Кучма нарешті має взяти на себе відповідальність за країну і звільнити. Але не військових, а себе
Четвер, 8 серпня 2002, 11:18
85 загиблих та понад 150 поранених внаслідок найжахливішого в світі авіашоу, що відбулося позаминулої суботи на заході України, - це трагедія, яка не могла не відбутися. Знаючи про те, що діється в Україні останніми роками, ми не можемо вірити, що її влада здатна провести професійне розслідування причин катастрофи, яка забрала стільки людських життів. На Заході під час авіашоу літаки літають на великій відстані від глядачів.
Президент Кучма, що прибув на місце трагедії в той же день, швиденько звільнив головкома ВПС Віктора Стрельникова і розпорядився, щоб Рада національної безпеки провела негайне розслідування. Ці два рішення - не що і інше, як спроба прикрити переляк, що ця трагедія ще більше зіпсує і так вже й так вдосталь зіпсовану репутацію України. Крім того, цього разу Кучма не міг не визнати трагедію, як це відбувалося раніше, оскільки падіння літака було знято на плівку.
У попередніх трьох випадках Україна намагалася зам'яти подію, а її влада відмовлялася брати на себе відповідальність. У жовтні минулого року українська ракета збила російський цивільний літак, що призвело до загибелі фактично такої ж кількості людей. Але Кучма намагався умовити Міністра оборони не йти у відставку. Через деякий час Кузьмуку довелося залишити свою посаду, але він досить швидко повернувся на політичну сцену, будучи обраним до парламенту за підтримки пропрезидентського блоку "За ЄдУ". Отже, озираючись на нещодавню практику української влади, можна чекати, що і звільнений головком ВПС не довго залишатиметься безробітним.
Кучма спробував зменшити значення збитого літака, сказавши, що "бувають і більші трагедії". У розмові з послом Росії Віктором Чорномирдіним він навіть пожартував, що ракети Збройних сил України не розуміють українську мову.
Спочатку українська влада заявила, що ніяких протиповітряних навчань не проводилося, і заперечувала, що ракети, які знаходяться в їх розпорядженні, можуть досягати ціль на відстані 250 км - відстані, на якій був збитий літак. Але, незважаючи на спроби України зам'яти справу, американський супутник показав, що літак був збитий українською протиповітряною ракетою С-200.
Та ж послідовність подій мала місце в містечку Бровари неподалік від Києва в квітні 2000 року. Тоді військові визнали, що їхня ракета потрапила в житловий будинок тільки після того, як їм продемонстрували її деталі. Але спочатку у всьому звинуватили терористів. І хоч були людські жертви, того разу ніхто з військового керівництва не був звільнений і Кучма не наказував провести розслідування.
У липні цього року льотчики ізраїльського цивільного літака, що летів до Москви, і російського літака, що летів у Туреччину, спостерігали на території України зліт ракети. Як і в попередніх випадках, Кучма і військове керівництво енергійно заперечували, що побачений пілотами об'єкт був українською ракетою, і спробували перекласти провину на російську ракету, яка могла бути запущена на навчаннях в Астрахані, на феєрверк, метеорит і навіть "фрагмент космічного сміття, що обертається на навколоземній орбіті". Українська влада знову заявила, що не було ніяких військових навчань і що всі ракети на місці.
Міністр транспорту Ізраїлю Ефраїм Снех підтримав версію свого пілота - ветерана ВПС Ізраїлю - і його версія виглядає значно ближчою до істини, ніж версія української влади.
Однак ще більш загрозливо виглядає вказівка української влади, яка з'явилася за тиждень до Львівської трагедії. Прикордонні війська отримали дозвіл збивати викрадені літаки, зробивши попереджувальні постріли. Ці заходи покликані допомогти в боротьбі з "тероризмом" та захистити державні та морські кордони України.
Міжнародне законодавство забороняє збивати цивільні літаки з пасажирами на борту, навіть якщо їх захопили терористи. Україна є членом Міжнародної організації цивільної авіації, і можливо їй потрібно нагадати, що вона має дотримуватися правил цієї організації.
Зі своєї сторони, вона сама повинна розпочати розслідування, чи можна в світлі останніх подій вважати повітряний простір України безпечним для будь-якого виду літаків.
У той же час, президент Кучма повинен нарешті взяти на себе відповідальність за державу, якою, як він стверджує, він керує, і призначити дострокові вибори.
Автор – ад'юнкт-професор Центру російських і східноєвропейських досліджень, Університет Торонто.
Президент Кучма, що прибув на місце трагедії в той же день, швиденько звільнив головкома ВПС Віктора Стрельникова і розпорядився, щоб Рада національної безпеки провела негайне розслідування. Ці два рішення - не що і інше, як спроба прикрити переляк, що ця трагедія ще більше зіпсує і так вже й так вдосталь зіпсовану репутацію України. Крім того, цього разу Кучма не міг не визнати трагедію, як це відбувалося раніше, оскільки падіння літака було знято на плівку.
У попередніх трьох випадках Україна намагалася зам'яти подію, а її влада відмовлялася брати на себе відповідальність. У жовтні минулого року українська ракета збила російський цивільний літак, що призвело до загибелі фактично такої ж кількості людей. Але Кучма намагався умовити Міністра оборони не йти у відставку. Через деякий час Кузьмуку довелося залишити свою посаду, але він досить швидко повернувся на політичну сцену, будучи обраним до парламенту за підтримки пропрезидентського блоку "За ЄдУ". Отже, озираючись на нещодавню практику української влади, можна чекати, що і звільнений головком ВПС не довго залишатиметься безробітним.
Кучма спробував зменшити значення збитого літака, сказавши, що "бувають і більші трагедії". У розмові з послом Росії Віктором Чорномирдіним він навіть пожартував, що ракети Збройних сил України не розуміють українську мову.
Спочатку українська влада заявила, що ніяких протиповітряних навчань не проводилося, і заперечувала, що ракети, які знаходяться в їх розпорядженні, можуть досягати ціль на відстані 250 км - відстані, на якій був збитий літак. Але, незважаючи на спроби України зам'яти справу, американський супутник показав, що літак був збитий українською протиповітряною ракетою С-200.
Та ж послідовність подій мала місце в містечку Бровари неподалік від Києва в квітні 2000 року. Тоді військові визнали, що їхня ракета потрапила в житловий будинок тільки після того, як їм продемонстрували її деталі. Але спочатку у всьому звинуватили терористів. І хоч були людські жертви, того разу ніхто з військового керівництва не був звільнений і Кучма не наказував провести розслідування.
У липні цього року льотчики ізраїльського цивільного літака, що летів до Москви, і російського літака, що летів у Туреччину, спостерігали на території України зліт ракети. Як і в попередніх випадках, Кучма і військове керівництво енергійно заперечували, що побачений пілотами об'єкт був українською ракетою, і спробували перекласти провину на російську ракету, яка могла бути запущена на навчаннях в Астрахані, на феєрверк, метеорит і навіть "фрагмент космічного сміття, що обертається на навколоземній орбіті". Українська влада знову заявила, що не було ніяких військових навчань і що всі ракети на місці.
Міністр транспорту Ізраїлю Ефраїм Снех підтримав версію свого пілота - ветерана ВПС Ізраїлю - і його версія виглядає значно ближчою до істини, ніж версія української влади.
Однак ще більш загрозливо виглядає вказівка української влади, яка з'явилася за тиждень до Львівської трагедії. Прикордонні війська отримали дозвіл збивати викрадені літаки, зробивши попереджувальні постріли. Ці заходи покликані допомогти в боротьбі з "тероризмом" та захистити державні та морські кордони України.
Міжнародне законодавство забороняє збивати цивільні літаки з пасажирами на борту, навіть якщо їх захопили терористи. Україна є членом Міжнародної організації цивільної авіації, і можливо їй потрібно нагадати, що вона має дотримуватися правил цієї організації.
Зі своєї сторони, вона сама повинна розпочати розслідування, чи можна в світлі останніх подій вважати повітряний простір України безпечним для будь-якого виду літаків.
У той же час, президент Кучма повинен нарешті взяти на себе відповідальність за державу, якою, як він стверджує, він керує, і призначити дострокові вибори.
Автор – ад'юнкт-професор Центру російських і східноєвропейських досліджень, Університет Торонто.
