"Наша Україна": що далі?
Понеділок, 25 листопада 2002, 10:31
Однією з головних інтриг голосування по кандидатурі на посаду прем'єра було питання щодо позиції "Нашої України". Більшість коментаторів передбачали, що якщо хтось з опозиціонерів і проголосує за Януковича, то це будуть представники фракції Віктора Ющенка. Називали конкретні цифри - 20-30 депутатів. Появі подібних прогнозів сприяли і конкретні факти - переговори між донецькими і представниками "Нашої України", і заяви окремих членів фракції Віктора Ющенка про можливість підтримки кандидатури Януковича, і стійкий стереотип, що склався у навколополітичному середовищі, про взаємний інтерес один до одного "донецьких" і Віктора Ющенка. Те, що цей інтерес має місце, сумніву не викликає, проте його реальне значення і наслідки багато у чому перебільшуються і навіть міфологізуються.
Голосування по Януковичу це зайвий раз підтвердило. "Наша Україна" майже одностайно (про єдиний виняток мовитимемо далі) не взяла участі у голосуванні, заявивши, що раз Янукович не готовий до підписання коаліційного договору з "Нашою Україною", отже, і фракція Віктора Ющенка не буде підтримувати його кандидатуру. "Наша Україна" була солідарна з іншими опозиційними фракціями, однак не бере на себе мотивацію їх рішення. Вона традиційна - або фракція Віктора Ющенка бере участь в урядовій коаліції на своїх умовах, або відмовляє кандидату у прем'єри у підтримці. Питання про більшість на основі "Нашої України" стало своєрідною ідеєю фікс Віктора Ющенка. Ситуація у Верховній Раді змінювалася, а парламентська тактика "Нашої України" залишалася незмінною. У чомусь вона нагадувала відомий лозунг Троцького: "Ні війни, ні миру, проте армію розпустити".
Затвердження Віктора Януковича головою Кабінету Міністрів фактично підвело риску під утопічним проектом створення "Нашою Україною" "своєї" парламентської більшості. Формально своїм голосуванням фракція Віктора Ющенка зафіксувала перехід в опозицію. Однак цілі "Нашої України", її склад і соціальна база докорінно відрізняються від інших опозиційних сил. Тому з остаточними висновками поспішати не варто.
Критика Віктора Ющенка за політичну подвійність і невизначеність, кидання між президентом й опозицією, давно вже стала вразливим місцем. Однак мало хто звертає увагу на те, що більшість виборців і прихильників Віктора Ющенка і "Нашої України" відносить себе до політичної ніші "між владою й опозицією".
За даними опитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" і компанією СОЦІС у серпні 2002 р., серед виборців "Нашої України" майже половина (48%) погоджувалися з тим, що блок, за який вони проголосували, повинен домагатися відставки президента Леоніда Кучми, 27% виступали проти цього, 25% не змогли дати відповідь. Ці дані майже співпадають із загальною структурою відповідей на дане питання серед усіх опитаних.
Тоді ж у серпні провів своє опитування й Центр Разумкова. Респондентам було запропоновано відповісти на питання про те, яку позицію повинен зайняти Віктор Ющенко й блок "Наша Україна" стосовно президента. Майже третина опитаних - 32,9% - вибрали відповідь "не займати однозначної позиції, а діяти відповідно до обставин". 23,9% вважали, що необхідно зайняти чітко опозиційну стосовно президента позицію, а 9,6% - навпаки, висловилися за те, що потрібно чітко підтримати президента України. Третина опитаних не змогли дати відповіді на це питання.
На інше питання - чи повинен Віктор Ющенко підтримати акції протесту опозиції, заплановані на вересень, - 35,9% відповіли ствердно, 27,6% дали негативну відповідь, 36,5% не змогли дати відповідь.
Опитування Центру Разумкова, проведене у червні, показало, що третина респондентів вважають блок Віктора Ющенка "Наша Україна" опозиційною силою, третина дотримується прямо протилежної точки зору, а ще третина опитаних не змогли визначитися з відповіддю на це питання.
Наведені дані підтверджують припущення, що "Наша Україна" сприймається масовою свідомістю як політична сила, що займає проміжне положення між владою й опозицією. Точніше, мова йде про опозиційну силу, яка показує своє невдоволення діючою владою, але прагне уникати прямого конфлікту з нею. Ця позиція характерна і для лідера "Нашої України" і для значної (якщо не більшої) частини фракції, і для більшості рядових прихильників Віктора Ющенка. У цих умовах чекати від Віктора Андрійовича перетворення на послідовного й радикального противника нинішнього президента просто безглуздо. Ефективніше за все Ющенка робить опозиціонером сама влада. Це показали вибори, потім спікеріада і підвищення Медведчука, а тепер і прихід Януковича.
21 листопада "Наша Україна" знову була вимушена піти в опозиційні окопи. У голосуванні по Януковичу їй вдалося зберегти політичне й моральне обличчя, спростувавши похмурі прогнози скептиків і недоброзичливців. Але проблема залишається. Її індикатором стало голосування на підтримку донецького губернатора молодшого Омельченка.
Син київського мера опинився перед найважчим вибором. З одного боку, політичні зобов'язання перед фракцією й симпатія до Ющенка, з іншою - об'єктивні інтереси сім'ї. Це і моральна й особистісна дилема. Навряд чи молодшого Омельченка спокушав образ Павлика Морозова. В Ющенка своя гра з "донецькими" й Януковичем. Лідер "Нашої України" розуміє, що вже у найближчому майбутньому новий прем'єр може стати для нього грізним політичним опонентом, не меншим, ніж зараз є Медведчук. А ось для київського міського голови зараз важливо знайти нових впливових союзників у протистоянні тиску, який усе більше і більше посилюється з боку адміністрації президента і її керівника. Та й з Кінахом в Омельченка стосунки не склалися. Голос "молодшого" на користь Януковича не був вирішальним, але для сім'ї він був корисним, тим більше, що київський мер поклав у скарбничку нового прем'єра відразу декілька голосів.
Старший Омельченко, на відміну від свого сина, вправний і досвідчений політик. Він чудово розуміє, що з приходом Януковича на владний Олімп істотно змінюється політична конфігурація в оточенні Кучми, і максимально намагається використати це у своїх інтересах. А ось як може діяти у нових умовах Ющенко?
Політична структуризація Верховної Ради вже відбулася. На якийсь час парламентська більшість буде зберігати свою єдність, особливо у тих випадках, коли необхідно буде відстоювати інтереси президента. Але політичні, економічні та особистісні протиріччя всередині адмінбільшості не є секретом. Перерозподіл портфелів у структурі виконавчої влади тільки посилить ці протиріччя. Обов'язково з'являться ображені. Неминучий й інший процес - усередині більшості з'являться тверді більшовики, які орієнтуватимуться на прем'єра, і приховані опортуністи, одна частина яких буде більшою мірою прислухатися до глави президентської адміністрації, а інша - таємно поглядатиме у бік Ющенка.
У нинішніх умовах у лідера "Нашої України" є два варіанти тактичної поведінки. Перший очевидний - спробувати очолити антипрезидентську опозицію і сформувати опозиційну коаліцію у парламенті. Другий варіант - спробувати грати на об'єктивних протиріччях усередині нової парламентської більшості і поступово формувати у Верховній Раді ситуативну більшість, яка відповідає інтересам "Нашої України".
При всій очевидності і політичній логічності першого варіанту його реалізація не є надто беззаперечною й можливою. Адже антипрезидентська опозиція досить ситуативна. Можна говорити про її ядро в особі БЮТ і СПУ. Тимошенко й Мороз зацікавлені у союзі з Ющенком і у голосах його фракції. Але навряд чи вони приймуть беззастережно лідерство Віктора Андрійовича. До того ж, Ющенку буде складно виділитися на фоні радикальних і послідовних опозиціонерів. Крім того, погляди соціалістів і тимошенківців помітно різняться з цілого ряду економічних і політичних питань, зокрема щодо політичної реформи.
Особлива позиція у комуністів, у тому числі і стосовно "Нашої України". Тому єдине, що, мабуть, можливо, і давно вже необхідне, це координація парламентської тактики опозиційних фракцій з принципових політичних питань. Варто відзначити й ту обставину, що ще у жовтні опозиційні фракції (за винятком "Нашої України") стали міняти свою парламентську тактику і включилися в активну тактичну гру з "більшовиками", "зливаючи" частину своїх голосів на підтримку окремих законопроектів політичних опонентів.
Другий тактичний варіант більш органічний політичній природі "Нашої України" і політичному стилю Віктора Ющенка. До того ж він може виявитися більш ефективним. Однак його реалізація зажадає і більшої гнучкості і більшого політичного мистецтва. Крім того, Віктору Ющенку доведеться розібратися з тією плутаниною, яка часто панує у його фракції у день голосувань. Якщо з принципових політичних питань "Наша Україна" у більшості випадків голосує солідарно, то, як тільки справа доходить до окремих соціально-економічних законопроектів, іноді важко повірити, що мова йде про членів однієї і тієї ж фракції.
Ось тільки один, але дуже показовий приклад. Обговорюється питання про прийняття у другому читанні закону "Про запобігання і протидію легалізації прибутків, отриманих злочинним шляхом". Член "Нашої України" Асадчев пропонує не голосувати за поданий законопроект, його колега Ключковський вносить проект відповідної постанови. Однак, із їдкою критикою цієї постанови виступає інший член "Нашої України" Терьохін. Услід за чим соратники по блоку обмінюються вельми різкими репліками. У результаті за проект постанови, запропонований Ключковським, голосує 25 членів фракції Ющенка, 6 - проти, 50 - не голосує. А за проект закону, розкритикованого Асадчевим і Ключковським проголосувало 26 депутатів від "Нашої України", 5 - проти, 47 - не голосувало. Причому Борис Безпалий виявив вражаючу гнучкість. Він проголосував "за" в обох випадках. Ось така "тактика".
Всі знають, куди й навіщо йде "Наша Україна". Ось тільки як іти і що робити? Зокрема, у Верховній Раді. Відповідь на це питання терміново необхідно шукати Віктору Ющенку і його колегам по фракції. А то, не дай Боже, політичні опоненти обійдуть на повороті - і ліворуч, і праворуч.
Голосування по Януковичу це зайвий раз підтвердило. "Наша Україна" майже одностайно (про єдиний виняток мовитимемо далі) не взяла участі у голосуванні, заявивши, що раз Янукович не готовий до підписання коаліційного договору з "Нашою Україною", отже, і фракція Віктора Ющенка не буде підтримувати його кандидатуру. "Наша Україна" була солідарна з іншими опозиційними фракціями, однак не бере на себе мотивацію їх рішення. Вона традиційна - або фракція Віктора Ющенка бере участь в урядовій коаліції на своїх умовах, або відмовляє кандидату у прем'єри у підтримці. Питання про більшість на основі "Нашої України" стало своєрідною ідеєю фікс Віктора Ющенка. Ситуація у Верховній Раді змінювалася, а парламентська тактика "Нашої України" залишалася незмінною. У чомусь вона нагадувала відомий лозунг Троцького: "Ні війни, ні миру, проте армію розпустити".
Затвердження Віктора Януковича головою Кабінету Міністрів фактично підвело риску під утопічним проектом створення "Нашою Україною" "своєї" парламентської більшості. Формально своїм голосуванням фракція Віктора Ющенка зафіксувала перехід в опозицію. Однак цілі "Нашої України", її склад і соціальна база докорінно відрізняються від інших опозиційних сил. Тому з остаточними висновками поспішати не варто.
Критика Віктора Ющенка за політичну подвійність і невизначеність, кидання між президентом й опозицією, давно вже стала вразливим місцем. Однак мало хто звертає увагу на те, що більшість виборців і прихильників Віктора Ющенка і "Нашої України" відносить себе до політичної ніші "між владою й опозицією".
За даними опитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" і компанією СОЦІС у серпні 2002 р., серед виборців "Нашої України" майже половина (48%) погоджувалися з тим, що блок, за який вони проголосували, повинен домагатися відставки президента Леоніда Кучми, 27% виступали проти цього, 25% не змогли дати відповідь. Ці дані майже співпадають із загальною структурою відповідей на дане питання серед усіх опитаних.
Тоді ж у серпні провів своє опитування й Центр Разумкова. Респондентам було запропоновано відповісти на питання про те, яку позицію повинен зайняти Віктор Ющенко й блок "Наша Україна" стосовно президента. Майже третина опитаних - 32,9% - вибрали відповідь "не займати однозначної позиції, а діяти відповідно до обставин". 23,9% вважали, що необхідно зайняти чітко опозиційну стосовно президента позицію, а 9,6% - навпаки, висловилися за те, що потрібно чітко підтримати президента України. Третина опитаних не змогли дати відповіді на це питання.
На інше питання - чи повинен Віктор Ющенко підтримати акції протесту опозиції, заплановані на вересень, - 35,9% відповіли ствердно, 27,6% дали негативну відповідь, 36,5% не змогли дати відповідь.
Опитування Центру Разумкова, проведене у червні, показало, що третина респондентів вважають блок Віктора Ющенка "Наша Україна" опозиційною силою, третина дотримується прямо протилежної точки зору, а ще третина опитаних не змогли визначитися з відповіддю на це питання.
Наведені дані підтверджують припущення, що "Наша Україна" сприймається масовою свідомістю як політична сила, що займає проміжне положення між владою й опозицією. Точніше, мова йде про опозиційну силу, яка показує своє невдоволення діючою владою, але прагне уникати прямого конфлікту з нею. Ця позиція характерна і для лідера "Нашої України" і для значної (якщо не більшої) частини фракції, і для більшості рядових прихильників Віктора Ющенка. У цих умовах чекати від Віктора Андрійовича перетворення на послідовного й радикального противника нинішнього президента просто безглуздо. Ефективніше за все Ющенка робить опозиціонером сама влада. Це показали вибори, потім спікеріада і підвищення Медведчука, а тепер і прихід Януковича.
21 листопада "Наша Україна" знову була вимушена піти в опозиційні окопи. У голосуванні по Януковичу їй вдалося зберегти політичне й моральне обличчя, спростувавши похмурі прогнози скептиків і недоброзичливців. Але проблема залишається. Її індикатором стало голосування на підтримку донецького губернатора молодшого Омельченка.
Син київського мера опинився перед найважчим вибором. З одного боку, політичні зобов'язання перед фракцією й симпатія до Ющенка, з іншою - об'єктивні інтереси сім'ї. Це і моральна й особистісна дилема. Навряд чи молодшого Омельченка спокушав образ Павлика Морозова. В Ющенка своя гра з "донецькими" й Януковичем. Лідер "Нашої України" розуміє, що вже у найближчому майбутньому новий прем'єр може стати для нього грізним політичним опонентом, не меншим, ніж зараз є Медведчук. А ось для київського міського голови зараз важливо знайти нових впливових союзників у протистоянні тиску, який усе більше і більше посилюється з боку адміністрації президента і її керівника. Та й з Кінахом в Омельченка стосунки не склалися. Голос "молодшого" на користь Януковича не був вирішальним, але для сім'ї він був корисним, тим більше, що київський мер поклав у скарбничку нового прем'єра відразу декілька голосів.
Старший Омельченко, на відміну від свого сина, вправний і досвідчений політик. Він чудово розуміє, що з приходом Януковича на владний Олімп істотно змінюється політична конфігурація в оточенні Кучми, і максимально намагається використати це у своїх інтересах. А ось як може діяти у нових умовах Ющенко?
Політична структуризація Верховної Ради вже відбулася. На якийсь час парламентська більшість буде зберігати свою єдність, особливо у тих випадках, коли необхідно буде відстоювати інтереси президента. Але політичні, економічні та особистісні протиріччя всередині адмінбільшості не є секретом. Перерозподіл портфелів у структурі виконавчої влади тільки посилить ці протиріччя. Обов'язково з'являться ображені. Неминучий й інший процес - усередині більшості з'являться тверді більшовики, які орієнтуватимуться на прем'єра, і приховані опортуністи, одна частина яких буде більшою мірою прислухатися до глави президентської адміністрації, а інша - таємно поглядатиме у бік Ющенка.
У нинішніх умовах у лідера "Нашої України" є два варіанти тактичної поведінки. Перший очевидний - спробувати очолити антипрезидентську опозицію і сформувати опозиційну коаліцію у парламенті. Другий варіант - спробувати грати на об'єктивних протиріччях усередині нової парламентської більшості і поступово формувати у Верховній Раді ситуативну більшість, яка відповідає інтересам "Нашої України".
При всій очевидності і політичній логічності першого варіанту його реалізація не є надто беззаперечною й можливою. Адже антипрезидентська опозиція досить ситуативна. Можна говорити про її ядро в особі БЮТ і СПУ. Тимошенко й Мороз зацікавлені у союзі з Ющенком і у голосах його фракції. Але навряд чи вони приймуть беззастережно лідерство Віктора Андрійовича. До того ж, Ющенку буде складно виділитися на фоні радикальних і послідовних опозиціонерів. Крім того, погляди соціалістів і тимошенківців помітно різняться з цілого ряду економічних і політичних питань, зокрема щодо політичної реформи.
Особлива позиція у комуністів, у тому числі і стосовно "Нашої України". Тому єдине, що, мабуть, можливо, і давно вже необхідне, це координація парламентської тактики опозиційних фракцій з принципових політичних питань. Варто відзначити й ту обставину, що ще у жовтні опозиційні фракції (за винятком "Нашої України") стали міняти свою парламентську тактику і включилися в активну тактичну гру з "більшовиками", "зливаючи" частину своїх голосів на підтримку окремих законопроектів політичних опонентів.
Другий тактичний варіант більш органічний політичній природі "Нашої України" і політичному стилю Віктора Ющенка. До того ж він може виявитися більш ефективним. Однак його реалізація зажадає і більшої гнучкості і більшого політичного мистецтва. Крім того, Віктору Ющенку доведеться розібратися з тією плутаниною, яка часто панує у його фракції у день голосувань. Якщо з принципових політичних питань "Наша Україна" у більшості випадків голосує солідарно, то, як тільки справа доходить до окремих соціально-економічних законопроектів, іноді важко повірити, що мова йде про членів однієї і тієї ж фракції.
Ось тільки один, але дуже показовий приклад. Обговорюється питання про прийняття у другому читанні закону "Про запобігання і протидію легалізації прибутків, отриманих злочинним шляхом". Член "Нашої України" Асадчев пропонує не голосувати за поданий законопроект, його колега Ключковський вносить проект відповідної постанови. Однак, із їдкою критикою цієї постанови виступає інший член "Нашої України" Терьохін. Услід за чим соратники по блоку обмінюються вельми різкими репліками. У результаті за проект постанови, запропонований Ключковським, голосує 25 членів фракції Ющенка, 6 - проти, 50 - не голосує. А за проект закону, розкритикованого Асадчевим і Ключковським проголосувало 26 депутатів від "Нашої України", 5 - проти, 47 - не голосувало. Причому Борис Безпалий виявив вражаючу гнучкість. Він проголосував "за" в обох випадках. Ось така "тактика".
Всі знають, куди й навіщо йде "Наша Україна". Ось тільки як іти і що робити? Зокрема, у Верховній Раді. Відповідь на це питання терміново необхідно шукати Віктору Ющенку і його колегам по фракції. А то, не дай Боже, політичні опоненти обійдуть на повороті - і ліворуч, і праворуч.
