Африканський "торговець смертю" продавав зброю талібам
Вівторок, 26 лютого 2002, 16:30
Черговий матеріал західної преси про участь України в укомплектуванні Талібану зброєю вміщено у виданні The Public I, заснованого громадським об'єднанням Center for Public Integrity (Центр суспільної чесності). Дана структура, представник мільйонної армії громадських організацій США, у нас невідома. Створена вона була у 1990 році групою "небайдужих" американців як "некомерційна, освітня організація, що не належить жодній партії та існує на добровільні внески".
"Принциповою метою" Центра суспільної чесності The Public I називає "інформувати американську громадськість про власні розслідування та аналіз роботи уряду, громадських організацій, надавати звіти щодо різноманітних етико-політичних питань". Центр часто називають "сторожовим псом коридорів влади".
"Українська правда" вміщує уривок матеріалу "Africa's 'Merchant of Death' Sold Arms to the Taliban" від 31 січня 2002 року.
У Віктора Бута, російського торговця зброєю, який збував озброєння найкривавішим режимам і повстанським рухам Африки, був ще один таємний клієнт - він отримував мільйони доларів, поставляючи зброю в Афганістан - талібам.
Згідно даним бельгійської розвідки, які вдалося роздобути Центру Public Integrity, на операціях з талібами у другій половині 90-х Бут заробив $50 млн.
Незалежно від цього, інша європейська розвідувальна служба підтвердила факт продажу, а згідно з документами, отриманими Центром в одній з африканських країн, в якій проводить операції Бут, виходить, що він постачав талібам зброю "в інтересах пакистанської влади".
Ця розвідувальна інформація з'явилася до подій 11 вересня 2001 року, які спровокували війну США в Афганістані проти талібів, Усами бен Ладена і мережі Аль-Каїда. У документах не було зазначено нічого - ні тип, ні кількість зброї - нічого, крім того, що озброєння постачалося зі складів країн колишнього СРСР.
Після атак 11 вересня джерела зброї талібів і бен Ладена стали привертати до себе підвищену увагу. Німецький журнал Spiegel повідомив 7 січня цього року, що Вадим Рабінович, громадянин Ізраїля українського походження, разом з колишнім керівником служби безпеки країни і його сином продав Талібану 150-200 танків Т-55 і Т-62.
Spiegel стверджував, що операція була здійснена за допомогою спецслужб Пакистану і розкрита в столиці Афганістану Кабулі за допомогою зовнішньої розвідувальної служби Росії. Західне розвідувальне джерело повідомило представникам Міжнародного консорціуму журналістів, які вели розслідування International Consortium of Investigative Journalists, що зброя Рабіновича перевозилася аерокомпанією Бута з однієї з його баз в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Рабінович, який заперечує всі обвинувачення, повідомив київській газеті "Українська правда", що він став жертвою брудної кампанії, розгорнутою проти нього певними політичними силами, що використали його як цапа відбувайла. "Якщо у країні щось зникає, щось крадуть або щось пропадає, винен Рабінович. Якщо у крані немає води, значить, винен Рабінович", говорить він.
Український парламент, який вже двічі обговорював висунені обвинувачення, наполягає на тому, щоб правоохоронні органи порушили справу.
Представник пакистанського посольства у Вашингтоні, який відмовився називати своє ім'я, заперечує, що Пакистан був перевалочним пунктом постачання зброї Талібану. Він стверджує, що Пакистан підкорився ембарго ООН від 19 грудня 2000 року, накладеному на постачання зброї в ті частини Афганістану, які контролювалися талібами, і навіть більше того – будь-яким чином сприяв здійсненню цієї заборони. Зброя ж, яку приблизно постачали Бут і Рабінович, була доставлена туди ще до введення санкцій.
Наші спроби знайти Бута, щоб отримати його коментарі, не увінчалися успіхом.
Спостерігачі ООН звинувачують Бута у контрабанді зброї повстанцям Анголи і Сьєрра-Леоне, режиму Чарльза Тейлора у Ліберії. Бут і його співробітники здійснювали операції в Анголі, Камеруні, Центрально-Африканській Республіці, Демократичній Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї, Кенії, Ліберії, Лівії, Конго-Браззавіллі, Руанді, Сьєрра-Леоне, Південній Африці, Свазіленді й Уганді.
На сьогоднішній день імперія Бута - це лабіринт з окремих осіб і компаній, в яких задіяно приблизно 300 чоловік. Крім того, внаслідок дослідження Консорціуму вдалося встановити, що його імперії належать від 40 до 60 літаків, включаючи найбільший приватний повітряний флот, що складається з вантажних літаків Антонова.
Бут має давні зв'язки з Талібаном, і це було одним з його секретів, які ретельно охороняються.
35-річний уродженець Таджикистану почав укладати операції з Афганістаном після розвалу Радянського Союзу. Випускник Московського військового інституту іноземних мов, вільно володіючи 6 мовами, Бут у 1995 році заснував авіакомпанію Trans Aviation Network Group.
До 1997 року базою компанії служив аеропорт Ostend у Бельгії, який часто згадується у звітах громадських організацій, які займаються захистом прав людини, як перевалочний пункт торгівлі зброєю. Компанія Бута доставила з Ostend в Афганістан, як мінімум, 40 тонн зброї. Йому довелося покиненути Бельгію і поселитися в ОАЕ, однієї з трьох країн, що підтримували дипломатичні стосунки з талібами, після того, як деталі операції потрапили у бельгійську пресу.
І хоч спочатку Бут постачав зброю колишньому президенту Афганістану Бурхануддіну Раббані, після того, як у 1995 році один з літаків Бута був перехоплений талібами, як стверджують джерела, він вирішив скористатися ситуацією і встановити ділові стосунки з Талібаном.
Від УП. Між іншим, днями посольство України у Великій Британії оприлюднило заяву, яка спростовує твердження авторів ще однієї скандальної статті – у Jane’s Foreign Report. У ній також ідеться про несанкціонований продаж української зброї за кордон, зокрема нелегальне постачання танків режиму талібів у Афганістані всупереч санкціям ООН.
Заява, за словами представника посольства, базується на матеріалах прес-конференції представників українських відомств, відповідальних за експорт зброї. Її текст було вміщено на сайті Української служби Бі-Бі-Сі.
По-перше, в Україні існує розвинена і ефективна система експортного контролю, побудована відповідно до міжнародних стандартів. Ця система передбачає складну процедуру міжвідомчого узгодження будь-яких поставок зброї, що виключає можливість зловживань та неконтрольованого, несанкціонованого і незаконного експорту зброї. Вивезення зброї з митної території України без відповідного дозволу є неможливим.
По-друге, безпідставними є твердження про те, що Україна нібито продала одну третину зброї, яку вона успадкувала від СРСР і вартість якої оцінюється у 89 млрд. доларів США. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру, загальні обсяги світового продажу основних видів озброєнь у 1992-1994 рр. складали від 22,8 до 24,5 млрд. доларів США. А щорічний обсяг продажу найбільшого експортера - США - складав від 12,8 до 13,8 млрд. доларів. Зрозуміло, усі розмови про десятки мільярдів доларів українського експорту зброї - чиста вигадка.
По-третє, не мають жодних підстав звинувачення на адресу України щодо постачання танків та інших озброєнь руху Талібан. Вперше вони пролунали на прес-конференції депутата Держдуми РФ В.Ілюхіна у грудні минулого року. Ретельне розслідування цієї інформації, здійснене компетентними органами України підтвердило абсолютну безпідставність наведених російським депутатом даних. Така значна партія танків не могла бути поставлена до Афганістану через Пакистан непоміченою. Будь-яка спроба переправити туди 200 танків в умовах діючих санкцій Ради Безпеки ООН та офіційного спостереження за цим регіоном розвідок США, РФ та Великобританії була б неможливою. Звітність з постачання танків надається до Реєстру ООН та Вассенаарської домовленості. У 1995 – 1996 роках не зареєстровано постачання українських танків до Пакистану. В цьому можна переконатися, проаналізувавши Реєстр звичайних озброєнь ООН, куди Україна щорічно надає дані про експорт підзвітних категорій озброєнь. Інформацію можна одержати на сайтax ООН www.un.org/Depts/dda/CAB/register.htm та http://disarmament.un.org/UN_REGISTER.nsf.
Україна не продавала зброї будь-якій з конфліктуючих сторін в Афганістані. Навпаки, будучи переконаною в необхідності припинення цього конфлікту, наша держава як непостійний член РБ ООН підтримала ухвалення у 2000 та 2001 роках резолюцій РБ ООН щодо запровадження ембарго на постачання зброї до контрольованих талібами угруповань.
По-четверте, у публікації згадуються також країни – Марокко, Судан, Нігерія, до яких зброя з України не постачалась. Що ж стосується Македонії, то жодних обмежень на постачання озброєнь до цієї країни немає. Сьогодні Україна у цьому контексті консультується з НАТО.
По-п’яте, щодо постачань озброєнь до Буркіна-Фасо (березень 1999 року) та Кот-д’Івуару (липень 2000 року), то вони були здійснені на законних підставах і інформацію про них було доведено до відома експертів Ради Безпеки ООН. Відповідні комітети РБ ООН також дійшли висновку, що Україна не несе відповідальності за поставки зброї до Ліберії, Анголи (УНІТА) та Еритреї. У доповідях цих комітетів підкреслювалися позитивні зусилля Уряду України щодо співпраці з офіційними представниками РБ ООН і містився висновок щодо ефективності функціонування системи експортного контролю України. Якщо зброя та воєнне спорядження з Буркіна-Фасо та Кот д’Івуару потрапили до інших країн, то це сталося без відома та схвалення української сторони.
По-шосте, у цьому зв’язку цілком незрозумілим є наголос на українському походженні Леоніда Мініна. На сьогодні Л.Мінін (Блувштейн Леонід Юхимович) є громадянином Ізраїлю. З Україною його зв’язує лише те, що він народився 1947 р. в Одесі, яку залишив ще за часів колишнього СРСР у 1972 році, іммігрувавши до Ізраїлю у віці 25 років. Л.Мінін є президентом компанії "Limad AG", яка зареєстрована у Монако і має відділення в Швейцарії, Китаї та Росії. З 1999 року йому заборонено в’їзд в Україну за міжнародну протиправну діяльність.
По-сьоме, запобігання незаконним постачанням зброї до Югославії у 1994 році (справа Д.Стрешинського) було здійснено українськими компетентними органами у контакті із західними партнерами. СБУ свого часу отримала інформацію, що стосувалась здійснення протягом 1992-1994 рр. торговельних операцій з озброєннями та військовою технікою панамською фірмою "Global Technologies Inc.". Президент фірми – Дмитро Стрешинський, народився в Києві у 1962 р., і нині є громадянином Парагваю, Греції, Ізраїлю та Росії. Як і у випадку з Л.Мініним, з Україною його пов’язує лише місце народження. Після 1993 р. Д.Стрешинський на території України не перебував.
У березні 1994 року Стрешинський намагався поставити до Югославії транзитом через Україну велику партію озброєнь та боєприпасів – 3000 т. Для отримання дозволу на транзит він використав нігерійський сертифікат кінцевого споживача. В подальшому, за ініціативою СБУ було здійснено верифікацію даного документу – владними органами Нігерії його було визнано недійсним. Тоді СБУ спільно зі спецслужбами країн НАТО на вирішальній стадії було ухвалено рішення провести спецоперацію, і 8 березня 1994 року вантаж, який йшов у зону конфлікту на Балкани, був затриманий. Військово-морськими силами НАТО судно "JADRAN EXPRESS" під Мальтійським прапором (порт приписки Рієка, Хорватія, екіпаж судна теж складався з хорватів) зі зброєю на борту було супроводжено до італійського порту.
У квітні того ж року Службою безпеки України розпочато офіційне розслідування та порушено кримінальну справу. Україна також закликала всі держави утриматись від посередницьких послуг цієї фірми, повідомила Комітет з санкцій РБ ООН про розпочате розслідування та готовність України до співробітництва з усіма зацікавленими сторонами в його здійсненні. Подальше розслідування діяльності Стрешинського та інших осіб, які були задіяні в цій справі зі зброєю, почали здійснювати слідчі італійської прокуратури у співпраці зі слідчими Генпрокуратури України. За конструктивну та ефективну взаємодію правоохоронні органи України отримали від влади Італії подяку, у якій йшлося про "безпрецедентне співробітництво".
Таким чином, Україна не причетна до незаконного постачання зброї в будь-які регіони світу. Очевидно, що не підтверджені фактами звинувачення на адресу України мають на меті скомпроментувати українську сторону на світовому ринку озброєнь, у зв’язку з чим це слід кваліфікувати не інакше як використання брудних засобів конкурентної боротьби.
Читайте також:
Збройних справ майстри
Товариші по зброї
Україна нелегально продавала танки Талібану?
Західна преса виявила ще одного торгівця українською зброєю
Зброя для Талібана
Рабінович має намір судитися з "Шпігелем"
"Принциповою метою" Центра суспільної чесності The Public I називає "інформувати американську громадськість про власні розслідування та аналіз роботи уряду, громадських організацій, надавати звіти щодо різноманітних етико-політичних питань". Центр часто називають "сторожовим псом коридорів влади".
"Українська правда" вміщує уривок матеріалу "Africa's 'Merchant of Death' Sold Arms to the Taliban" від 31 січня 2002 року.
У Віктора Бута, російського торговця зброєю, який збував озброєння найкривавішим режимам і повстанським рухам Африки, був ще один таємний клієнт - він отримував мільйони доларів, поставляючи зброю в Афганістан - талібам.
Згідно даним бельгійської розвідки, які вдалося роздобути Центру Public Integrity, на операціях з талібами у другій половині 90-х Бут заробив $50 млн.
Незалежно від цього, інша європейська розвідувальна служба підтвердила факт продажу, а згідно з документами, отриманими Центром в одній з африканських країн, в якій проводить операції Бут, виходить, що він постачав талібам зброю "в інтересах пакистанської влади".
Ця розвідувальна інформація з'явилася до подій 11 вересня 2001 року, які спровокували війну США в Афганістані проти талібів, Усами бен Ладена і мережі Аль-Каїда. У документах не було зазначено нічого - ні тип, ні кількість зброї - нічого, крім того, що озброєння постачалося зі складів країн колишнього СРСР.
Після атак 11 вересня джерела зброї талібів і бен Ладена стали привертати до себе підвищену увагу. Німецький журнал Spiegel повідомив 7 січня цього року, що Вадим Рабінович, громадянин Ізраїля українського походження, разом з колишнім керівником служби безпеки країни і його сином продав Талібану 150-200 танків Т-55 і Т-62.
Spiegel стверджував, що операція була здійснена за допомогою спецслужб Пакистану і розкрита в столиці Афганістану Кабулі за допомогою зовнішньої розвідувальної служби Росії. Західне розвідувальне джерело повідомило представникам Міжнародного консорціуму журналістів, які вели розслідування International Consortium of Investigative Journalists, що зброя Рабіновича перевозилася аерокомпанією Бута з однієї з його баз в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Рабінович, який заперечує всі обвинувачення, повідомив київській газеті "Українська правда", що він став жертвою брудної кампанії, розгорнутою проти нього певними політичними силами, що використали його як цапа відбувайла. "Якщо у країні щось зникає, щось крадуть або щось пропадає, винен Рабінович. Якщо у крані немає води, значить, винен Рабінович", говорить він.
Український парламент, який вже двічі обговорював висунені обвинувачення, наполягає на тому, щоб правоохоронні органи порушили справу.
Представник пакистанського посольства у Вашингтоні, який відмовився називати своє ім'я, заперечує, що Пакистан був перевалочним пунктом постачання зброї Талібану. Він стверджує, що Пакистан підкорився ембарго ООН від 19 грудня 2000 року, накладеному на постачання зброї в ті частини Афганістану, які контролювалися талібами, і навіть більше того – будь-яким чином сприяв здійсненню цієї заборони. Зброя ж, яку приблизно постачали Бут і Рабінович, була доставлена туди ще до введення санкцій.
Наші спроби знайти Бута, щоб отримати його коментарі, не увінчалися успіхом.
Спостерігачі ООН звинувачують Бута у контрабанді зброї повстанцям Анголи і Сьєрра-Леоне, режиму Чарльза Тейлора у Ліберії. Бут і його співробітники здійснювали операції в Анголі, Камеруні, Центрально-Африканській Республіці, Демократичній Республіці Конго, Екваторіальній Гвінеї, Кенії, Ліберії, Лівії, Конго-Браззавіллі, Руанді, Сьєрра-Леоне, Південній Африці, Свазіленді й Уганді.
На сьогоднішній день імперія Бута - це лабіринт з окремих осіб і компаній, в яких задіяно приблизно 300 чоловік. Крім того, внаслідок дослідження Консорціуму вдалося встановити, що його імперії належать від 40 до 60 літаків, включаючи найбільший приватний повітряний флот, що складається з вантажних літаків Антонова.
Бут має давні зв'язки з Талібаном, і це було одним з його секретів, які ретельно охороняються.
35-річний уродженець Таджикистану почав укладати операції з Афганістаном після розвалу Радянського Союзу. Випускник Московського військового інституту іноземних мов, вільно володіючи 6 мовами, Бут у 1995 році заснував авіакомпанію Trans Aviation Network Group.
До 1997 року базою компанії служив аеропорт Ostend у Бельгії, який часто згадується у звітах громадських організацій, які займаються захистом прав людини, як перевалочний пункт торгівлі зброєю. Компанія Бута доставила з Ostend в Афганістан, як мінімум, 40 тонн зброї. Йому довелося покиненути Бельгію і поселитися в ОАЕ, однієї з трьох країн, що підтримували дипломатичні стосунки з талібами, після того, як деталі операції потрапили у бельгійську пресу.
І хоч спочатку Бут постачав зброю колишньому президенту Афганістану Бурхануддіну Раббані, після того, як у 1995 році один з літаків Бута був перехоплений талібами, як стверджують джерела, він вирішив скористатися ситуацією і встановити ділові стосунки з Талібаном.
Від УП. Між іншим, днями посольство України у Великій Британії оприлюднило заяву, яка спростовує твердження авторів ще однієї скандальної статті – у Jane’s Foreign Report. У ній також ідеться про несанкціонований продаж української зброї за кордон, зокрема нелегальне постачання танків режиму талібів у Афганістані всупереч санкціям ООН.
Заява, за словами представника посольства, базується на матеріалах прес-конференції представників українських відомств, відповідальних за експорт зброї. Її текст було вміщено на сайті Української служби Бі-Бі-Сі.
По-перше, в Україні існує розвинена і ефективна система експортного контролю, побудована відповідно до міжнародних стандартів. Ця система передбачає складну процедуру міжвідомчого узгодження будь-яких поставок зброї, що виключає можливість зловживань та неконтрольованого, несанкціонованого і незаконного експорту зброї. Вивезення зброї з митної території України без відповідного дозволу є неможливим.
По-друге, безпідставними є твердження про те, що Україна нібито продала одну третину зброї, яку вона успадкувала від СРСР і вартість якої оцінюється у 89 млрд. доларів США. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру, загальні обсяги світового продажу основних видів озброєнь у 1992-1994 рр. складали від 22,8 до 24,5 млрд. доларів США. А щорічний обсяг продажу найбільшого експортера - США - складав від 12,8 до 13,8 млрд. доларів. Зрозуміло, усі розмови про десятки мільярдів доларів українського експорту зброї - чиста вигадка.
По-третє, не мають жодних підстав звинувачення на адресу України щодо постачання танків та інших озброєнь руху Талібан. Вперше вони пролунали на прес-конференції депутата Держдуми РФ В.Ілюхіна у грудні минулого року. Ретельне розслідування цієї інформації, здійснене компетентними органами України підтвердило абсолютну безпідставність наведених російським депутатом даних. Така значна партія танків не могла бути поставлена до Афганістану через Пакистан непоміченою. Будь-яка спроба переправити туди 200 танків в умовах діючих санкцій Ради Безпеки ООН та офіційного спостереження за цим регіоном розвідок США, РФ та Великобританії була б неможливою. Звітність з постачання танків надається до Реєстру ООН та Вассенаарської домовленості. У 1995 – 1996 роках не зареєстровано постачання українських танків до Пакистану. В цьому можна переконатися, проаналізувавши Реєстр звичайних озброєнь ООН, куди Україна щорічно надає дані про експорт підзвітних категорій озброєнь. Інформацію можна одержати на сайтax ООН www.un.org/Depts/dda/CAB/register.htm та http://disarmament.un.org/UN_REGISTER.nsf.
Україна не продавала зброї будь-якій з конфліктуючих сторін в Афганістані. Навпаки, будучи переконаною в необхідності припинення цього конфлікту, наша держава як непостійний член РБ ООН підтримала ухвалення у 2000 та 2001 роках резолюцій РБ ООН щодо запровадження ембарго на постачання зброї до контрольованих талібами угруповань.
По-четверте, у публікації згадуються також країни – Марокко, Судан, Нігерія, до яких зброя з України не постачалась. Що ж стосується Македонії, то жодних обмежень на постачання озброєнь до цієї країни немає. Сьогодні Україна у цьому контексті консультується з НАТО.
По-п’яте, щодо постачань озброєнь до Буркіна-Фасо (березень 1999 року) та Кот-д’Івуару (липень 2000 року), то вони були здійснені на законних підставах і інформацію про них було доведено до відома експертів Ради Безпеки ООН. Відповідні комітети РБ ООН також дійшли висновку, що Україна не несе відповідальності за поставки зброї до Ліберії, Анголи (УНІТА) та Еритреї. У доповідях цих комітетів підкреслювалися позитивні зусилля Уряду України щодо співпраці з офіційними представниками РБ ООН і містився висновок щодо ефективності функціонування системи експортного контролю України. Якщо зброя та воєнне спорядження з Буркіна-Фасо та Кот д’Івуару потрапили до інших країн, то це сталося без відома та схвалення української сторони.
По-шосте, у цьому зв’язку цілком незрозумілим є наголос на українському походженні Леоніда Мініна. На сьогодні Л.Мінін (Блувштейн Леонід Юхимович) є громадянином Ізраїлю. З Україною його зв’язує лише те, що він народився 1947 р. в Одесі, яку залишив ще за часів колишнього СРСР у 1972 році, іммігрувавши до Ізраїлю у віці 25 років. Л.Мінін є президентом компанії "Limad AG", яка зареєстрована у Монако і має відділення в Швейцарії, Китаї та Росії. З 1999 року йому заборонено в’їзд в Україну за міжнародну протиправну діяльність.
По-сьоме, запобігання незаконним постачанням зброї до Югославії у 1994 році (справа Д.Стрешинського) було здійснено українськими компетентними органами у контакті із західними партнерами. СБУ свого часу отримала інформацію, що стосувалась здійснення протягом 1992-1994 рр. торговельних операцій з озброєннями та військовою технікою панамською фірмою "Global Technologies Inc.". Президент фірми – Дмитро Стрешинський, народився в Києві у 1962 р., і нині є громадянином Парагваю, Греції, Ізраїлю та Росії. Як і у випадку з Л.Мініним, з Україною його пов’язує лише місце народження. Після 1993 р. Д.Стрешинський на території України не перебував.
У березні 1994 року Стрешинський намагався поставити до Югославії транзитом через Україну велику партію озброєнь та боєприпасів – 3000 т. Для отримання дозволу на транзит він використав нігерійський сертифікат кінцевого споживача. В подальшому, за ініціативою СБУ було здійснено верифікацію даного документу – владними органами Нігерії його було визнано недійсним. Тоді СБУ спільно зі спецслужбами країн НАТО на вирішальній стадії було ухвалено рішення провести спецоперацію, і 8 березня 1994 року вантаж, який йшов у зону конфлікту на Балкани, був затриманий. Військово-морськими силами НАТО судно "JADRAN EXPRESS" під Мальтійським прапором (порт приписки Рієка, Хорватія, екіпаж судна теж складався з хорватів) зі зброєю на борту було супроводжено до італійського порту.
У квітні того ж року Службою безпеки України розпочато офіційне розслідування та порушено кримінальну справу. Україна також закликала всі держави утриматись від посередницьких послуг цієї фірми, повідомила Комітет з санкцій РБ ООН про розпочате розслідування та готовність України до співробітництва з усіма зацікавленими сторонами в його здійсненні. Подальше розслідування діяльності Стрешинського та інших осіб, які були задіяні в цій справі зі зброєю, почали здійснювати слідчі італійської прокуратури у співпраці зі слідчими Генпрокуратури України. За конструктивну та ефективну взаємодію правоохоронні органи України отримали від влади Італії подяку, у якій йшлося про "безпрецедентне співробітництво".
Таким чином, Україна не причетна до незаконного постачання зброї в будь-які регіони світу. Очевидно, що не підтверджені фактами звинувачення на адресу України мають на меті скомпроментувати українську сторону на світовому ринку озброєнь, у зв’язку з чим це слід кваліфікувати не інакше як використання брудних засобів конкурентної боротьби.
Читайте також:
Збройних справ майстри
Товариші по зброї
Україна нелегально продавала танки Талібану?
Західна преса виявила ще одного торгівця українською зброєю
Зброя для Талібана
Рабінович має намір судитися з "Шпігелем"
