Тимошенко бавиться в імпічмент

Понеділок, 10 червня 2002, 23:12
Повільно, але наполегливо Григорій Омельченко, який був ініціатором створення у минулому парламенті так званої групи "Антимафія", продовжує рити Кучмі могилку. Другий рік депутат не полишає надії, що його ім'я буде занесене в історію України як першого депутата, що домігся імпічменту президенту.

У перші ж дні роботи нового парламенту Омельченко, який зараз є членом фракції Тимошенко, вирішив продемонструвати власну політичну послідовність. 10 червня інформагентства повідомили про зареєстрований у секретаріаті Ради законопроект з непишномовною назвою – "Про початок процедури відсторонення Кучми Л.Д з посади президента України в порядку імпічменту і створення спеціальної тимчасової слідчої комісії".

Згідно з проектом постанови, пропонується затвердити такий склад комісії: Григорій Омельченко (голова комісії), Сергій Головатий (БЮТ), Василь Червоній ("Наша Україна"), Ярослав Кендзьор ("Наша Україна"), Микола Карнаух (СПУ), Іван Бокий (СПУ), Сергій Сінченко (КПУ), Олександр Бондарчук (КПУ). За бажанням до складу комісії будуть включені по два депутати від фракцій "Єдина Україна" і СДПУ(О).

Спеціальним прокурором запропоновано призначити Віктора Шишкіна, спеціальними слідчими - Анатолія Єрмака і Олександра Жира.

Нагадаємо, що ще у вересні 2000 року депутатська група "Соборність", до якої входив тоді Омельченко, спробувала протягнути до порядку денного 6-ї сесії питання про початок процедури імпічменту.

Тоді тези Омельченко були такими:

- з грудня 1994 року президент Кучма призначав екс-прем'єра Павла Лазаренка на відповідальні посади і нагороджував його "замість того, щоб дати правоохоронним органам доручення провести розслідування діяльності" Лазаренка, яка завдала Україні збитків у розмірі понад $1 млрд.

Він послався на адвокатів Лазаренка, які офіційно заявили, що "за свої призначення Лазаренко перераховував на особисті валютні рахунки Кучми великі суми валюти або на валютні рахунки, які їм контролювалися".

- причетність діючого президента до справи концерну "Бласко".

Тоді ж секретаріат Верховної Ради зареєстрував однойменний проект постанови "Про ініціювання питання про відсторонення президента України Кучми Л.Д. з посади в порядку імпічменту і створення спеціальної тимчасової слідчої комісії".

Питання кілька разів ставилося на голосування - востаннє 26 квітня 2001, після голосування за відставку Ющенка. Тоді за імпічмент проголосували тільки 209 депутатів – фракції Компартії, "Батьківщина", обидва Рухи, а також частина групи "Солідарність".

Цей результат Омельченко не став розцінювати як трагічний. Навпаки, Григорій Омельянович був повен оптимізму: 14 вересня 2000 року, коли питання уперше було поставлено на голосування, за імпічмент проголосували лише 140 депутатів, а вже у квітні наступного року вдалося набрати 209 голосів. Ця цифра - своєрідний рекорд теми імпічменту, і назбирати стільки вдалося завдяки хвилі обурення через відставку Ющенка. Тоді все було надто драматично, і Ігор Юхновський навіть оголосив про перехід Рухів в опозицію.

"Я думаю, в травні, після подій, які відбудуться найближчим часом в США відносно президента Кучми, ми наберемо 226 голосів, щоб почати процедуру імпічменту", - сказав тоді Омельченко. Зараз, йому, вочевидь, здалося, що час настав.

Про формулювання лиходійств Кучми, за які він заслужив відсторонення від престолу, поки нічого не відомо, але здогадатися не складно. До зв'язків з Лазаренком, напевно, додасться все ще ніким не спростована причетність Кучми до вбивства Гонгадзе, до замаху на депутата Єльяшкевича, хабарі і порушення законів і Конституції в частині забезпечення вільних і прозорих президентських виборів. Та хіба лише це!

Однак поки США не поспішає втручатися у розв'язання проблем влади в Україні. А Григорій Омельченко продовжує гнути свою лінію. Може він знає щось, про що ми не здогадуємося?

Швидше за все - ні. Все простіше і банальніше. На думку політологів, таким чином Тимошенко продовжує "забивати" за собою опозиційну нішу. Більш того - це прекрасний спосіб перевірити "на педікульоз" товарищів по парламенту, того ж Ющенка...

Проте, немає надії на те, що це питання, навіть незважаючи на представництво опозиції, що зросло в Раді, набере 226 голосів. Для внесення до порядку денного досить 150. І цю кількість, на думку спостерігачів, зібрати не проблема. Однак більше – навряд чи. Справа в тому, що після боїв за перші три крісла, а потім за керівництво комітетів, депутати відчули втому. Вони розслабилися, стали більш миролюбними, почали думати про відпустку.

Кажуть, що навіть питання про звіт уряду не викликає блиску в очах стомлених законодавців. Що вже там говорити про таке завдання, що вимагає напруження сил, як імпічмент! Хоча, чого на світі не буває…

Коментар юриста: До питання необхідності законодавчого регулювання питань, пов'язаних з відстороненням президента від займаної посади в порядку імпічменту.

Це питання Конституційного права України, яке носить глибоко теоретичний характер, набуло практичного значення, оскільки деякі політики, говорячи про процедуру імпічменту, досить часто вживають при цьому слово "закон" у тому контексті, що немає "закону", який дозволяв би усунути таким чином особу, що виконує обов'язки президента України, з займаної посади.

Відразу ж слід звернути увагу на те, що Конституція України сама по собі є законом - див. частину 9 преамбули Конституції України. Від інших законів вона відрізняється тим, що має вищу за них юридичну силу - це встановлено в реченні 1 частини 2 статті 8 Конституції. Це означає, що будь-яка інша норма, якщо вона не міститься в самій Конституції, не може їй суперечити, а в разі суперечки головнішою буде норма Конституції і таким чином саме вона повинна бути застосованою.

Імпічмент - усунення президента з посади - врегульовано пунктом 10 частини 1 статті 85 Конституції - де передбачено, що усунення президента України з посади здійснюється Верховною Радою України у відповідності до статті 111 Конституції. В статті 111 Конституції встановлена процедура імпічменту, а в наступній - 112 - серед іншого передбачено його наслідки щодо забезпечення функціонування держави. Там зокрема встановлено, що лише певне коло повноважень президента України не може здійснюватись особою (прем'єр-міністром України), що виконує його обов'язки, в тому числі у разі відсторонення та у разі імпічменту.

Для ініціювання розгляду питання про усунення президента України з посади необхідна більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Для цього ініціювання Конституція не передбачає особливої форми - письмової, таємної, поіменної, тощо. Це означає, що голосування (поіменне чи таємне) або зібрані 226 підписів народних депутатів України є достатніми для того, щоб відбулось ініціювання цього питання у Верховній Раді (частина 2 статті 111 Конституції).

Конституція в частині 3 статті 111 передбачає, що повинна бути створена комісія -спеціальна тимчасова слідча комісія, яка проводить розвідування щодо питання імпічменту. Для створення цієї комісії Конституція не передбачає особливої процедури, тому вона створюється Верховною Радою у загальному порядку, передбаченому регламентом. Слід зазначити, що на створення і діяльність цієї комісії не поширюються вимоги, встановлені для частиною 6 статті 89 Конституції для тимчасових спеціальних прокурорів і тимчасових слідчих комісій. Перші готують і попередньо розглядають питання, що віднесені Конституцією до повноважень Верховної Ради, а другі - проводять розслідування з питань, що становлять спеціальний прокуроріальний інтерес. Очевидно, що і з мети створення цих комісій і з самої їх назви випливає, що приписи Конституції, які стосуються перших двох, не можуть бути застосовані до третьої.

До складу спеціальної слідчої комісії включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Слід зазначити, що "спеціальний прокурор" і "спеціальний слідчі" - це інститути конституційного, а не кримінального права, і тому особи, які включаються до складу спецкомісії як спеціальний прокурор і спеціальний слідчий можуть, але не повинні бути слідчими чи прокурорами у розумінні приписів кримінального права - як це випливає з вищого статусу норм Конституції по відношенню до законів (див. абзац 1).

Комісія готує висновки і пропозиції, які розглядаються на засіданні Верховної Ради. Висновки і пропозиції служать підставою для ухвалення Радою рішення про звинувачення президента України. Це рішення приймається двома третинами - кваліфікованою більшістю - 300 голосів.

Відповідно до частини 6 статті 111 рішення про усунення президента України з посади ухвалюється не менш ніж трьома четвертими від конституційного складу Верховної Ради, що становить 338 депутатів. Для прийняття цього рішення Конституція України передбачає необхідність висновку Конституційного Суду України і висновку Верховного Суду України. Відсторонення від займаної посади, яке хоча й представляє собою втручання у права особи, все ж не є само по собі кримінальним покаранням. Тому не можна погодитись з думкою, що стосовно відсторонення особи від посади президента України повинні застосовуватись приписи кримінального законодавства. Більше того, знаходження приписів щодо імпічменту в Конституції говорить про їх пряму належність до норм конституційного права.

Слід зазначити, що висновок Конституційного Суду, який приймається відповідно до частини 2 статті 151 Конституції, дається щодо додержання процедури розслідування. Конституція не встановлює для Верховної Ради обов'язковості того чи іншого рішення, яке повинно бути прийняте за результатом розгляду і не передбачає залежності його тією чи іншою мірою від змісту цього висновку. Це, як і віднесення процедури імпічменту до відання Верховної Ради - єдиного органу законодавчої влади України (стаття 75 Конституції) може свідчити про велику політичну вагу, яку надав конституцієдавець питанню імпічменту президента України.

Для прийняття цього рішення також потрібен висновок Верховного Суду про те, що діяння, в яких звинувачується президент України, містять або не містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 88 Конституції рішення Верховної Ради про імпічмент президента України підписує Голова Верховної Ради. Обов'язки президента України з цього моменту відповідно до речення 1 статті 112 Конституції і до обрання і вступу на посаду нового президента України виконує прем'єр-міністр України, який однак відповідно до речення 2 статті 112 Конституції не може виконувати повноваження, передбачені пунктами 2; 6; 8; 10; 11; 12; 14; 15; 16; 22; 25; 27 частини 1 статті 106.




powered by lun.ua