Рух проти Кучми набирає обертів – британський експерт
Четвер, 5 грудня 2002, 09:32
Експерт з питань Східної Європи Лондонської школи економіки Гвендолен Зассе вважає, що парламентські слухання з питань свободи слова в Україні, що відбулися 4 грудня, це лише "верхівка айсбергу".
"Ці дебати відповідають різним аспектам політичного життя України. По-перше, вони показали, що обурення українських журналістів сильно зросло. По-друге, політичний тиск на українських журналістів за останній час також посилився. Крім того, ці дебати – це частина значно більшого за масштабом протестного руху, спрямованого проти президента Кучми, який розпочався у вересні, а зараз знову набирає сили", - цитує експерта "Німецька хвиля".
Водночас Гвендолен Зассе також оцінює слухання, як значний крок уперед: "Новим є те, що в парламенті, на такому високому політичному рівні відверто було заявлено про існування політичної цензури. Про це сказав, зокрема, голова парламентського комітету з питань свободи слова Микола Томенко. Він надав докази того, що адміністрація президента дає вказівки щодо політичних тем у ЗМІ. Цікаво, що серед присутніх було більше журналістів, ніж депутатів. У цьому сенсі ці слухання – це зовсім нова річ, якої раніше не було. Характерно, що віце-прем’єр Табачник намагався покласти відповідальність на самих журналістів, закликаючи їх до стриманості в матеріалах, аргументуючи це тим, що у розвинених західних країнах журналісти також повинні дотримуватися певних рамок".
Цей аргумент Дмитра Табачника абсолютно відкидає кореспондент німецької газети "Зюддойче Цайтунг" у країнах Східної Європи Томас Урбан: "Це право преси – бути невиваженою. Більшість західних медій – також невиважені, а мають свої певні політичні уподобання. Це абсолютно нормальна річ у демократичному суспільстві".
На думку Томаса Урбана, в Україні існує політична цензура, але вона відрізняється від старої радянської: "Гадаю, що певна форма цензури існує. Вона, звичайно, не така, як у радянські часи, коли цензор справді повинен був перевіряти кожне речення. Існує самоцензура, так звані "ножиці у голові", коли журналісти точно знають межу, якої вони не можуть переступити, щоб не піддати себе небезпеці втратити роботу. Крім того, існує масивний тиск з боку влади на головних редакторів і видавців газет. Це фактично – цензура, але офіційно це назвати цензурою не можна", - наголосив німецький журналіст.
"Ці дебати відповідають різним аспектам політичного життя України. По-перше, вони показали, що обурення українських журналістів сильно зросло. По-друге, політичний тиск на українських журналістів за останній час також посилився. Крім того, ці дебати – це частина значно більшого за масштабом протестного руху, спрямованого проти президента Кучми, який розпочався у вересні, а зараз знову набирає сили", - цитує експерта "Німецька хвиля".
Водночас Гвендолен Зассе також оцінює слухання, як значний крок уперед: "Новим є те, що в парламенті, на такому високому політичному рівні відверто було заявлено про існування політичної цензури. Про це сказав, зокрема, голова парламентського комітету з питань свободи слова Микола Томенко. Він надав докази того, що адміністрація президента дає вказівки щодо політичних тем у ЗМІ. Цікаво, що серед присутніх було більше журналістів, ніж депутатів. У цьому сенсі ці слухання – це зовсім нова річ, якої раніше не було. Характерно, що віце-прем’єр Табачник намагався покласти відповідальність на самих журналістів, закликаючи їх до стриманості в матеріалах, аргументуючи це тим, що у розвинених західних країнах журналісти також повинні дотримуватися певних рамок".
Цей аргумент Дмитра Табачника абсолютно відкидає кореспондент німецької газети "Зюддойче Цайтунг" у країнах Східної Європи Томас Урбан: "Це право преси – бути невиваженою. Більшість західних медій – також невиважені, а мають свої певні політичні уподобання. Це абсолютно нормальна річ у демократичному суспільстві".
На думку Томаса Урбана, в Україні існує політична цензура, але вона відрізняється від старої радянської: "Гадаю, що певна форма цензури існує. Вона, звичайно, не така, як у радянські часи, коли цензор справді повинен був перевіряти кожне речення. Існує самоцензура, так звані "ножиці у голові", коли журналісти точно знають межу, якої вони не можуть переступити, щоб не піддати себе небезпеці втратити роботу. Крім того, існує масивний тиск з боку влади на головних редакторів і видавців газет. Це фактично – цензура, але офіційно це назвати цензурою не можна", - наголосив німецький журналіст.
