Іван Гудов як модель свободи слова в Україні
Четвер, 3 жовтня 2002, 15:54
1 жовтня у Донецькому бізнес-центрі відбувся Перший міжнародний круглий стіл "Чи готове суспільство до свободи слова?". Солідності цьому заходу, за задумом організаторів, очевидно, повинні були надати такі відомі люди як творець "Кукол" Віктор Шендерович і автор книги "Вовкулак Тарас Шевченко" Олесь Бузина. Крім них, обговорити готовність суспільства до свободи слова до Донецька приїхали, як повідомляється у прес-релізі, "журналісти з 12 регіонів України, у тому числі Дніпропетровської, Запорізької, Житомирської, Миколаївської, Одеської, Львівської, Закарпатської областей, а також 34 журналіста, що представляють ЗМІ Донецької області".
Загалом, тусовка вийшла представницькою, і якщо врахувати, що проходила вона у залі, де година оренди коштує не менше сотні баксів, а фуршет накрили у не менш крутому ресторані, то питання, кому ж у Донецьку настільки дорога (і в прямому й у переносному значенні) свобода слова виглядає зовсім не зайвим. Але до нього ми повернемося пізніше, а поки - про суть "застілля".
Цитата з прес-релізу: "Характерно, що проблема готовності суспільства до свободи слова обговорювалася не абстрактно, а на конкретних прикладах. Зокрема, як найбільш промовистий приклад порушення свободи слова був визнаний інцидент із робітником Комсомольського рудоуправління Іваном Гудовим".
А тепер цитата з відкритого листа, який деякі учасники заходу підписали на підтримку Гудова: "Простий робітник Комсомольського рудоуправління Іван Ількович Гудов, що дозволив собі не просто засумніватися у законності дій Кабінету Міністрів України й Володимира Бойка, але наважився привселюдно заявити про свої права – права на власність, на участь у частці підприємства, права на майбутнє власних дітей. Слово, сказане ним, стало причиною цькування, організованого у місті за прямою вказівкою Володимира Бойка (голова правління ВАТ "ММК ім. Ілліча", народний депутат – авт.)".
Як бачимо, акценти розставлені, гарний і поганий хлопці визначені. І не важливо, що на круглому столі не було ані Гудова, ані Бойка, важливо підписати документ у захист Гудова. А те, що в листі, призначеному для розповсюдження у ЗМІ, конкретна людина, без будь-яких доказів обвинувачується у конкретних діях, які її ганьблять, для щирих захисників свободи слова не важливо. Адже, як говорив кіт Матроскін: "Совместный труд на мою пользу, он облагораживает!".
За словами організаторів, автографи під документом поставили "приблизно 20 чоловік". Підрахуємо: 34 журналіста із донецьких ЗМІ, Шендерович, Бузина й представники 12 регіонів (нехай по 1 людині). Виходить далеко не "більшість із присутніх на круглому столі журналістів вирішили підписати відкритий лист...", як це стверджується у прес-релізі, а саме меншість. І серед цієї меншості – більшість не місцевих, тобто тих, хто приїхав до Донецька зовсім не володіючи темою, не знаючи суті проблеми. Ті ж, хто знає, скільки коштує у Донецьку свобода слова, і чому з 50 мільйонів таких же гудових хтось витрачає гроші саме на захист працівника Комсомольського рудоуправління, автографами розкидатися не стали. Більш того, хід подій пішов явно не за задумом організаторів.
Ведучому, Олесю Бузині, навіть довелося виправдовуватися, що він не є "організатором шоу", а приїжджі журналісти явно почували себе не у своїй тарілці. Хоча головне - результат, а він такий – лист, який захищає Гудова й звинувачує Бойка, підписали журналістами, і для піара не має значення якою кількістю присутніх. Отже, лист може бути опублікований. Тим більше, напередодні голосування у парламенті по депутатському запиту стосовно "незаконної передачі 100% акцій Комсомольського рудоуправління у керування меткомбінату ім. Ілліча".
От ми і підійшли до того, навіщо власне фірма "Суспільний діалог", організована людьми, що керували у період передвиборної кампанії Союзом молоді регіонів, який по суті був складовою піар-штабу донецької групи на виборах, витрачає гроші проти Бойка.
От уже кілька місяців у донецькій пресі триває ціла кампанія проти Бойка й очолюваного ним ММК ім. Ілліча. Причому ЗМІ "холдингу" не гребують ні тенденційністю, ні відвертим підтасуванням фактів. Знаючи від колег, як готуються такі матеріали, і де вони редагуються, виникає питання: чому ті, хто ще вчора йшов на вибори в одному блоці, заявляючи про єдину команду однодумців, стали настільки "затятими друзями"?
Навряд чи приводом для такої ворожнечі стала боротьба за володіння 37% українського вапняку, виробником якого є Комсомольське рудоуправління. Звичайно, і фірма "Данко", яка завдяки скупці векселів стала найбільшим кредитором рудоуправління, і ММК, економічно зацікавлені у володінні підприємством. Але, з огляду на політичні аспекти цієї, здавалося б, економічної сутички, війна за рудоуправління виглядає лише наривом глибшого гнійника.
Нагадаю, у березні цього року, державні акції Комсомольського рудоуправління були передані Кабінетом Міністрів у керування ММК ім. Ілліча за особистою вказівкою президента, "Як гарному хазяїну (Бойку – авт.) як виняток". І коли вже у розпал "бойових дій", 6 вересня, Кучма відвідав Донбас, він знову дав зрозуміти про свою підтримку Бойка. Проте, донецька група, яка раніше слухалася президента, не відступає. Це говорить не тільки про зменшення впливу президента на Донецьк, але і про принципову важливість для "команди" поставити Бойка у загальні рамки.
Ще у листопаді 2000 року, коли постало питання про "виняткову" приватизацію комбінату ім. Ілліча його трудовим колективом, Бойко заявив: "У випадку приватизації комбінату його трудовим колективом, буде створена промислово-фінансова група, до якої ввійде комбінат Ілліча і яка буде незалежною від створюваної у Донецькій області корпорації. До складу такої групи могли б увійти структури, що займаються постачанням сировини на комбінат і ті, які займаються реалізацією продукції". Можна цілком упевнено стверджувати, що саме обіцянка не допустити монополії Донецької групи у її вотчині, і стала причиною позитивного для Бойка голосування у парламенті. Це ж, напевно, стало і причиною того, що президент не наклав на закон "Про особливості приватизації ММК ім. Ілліча" своє вето, як того вимагав Кабмін на чолі з Ющенком.
Дійсно, весь цей час Бойко продовжував зберігати вірність президентові, і залишатися ледве чи не єдиною, автономною від "донецьких", територією у Донбасі. Однак довго так тривати не могло. І не Комсомольське рудоуправління, так щось інше, у будь-якому випадку прорвало б цей гнійник. Комсомольське просто стало зручним приводом, що підкотився у зручний час. До того ж розташування сил у парламенті дозволяють зробити брудну роботу проти ММК чужими руками. Так, про готовність підтримати депутатський запит Юрія Луценка щодо законності передачі Кабміном акцій рудоуправління у керування ММК, крім соціалістів, уже заявляли і "Батьківщина" і "Наша Україна". Відзначте, не "Регіони України", а опозиція, яка, здавалося б, повинна бути зацікавлена у руйнуванні політичної й економічної монополії донецької групи у Донбасі. Але хтось не може пробачити Бойкові відданості президентові, хтось його четвертого місця у списку "За єдУ", а хтось часом надто грубих нападок на Ющенка і його кабінет.
Тобто, питання про Комсомольське рудоуправління є вже більше політичним, ніж економічним. І от, між цими вогнями, хтось, хоча зрозуміло хто, поставив простого робітника Івана Гудова, який до того ж у січні, у числі інших робочих рудоуправління підписав звернення до президента з проханням передати підприємство у керування ММК. З огляду на те, що медійний супровід його дій ведеться з Донецька, і суми, що йдуть на цей супровід, хочеться вірити, що він не такий вже й самотній, як це намагаються подати організатори круглого столу. Та й привід для турбування Івана Гудова про те, що він не одержить передбаченої законом можливості взяти участь у приватизації рудоуправління досить натягнутий, оскільки зараз мова йде не про приватизацію комбінатом рудоуправління, а про керування ним.
У висновку наведу цитату з виступу на круглому столі Віктора Шендеровича:
"Журналісти не бачать різниці між журналістикою і піаром". Віктор Шендерович і Олесь Бузина підписали відкритий лист із бездоказовими обвинуваченнями на адресу Бойка. Як говориться – і вам того ж, і по тому ж місцю! Але сама ситуація здається символічною. Вона нагадує ситуацію зі свободою слова в Україні взагалі, коли обладміністрації розсилають по газетах вказівки адміністрації президента опублікувати той чи інший матеріал, але цього ніхто не бачить, а от відверта піар-акція стає приводом для лялькового шоу Шендеровича за участю деяких журналістів.
Загалом, тусовка вийшла представницькою, і якщо врахувати, що проходила вона у залі, де година оренди коштує не менше сотні баксів, а фуршет накрили у не менш крутому ресторані, то питання, кому ж у Донецьку настільки дорога (і в прямому й у переносному значенні) свобода слова виглядає зовсім не зайвим. Але до нього ми повернемося пізніше, а поки - про суть "застілля".
Цитата з прес-релізу: "Характерно, що проблема готовності суспільства до свободи слова обговорювалася не абстрактно, а на конкретних прикладах. Зокрема, як найбільш промовистий приклад порушення свободи слова був визнаний інцидент із робітником Комсомольського рудоуправління Іваном Гудовим".
А тепер цитата з відкритого листа, який деякі учасники заходу підписали на підтримку Гудова: "Простий робітник Комсомольського рудоуправління Іван Ількович Гудов, що дозволив собі не просто засумніватися у законності дій Кабінету Міністрів України й Володимира Бойка, але наважився привселюдно заявити про свої права – права на власність, на участь у частці підприємства, права на майбутнє власних дітей. Слово, сказане ним, стало причиною цькування, організованого у місті за прямою вказівкою Володимира Бойка (голова правління ВАТ "ММК ім. Ілліча", народний депутат – авт.)".
Як бачимо, акценти розставлені, гарний і поганий хлопці визначені. І не важливо, що на круглому столі не було ані Гудова, ані Бойка, важливо підписати документ у захист Гудова. А те, що в листі, призначеному для розповсюдження у ЗМІ, конкретна людина, без будь-яких доказів обвинувачується у конкретних діях, які її ганьблять, для щирих захисників свободи слова не важливо. Адже, як говорив кіт Матроскін: "Совместный труд на мою пользу, он облагораживает!".
За словами організаторів, автографи під документом поставили "приблизно 20 чоловік". Підрахуємо: 34 журналіста із донецьких ЗМІ, Шендерович, Бузина й представники 12 регіонів (нехай по 1 людині). Виходить далеко не "більшість із присутніх на круглому столі журналістів вирішили підписати відкритий лист...", як це стверджується у прес-релізі, а саме меншість. І серед цієї меншості – більшість не місцевих, тобто тих, хто приїхав до Донецька зовсім не володіючи темою, не знаючи суті проблеми. Ті ж, хто знає, скільки коштує у Донецьку свобода слова, і чому з 50 мільйонів таких же гудових хтось витрачає гроші саме на захист працівника Комсомольського рудоуправління, автографами розкидатися не стали. Більш того, хід подій пішов явно не за задумом організаторів.
Ведучому, Олесю Бузині, навіть довелося виправдовуватися, що він не є "організатором шоу", а приїжджі журналісти явно почували себе не у своїй тарілці. Хоча головне - результат, а він такий – лист, який захищає Гудова й звинувачує Бойка, підписали журналістами, і для піара не має значення якою кількістю присутніх. Отже, лист може бути опублікований. Тим більше, напередодні голосування у парламенті по депутатському запиту стосовно "незаконної передачі 100% акцій Комсомольського рудоуправління у керування меткомбінату ім. Ілліча".
От ми і підійшли до того, навіщо власне фірма "Суспільний діалог", організована людьми, що керували у період передвиборної кампанії Союзом молоді регіонів, який по суті був складовою піар-штабу донецької групи на виборах, витрачає гроші проти Бойка.
От уже кілька місяців у донецькій пресі триває ціла кампанія проти Бойка й очолюваного ним ММК ім. Ілліча. Причому ЗМІ "холдингу" не гребують ні тенденційністю, ні відвертим підтасуванням фактів. Знаючи від колег, як готуються такі матеріали, і де вони редагуються, виникає питання: чому ті, хто ще вчора йшов на вибори в одному блоці, заявляючи про єдину команду однодумців, стали настільки "затятими друзями"?
Навряд чи приводом для такої ворожнечі стала боротьба за володіння 37% українського вапняку, виробником якого є Комсомольське рудоуправління. Звичайно, і фірма "Данко", яка завдяки скупці векселів стала найбільшим кредитором рудоуправління, і ММК, економічно зацікавлені у володінні підприємством. Але, з огляду на політичні аспекти цієї, здавалося б, економічної сутички, війна за рудоуправління виглядає лише наривом глибшого гнійника.
Нагадаю, у березні цього року, державні акції Комсомольського рудоуправління були передані Кабінетом Міністрів у керування ММК ім. Ілліча за особистою вказівкою президента, "Як гарному хазяїну (Бойку – авт.) як виняток". І коли вже у розпал "бойових дій", 6 вересня, Кучма відвідав Донбас, він знову дав зрозуміти про свою підтримку Бойка. Проте, донецька група, яка раніше слухалася президента, не відступає. Це говорить не тільки про зменшення впливу президента на Донецьк, але і про принципову важливість для "команди" поставити Бойка у загальні рамки.
Ще у листопаді 2000 року, коли постало питання про "виняткову" приватизацію комбінату ім. Ілліча його трудовим колективом, Бойко заявив: "У випадку приватизації комбінату його трудовим колективом, буде створена промислово-фінансова група, до якої ввійде комбінат Ілліча і яка буде незалежною від створюваної у Донецькій області корпорації. До складу такої групи могли б увійти структури, що займаються постачанням сировини на комбінат і ті, які займаються реалізацією продукції". Можна цілком упевнено стверджувати, що саме обіцянка не допустити монополії Донецької групи у її вотчині, і стала причиною позитивного для Бойка голосування у парламенті. Це ж, напевно, стало і причиною того, що президент не наклав на закон "Про особливості приватизації ММК ім. Ілліча" своє вето, як того вимагав Кабмін на чолі з Ющенком.
Дійсно, весь цей час Бойко продовжував зберігати вірність президентові, і залишатися ледве чи не єдиною, автономною від "донецьких", територією у Донбасі. Однак довго так тривати не могло. І не Комсомольське рудоуправління, так щось інше, у будь-якому випадку прорвало б цей гнійник. Комсомольське просто стало зручним приводом, що підкотився у зручний час. До того ж розташування сил у парламенті дозволяють зробити брудну роботу проти ММК чужими руками. Так, про готовність підтримати депутатський запит Юрія Луценка щодо законності передачі Кабміном акцій рудоуправління у керування ММК, крім соціалістів, уже заявляли і "Батьківщина" і "Наша Україна". Відзначте, не "Регіони України", а опозиція, яка, здавалося б, повинна бути зацікавлена у руйнуванні політичної й економічної монополії донецької групи у Донбасі. Але хтось не може пробачити Бойкові відданості президентові, хтось його четвертого місця у списку "За єдУ", а хтось часом надто грубих нападок на Ющенка і його кабінет.
Тобто, питання про Комсомольське рудоуправління є вже більше політичним, ніж економічним. І от, між цими вогнями, хтось, хоча зрозуміло хто, поставив простого робітника Івана Гудова, який до того ж у січні, у числі інших робочих рудоуправління підписав звернення до президента з проханням передати підприємство у керування ММК. З огляду на те, що медійний супровід його дій ведеться з Донецька, і суми, що йдуть на цей супровід, хочеться вірити, що він не такий вже й самотній, як це намагаються подати організатори круглого столу. Та й привід для турбування Івана Гудова про те, що він не одержить передбаченої законом можливості взяти участь у приватизації рудоуправління досить натягнутий, оскільки зараз мова йде не про приватизацію комбінатом рудоуправління, а про керування ним.
У висновку наведу цитату з виступу на круглому столі Віктора Шендеровича:
"Журналісти не бачать різниці між журналістикою і піаром". Віктор Шендерович і Олесь Бузина підписали відкритий лист із бездоказовими обвинуваченнями на адресу Бойка. Як говориться – і вам того ж, і по тому ж місцю! Але сама ситуація здається символічною. Вона нагадує ситуацію зі свободою слова в Україні взагалі, коли обладміністрації розсилають по газетах вказівки адміністрації президента опублікувати той чи інший матеріал, але цього ніхто не бачить, а от відверта піар-акція стає приводом для лялькового шоу Шендеровича за участю деяких журналістів.
