Журналістське "Мсьє! Же не манж па сіс жур!" в Україні не пройде
Понеділок, 25 листопада 2002, 16:56
Половина населення України пережила б позитивні емоції, якби зранку улюблена газета вийшла з білою першою шпальтою, а о 19:00 на улюбленому каналі не почалися звичні новини.
Рівно половина громадян нашої країни (49,9%)позитивно поставилися б до того, якби журналісти почали страйкувати. Такі дані соціологічного опитування, проведеного у жовтні цього року, були оприлюднені Центром Разумкова. Згідно з результатами опитування, негативно факт страйку сприйняли тільки 4,4% населення. Кількість "не холодних, і не гарячих" – 35,6% опитаних, які "нейтрально" сприйняли право журналістів на страйк.
Хоча число готових жити без інформації під час страйку є великим, ще більше людей не знає про збурення у журналістських масах. Так, про існування страйкового комітету не чула переважна більшість українців – 74,9%.
Однак не менш одноголосні громадяни і в тому, що професія журналіста
"небезпечна". У жовтні 2002 такою її вважали 78,2% респондентів (у травні 2002 – 78,7%).
На цьому фоні 34,3% опитаних погодилися б зробити пожертву до Фонду підтримки журналістів, які втратили роботу внаслідок політичної цензури. А от половина опитаних – 50,8% – не погодилися поділитися "кровними" на користь журналістів. Не змогли визначитися 14,9% респондентів.
Матеріальна допомога звільненим журналістам від населення України виглядала б наступним чином:
1-2 гривні пожертвували б 34,4%;
3-5 грн. – 29%;
5-10 грн. – 20%;
більше 10 гривень - 10,8%
не змогли дати відповідь – 5,7.
Головне питання опитування – про свободу слова в Україні – засвідчило, що українці розуміють, що в їх країні немає свободи слова. Середній бал свободи слова за жовтень 2002 року (2,7) трохи нижчий за середні бали жовтня 2000 року (2,8) та травня 2002 (2,9). Тобто, як у жовтні 2000 року (коли тривали пошуки Георгія Гонгадзе), так і у травні цього року (коли обирали спікера) – народ розумів, що всієї правди знати йому не дадуть.
Схожа ситуація з цензурою, на яку населення реагує дуже чутливо. Якщо у жовтні 2000 та травні 2002 відсоток тих, хто вважає, що цензура існує, був однаковим – 36%, то вже у жовтні 2002 року він на 10 позначок зріс – 46,4%.
Однозначно відповіли, що цензури в українських ЗМІ не існує 4,20% (у жовтні 2000 року цей показник становив 5,1%, а у травні 2002 року – 4,6%).
Ще українська публіка вважає, що може розрізнити, де інформаційний продукт справжній, а де "гнилуватий". Більше половини опитаних однозначно думає, що в українських ЗМІ існує практика "замовних матеріалів" – 52,2%. Ще у травні цього року таких було 43,2%.
У блоці питань, присвячених наслідкам "вільнодумства" журналістів, вивчалася здатність влади терпіти критику. Для порівняння наводяться соціологічні дані за жовтень 2000 року, коли прем'єр-міністром був Віктор Ющенко, спікером Іван Плющ, а президентом все той же Леонід Кучма.
Так, у жовтні 2002 року 14,4% опитаних вважають, що критичні матеріали щодо діяльності парламенту України, де головує Володимир Литвин, матимуть негативні наслідки для ЗМІ. Коли спікером був Плющ, так вважали 12,5%.
За даними опитування 13,2% респондентів вважають, що критика на адресу Кабміну Анатолія Кінаха могла обернутися проблемами для ЗМІ. Боялися за наслідки критики уряду Ющенка 10,2%.
Народ, як і журналісти, обізнаний щодо вразливості президента Кучми, тому 11% опитаних у жовтні 2002 року вважають, що критикувати президента – зашкодить будь-якому ЗМІ (у жовтні 2000 року, до касетного скандалу цей показник становив 8,9%). 38,1% опитаних вважають, що за критичний матеріал про Кучму нічого не буде. Два роки тому таких було аж 43,7%.
Критика на адресу адміністрації президента, яку очолював у жовтні Віктор Медведчук, може мати наслідки – вважає 11,3% опитаних.
Традиційно "радять" журналістам не писати нічого поганого про кримінальні клани. 10,7% опитаних вважає, що це матиме негативні наслідки, проти 42,5% тих, хто вважає, що журналістові нічого за це не буде.
Ще українці думають, що за критику в Україні вбивають. З жовтня 2000 року, після зникнення Георгія Гонгадзе, нижче 60 відсотків не стає число тих, хто очікує "фізичної розправи над журналістом" за критичний матеріал. Так у жовтні 2000 року він становив 68,4%, у травні 2002 - 65,%, а у жовтні 2002 - 63,1%.
Далі "конкретні наслідки" за популярністю йдуть у такому порядку:
психологічний тиск на редактора – 59,9%;
економічні санкції проти видавництва – 50%;
Жодні - 5,3%;
Не змогли відповісти на це питання - 9,6%.
Читайте також:
Сила тих, кого не люблять
Опитання проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 18 по 28 жовтня 2002 року. Опитування проводилося в усіх областях України, АР Крим та м. Києві. Опитано 2000 респондентів віком від 18 років. Похибка вибірки не перевищує 2,3%. З ряду питань, для порівняння наведені результати двох інших досліджень, проведених соціологічною службою Центру Разумкова: з 21 по 28 травня 2002 року, опитано 2015 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України; та з 23 вересня по 3 жовтня 2000 року, опитано 2000 громадян у віці від 18 років у всіх регіонах України.
Рівно половина громадян нашої країни (49,9%)позитивно поставилися б до того, якби журналісти почали страйкувати. Такі дані соціологічного опитування, проведеного у жовтні цього року, були оприлюднені Центром Разумкова. Згідно з результатами опитування, негативно факт страйку сприйняли тільки 4,4% населення. Кількість "не холодних, і не гарячих" – 35,6% опитаних, які "нейтрально" сприйняли право журналістів на страйк.
Хоча число готових жити без інформації під час страйку є великим, ще більше людей не знає про збурення у журналістських масах. Так, про існування страйкового комітету не чула переважна більшість українців – 74,9%.
Однак не менш одноголосні громадяни і в тому, що професія журналіста
"небезпечна". У жовтні 2002 такою її вважали 78,2% респондентів (у травні 2002 – 78,7%).
 |
Матеріальна допомога звільненим журналістам від населення України виглядала б наступним чином:
1-2 гривні пожертвували б 34,4%;
3-5 грн. – 29%;
5-10 грн. – 20%;
більше 10 гривень - 10,8%
не змогли дати відповідь – 5,7.
Головне питання опитування – про свободу слова в Україні – засвідчило, що українці розуміють, що в їх країні немає свободи слова. Середній бал свободи слова за жовтень 2002 року (2,7) трохи нижчий за середні бали жовтня 2000 року (2,8) та травня 2002 (2,9). Тобто, як у жовтні 2000 року (коли тривали пошуки Георгія Гонгадзе), так і у травні цього року (коли обирали спікера) – народ розумів, що всієї правди знати йому не дадуть.
 |
Однозначно відповіли, що цензури в українських ЗМІ не існує 4,20% (у жовтні 2000 року цей показник становив 5,1%, а у травні 2002 року – 4,6%).
Ще українська публіка вважає, що може розрізнити, де інформаційний продукт справжній, а де "гнилуватий". Більше половини опитаних однозначно думає, що в українських ЗМІ існує практика "замовних матеріалів" – 52,2%. Ще у травні цього року таких було 43,2%.
 |
Так, у жовтні 2002 року 14,4% опитаних вважають, що критичні матеріали щодо діяльності парламенту України, де головує Володимир Литвин, матимуть негативні наслідки для ЗМІ. Коли спікером був Плющ, так вважали 12,5%.
За даними опитування 13,2% респондентів вважають, що критика на адресу Кабміну Анатолія Кінаха могла обернутися проблемами для ЗМІ. Боялися за наслідки критики уряду Ющенка 10,2%.
Народ, як і журналісти, обізнаний щодо вразливості президента Кучми, тому 11% опитаних у жовтні 2002 року вважають, що критикувати президента – зашкодить будь-якому ЗМІ (у жовтні 2000 року, до касетного скандалу цей показник становив 8,9%). 38,1% опитаних вважають, що за критичний матеріал про Кучму нічого не буде. Два роки тому таких було аж 43,7%.
Критика на адресу адміністрації президента, яку очолював у жовтні Віктор Медведчук, може мати наслідки – вважає 11,3% опитаних.
 |
Ще українці думають, що за критику в Україні вбивають. З жовтня 2000 року, після зникнення Георгія Гонгадзе, нижче 60 відсотків не стає число тих, хто очікує "фізичної розправи над журналістом" за критичний матеріал. Так у жовтні 2000 року він становив 68,4%, у травні 2002 - 65,%, а у жовтні 2002 - 63,1%.
Далі "конкретні наслідки" за популярністю йдуть у такому порядку:
психологічний тиск на редактора – 59,9%;
економічні санкції проти видавництва – 50%;
Жодні - 5,3%;
Не змогли відповісти на це питання - 9,6%.
Читайте також:
Сила тих, кого не люблять
Опитання проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 18 по 28 жовтня 2002 року. Опитування проводилося в усіх областях України, АР Крим та м. Києві. Опитано 2000 респондентів віком від 18 років. Похибка вибірки не перевищує 2,3%. З ряду питань, для порівняння наведені результати двох інших досліджень, проведених соціологічною службою Центру Разумкова: з 21 по 28 травня 2002 року, опитано 2015 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України; та з 23 вересня по 3 жовтня 2000 року, опитано 2000 громадян у віці від 18 років у всіх регіонах України.
