне "мерство". Але ж чи потрібно мені, платникові податків, щоб додаткові вирахування (нехай хоч і до бюджету міста), йшли вже аж на дві муніципальні телекомпанії - ефірну та новостворювану кабельну? Адже я до того ж сплачую ще й на утримання загальнонаціональної та київської регіональної державних ТРК.
Дійсність же у всіх цих "порухах" навколо кабеля у Києві - знов-таки, у площині підготовки до наступних виборів народних депутатів України та "хазяїна столиці". Бо ж, зрозуміло, той, хто надійно осідлає як київський ефір, так і кабельні мережі, одержує відчутні переваги у битві як за місця у кріслах під скляним куполом на вул.. Грушевського, так і в кабінетах на Хрещатику.
Іван Мащенко, незалежний експерт-дослідник телебачення і радіомовлення
