Здатність українців пристосовуватися як підгрунтя економічного зростання
П'ятниця, 22 лютого 2002, 16:23
Після десяти років сторонніх спостережень за спробами України через пень колоду перейти до капіталізму, Борис, перекладач й викладач іноземних мов, якому зараз вже за п'ятдесят, прийняв рішення. "Спробую стати бізнесменом", заявив він.
Друзі намагалися його відрадити. Бізнес не для звичайних людей, говорили вони Борисові, рекетири та бюрократи з'їдять тебе на обід.
Шість місяців по тому скептики замовкли. Тепер Бориса має чудовий офіс з трьох кімнат в центрі Києва, досвідчену бізнес-партнерку, персонал з 4 осіб та $100,000 на зарплатню. Він погодився говорити про своє підприємство тільки за умов, що не розкриватимуться деталі, за якими його можна було б впізнати - що вже саме по собі говорить багато що про ведення бізнесу в Україні.
Існує безліч причин для швидкого поліпшення економічної ситуації в Україні. Але, напевно, найбільш важливий чинник - екстраординарна здатність її народу до пристосування. Як пояснює Борис, можливо, українці й новаки у бізнесі, проте вони добре натреновані, щоб займатися ним.
"Наша сила полягає в умінні вирішувати проблеми, яких не знайдеш в інструкції з використання", говорить він. "Ми постійно живемо в такій ситуації".
Попросіть українців описати бізнес-клімат в їх країні, і ви почуєте у відповідь суцільні синоніми слова "жахливий". Згадайте про позитивну офіційну статистику, і вони розсміються над такою наївністю. І все ж ніхто не заперечує, що більшість українців зараз живе краще, ніж два роки тому.
Офіційно ВВП України протягом 2001 року виріс на 9% після шестивідсоткового зростання в 2000 році, першому році зростання після закінчення радянської епохи. Але цифри навряд чи можуть допомогти, коли йдеться про те, щоб пояснити, наскільки добре або ж, навпаки, наскільки погано розвивається економіка країни.
Цілком очевидно, що офіційна статистика недооцінює зростання в тих сферах, де домінують невеликі компанії, наприклад, в сфері роздрібної торгівлі або ресторанному бізнесі. Українська статистика фокусується на великих виробниках, навряд чи звертаючи увагу на малий бізнес. Також в цих цифрах, ймовірно, не враховується зростання в сільському господарстві та в таких галузях, як харчова, шкіряна і легка, деревообробна промисловість. Щойно відкрита підземна торгова зона в центрі Києва демонструє найкраще і найгірше в економіці України: товари українського виробництва відрізняються високою якістю, однак сама зона вибудована жахливо.
Поліпшення ситуації почалося з того, що експортери скористалися різким падінням курсу національної валюти, яка втратила дві третини своєї вартості за 1998-2000. Потім, внаслідок антибартерного реформаторського курсу 2000 року уряд і промисловість отримали готівку, щоб виплатити зарплати та пенсії, збільшивши, таким чином, споживчий попит, паралельно витісняючи з ринку України імпортні товари.
Але найбільше економічне зростання останніх двох років зобов'язане своїм існуванням важкій промисловості, де спостерігаються ледве помітні сліди підвищення продуктивності. Старі, морально застарілі технології, що знаходилися в бездіяльності під час хаосу і кризи 90-х, знов стали до справи, що коштувало чималих прихованих коштів економіці країни загалом.
Зокрема, в секторі металургії, завдяки якій Україна заробляє половину своїх доходів у твердій валюті, більшість заводів відрізняються поганим адмініструванням, працюють на старих технологіях і випускають низькоякісну продукцію. Вугільні шахти, копалини та електростанції, що живлять металургійні підприємства сировиною, експлуатуються аналогічним чином.
Жан-Поль Бландіньєр, радник Європейського союзу в Україні з питань макроекономіки, описує металургійний сектор як "пастку зростання" на шляху України. Він стверджує, що цей сектор не тільки знищує більше, ніж виробляє, але і викачує з країни капітал і збільшує суму відкладених платежів, яких інші сектори заслабленої економіки винести не можуть.
Саме такі сумнівні факти можуть пояснити той факт, чому міжнародний капітал залишається осторонь від України. Багато інвесторів дуже добре пам'ятають, що в 1996-1997 роках Україну продавали як "успішний варіант", а в 1998 її економіка зазнала краху. Нові прямі іноземні інвестиції - це жалюгідна цівка, хоч бізнесмени подейкують про істотний незареєстрований потік російських грошей.
Росіяни не єдині, хто вважає за краще інвестувати, озираючись. Так, Борис має справи з азіатським партнером, який забезпечив його $20,000 стартовим капіталом.
Однак наявність іноземного партнера привернула б небажану увагу, говорить Борис, тому всі папери свідчать про те, що українська компанія та азіатська компанія працюють окремо один від одного.
Деякі більш великі компанії використовують аналогічну тактику, встановлюючи контракторські відношення, які віддають іноземним фірмам контроль над процесом виробництва, в той час, як права власності залишаються в руках українців.
Друзі намагалися його відрадити. Бізнес не для звичайних людей, говорили вони Борисові, рекетири та бюрократи з'їдять тебе на обід.
Шість місяців по тому скептики замовкли. Тепер Бориса має чудовий офіс з трьох кімнат в центрі Києва, досвідчену бізнес-партнерку, персонал з 4 осіб та $100,000 на зарплатню. Він погодився говорити про своє підприємство тільки за умов, що не розкриватимуться деталі, за якими його можна було б впізнати - що вже саме по собі говорить багато що про ведення бізнесу в Україні.
Існує безліч причин для швидкого поліпшення економічної ситуації в Україні. Але, напевно, найбільш важливий чинник - екстраординарна здатність її народу до пристосування. Як пояснює Борис, можливо, українці й новаки у бізнесі, проте вони добре натреновані, щоб займатися ним.
"Наша сила полягає в умінні вирішувати проблеми, яких не знайдеш в інструкції з використання", говорить він. "Ми постійно живемо в такій ситуації".
Попросіть українців описати бізнес-клімат в їх країні, і ви почуєте у відповідь суцільні синоніми слова "жахливий". Згадайте про позитивну офіційну статистику, і вони розсміються над такою наївністю. І все ж ніхто не заперечує, що більшість українців зараз живе краще, ніж два роки тому.
Офіційно ВВП України протягом 2001 року виріс на 9% після шестивідсоткового зростання в 2000 році, першому році зростання після закінчення радянської епохи. Але цифри навряд чи можуть допомогти, коли йдеться про те, щоб пояснити, наскільки добре або ж, навпаки, наскільки погано розвивається економіка країни.
Цілком очевидно, що офіційна статистика недооцінює зростання в тих сферах, де домінують невеликі компанії, наприклад, в сфері роздрібної торгівлі або ресторанному бізнесі. Українська статистика фокусується на великих виробниках, навряд чи звертаючи увагу на малий бізнес. Також в цих цифрах, ймовірно, не враховується зростання в сільському господарстві та в таких галузях, як харчова, шкіряна і легка, деревообробна промисловість. Щойно відкрита підземна торгова зона в центрі Києва демонструє найкраще і найгірше в економіці України: товари українського виробництва відрізняються високою якістю, однак сама зона вибудована жахливо.
Поліпшення ситуації почалося з того, що експортери скористалися різким падінням курсу національної валюти, яка втратила дві третини своєї вартості за 1998-2000. Потім, внаслідок антибартерного реформаторського курсу 2000 року уряд і промисловість отримали готівку, щоб виплатити зарплати та пенсії, збільшивши, таким чином, споживчий попит, паралельно витісняючи з ринку України імпортні товари.
Але найбільше економічне зростання останніх двох років зобов'язане своїм існуванням важкій промисловості, де спостерігаються ледве помітні сліди підвищення продуктивності. Старі, морально застарілі технології, що знаходилися в бездіяльності під час хаосу і кризи 90-х, знов стали до справи, що коштувало чималих прихованих коштів економіці країни загалом.
Зокрема, в секторі металургії, завдяки якій Україна заробляє половину своїх доходів у твердій валюті, більшість заводів відрізняються поганим адмініструванням, працюють на старих технологіях і випускають низькоякісну продукцію. Вугільні шахти, копалини та електростанції, що живлять металургійні підприємства сировиною, експлуатуються аналогічним чином.
Жан-Поль Бландіньєр, радник Європейського союзу в Україні з питань макроекономіки, описує металургійний сектор як "пастку зростання" на шляху України. Він стверджує, що цей сектор не тільки знищує більше, ніж виробляє, але і викачує з країни капітал і збільшує суму відкладених платежів, яких інші сектори заслабленої економіки винести не можуть.
Саме такі сумнівні факти можуть пояснити той факт, чому міжнародний капітал залишається осторонь від України. Багато інвесторів дуже добре пам'ятають, що в 1996-1997 роках Україну продавали як "успішний варіант", а в 1998 її економіка зазнала краху. Нові прямі іноземні інвестиції - це жалюгідна цівка, хоч бізнесмени подейкують про істотний незареєстрований потік російських грошей.
Росіяни не єдині, хто вважає за краще інвестувати, озираючись. Так, Борис має справи з азіатським партнером, який забезпечив його $20,000 стартовим капіталом.
Однак наявність іноземного партнера привернула б небажану увагу, говорить Борис, тому всі папери свідчать про те, що українська компанія та азіатська компанія працюють окремо один від одного.
Деякі більш великі компанії використовують аналогічну тактику, встановлюючи контракторські відношення, які віддають іноземним фірмам контроль над процесом виробництва, в той час, як права власності залишаються в руках українців.
