"Донецькі" йдуть
Середа, 3 липня 2002, 14:11
"Шахтар" домагається остаточної зміни ролей в українському футболі. І не тільки тут
У середу ввечері на Донеччині станеться "національне свято". Ні, не День шахтаря. Точніше, "Шахтаря", але - футбольного клубу, який золоті медалі минулого чемпіонату України поклав у національний Кубок. На переповненому центральному стадіоні Донецька відбудеться грандіозне вшанування "винуватців" золотого дублю, виступлять українські та російські зірки естради, ложа почесних гостей ломитиметься від депутатів, сановних чиновників та бізнесменів.
Усе це, за анонсами, супроводжуватиметься небаченими раніше піротехнічними ефектами і підсумується салютом та молодіжним шоу "Шахтар" - чемпіон!" на площі імені Леніна.
Це - завершальний акорд футбольного міжсезоння в Україні. Новий чемпіонат стартує в суботу, і невелика перерва перед 12-ю першістю засвідчила вельми цікаві тенденції, пов'язані з новим балансом сил у національному "спорті номер один". Точніше, доводиться говорити про дисбаланс, адже донецький "Шахтар", вигравши золоті медалі 11-го чемпіонату, не зупинився на досягнутому й продовжив наступ. Якщо "Динамо" після смерті Валерія Лобановського увійшло в піке, з якого вийти не так і просто, то гірники роблять усе, аби цілковито "устаканити" за собою український футбольний трон.
Новий гегемон
Подібне уявлення, звісно, не є очевидним фактом. Може навіть існувати чимало протилежних оцінок з цього приводу, але незаангажовані спостерігачі констатують те, що є насправді. Йдеться ж про певні фінансові труднощі київського "Динамо"; про нездатність клубу вигідно продати своїх ветеранів, котрим варто було б уже звільнити дорогу молодим; про призначення на посаду головного тренера молодого й недосвідченого Олексія Михайличенка; про продовження досі не надто успішної трансферної політики, орієнтованої на українську молодь та точкову селекцію переважно в країнах "близького зарубіжжя".
Єдине, що має "Динамо" й не має "Шахтар" - це більший "пакет" керівних важелів у футбольному господарстві країни, але, як показує досвід останнього сезону, це вже не є запорукою успіху Києва.
Якщо "Шахтар" амбітного Рината Ахметова свого часу домігся того, щоб суперклубів в Україні було два, то тепер цієї самої "суперовості" у Донецька стає ще більше, а в Києва - менше. Закон сполучених посудин. Схоже, "донецькі" прагнуть для "Шахтаря" такого статусу й багатства (у пропорції з урахуванням українських реалій, звичайно), які має "королівський" "Реал" в Іспанії. І оформлення панування "помаранчево-чорних" за підсумками сезону 2001/2002 цікавим чином збіглося з привласненням фактично всіх "найсмачніших" портфелів у паливно-енергетичному комплексі держави - головному секторі економіки...
Член опікунської ради "Динамо" Віктор Медведчук з посади глави президентської адміністрації, звісно, може замовити слівце для присудження президентові ФК Ігорю Суркісу державної премії в галузі архітектури за (не смійтеся) спорудження клубного тренувально-реабілітаційного комплексу в Конча-Заспі. Але цим, власне, додатковий посадовий ресурс стосовно "біло-блакитних" і вичерпується.
Ставлення до команди, фінансові вливання в неї, відповідна трансферна політика, молитви за її успіх, залучення мас, польоти на матчі цілого натовпу високопоставлених осіб та депутатів, із "губернатором" і "гімнотворчим" композитором Ігорем Крутим укупі, свідчать: ФК "Шахтар" є вже не просто улюбленою іграшку господарів Донеччини - це практично ПРОВІДНИЙ бізнесовий бренд регіону.
І найголовніше - успішний, принаймні на рівні України. Ніхто вже не згадує, що в жовтні 1995-го, просто під час футбольного матчу, вибух на стадіоні "Шахтар" забрав життя тодішнього президента клубу Ахата Брагіна (Аліка Грека), попередника Рината Ахметова. "Донецькі" з часу того теракту багато зрозуміли і ще більше - зробили. Звісно, збільшили й кількість "бодігардів".
Сьогодні Київ уже розбито, ще трохи - і "кроти" (як називають футболістів і фанів "Шахтаря") стануть внутрішніми гегемонами; тепер Ахметов і компанія штурмуватимуть західний напрям. Гроші на це є. "Шахтар", схоже, вже став найбагатшим клубом Східної Європи. Тепер потрібно стати найуспішнішим.
Трансферна політика як продовження регіональної політики
Сумнівно, щоб "скаути" "Динамо" відпрацьовували національні збірні на японо-корейському чемпіонаті світу з метою придбання футболістів, здатних посилити клуб. А ось гірники свої погляди на схід звернули. Як видно, маючи коштовного Невіо Скалу на тренерському містку можна претендувати й на закупівлю деяких польових гравців такого ж високого класу.
І те, що Ринат Ахметов зміг умовити легендарного італійського сеньйора переїхати до далекого закопченого Донецька, доводить, що регіональну касу не підточить також приїзд якогось аса в бутсах. Уже є в складі найдорожчий у пострадянських чемпіонатах Джуліус Агахова (якого, до речі, чітко поставили на місце - цього разу він із національної збірної прилетів, мов на крилах, і грає за "Шахту" контрольні матчі) - потрібні й інші герої.
Наприкінці минулого тижня прозвучало перше прізвище з такого ряду - Карстен Янкер. Той самий лисий німецький монстр зростом 193 см і вагою 93 кг, що таранив оборонні порядки "Динамо" як форвард "Баварії", а на чемпіонаті світу зіграв один матч - проти Саудівської Аравії - й забив один гол. Звісно, ця тупа сила - не "чарівник" Роналдо, але все ж і не "мухач" Воробей.
Донеччан і раніше важко було запідозрити в наявності витонченого смаку. Утім, розрахунок у них завжди залізний: значить, треба. Журнал "Більд" пише, що "Шахтар" пропонує за Янкера навіть більше, ніж "Галатасарай", котрий теж хоче бачити цього "танка" у своїй атаці і дає за нього баварцям 5 мільйонів доларів.
Але Карстен на першу пропозицію гірників відповів відмовою. Якихось конкретних аргументів ЗМІ не наводять, але, вочевидь, ідеться про те, що "клуб не того рівня". Що ж, до цього можна ставитися по-різному, але, по-перше, пан Ахметов показав усім, футболістів із яких збірних і якого рівня він може кликати й пропонувати контракти, а по-друге, хто сказав, що "Шахтар", відчуваючи потребу саме в такому незграбі, не залишить спроб таки купити Янкера? До того ж, у "Баварії" з приходом туди Баллака та іже з ним він не надто доречний.
Тим часом два гучні трансфери чемпіонів України вже стали доконаними фактами. По-перше, укладено контракт з гравцем збірної Уругваю на ім'я Оскар Даміан Родрігес. На мундіаль він не їздив, але цього року виступив за національну команду в контрольному матчі проти аравійців. Захисник, без малого 28 років, виступає за клуб-чемпіон своєї країни, "Насьональ" (Монтевідео). Зріст 182 см, 81 кг, громадянство наполовину бразильське, любить бразильську ж музику й Габріеля Гарсіа Маркеса. За інформацією сайту "Терикон", угоду з "Шахтарем" Родрігес підписав на три роки й уже взяв участь у тренувальному зборі команди в Мюнхені.
Як повідомив сайт "Терикон", "у пакеті" з Родрігесом "кроти" підписали ще одного гравця з Уругваю - півзахисника клубу "Данубіо" Марсело Сосу на прізвисько "Несмачна Качка". Сосі 24 роки, зріст 178 см, вага 71 кг. За свою команду в уругвайській першості, починаючи з 1999 року, забив 8 голів.
Крім того, активна робота Віктора Прокопенка в Латинській Америці призвела до того, що "кротом" став і "чистокровний" бразилець - форвард Брандау (повне ім'я - Еваеверсон Лемос да Сильва) з клубу "Іроті СК". Два тижні тому йому виповнилося 22, зріст високий - 188 см, минулого сезону в чемпіонаті Бразилії і в Кубку Лібертадорес (аналог Ліги європейських чемпіонів) забив 13 м'ячів. Певно, далі буде...
А що ж "Динамо"? Кадрові претензії срібних призерів (як незвично це звучить у стосовно киян) виглядають скромніше за "шахтарські", тож перевага донеччан у підборі гравців має всі підстави зберегтися. Наразі серед перспективних новачків можна виділити 21-річного моторного марокканця Бадра Каддурі з клубу ВАК (Касабланка) - із гравцем національної збірної Марокко, покликаним підсилити лівий фланг "Динамо", укладено 5-річний контракт.
Також із підопічними Михайличенка тренується юний вихованець дніпропетровського "Дніпра" Віталій Несин і четверо хлопців з академічної групи Павла Яковенка - 17-річні Андрій Прошин, Олександр Алієв, Дмитро Воробей та Артем Мілевський, котрі починали грати відповідно в російських Нижньому Новгороді та Хабаровську і білоруському Мінську (останні двоє).
На третій-шістнадцятий розрахуйсь!
Вочевидь, ще до старту 12-го чемпіонату України можна з певністю спрогнозувати, що перші два місця розіграють саме "Шахтар" і "Динамо". Якщо не станеться чогось екстраординарного і в боротьбу грандів не втрутиться донецький "Металург". Ясна річ, що друга команда Донбасу на "царювання" "Шахтаря" руку не підніме, а ось із киянами позмагатися може - як не наздожене, то зігріється. Наздогнати ж шанси зростають, тим паче, що, з огляду на участь "металургів" у Кубку УЄФА, "старші брати"-"кроти" відрядили в команду Семена Альтмана ще й Вірта, Ателькіна та Олексієнка.
Стосовно решти клубів, то в деяких таки прокльовуються медальні амбіції, але їх складно підкріпити кадрами й фінансово - ані в "Дніпра", ані в запорізького "Металурга", не кажучи вже про "Металіст" (де таки умовили зостатися Михайла Фоменка), немає своїх кланів, ПЕКів, партій, Скал...
Хоча можна придивитися до дніпропетровців, у яких нібито завелися живі гроші, постала мета, прийшли Руслан Костишин з "Арсеналу", Олег Венглинський із "Динамо", вільні агенти Яків Кріпак та Андрій Полунін, очікується ще якісне поповнення. Як і в "арсенальців", котрих очолив В'ячеслав Грозний, спеціально з цього приводу звільнений від довічної дискваліфікації рішенням ХІ конференції ПФЛ.
З-поміж інших вищолігових новин можна виокремити також ухвалу кіровоградців таки не переводити "Поліграфтехніку" в обласний центр і не перейменовувати її у "Зірку". Кажуть, тут теж не обійшлося без політики...
Особистий висновок про вболівання
Але повернемося до наших "баранів", тобто лідерів, навколо яких крутиться все і вся. Зізнатися, автор цих рядків на певному історичному відрізку, з огляду на нерівність конкуренції у вітчизняному футболі і набридлу сталість перемог "Динамо", підкріплену іміджем ненависної "об'єднаної" партії, переключив більші симпатії на "Шахтар". Власне, з цих та інших причин тисячі любителів футболу по всій Україні прониклися теплішим ставленням до цілеспрямованої донецької команди.
І ось - збулося. Гірники домоглися свого й уперше в історії стали чемпіонами. Поаплодуймо їм.
Але чи поповнюймо лави їхнього вишколеного війська? Саме того, яке без проблем у кількості хоч 25 тисяч "багнетів" спроможне приїхати на будь-який матч до Києва. Саме того, яке - єдине з-поміж українських регіонів - виводить у своїй області в переможці парламентських виборів провладну "Єду". Можна згадати й мову, і характерне саме для цих людей "ностальжі" за ковбасою по 2.20, і відсоток тих, хто пройшов через "місця не так віддалені". Усе це не можна забувати й футбольним вболівальникам, і політикам, що, вболіваючи за долю держави, звикли обирати "менше з лих". Чи є таким лобі "Індустріального союзу Донбасу"? Питання риторичне.
Та ми говоримо про футбол, нехай він і став у нас невід'ємною складовою великої політики. Так от, пам'ятаєте: той, хто уб'є дракона, сам стане драконом. Здається, Донецьк виконав цей алгоритм. На думку про це наштовхують не лише деякі рішення Професійної футбольної ліги, керованої донеччанином, віднедавна народним депутатом Равілем Сафіулліним, а й політичні, економічні, кадрові рішення "донецьких", у руслі яких іде й футбол.
Особливе, нове ставлення до "Шахтаря" на державному рівні засвідчила Почесна грамота, виписана днями клубу Кабінетом Міністрів на відзнаку "вагомого внеску у розвиток вітчизняного футболу та високі спортивні досягнення".
...Хотілося б уболівати просто за одинадцятьох гарних хлопців, що бігають по полю. Але якщо все це - театр "карабасів-барабасів", які стоять за лаштунками, то - даруйте.
Може, звернути увагу на "Оболонь", яка дебютує у вищій лізі? До речі, пивзавод "титульного" спонсора клубу ділкам із донецького "Сармата" викупити поки що, попри всі зусилля, не вдалося.
У середу ввечері на Донеччині станеться "національне свято". Ні, не День шахтаря. Точніше, "Шахтаря", але - футбольного клубу, який золоті медалі минулого чемпіонату України поклав у національний Кубок. На переповненому центральному стадіоні Донецька відбудеться грандіозне вшанування "винуватців" золотого дублю, виступлять українські та російські зірки естради, ложа почесних гостей ломитиметься від депутатів, сановних чиновників та бізнесменів.
Усе це, за анонсами, супроводжуватиметься небаченими раніше піротехнічними ефектами і підсумується салютом та молодіжним шоу "Шахтар" - чемпіон!" на площі імені Леніна.
Це - завершальний акорд футбольного міжсезоння в Україні. Новий чемпіонат стартує в суботу, і невелика перерва перед 12-ю першістю засвідчила вельми цікаві тенденції, пов'язані з новим балансом сил у національному "спорті номер один". Точніше, доводиться говорити про дисбаланс, адже донецький "Шахтар", вигравши золоті медалі 11-го чемпіонату, не зупинився на досягнутому й продовжив наступ. Якщо "Динамо" після смерті Валерія Лобановського увійшло в піке, з якого вийти не так і просто, то гірники роблять усе, аби цілковито "устаканити" за собою український футбольний трон.
Новий гегемон
Подібне уявлення, звісно, не є очевидним фактом. Може навіть існувати чимало протилежних оцінок з цього приводу, але незаангажовані спостерігачі констатують те, що є насправді. Йдеться ж про певні фінансові труднощі київського "Динамо"; про нездатність клубу вигідно продати своїх ветеранів, котрим варто було б уже звільнити дорогу молодим; про призначення на посаду головного тренера молодого й недосвідченого Олексія Михайличенка; про продовження досі не надто успішної трансферної політики, орієнтованої на українську молодь та точкову селекцію переважно в країнах "близького зарубіжжя".
Єдине, що має "Динамо" й не має "Шахтар" - це більший "пакет" керівних важелів у футбольному господарстві країни, але, як показує досвід останнього сезону, це вже не є запорукою успіху Києва.
Якщо "Шахтар" амбітного Рината Ахметова свого часу домігся того, щоб суперклубів в Україні було два, то тепер цієї самої "суперовості" у Донецька стає ще більше, а в Києва - менше. Закон сполучених посудин. Схоже, "донецькі" прагнуть для "Шахтаря" такого статусу й багатства (у пропорції з урахуванням українських реалій, звичайно), які має "королівський" "Реал" в Іспанії. І оформлення панування "помаранчево-чорних" за підсумками сезону 2001/2002 цікавим чином збіглося з привласненням фактично всіх "найсмачніших" портфелів у паливно-енергетичному комплексі держави - головному секторі економіки...
Член опікунської ради "Динамо" Віктор Медведчук з посади глави президентської адміністрації, звісно, може замовити слівце для присудження президентові ФК Ігорю Суркісу державної премії в галузі архітектури за (не смійтеся) спорудження клубного тренувально-реабілітаційного комплексу в Конча-Заспі. Але цим, власне, додатковий посадовий ресурс стосовно "біло-блакитних" і вичерпується.
|
Ставлення до команди, фінансові вливання в неї, відповідна трансферна політика, молитви за її успіх, залучення мас, польоти на матчі цілого натовпу високопоставлених осіб та депутатів, із "губернатором" і "гімнотворчим" композитором Ігорем Крутим укупі, свідчать: ФК "Шахтар" є вже не просто улюбленою іграшку господарів Донеччини - це практично ПРОВІДНИЙ бізнесовий бренд регіону.
І найголовніше - успішний, принаймні на рівні України. Ніхто вже не згадує, що в жовтні 1995-го, просто під час футбольного матчу, вибух на стадіоні "Шахтар" забрав життя тодішнього президента клубу Ахата Брагіна (Аліка Грека), попередника Рината Ахметова. "Донецькі" з часу того теракту багато зрозуміли і ще більше - зробили. Звісно, збільшили й кількість "бодігардів".
Сьогодні Київ уже розбито, ще трохи - і "кроти" (як називають футболістів і фанів "Шахтаря") стануть внутрішніми гегемонами; тепер Ахметов і компанія штурмуватимуть західний напрям. Гроші на це є. "Шахтар", схоже, вже став найбагатшим клубом Східної Європи. Тепер потрібно стати найуспішнішим.
 |
Сумнівно, щоб "скаути" "Динамо" відпрацьовували національні збірні на японо-корейському чемпіонаті світу з метою придбання футболістів, здатних посилити клуб. А ось гірники свої погляди на схід звернули. Як видно, маючи коштовного Невіо Скалу на тренерському містку можна претендувати й на закупівлю деяких польових гравців такого ж високого класу.
І те, що Ринат Ахметов зміг умовити легендарного італійського сеньйора переїхати до далекого закопченого Донецька, доводить, що регіональну касу не підточить також приїзд якогось аса в бутсах. Уже є в складі найдорожчий у пострадянських чемпіонатах Джуліус Агахова (якого, до речі, чітко поставили на місце - цього разу він із національної збірної прилетів, мов на крилах, і грає за "Шахту" контрольні матчі) - потрібні й інші герої.
Наприкінці минулого тижня прозвучало перше прізвище з такого ряду - Карстен Янкер. Той самий лисий німецький монстр зростом 193 см і вагою 93 кг, що таранив оборонні порядки "Динамо" як форвард "Баварії", а на чемпіонаті світу зіграв один матч - проти Саудівської Аравії - й забив один гол. Звісно, ця тупа сила - не "чарівник" Роналдо, але все ж і не "мухач" Воробей.
Донеччан і раніше важко було запідозрити в наявності витонченого смаку. Утім, розрахунок у них завжди залізний: значить, треба. Журнал "Більд" пише, що "Шахтар" пропонує за Янкера навіть більше, ніж "Галатасарай", котрий теж хоче бачити цього "танка" у своїй атаці і дає за нього баварцям 5 мільйонів доларів.
Але Карстен на першу пропозицію гірників відповів відмовою. Якихось конкретних аргументів ЗМІ не наводять, але, вочевидь, ідеться про те, що "клуб не того рівня". Що ж, до цього можна ставитися по-різному, але, по-перше, пан Ахметов показав усім, футболістів із яких збірних і якого рівня він може кликати й пропонувати контракти, а по-друге, хто сказав, що "Шахтар", відчуваючи потребу саме в такому незграбі, не залишить спроб таки купити Янкера? До того ж, у "Баварії" з приходом туди Баллака та іже з ним він не надто доречний.
Тим часом два гучні трансфери чемпіонів України вже стали доконаними фактами. По-перше, укладено контракт з гравцем збірної Уругваю на ім'я Оскар Даміан Родрігес. На мундіаль він не їздив, але цього року виступив за національну команду в контрольному матчі проти аравійців. Захисник, без малого 28 років, виступає за клуб-чемпіон своєї країни, "Насьональ" (Монтевідео). Зріст 182 см, 81 кг, громадянство наполовину бразильське, любить бразильську ж музику й Габріеля Гарсіа Маркеса. За інформацією сайту "Терикон", угоду з "Шахтарем" Родрігес підписав на три роки й уже взяв участь у тренувальному зборі команди в Мюнхені.
Як повідомив сайт "Терикон", "у пакеті" з Родрігесом "кроти" підписали ще одного гравця з Уругваю - півзахисника клубу "Данубіо" Марсело Сосу на прізвисько "Несмачна Качка". Сосі 24 роки, зріст 178 см, вага 71 кг. За свою команду в уругвайській першості, починаючи з 1999 року, забив 8 голів.
Крім того, активна робота Віктора Прокопенка в Латинській Америці призвела до того, що "кротом" став і "чистокровний" бразилець - форвард Брандау (повне ім'я - Еваеверсон Лемос да Сильва) з клубу "Іроті СК". Два тижні тому йому виповнилося 22, зріст високий - 188 см, минулого сезону в чемпіонаті Бразилії і в Кубку Лібертадорес (аналог Ліги європейських чемпіонів) забив 13 м'ячів. Певно, далі буде...
А що ж "Динамо"? Кадрові претензії срібних призерів (як незвично це звучить у стосовно киян) виглядають скромніше за "шахтарські", тож перевага донеччан у підборі гравців має всі підстави зберегтися. Наразі серед перспективних новачків можна виділити 21-річного моторного марокканця Бадра Каддурі з клубу ВАК (Касабланка) - із гравцем національної збірної Марокко, покликаним підсилити лівий фланг "Динамо", укладено 5-річний контракт.
Також із підопічними Михайличенка тренується юний вихованець дніпропетровського "Дніпра" Віталій Несин і четверо хлопців з академічної групи Павла Яковенка - 17-річні Андрій Прошин, Олександр Алієв, Дмитро Воробей та Артем Мілевський, котрі починали грати відповідно в російських Нижньому Новгороді та Хабаровську і білоруському Мінську (останні двоє).
|
На третій-шістнадцятий розрахуйсь!
Вочевидь, ще до старту 12-го чемпіонату України можна з певністю спрогнозувати, що перші два місця розіграють саме "Шахтар" і "Динамо". Якщо не станеться чогось екстраординарного і в боротьбу грандів не втрутиться донецький "Металург". Ясна річ, що друга команда Донбасу на "царювання" "Шахтаря" руку не підніме, а ось із киянами позмагатися може - як не наздожене, то зігріється. Наздогнати ж шанси зростають, тим паче, що, з огляду на участь "металургів" у Кубку УЄФА, "старші брати"-"кроти" відрядили в команду Семена Альтмана ще й Вірта, Ателькіна та Олексієнка.
Стосовно решти клубів, то в деяких таки прокльовуються медальні амбіції, але їх складно підкріпити кадрами й фінансово - ані в "Дніпра", ані в запорізького "Металурга", не кажучи вже про "Металіст" (де таки умовили зостатися Михайла Фоменка), немає своїх кланів, ПЕКів, партій, Скал...
Хоча можна придивитися до дніпропетровців, у яких нібито завелися живі гроші, постала мета, прийшли Руслан Костишин з "Арсеналу", Олег Венглинський із "Динамо", вільні агенти Яків Кріпак та Андрій Полунін, очікується ще якісне поповнення. Як і в "арсенальців", котрих очолив В'ячеслав Грозний, спеціально з цього приводу звільнений від довічної дискваліфікації рішенням ХІ конференції ПФЛ.
З-поміж інших вищолігових новин можна виокремити також ухвалу кіровоградців таки не переводити "Поліграфтехніку" в обласний центр і не перейменовувати її у "Зірку". Кажуть, тут теж не обійшлося без політики...
Особистий висновок про вболівання
Але повернемося до наших "баранів", тобто лідерів, навколо яких крутиться все і вся. Зізнатися, автор цих рядків на певному історичному відрізку, з огляду на нерівність конкуренції у вітчизняному футболі і набридлу сталість перемог "Динамо", підкріплену іміджем ненависної "об'єднаної" партії, переключив більші симпатії на "Шахтар". Власне, з цих та інших причин тисячі любителів футболу по всій Україні прониклися теплішим ставленням до цілеспрямованої донецької команди.
І ось - збулося. Гірники домоглися свого й уперше в історії стали чемпіонами. Поаплодуймо їм.
Але чи поповнюймо лави їхнього вишколеного війська? Саме того, яке без проблем у кількості хоч 25 тисяч "багнетів" спроможне приїхати на будь-який матч до Києва. Саме того, яке - єдине з-поміж українських регіонів - виводить у своїй області в переможці парламентських виборів провладну "Єду". Можна згадати й мову, і характерне саме для цих людей "ностальжі" за ковбасою по 2.20, і відсоток тих, хто пройшов через "місця не так віддалені". Усе це не можна забувати й футбольним вболівальникам, і політикам, що, вболіваючи за долю держави, звикли обирати "менше з лих". Чи є таким лобі "Індустріального союзу Донбасу"? Питання риторичне.
Та ми говоримо про футбол, нехай він і став у нас невід'ємною складовою великої політики. Так от, пам'ятаєте: той, хто уб'є дракона, сам стане драконом. Здається, Донецьк виконав цей алгоритм. На думку про це наштовхують не лише деякі рішення Професійної футбольної ліги, керованої донеччанином, віднедавна народним депутатом Равілем Сафіулліним, а й політичні, економічні, кадрові рішення "донецьких", у руслі яких іде й футбол.
Особливе, нове ставлення до "Шахтаря" на державному рівні засвідчила Почесна грамота, виписана днями клубу Кабінетом Міністрів на відзнаку "вагомого внеску у розвиток вітчизняного футболу та високі спортивні досягнення".
...Хотілося б уболівати просто за одинадцятьох гарних хлопців, що бігають по полю. Але якщо все це - театр "карабасів-барабасів", які стоять за лаштунками, то - даруйте.
Може, звернути увагу на "Оболонь", яка дебютує у вищій лізі? До речі, пивзавод "титульного" спонсора клубу ділкам із донецького "Сармата" викупити поки що, попри всі зусилля, не вдалося.
