З греків у варяги
Середа, 27 листопада 2002, 10:30
Минулої неділі Анатолій Близнюк відзначав подвійне свято - своє 54-річчя й призначення на посаду голови Донецької обладміністрації. Подання про це президентові подав прем'єр-міністр України, а до 21 листопада безпосередній начальник Близнюка, Віктор Янукович. Здавалося б, цілком логічно: Янукович пішов, "святе місце" посів його перший заступник. Незрозуміла тільки логіка призначення нового першого заступника тепер вже Близнюка – макіївського мера Василя Джарти.
Коли тріумф Януковича ще тільки готувався, у місцевому Білому домі уже всерйоз обговорювалося питання про те, що у губернаторське крісло сяде Василь Джарти. Маловідомого за межами його території макіївського мера знають у вузьких колах завдяки його дружнім стосункам із Ринатом Ахметовим. Не можна сказати, щоб його господарювання у сусідньому з Донецьком місті було неефективним, але з мерів і відразу у губернатори...
Під час прем'єріади Януковича ходили чутки про розбіжності, що виникли між ним і Ринатом Леонідовичем. Якщо це правда, то, можливо, вони були викликані і кадровим питанням. Янукович не для того п'ять з половиною років терпів "натяжки" з Києва і витягував область з економічних і політичних ям, щоб тепер віддати її своєму другові. Київ - Києвом, але потрібен і надійний тил.
З одного боку Янукович не міг відмовити Ахметову: все ж таки і прем'єрством зобов'язаний, і під час президентської гонки ресурси "Шахтаря" будуть не зайвими. Але з іншого боку, - між поняттями "своя людина" і "людина партнера" - різниця надто велика, і в українському політикумі це відомо. Перед Януковичем постала дилема.
Швидше за все, Віктор Федорович був не проти Джарти, але остаточне рішення переклав на адміністрацію президента, де, як відомо, теж зовсім не горять бажанням підсилювати Ахмєтова. І Медведчуку знову, у грі "поганий-добрий" довелося бути поганим хлопцем. Адже якби Джарти призначили на догоду моментові, то зняти його потім – значить посваритися з Ахметовим, що не вигідно ані президентові, ані прем'єрові. А "прокотити" кандидата відразу привід є, тим більше що губернаторська посада - посада публічна, а Василю Георгійовичу явно потрібно ще попрацювати над риторикою.
Загалом, президентське чистилище Джарти не пройшов, хоча, говорять, на затвердження до адміністрації президента їздив. Довелося рухатися за стандартною схемою: мер – заступник губернатора – губернатор. Такий кар'єрний шлях Близнюка. Хоча і тут Джарти не набагато обійшов свого шефа: той став спочатку просто заступником, а потім вже, після відставки Гайдука, першим віце-губернатором. Джарти стадію простого заступника проскочив.
Сам Анатолій Михайлович прийшов у 1997 році у Донецьку адміністрацію з кабінету мера Краматорська. Вже тоді він багатьом запам'ятався своїм відкритим протистоянням ставленикові Лазаренка, главі донецької обладміністрації Сергію Полякову. І нехай це був не аби який подвиг (все ж таки мер - посада виборна, а опозиція до Полякова в області тоді була вже помітною) на тлі інших Близнюк і працювати вмів, і думку свою міг відстояти. Віктор Федорович, який працював у той період заступником Полякова, прекрасно знав, чого він хоче від життя, і такий гравець у своїй команді був дуже доречним. Навряд чи він коли-небудь пошкодував про свій вибір!
Анатолій Близнюк був в адміністрації Януковича тим, кого називають робочою конячкою. Він не ліз у політику, займався економікою і, якщо треба, брав удар на себе, емоційно, але завжди аргументовано, виступав на Кабмінах та інших нарадах. Загалом, він розвантажував шефа, якому доводилося займатися політикою, в економічних питаннях. Показовий фрагмент інтерв'ю Анатолія Близнюка газеті "Салон" у серпні 2000 року. Коли мотиви невиконання Кабміном президентського указу про створення в області регіонального енергоринку були зрозумілі вже усім, Анатолій Михайлович продовжує наполягати: "Я б не говорив тут про політичні мотиви. Повинна розглядатися лише чиста економіка. Я в цьому твердо переконаний".
Саме аполітичність Близнюка створила йому імідж "міцного господарника" і не давала кому завгодно, у тому числі й Януковичу, запідозрити Анатолія Михайловича в амбіціях на губернаторське крісло. Близнюк завжди був другим. І, можливо, завдяки цьому став першим.
Але сісти у крісло губернатора, ще не означає стати ним. Тим більше, після Януковича. Як би там не було, - губернатор - посада політична, й якщо Анатолій Михайлович не буде займатися політикою, то нею займеться той, хто і так вже перебрав на себе багато політичних питань – колишній віце-президент ФК "Шахтар", глава облради Борис Колесников.
А це значить, що у донецькому Білому домі буде два рівносильних центри, що, нарешті, призведе або до їх протистояння, або до передачі функцій єдиного центру комусь третьому. Можливо у Києві. Утім, це варіанти, які дуже сильно залежать від суб'єктивного фактора. У будь-якому випадку, призначення главою області саме Близнюка, можна розцінювати як найбільш оптимальний варіант для усіх, хто дотримується китайської тези про згубність життя в епоху змін.
Сергій Гармаш, Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу "Остров"
Коли тріумф Януковича ще тільки готувався, у місцевому Білому домі уже всерйоз обговорювалося питання про те, що у губернаторське крісло сяде Василь Джарти. Маловідомого за межами його території макіївського мера знають у вузьких колах завдяки його дружнім стосункам із Ринатом Ахметовим. Не можна сказати, щоб його господарювання у сусідньому з Донецьком місті було неефективним, але з мерів і відразу у губернатори...
Під час прем'єріади Януковича ходили чутки про розбіжності, що виникли між ним і Ринатом Леонідовичем. Якщо це правда, то, можливо, вони були викликані і кадровим питанням. Янукович не для того п'ять з половиною років терпів "натяжки" з Києва і витягував область з економічних і політичних ям, щоб тепер віддати її своєму другові. Київ - Києвом, але потрібен і надійний тил.
З одного боку Янукович не міг відмовити Ахметову: все ж таки і прем'єрством зобов'язаний, і під час президентської гонки ресурси "Шахтаря" будуть не зайвими. Але з іншого боку, - між поняттями "своя людина" і "людина партнера" - різниця надто велика, і в українському політикумі це відомо. Перед Януковичем постала дилема.
Швидше за все, Віктор Федорович був не проти Джарти, але остаточне рішення переклав на адміністрацію президента, де, як відомо, теж зовсім не горять бажанням підсилювати Ахмєтова. І Медведчуку знову, у грі "поганий-добрий" довелося бути поганим хлопцем. Адже якби Джарти призначили на догоду моментові, то зняти його потім – значить посваритися з Ахметовим, що не вигідно ані президентові, ані прем'єрові. А "прокотити" кандидата відразу привід є, тим більше що губернаторська посада - посада публічна, а Василю Георгійовичу явно потрібно ще попрацювати над риторикою.
Загалом, президентське чистилище Джарти не пройшов, хоча, говорять, на затвердження до адміністрації президента їздив. Довелося рухатися за стандартною схемою: мер – заступник губернатора – губернатор. Такий кар'єрний шлях Близнюка. Хоча і тут Джарти не набагато обійшов свого шефа: той став спочатку просто заступником, а потім вже, після відставки Гайдука, першим віце-губернатором. Джарти стадію простого заступника проскочив.
Сам Анатолій Михайлович прийшов у 1997 році у Донецьку адміністрацію з кабінету мера Краматорська. Вже тоді він багатьом запам'ятався своїм відкритим протистоянням ставленикові Лазаренка, главі донецької обладміністрації Сергію Полякову. І нехай це був не аби який подвиг (все ж таки мер - посада виборна, а опозиція до Полякова в області тоді була вже помітною) на тлі інших Близнюк і працювати вмів, і думку свою міг відстояти. Віктор Федорович, який працював у той період заступником Полякова, прекрасно знав, чого він хоче від життя, і такий гравець у своїй команді був дуже доречним. Навряд чи він коли-небудь пошкодував про свій вибір!
Анатолій Близнюк був в адміністрації Януковича тим, кого називають робочою конячкою. Він не ліз у політику, займався економікою і, якщо треба, брав удар на себе, емоційно, але завжди аргументовано, виступав на Кабмінах та інших нарадах. Загалом, він розвантажував шефа, якому доводилося займатися політикою, в економічних питаннях. Показовий фрагмент інтерв'ю Анатолія Близнюка газеті "Салон" у серпні 2000 року. Коли мотиви невиконання Кабміном президентського указу про створення в області регіонального енергоринку були зрозумілі вже усім, Анатолій Михайлович продовжує наполягати: "Я б не говорив тут про політичні мотиви. Повинна розглядатися лише чиста економіка. Я в цьому твердо переконаний".
Саме аполітичність Близнюка створила йому імідж "міцного господарника" і не давала кому завгодно, у тому числі й Януковичу, запідозрити Анатолія Михайловича в амбіціях на губернаторське крісло. Близнюк завжди був другим. І, можливо, завдяки цьому став першим.
Але сісти у крісло губернатора, ще не означає стати ним. Тим більше, після Януковича. Як би там не було, - губернатор - посада політична, й якщо Анатолій Михайлович не буде займатися політикою, то нею займеться той, хто і так вже перебрав на себе багато політичних питань – колишній віце-президент ФК "Шахтар", глава облради Борис Колесников.
А це значить, що у донецькому Білому домі буде два рівносильних центри, що, нарешті, призведе або до їх протистояння, або до передачі функцій єдиного центру комусь третьому. Можливо у Києві. Утім, це варіанти, які дуже сильно залежать від суб'єктивного фактора. У будь-якому випадку, призначення главою області саме Близнюка, можна розцінювати як найбільш оптимальний варіант для усіх, хто дотримується китайської тези про згубність життя в епоху змін.
Сергій Гармаш, Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу "Остров"
