Київ, вересень, остання осінь комуністів

Вівторок, 9 вересня 2003, 16:49
254 підписи народних депутатів, про які оголосила лідер фракції "Регіони України" Раїса Богатирьова увечері 8 вересня, гарантують внесення чергового варіанту так званої конституційної рехворми до Конституційного суду із наступним зворушливим обговоренням на сесії парламенту.

Цей результат був би недосяжним, якби на користь законопроекту не висловилася парламентська фракція Комуністичної партії. За справедливим зауваженням лідера УНП Юрія Костенка, комуністи в черговий раз виконали роль своєрідного "тарана", так само як це відбулося під час президентських виборів 1999 року.

"Українські комуністи,- заявив Костенко,- працюють не лише з адміністрацією президента України, але й з адміністрацією президента Росії". Якщо це твердження шанованого політика відповідає дійсності, а до сьогодні ніхто не заперечував слушність його заяв та повідомлень, то це означає, що режим Путіна зробив остаточну ставку на перебудову політичного устрою України руками двох сил.

Перша – бюрократична олігархія, лідером якої все впевненіше почувається Віктор Медведчук.

Друга – стара добра Компартія, що як добрий коньяк з роками нібито міцнішає.

Одним словом, "прощальным костром догорает епоха и мы наблюдаем за тенью и светом – в последнюю осень" (Юрій Шевчук, лідер легендарного ДДТ). Однак не все так просто – і у випадку із коньяком, і у випадку із Компартією. Власне, не так з КПУ, як з її електоратом.

Річ у тім, що "монолітність" фракції Симоненка, як і партії в цілому, аж ніяк не означає монолітності комуністичного електорату. З усіма наслідками, які випливають з цього фундаментального факту як для партії в цілому, так і для її лідера персонально.

Наші дослідження показують, що лише 40 відсотків електорату КПУ є власне послідовно-більшовицьким за своїми переконаннями. Це – орієнтація на Росію, соціальний захист та авторитаризм як тип політичного режиму.

25 відсотків – це скоріше "соціалістичний", або навіть "соціал-демократичний" виборець. Він також орієнтується на Росію та соціальний захист, але, на відміну від першої групи, обстоює демократичні форми політичного устрою.

Третя велика група – це проросійські налаштовані своєрідні "модернізатори", які орієнтовані (як це не дивно) на вільний ринок. Ці люди – умовно можна назвати їх "путінцями" - голосують за КПУ як за єдино послідовну проросійську, проСРСРівську політичну силу на теренах України.

Четверта за обсягом електоральна група комуністів – а це приблизно 10 відсотків від загального числа їх виборців - виступає за демократію та вільний ринок. Вони налаштовані радикально проросійськи, оскільки до сьогодні не сприймають Україну як геополітичну, культурну, етнічну абощо реалію. Решта виборців КПУ розподіляються дисперсно.

Таким чином, рішення Симоненка та очолюваної ним політичної сили підставити плече законно обраному президенту та його прихильникам у Верховній Раді, ставить в порядок денний низку проблем. Головна з них – міцність позиції лідера партії. Адже за наявності в країні інституту президента, якого обирає все населення, лідер КПУ (прізвище в даному випадку не має жодного значення) не може не балотуватися.

Участь у президентських перегонах означає для нього неминучий програш у другому турі. Програш тим більше образливий, що у цьому раунді лідер КПУ програє будь-якому іншому кандидату. Невідворотність цього, як на нашу думку, є однією з фундаментальних психологічних причин, яка спонукає шановного Петра Миколайовича обстоювати ідею скасування інституту президентства взагалі.

Але це його прагнення радикально суперечить вимозі тих 60 відсотків виборців Компартії, які виступають за наведення порядку в країні "твердою рукою". В цих умовах ніхто не заважає будь-якому з потенційних кандидатів, наприклад Януковичу, "перехопити" на свій бік значну їх частину. Це дозволить йому впевнено вийти у другий тур замість Симоненка. Ну а там вже як карта ляже...

В цьому випадку партія комуністів може попросити свого лідера залишити посаду. І буде абсолютно права, оскільки жодна політична сила в світі не може дозволити собі тупо розтринькати хоча б мільйон голосів на амбіції та страхи навіть такої масштабної особистості як Петро Миколайович. Не говорячи вже про амбіції високоповажних Віктора Володимировича та Олександра Стальєвича.

Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання




powered by lun.ua