Тріумф "багатовекторності", або Зовнішньополітичні аргументи у внутрішньополітичних змаганнях
Понеділок, 20 травня 2002, 11:38
Минулий тиждень воістину став тріумфом української "багатовекторності". Спершу наша держава несподівано зробилася спостерігачем у Євразійському економічному співтоваристві. Нагадаю: до 13 травня в заявах жодного з українських посадовців не було й натяку на підвищення статусу співробітництва України з цим об’єднанням Росії та чотирьох її найближчих союзників. Воно й зрозуміло: ЄврАзЄС - це не аморфна СНД. Це - спільний митний простір, узгоджена грошова й соціальна політика. Словом, "крутіша" від ЄврАзЕС - лише "союзна держава Росії та Білорусі".
А вже за два дні Леонід Кучма вечеряв у брюссельському ресторані разом із Романо Проді. Коментарі українського президента та його оточення з приводу знаменного виїзду за кордон не лишали жодних сумнівів: українська перспектива - це Європа і лише Європа. І рух убік ЄврАзЕС здався не більш як незрозумілим, але явно ситуативним дипломатичним вибриком. Втім, хіба мало було таких ситуативних сторінок в історії української дипломатії?
Але після Брюсселя шлях Кучми проліг до Сочі. Тут, на прес-конференції після зустрічі з Володимиром Путіним, український президент остаточно сплутав усі карти. Виявляється, Європа Європою, але українська перспектива - це таки ЄврАзЕС. Причому спершу Україна має стати асоційованим, а згодом, можливо, - і повноправним членам цієї організації.
Словом, приїхали, панове. В рідну Євразію.
Але лишімо наразі на пізніше підрахунки того, у що ввіллється флірт з ЄврАзЕС (сиріч - із Кремлем) українській стратегічній перспективі. Натомість спробуймо поміркувати: чому сочинська заява пролунала саме зараз, повністю нівелюючи загалом позитивний резонанс "прориву" Кучми до Брюсселя? Адже, хоча ніяких конкретних домовленостей там досягнуто й не було, але сам факт вечері з Проді багато важив для невиїзного протягом минулих півтора року Кучми. Тепер же з огляду на осяйні євразійські перспективи України предмет обговорення на липневому копенгагенському саміті Україна-ЄС практично зникає...
Така послідовність дій виглядає для самого Кучми принаймні нелогічною. Чи варто було так довго прагнути ресторанної вечері в Європі, щоб відразу ж усе зіпсувати?
Пояснити дії українського президента може, напевно, лише одне: ситуація, яка склалася в українському парламенті. З’явилися чіткі вказівки на те, що "альянс чотирьох" таки зуміє домовитися про єдиний пакет і домогтися його обрання. Але водночас очевидним було й те, що найслабшою ланкою цього "альянсу" лишається КПУ, позицію якої в кінцевому підсумку визначатиме єдине: хто запропонує кращі умови участі в поділі пирога влади.
За такої ситуації тема ЄврАзЕС може стати справжнім порятунком для прокучмівських фракцій. Адже цілком зрозуміло, що ця тема може розбити "альянс чотирьох" ущент: "Наша Україна" й БЮТи рішуче заперечуватимуть проти втрати національного суверенітету, КПУ так само палко обстоюватиме інтеграцію з "народами-братами", а фракція СПУ сама буде поставлена "на розрив" між своєю традиційною інтеграційною риторикою та новітніми європейськими соціал-демократичними віяннями.
І з погляду літніх ортодоксально налаштованих виборців КПУ спілка їхньої партії з проросійською "Єдиною Україною" виглядатиме логічніше за альянс із антикучмівськими, але проєвропейськими "НУ" та БЮТи.
Отже, якщо мотивація сочинської заяви насправді була такою, як припущено, то Леонід Кучма знову показав себе надзвичайно сильним політиком, здатним робити блискавичні кроки "на випередження". Шкода лишень, що ймовірну перемогу президента у важливому, та все ж проміжному етапі боротьби за самозбереження вкорте буде оплачено стратегічною геополітичною поразкою України (звичайно, з поглядів прихильників євроінтеграції). Але ж хто на Банковій переймається такими дрібницями?
А вже за два дні Леонід Кучма вечеряв у брюссельському ресторані разом із Романо Проді. Коментарі українського президента та його оточення з приводу знаменного виїзду за кордон не лишали жодних сумнівів: українська перспектива - це Європа і лише Європа. І рух убік ЄврАзЕС здався не більш як незрозумілим, але явно ситуативним дипломатичним вибриком. Втім, хіба мало було таких ситуативних сторінок в історії української дипломатії?
Але після Брюсселя шлях Кучми проліг до Сочі. Тут, на прес-конференції після зустрічі з Володимиром Путіним, український президент остаточно сплутав усі карти. Виявляється, Європа Європою, але українська перспектива - це таки ЄврАзЕС. Причому спершу Україна має стати асоційованим, а згодом, можливо, - і повноправним членам цієї організації.
Словом, приїхали, панове. В рідну Євразію.
Але лишімо наразі на пізніше підрахунки того, у що ввіллється флірт з ЄврАзЕС (сиріч - із Кремлем) українській стратегічній перспективі. Натомість спробуймо поміркувати: чому сочинська заява пролунала саме зараз, повністю нівелюючи загалом позитивний резонанс "прориву" Кучми до Брюсселя? Адже, хоча ніяких конкретних домовленостей там досягнуто й не було, але сам факт вечері з Проді багато важив для невиїзного протягом минулих півтора року Кучми. Тепер же з огляду на осяйні євразійські перспективи України предмет обговорення на липневому копенгагенському саміті Україна-ЄС практично зникає...
Така послідовність дій виглядає для самого Кучми принаймні нелогічною. Чи варто було так довго прагнути ресторанної вечері в Європі, щоб відразу ж усе зіпсувати?
Пояснити дії українського президента може, напевно, лише одне: ситуація, яка склалася в українському парламенті. З’явилися чіткі вказівки на те, що "альянс чотирьох" таки зуміє домовитися про єдиний пакет і домогтися його обрання. Але водночас очевидним було й те, що найслабшою ланкою цього "альянсу" лишається КПУ, позицію якої в кінцевому підсумку визначатиме єдине: хто запропонує кращі умови участі в поділі пирога влади.
За такої ситуації тема ЄврАзЕС може стати справжнім порятунком для прокучмівських фракцій. Адже цілком зрозуміло, що ця тема може розбити "альянс чотирьох" ущент: "Наша Україна" й БЮТи рішуче заперечуватимуть проти втрати національного суверенітету, КПУ так само палко обстоюватиме інтеграцію з "народами-братами", а фракція СПУ сама буде поставлена "на розрив" між своєю традиційною інтеграційною риторикою та новітніми європейськими соціал-демократичними віяннями.
І з погляду літніх ортодоксально налаштованих виборців КПУ спілка їхньої партії з проросійською "Єдиною Україною" виглядатиме логічніше за альянс із антикучмівськими, але проєвропейськими "НУ" та БЮТи.
Отже, якщо мотивація сочинської заяви насправді була такою, як припущено, то Леонід Кучма знову показав себе надзвичайно сильним політиком, здатним робити блискавичні кроки "на випередження". Шкода лишень, що ймовірну перемогу президента у важливому, та все ж проміжному етапі боротьби за самозбереження вкорте буде оплачено стратегічною геополітичною поразкою України (звичайно, з поглядів прихильників євроінтеграції). Але ж хто на Банковій переймається такими дрібницями?
