Андрій Курков: "Головного героя в Україні сьогодні немає"
Четвер, 4 квітня 2002, 14:35
"Український політикум - це фігури на шахівниці. Тільки й дивись, хто навпроти кого стоїть та проти кого налаштований", - вважає Андрій Курков, український письменник, який пише російською мовою, і твори якого видаються великими тиражами в Європі німецькою та англійською. Далі мовою оригіналу.
Багато хто з політиків під час передвиборчої гонки намагалися переконати виборця у тому, що нинішні вибори являють собою певний рубіж, за яким починається нове життя. Андрію, Ви особисто сприймаєте 31-е березня як такий рубіж?
Чесно кажучи, до останнього часу я сподівався, що такою і буде ця дата, а зараз я налаштований досить скептично, так що я не чекаю якихось різких змін. Просто з'явиться декілька нових назв, псевдопартій, блоки розпадуться на фракції. Все, як мені здається, буде як і раніше. Єдине, що втратять свій вплив соціалісти, комуністи будуть і далі його втрачати.
Але позитивні моменти, звичайно, у всьому цьому є: йде повільна зміна поколінь, і покоління, яке голосувало за комуністів, відходить. По суті, все одно, ситуація, яка склалася зараз, це ситуація, коли партії і команди розставлені на шахівниці, і, у принципі, видно, хто рухає цими фігурами, так що про різноманітність політичних інтересів говорити не доводиться.
Скажіть, а день сьогоднішній можна яким-небудь чином порівнювати з тим, що відбувалося років десять назад? Хоч Ви нічого і не чекаєте, але народ, очевидно, знову чекає змін...
Народ? Я думаю, що молодь, може, чогось і чекає, хоч мені здається, що велика частина молоді налаштована цинічно. У сільську місцевість - у мене два будинки у селах - я їздив всю зиму і бачив, що там відбувається. Ясно, що там всі голосують за проурядовий блок.
Я розмовляв одного разу з державними чиновниками, які не приховують, "що навіть якщо ми не голосували і закликали наших односельців не голосувати, то нам обрізали б якесь фінансування, а так перед виборами нам хоч щось підкидають - наприклад, комп'ютери у школу".
По суті, не можна сказати, що відбувається боротьба двох кланів, але, я думаю, що для політологів ситуація дуже цікава. Боротьба йде між трьома потенційними партіями влади, тобто у нас три партії влади, тільки одна з них при владі. Шанси у них наближаються, поступово стають рівними. Мені здається, що з приходом будь-кого з цих партій нічого практично не зміниться.
У час передвиборчої кампанії багато людей намагалися відстежити хтось російський слід, хто американський, політиків звинувачували у тому, що вони використовують іноземні гроші. З Вашої точки зору, це погано чи добре (вибачте за банальність)? Адже Ви - людина, яка дуже часто буває за кордоном.
Знаєте, в України доля, напевно, така - бути тонким шматком сала, затиснутим у бутерброді. З одного боку, чорним російським хлібом, а з іншою, - французькою булочкою. Мені здається, завжди різні політичні сили будуть апелювати до протилежного сліду: російські сили будуть говорити, що пронаціональні сили піддаються американському впливу, і навпаки. По-моєму, це і географічна, і соціально-політична неминучість, до якої треба звикнути.
Якою Ви бачите долю України, виходячи з цього, років через п'ять? Можливо, Ви дивитеся далі - тоді, скажімо, років через десять?
Я думаю, що процентів на 70 російський капітал витіснить західний. У принципі, Росія вже досить впевнено почувається у нафтовому й енергетичному секторі. Україна як країна залежна від російських енергії, газу і нафти буде і далі намагатися грати, але, на жаль, ми не зможемо навіть за десять років розплат- итися за газові й інших борги з Росією, за західні кредити, я думаю, ми також не зуміємо розплатитися.
У нас, на жаль, немає можливості стати якимось там східно європейським тигром на кшталт Південної Кореї через причину, по-перше, особливої ментальності, по-друге, дивної невіри у власні сили і можливості. Рівень життя, я думаю, трошки підвищиться, а може і набагато більше підвищиться, але ось ментальність залишиться тією ж. На жаль.
Я чекаю через десять років, багато бізнес-центрів у Києві - потворних і менш потворних. Ще сподіваюся, що менше буде нових пам'ятників, особливо у центрі.
Хоч, якщо чесно, мене більше хвилює життя не у Києві і великих містах, а у селі. Там прогрес є - я дивлюся по моїх селах, де відкриваються маленькі приватні магазинчики, пекарні, харчевні. Тобто там народ швидше прокидається. Може, тому що це істинне бажання українця працювати на землі.
Якщо Ви вже заговорили про бізнес, то наступне питання буде стосуватися цієї теми. Зараз багато політиків пропагують подальший розвиток малого і середнього бізнесу у країні, хоч абсолютно ніхто не пояснює яким саме чином. Ви та людина, якій вдалося багато досягнути у житті. Я не хочу, звичайно, називати Вашу творчість бізнесом, але, проте, наскільки я розумію, Ви задоволені тим, як складається Ваша робота. Цей стан залежав від політичної ситуації? Політики Вам щось дали?
Ні, політики мені нічого не дали, вони мені просто не заважали. Той факт, що зникла цензура - у журналістиці вона перейшла на самоцензуру, а у літературі вона зникла, до речі, разом з інтересом до літератури, - дав мені повну свободу писати те, що я хочу. У радянський час мене не видавали - перша моя книга вийшла за два тижні до "загибелі" Радянського Союзу.
Я думаю, що у малому і середньому бізнесі краща допомога - це прибрати чиновників, щоб вони не заважали бізнесу, починаючи з дрібної корупції пожежників, санслужб, податкової інспекції і закінчуючи "великими нальотами", скажімо, відділу у боротьбі з економічною злочинністю. Тобто, як на мене, політику краще прибрати з малого і середнього бізнесу взагалі. Великих реформ не треба! Навіть кредитування не таке вже важливе, як розв'язання людям рук.
У мене багато друзів-бізнесменів, які розповідають про те, як їм доводиться працювати. Адже дрібний бізнес, поки він не стане середнім, за п'ять-сім років вийде на нуль, тобто є спробою повернути гроші, витрачені на початок бізнесу. А коли дрібний бізнесмен стикається з повсякденністю, то, звичайно, бажання у нього перетворювати свій бізнес у реальний, чистий і середній не буде.
Кількість партій і блоків, які брали участь у виборах, повинна свідчити про те, що політична палітра в Україні дуже яскрава. А як оцінюєте її Ви?
Знаєте, я порівнюю кількість партій з кількістю сортів горілки, яка продається у нас у магазинах. Приблизно однаково - сто з гаком сортів. Смачної горілки не буває, вся вона приблизно однакова, а етикетки різні.
Партії створюються за типом назви, яка ще не існує, або займають пусте місце - не зайнята у нас, наприклад, ніша зеленої або ліберальної партії. При цьому жодна партія у нас не є по-справжньому політичною, жодна програма не діє. Може, тільки есдеки намагаються зробити якусь програму і донести її до виборців або молоді, але інші партії, як мені здається, ні про що не думають і не мають якихось планів. Всі хочуть прийти до влади.
Я знаю, як діють західні партії. Я був на політичних конференціях у Німеччині, спілкувався з американськими й англійськими політиками. У принципі, навіть простий обиватель знає, за що в Англії виступають лейбористи, за що консерватори або ліберали. Там знають точку зору партій на ту чи іншу проблему.
Я кожний день читаю десятки газет. Від політичних статей у мене нічого не залишається, тобто я досі не розумію найелементарніших речей. Добре, я знаю, що есдеки за приватну власність на землю. Ось, хотів сказати, за визнання російської мови другою офіційною, але вже не впевнений, оскільки там такі розпливчаті формулювання.
Яка різниця між партією Деркача і есдеками? Ось, також не можу сказати - може, це одна партія? Тобто, по суті, немає різниці між цими блоками і партіями, саме політичної. Всі знають тільки, яка особистість, який лідер яку партію організував, тягне її за собою, щоб вона його підпирала і виносила вгору. У нас справжніх партій після комуністичної, яка по-справжньому була структурою з тисячами відділень, партвнесками, пресою і так далі, немає.
Не буду говорити, до чого вся ця партійність привела, але це була справжня партійна робота. Партійної роботи на такому рівні у нас жодна партія, на жаль, не проводить. Може, тільки есдеки об'єднані, хоч я без всіляких симпатій до них ставлюся, щось роблять, але все одно, мені здається, що у них на чолі не соціал-демократична ідея, а влада.
Ви заговорили про лідерів. У Ваших творах є головні герої. На Вашу думку, в Україні є сьогодні головний герой?
Ні, перед виборами було пролито так багато чорної фарби і дано так мало мила, що чистих героїв, по суті, немає. Єдиний чистий персонаж нашого політикуму, як мені здається, Олександр Мороз. Скільки не намагалися на нього накопати компромату - не змогли. Може, тому і охолов інтерес у народу, оскільки він любить "жертв" або "тиранів". Їх ролі у нас зараз розписані: "тирани" - Кучма і Медведчук, "жертва" - Тимошенко.
Є також тимчасові команди, тобто ті, які були створені на час виборів, - Команда озимого покоління або Нова генерація. Але героя немає. Ви мали на увазі, може, Віктора Ющенка як героя? Мені здається, що він від героя дуже далекий - щонайбільше економіст-фінансист, ніж політик. Але за відсутністю кращих героїв його як фігуру посадили на бронепоїзд, який поїхав за владою, а далі вже все в одному строю - білі, зелені і золотопогонні...
Ви згадали про те, що читаєте більше десятка газет щодня. А як би Ви оцінили роль засобів масової інформації?
Справа у тому, що у нас преса навіть не "жовта", а якогось такого осіннього кольору. Об'єктивним залишається тільки, напевно, "Зеркало недели", хоч також іноді свої симпатії різко проявляє. А інша преса розділена, тобто належить тим угрупуванням, які борються за владу. Якщо я хочу прочитати погане про есдеків, то я буду читати газету Тимошенко "ВВ". А якщо захочу почитати щось негативне про Марчука, то буду читати "Київський телеграф".
Знову ж, все це шахівниця - треба дивитися, хто навпроти кого і проти кого стоїть. Це дає картину протистояння різних інтересів у боротьбі за владу, але все одно залишає масу питань: наприклад, блок Олександра Омельченка "Єдність" одночасно, наприклад, за Кучму і з Ющенком. Це ж парадокс! Таке тільки у нас, напевно, можливо.
Багато хто з політиків під час передвиборчої гонки намагалися переконати виборця у тому, що нинішні вибори являють собою певний рубіж, за яким починається нове життя. Андрію, Ви особисто сприймаєте 31-е березня як такий рубіж?
Чесно кажучи, до останнього часу я сподівався, що такою і буде ця дата, а зараз я налаштований досить скептично, так що я не чекаю якихось різких змін. Просто з'явиться декілька нових назв, псевдопартій, блоки розпадуться на фракції. Все, як мені здається, буде як і раніше. Єдине, що втратять свій вплив соціалісти, комуністи будуть і далі його втрачати.
Але позитивні моменти, звичайно, у всьому цьому є: йде повільна зміна поколінь, і покоління, яке голосувало за комуністів, відходить. По суті, все одно, ситуація, яка склалася зараз, це ситуація, коли партії і команди розставлені на шахівниці, і, у принципі, видно, хто рухає цими фігурами, так що про різноманітність політичних інтересів говорити не доводиться.
Скажіть, а день сьогоднішній можна яким-небудь чином порівнювати з тим, що відбувалося років десять назад? Хоч Ви нічого і не чекаєте, але народ, очевидно, знову чекає змін...
Народ? Я думаю, що молодь, може, чогось і чекає, хоч мені здається, що велика частина молоді налаштована цинічно. У сільську місцевість - у мене два будинки у селах - я їздив всю зиму і бачив, що там відбувається. Ясно, що там всі голосують за проурядовий блок.
Я розмовляв одного разу з державними чиновниками, які не приховують, "що навіть якщо ми не голосували і закликали наших односельців не голосувати, то нам обрізали б якесь фінансування, а так перед виборами нам хоч щось підкидають - наприклад, комп'ютери у школу".
По суті, не можна сказати, що відбувається боротьба двох кланів, але, я думаю, що для політологів ситуація дуже цікава. Боротьба йде між трьома потенційними партіями влади, тобто у нас три партії влади, тільки одна з них при владі. Шанси у них наближаються, поступово стають рівними. Мені здається, що з приходом будь-кого з цих партій нічого практично не зміниться.
У час передвиборчої кампанії багато людей намагалися відстежити хтось російський слід, хто американський, політиків звинувачували у тому, що вони використовують іноземні гроші. З Вашої точки зору, це погано чи добре (вибачте за банальність)? Адже Ви - людина, яка дуже часто буває за кордоном.
Знаєте, в України доля, напевно, така - бути тонким шматком сала, затиснутим у бутерброді. З одного боку, чорним російським хлібом, а з іншою, - французькою булочкою. Мені здається, завжди різні політичні сили будуть апелювати до протилежного сліду: російські сили будуть говорити, що пронаціональні сили піддаються американському впливу, і навпаки. По-моєму, це і географічна, і соціально-політична неминучість, до якої треба звикнути.
Якою Ви бачите долю України, виходячи з цього, років через п'ять? Можливо, Ви дивитеся далі - тоді, скажімо, років через десять?
Я думаю, що процентів на 70 російський капітал витіснить західний. У принципі, Росія вже досить впевнено почувається у нафтовому й енергетичному секторі. Україна як країна залежна від російських енергії, газу і нафти буде і далі намагатися грати, але, на жаль, ми не зможемо навіть за десять років розплат- итися за газові й інших борги з Росією, за західні кредити, я думаю, ми також не зуміємо розплатитися.
У нас, на жаль, немає можливості стати якимось там східно європейським тигром на кшталт Південної Кореї через причину, по-перше, особливої ментальності, по-друге, дивної невіри у власні сили і можливості. Рівень життя, я думаю, трошки підвищиться, а може і набагато більше підвищиться, але ось ментальність залишиться тією ж. На жаль.
Я чекаю через десять років, багато бізнес-центрів у Києві - потворних і менш потворних. Ще сподіваюся, що менше буде нових пам'ятників, особливо у центрі.
Хоч, якщо чесно, мене більше хвилює життя не у Києві і великих містах, а у селі. Там прогрес є - я дивлюся по моїх селах, де відкриваються маленькі приватні магазинчики, пекарні, харчевні. Тобто там народ швидше прокидається. Може, тому що це істинне бажання українця працювати на землі.
Якщо Ви вже заговорили про бізнес, то наступне питання буде стосуватися цієї теми. Зараз багато політиків пропагують подальший розвиток малого і середнього бізнесу у країні, хоч абсолютно ніхто не пояснює яким саме чином. Ви та людина, якій вдалося багато досягнути у житті. Я не хочу, звичайно, називати Вашу творчість бізнесом, але, проте, наскільки я розумію, Ви задоволені тим, як складається Ваша робота. Цей стан залежав від політичної ситуації? Політики Вам щось дали?
Ні, політики мені нічого не дали, вони мені просто не заважали. Той факт, що зникла цензура - у журналістиці вона перейшла на самоцензуру, а у літературі вона зникла, до речі, разом з інтересом до літератури, - дав мені повну свободу писати те, що я хочу. У радянський час мене не видавали - перша моя книга вийшла за два тижні до "загибелі" Радянського Союзу.
Я думаю, що у малому і середньому бізнесі краща допомога - це прибрати чиновників, щоб вони не заважали бізнесу, починаючи з дрібної корупції пожежників, санслужб, податкової інспекції і закінчуючи "великими нальотами", скажімо, відділу у боротьбі з економічною злочинністю. Тобто, як на мене, політику краще прибрати з малого і середнього бізнесу взагалі. Великих реформ не треба! Навіть кредитування не таке вже важливе, як розв'язання людям рук.
У мене багато друзів-бізнесменів, які розповідають про те, як їм доводиться працювати. Адже дрібний бізнес, поки він не стане середнім, за п'ять-сім років вийде на нуль, тобто є спробою повернути гроші, витрачені на початок бізнесу. А коли дрібний бізнесмен стикається з повсякденністю, то, звичайно, бажання у нього перетворювати свій бізнес у реальний, чистий і середній не буде.
Кількість партій і блоків, які брали участь у виборах, повинна свідчити про те, що політична палітра в Україні дуже яскрава. А як оцінюєте її Ви?
Знаєте, я порівнюю кількість партій з кількістю сортів горілки, яка продається у нас у магазинах. Приблизно однаково - сто з гаком сортів. Смачної горілки не буває, вся вона приблизно однакова, а етикетки різні.
Партії створюються за типом назви, яка ще не існує, або займають пусте місце - не зайнята у нас, наприклад, ніша зеленої або ліберальної партії. При цьому жодна партія у нас не є по-справжньому політичною, жодна програма не діє. Може, тільки есдеки намагаються зробити якусь програму і донести її до виборців або молоді, але інші партії, як мені здається, ні про що не думають і не мають якихось планів. Всі хочуть прийти до влади.
Я знаю, як діють західні партії. Я був на політичних конференціях у Німеччині, спілкувався з американськими й англійськими політиками. У принципі, навіть простий обиватель знає, за що в Англії виступають лейбористи, за що консерватори або ліберали. Там знають точку зору партій на ту чи іншу проблему.
Я кожний день читаю десятки газет. Від політичних статей у мене нічого не залишається, тобто я досі не розумію найелементарніших речей. Добре, я знаю, що есдеки за приватну власність на землю. Ось, хотів сказати, за визнання російської мови другою офіційною, але вже не впевнений, оскільки там такі розпливчаті формулювання.
Яка різниця між партією Деркача і есдеками? Ось, також не можу сказати - може, це одна партія? Тобто, по суті, немає різниці між цими блоками і партіями, саме політичної. Всі знають тільки, яка особистість, який лідер яку партію організував, тягне її за собою, щоб вона його підпирала і виносила вгору. У нас справжніх партій після комуністичної, яка по-справжньому була структурою з тисячами відділень, партвнесками, пресою і так далі, немає.
Не буду говорити, до чого вся ця партійність привела, але це була справжня партійна робота. Партійної роботи на такому рівні у нас жодна партія, на жаль, не проводить. Може, тільки есдеки об'єднані, хоч я без всіляких симпатій до них ставлюся, щось роблять, але все одно, мені здається, що у них на чолі не соціал-демократична ідея, а влада.
Ви заговорили про лідерів. У Ваших творах є головні герої. На Вашу думку, в Україні є сьогодні головний герой?
Ні, перед виборами було пролито так багато чорної фарби і дано так мало мила, що чистих героїв, по суті, немає. Єдиний чистий персонаж нашого політикуму, як мені здається, Олександр Мороз. Скільки не намагалися на нього накопати компромату - не змогли. Може, тому і охолов інтерес у народу, оскільки він любить "жертв" або "тиранів". Їх ролі у нас зараз розписані: "тирани" - Кучма і Медведчук, "жертва" - Тимошенко.
Є також тимчасові команди, тобто ті, які були створені на час виборів, - Команда озимого покоління або Нова генерація. Але героя немає. Ви мали на увазі, може, Віктора Ющенка як героя? Мені здається, що він від героя дуже далекий - щонайбільше економіст-фінансист, ніж політик. Але за відсутністю кращих героїв його як фігуру посадили на бронепоїзд, який поїхав за владою, а далі вже все в одному строю - білі, зелені і золотопогонні...
Ви згадали про те, що читаєте більше десятка газет щодня. А як би Ви оцінили роль засобів масової інформації?
Справа у тому, що у нас преса навіть не "жовта", а якогось такого осіннього кольору. Об'єктивним залишається тільки, напевно, "Зеркало недели", хоч також іноді свої симпатії різко проявляє. А інша преса розділена, тобто належить тим угрупуванням, які борються за владу. Якщо я хочу прочитати погане про есдеків, то я буду читати газету Тимошенко "ВВ". А якщо захочу почитати щось негативне про Марчука, то буду читати "Київський телеграф".
Знову ж, все це шахівниця - треба дивитися, хто навпроти кого і проти кого стоїть. Це дає картину протистояння різних інтересів у боротьбі за владу, але все одно залишає масу питань: наприклад, блок Олександра Омельченка "Єдність" одночасно, наприклад, за Кучму і з Ющенком. Це ж парадокс! Таке тільки у нас, напевно, можливо.
