Школа №36 як яблуко розбрату донецьких і націоналістів
П'ятниця, 17 жовтня 2003, 16:14
У статті "Голівуд" з українською мовою навчання" Миколи Кульчинського, що стосується закриття української школи в Донецьку, допущено ряд, м'яко кажучи, "неточностей".
Уже на початку статті "автор" уводить читачів в оману щодо територіального розміщення школи №36 ("престижний район" і т.п.). Школа розташована в Ленінському районі м.Донецька, у зоні високого екологічного ризику (зона "підфакельного" забруднення викидами Донецького металургійного заводу).
Саме цей район вважається "найнепрестижнішим". Останнім часом щільність населення в цьому районі значно знизилася за рахунок "природного й неприродного" зменшення населення.
Ленінський район Донецька – це один з найстаріших та екологічно найзабрудненіших районів міста. Цей район не відноситься до зони, привабливої для розміщення представницьких офісів комерційних структур, так само як і для залучення капіталу від "ігорно-розважальної" індустрії.
Велика частина району розташована в межах санітарно-захисної зони і "зони впливу" Донецького металургійного заводу. Крім того, у районі розміщені переважно промислові підприємства – меблева фабрика, комбінат хлібопродуктів, машинобудівний завод тощо.
(Найбільший інтерес для бізнесу й розміщення офісних приміщень представляють Центральний (Ворошиловський), Київський і Калінінський райони – відсутність великих промпідприємств, розвинена інфраструктура і транспортна мережа).
Тепер про причини закриття неповної середньої школи 36.
Школа, розрахована на 420 учнів, у новому навчальному році школа набрала лише 73 учні, 49 із яких навчаються українською мовою (за станом на 8 вересня 2003 у школі навчалися близько 30 учнів різного віку, а на 16 вересня 2003 у школі нараховувалося 5 учнів – дані відділу освіти Донецького міськвиконкому).
Низька наповнюваність класів зумовлена складною демографічною ситуацією в районі. А батьків, що подали заяву про прийом дітей у 1-й клас школи, що закривається, та ще й з українською мовою навчання, не знайшлося навіть на півкласу.
У даній ситуації батькам було запропоновано перевести дітей у сусідні школи (пропонувався переведення цілим класом із збереженням мови навчання).
Можливо, компромісне рішення було б знайдене, якби не втрутилася в цей процес товариш Олійник (лідер Донецької обласної організації КУН). Не розібравшись у суті питання, вона стала "бити на сполох" із приводу "закриття української школи", підводячи під свою кампанію політичне підґрунтя. Відбувся ще один безсторонній демарш пані Олійник, про який писалося в місцевій пресі ("Донецький Кряж").
Ось цитата зі статті: "... пані Олійник вела групу дітей до оперного театру, куди з хвилини на хвилину мав прибути прем'єр-міністр Віктор Янукович. Відсунувши охоронця, що спробував притримати колону, вона крикнула: "Діти, за мною!" - і швидконогі школярі рвонули за місцевою пасіонарією, на ходу розгортаючи транспаранти. Ця, по суті справи, не тільки незаконна, але і небезпечна акція, була не єдиною..."
Оскільки роз'вязання ситуації, що створилася, є прерогативою місцевих органів влади, сесія Донецької міської ради ухвалила компромісне рішення, відповідно до якого в декількох приміщеннях колишньої школи №36 буде організоване навчання дітей, батьки яких до цих пір не перевели їх до жодної іншої школи, де їх будуть навчати вчителі 45-ї школи.
Але остаточну крапку в цій історії поставив віце-прем'єр-міністр України Дмитро Табачник, що побував у Донецьку та відвідав разом із головою Донецької облдержадміністрації Анатолієм Близнюком школу.
Разом із тим, було прийняте рішення частину будинку передати під розміщення Донецької хореографічної школи. Це державна школа (не плутати зі школою хореографічної майстерності ім.В.Писарєва), фінансована з бюджету, що й без того тріщить по швах. Протягом останніх 10 (а може і більш того) років школа знаходиться на першому поверсі житлового будинку. При загальній кількості учнів – 300 - заняття проходять у двох "великих" залах, одному "середньому" і одному "малому".
Крім класичного танцю, діти вивчають народний і народно-сценічний танець, історико-побутовий танець, загальне фортепіано, історію балету і слухання музики. (Вадим Писарєв у свій час був випускником цієї школи, його педагоги дотепер працюють у ній, а переможець конкурсу "Євробачення" Жерлін Ндуди так само починав свій творчий шлях у Донецькій хореографічній школі). Від перевантаженості приміщення, щільного графіку роботи школи (заняття закінчуються о 21:00 і навіть пізніше) класи не встигають провітрюватися.
На закінчення дозвольте навести ще одну цитату з газети "Донецький кряж", № 606 від 12.09.2003 (Людмила Гордєєва, Степан Легуша):
"За останні роки закриті десятки шкіл і на Україні в цілому, і в Донецькій області. За кожним з цих закриттів драма і для педагогів, і для учнів, і для батьків. Тільки в цьому році в Донецькій області закрили чотири школи. Тихо, без шуму. І тільки навколо школи 36 розгорівся нечуваний скандал.
Цій події надано всеукраїнського резонансу, його прокоментували прем'єр-міністр, міністри, депутати і задіяна громадськість. Кілька високих чинів особисто зацікавилися ситуацією навколо школи, зачастили в Донецьк, щоб на власні очі переконатися, як у Донецьку душать українську мову, закривають україномовні навчальні заклади.
Ознайомитися з проблемою, що одержала всесвітню популярність, вирішив у ході своєї одноденної поїздки в Донецьку область і віце-прем'єр України з гуманітарних питань Дмитро Табачник. Він разом із головою облдержадміністрації Анатолієм Близнюком, донецьким міським головою Олександром Лук'янченком і заступником міністра освіти Віктором Огнивюком відправився в школу 36.
Тут його вже чекали чиновники, депутати міськради і, звичайно ж, сторони конфлікту. Цього разу головні організатори скандалу в особі двох активісток українських націоналістичних організацій не тримали ні антиурядових плакатів, не виставляли вперед дитячу масовку, не сипали російською ненормативною лексикою, а поводилися перед київським гостем цілком пристойно.
Тільки переступивши поріг школи, у якій ще міцно пахнуло свіжою фарбою, віце-прем'єр спробував вникнути в суть проблеми. У ході бесіди емоції національно свідомих перейшли через край, і Табачник кілька разів грозив залишити над міру запопадливих поборників тотальної українізації.
Журналістам тим часом удалося розговорити дітей, що, здається, уже самі утомилися від нежартівливих пристрастей, у які їх втягли дорослі. Нехитрі діти прекрасною російською розповіли, що мова викладання в школі для них ніколи не мала такого значення, як доля рідної школи. Тут би вони навчалися і російською.
У свою чергу губернатор у коридорах школи намагався довести позицію влади до опонентів, але незабаром переконався в марності своїх зусиль, з гіркотою констатувавши, що ніхто не становить такої загрози для української мови й української ідеї в Донбасі, як вожді місцевих націоналістичних сил.
Після закритої зустрічі віце-прем'єр і заступник міністра пройшли в зал, де зібралися викладачі. Думка високого представника Києва однозначна: школа ніколи не була україномовною, питання про її долю знаходиться винятково в компетенції місцевих органів влади, жодних підстав для перегляду рішення міської влади по тридцять шостій школі немає. "Я підтримую рішення міської Ради", - сказав віце-прем'єр. Ця школа буде закрита, усі ті, хто захоче продовжити навчання в цьому приміщенні, таку можливість одержать. Школа стане філією школи №45, розташованої усього в 900 метрах. Відтіля до учнів будуть приходити педагоги.
Віце-прем'єр відзначив, що припинення роботи навчального закладу - результат демографічної ситуації, що погіршується, і Донецьк тут не виняток. Підтримка цього навчального закладу при мізерній наповнюваності класів улітала міській скарбниці в копієчку, і гроші ці відбиралися в інших шкіл міста. "Я абсолютно чесно хочу сказати, що причина закриття школи не в мові викладання, а більше в тім, що педколектив мало піклувався про якість викладання й набір дітей у класи".
Відкинув Табачник і пропозицію привласнити школі третю ступінь освіти - тут немає для цього ні умов, ні матеріальної бази. "Я не бачу жодних політичних моментів, вони створені штучно", констатував віце-прем'єр, слова якого неодноразово переривалися вигуками з місць усе тих же мало симпатичних персонажів. Звертаючись до них, Табачник кинув фразу: "Ви мене обдурили".
Позиція гостя по школі 36 зустріла підтримку практично всіх присутніх. Свої слова він не раз повторив як перед викладачами, так і перед журналістами."
Можна було б радіти - справедливість перемогла. Але висмоктаний з пальця конфлікт висвітив кілька серйозних моментів. По-перше, він показав, наскільки населення регіону вразливе перед обличчям кількох людей, здатних розхитати хисткий мир і стабільність у регіоні.
По-друге, довгий час найбільш одіозні особистості правого спрямування знаходили привітний прийом у високих кабінетах влади всіх рівнів. За їхньою вказівкою позбувся роботи не один чесний чиновник, що захищав право на освіту згідно з Конституцією.
Більше того, дотепер ці особи числяться на престижних громадських посадах заступників, помічників шановних людей, що їх терплять. Не раз на зустрічі з вуст київських гостей звучала думка, що в Донецьку й в області місцеве керівництво ще недостатньо робить для переведення середньої освіти на українську мову. Найближчі події покажуть, що нас чекає далі.
Уже на початку статті "автор" уводить читачів в оману щодо територіального розміщення школи №36 ("престижний район" і т.п.). Школа розташована в Ленінському районі м.Донецька, у зоні високого екологічного ризику (зона "підфакельного" забруднення викидами Донецького металургійного заводу).
Саме цей район вважається "найнепрестижнішим". Останнім часом щільність населення в цьому районі значно знизилася за рахунок "природного й неприродного" зменшення населення.
Ленінський район Донецька – це один з найстаріших та екологічно найзабрудненіших районів міста. Цей район не відноситься до зони, привабливої для розміщення представницьких офісів комерційних структур, так само як і для залучення капіталу від "ігорно-розважальної" індустрії.
Велика частина району розташована в межах санітарно-захисної зони і "зони впливу" Донецького металургійного заводу. Крім того, у районі розміщені переважно промислові підприємства – меблева фабрика, комбінат хлібопродуктів, машинобудівний завод тощо.
(Найбільший інтерес для бізнесу й розміщення офісних приміщень представляють Центральний (Ворошиловський), Київський і Калінінський райони – відсутність великих промпідприємств, розвинена інфраструктура і транспортна мережа).
Тепер про причини закриття неповної середньої школи 36.
Школа, розрахована на 420 учнів, у новому навчальному році школа набрала лише 73 учні, 49 із яких навчаються українською мовою (за станом на 8 вересня 2003 у школі навчалися близько 30 учнів різного віку, а на 16 вересня 2003 у школі нараховувалося 5 учнів – дані відділу освіти Донецького міськвиконкому).
Низька наповнюваність класів зумовлена складною демографічною ситуацією в районі. А батьків, що подали заяву про прийом дітей у 1-й клас школи, що закривається, та ще й з українською мовою навчання, не знайшлося навіть на півкласу.
У даній ситуації батькам було запропоновано перевести дітей у сусідні школи (пропонувався переведення цілим класом із збереженням мови навчання).
Можливо, компромісне рішення було б знайдене, якби не втрутилася в цей процес товариш Олійник (лідер Донецької обласної організації КУН). Не розібравшись у суті питання, вона стала "бити на сполох" із приводу "закриття української школи", підводячи під свою кампанію політичне підґрунтя. Відбувся ще один безсторонній демарш пані Олійник, про який писалося в місцевій пресі ("Донецький Кряж").
Ось цитата зі статті: "... пані Олійник вела групу дітей до оперного театру, куди з хвилини на хвилину мав прибути прем'єр-міністр Віктор Янукович. Відсунувши охоронця, що спробував притримати колону, вона крикнула: "Діти, за мною!" - і швидконогі школярі рвонули за місцевою пасіонарією, на ходу розгортаючи транспаранти. Ця, по суті справи, не тільки незаконна, але і небезпечна акція, була не єдиною..."
Оскільки роз'вязання ситуації, що створилася, є прерогативою місцевих органів влади, сесія Донецької міської ради ухвалила компромісне рішення, відповідно до якого в декількох приміщеннях колишньої школи №36 буде організоване навчання дітей, батьки яких до цих пір не перевели їх до жодної іншої школи, де їх будуть навчати вчителі 45-ї школи.
Але остаточну крапку в цій історії поставив віце-прем'єр-міністр України Дмитро Табачник, що побував у Донецьку та відвідав разом із головою Донецької облдержадміністрації Анатолієм Близнюком школу.
Разом із тим, було прийняте рішення частину будинку передати під розміщення Донецької хореографічної школи. Це державна школа (не плутати зі школою хореографічної майстерності ім.В.Писарєва), фінансована з бюджету, що й без того тріщить по швах. Протягом останніх 10 (а може і більш того) років школа знаходиться на першому поверсі житлового будинку. При загальній кількості учнів – 300 - заняття проходять у двох "великих" залах, одному "середньому" і одному "малому".
Крім класичного танцю, діти вивчають народний і народно-сценічний танець, історико-побутовий танець, загальне фортепіано, історію балету і слухання музики. (Вадим Писарєв у свій час був випускником цієї школи, його педагоги дотепер працюють у ній, а переможець конкурсу "Євробачення" Жерлін Ндуди так само починав свій творчий шлях у Донецькій хореографічній школі). Від перевантаженості приміщення, щільного графіку роботи школи (заняття закінчуються о 21:00 і навіть пізніше) класи не встигають провітрюватися.
На закінчення дозвольте навести ще одну цитату з газети "Донецький кряж", № 606 від 12.09.2003 (Людмила Гордєєва, Степан Легуша):
"За останні роки закриті десятки шкіл і на Україні в цілому, і в Донецькій області. За кожним з цих закриттів драма і для педагогів, і для учнів, і для батьків. Тільки в цьому році в Донецькій області закрили чотири школи. Тихо, без шуму. І тільки навколо школи 36 розгорівся нечуваний скандал.
Цій події надано всеукраїнського резонансу, його прокоментували прем'єр-міністр, міністри, депутати і задіяна громадськість. Кілька високих чинів особисто зацікавилися ситуацією навколо школи, зачастили в Донецьк, щоб на власні очі переконатися, як у Донецьку душать українську мову, закривають україномовні навчальні заклади.
Ознайомитися з проблемою, що одержала всесвітню популярність, вирішив у ході своєї одноденної поїздки в Донецьку область і віце-прем'єр України з гуманітарних питань Дмитро Табачник. Він разом із головою облдержадміністрації Анатолієм Близнюком, донецьким міським головою Олександром Лук'янченком і заступником міністра освіти Віктором Огнивюком відправився в школу 36.
Тут його вже чекали чиновники, депутати міськради і, звичайно ж, сторони конфлікту. Цього разу головні організатори скандалу в особі двох активісток українських націоналістичних організацій не тримали ні антиурядових плакатів, не виставляли вперед дитячу масовку, не сипали російською ненормативною лексикою, а поводилися перед київським гостем цілком пристойно.
Тільки переступивши поріг школи, у якій ще міцно пахнуло свіжою фарбою, віце-прем'єр спробував вникнути в суть проблеми. У ході бесіди емоції національно свідомих перейшли через край, і Табачник кілька разів грозив залишити над міру запопадливих поборників тотальної українізації.
Журналістам тим часом удалося розговорити дітей, що, здається, уже самі утомилися від нежартівливих пристрастей, у які їх втягли дорослі. Нехитрі діти прекрасною російською розповіли, що мова викладання в школі для них ніколи не мала такого значення, як доля рідної школи. Тут би вони навчалися і російською.
У свою чергу губернатор у коридорах школи намагався довести позицію влади до опонентів, але незабаром переконався в марності своїх зусиль, з гіркотою констатувавши, що ніхто не становить такої загрози для української мови й української ідеї в Донбасі, як вожді місцевих націоналістичних сил.
Після закритої зустрічі віце-прем'єр і заступник міністра пройшли в зал, де зібралися викладачі. Думка високого представника Києва однозначна: школа ніколи не була україномовною, питання про її долю знаходиться винятково в компетенції місцевих органів влади, жодних підстав для перегляду рішення міської влади по тридцять шостій школі немає. "Я підтримую рішення міської Ради", - сказав віце-прем'єр. Ця школа буде закрита, усі ті, хто захоче продовжити навчання в цьому приміщенні, таку можливість одержать. Школа стане філією школи №45, розташованої усього в 900 метрах. Відтіля до учнів будуть приходити педагоги.
Віце-прем'єр відзначив, що припинення роботи навчального закладу - результат демографічної ситуації, що погіршується, і Донецьк тут не виняток. Підтримка цього навчального закладу при мізерній наповнюваності класів улітала міській скарбниці в копієчку, і гроші ці відбиралися в інших шкіл міста. "Я абсолютно чесно хочу сказати, що причина закриття школи не в мові викладання, а більше в тім, що педколектив мало піклувався про якість викладання й набір дітей у класи".
Відкинув Табачник і пропозицію привласнити школі третю ступінь освіти - тут немає для цього ні умов, ні матеріальної бази. "Я не бачу жодних політичних моментів, вони створені штучно", констатував віце-прем'єр, слова якого неодноразово переривалися вигуками з місць усе тих же мало симпатичних персонажів. Звертаючись до них, Табачник кинув фразу: "Ви мене обдурили".
Позиція гостя по школі 36 зустріла підтримку практично всіх присутніх. Свої слова він не раз повторив як перед викладачами, так і перед журналістами."
Можна було б радіти - справедливість перемогла. Але висмоктаний з пальця конфлікт висвітив кілька серйозних моментів. По-перше, він показав, наскільки населення регіону вразливе перед обличчям кількох людей, здатних розхитати хисткий мир і стабільність у регіоні.
По-друге, довгий час найбільш одіозні особистості правого спрямування знаходили привітний прийом у високих кабінетах влади всіх рівнів. За їхньою вказівкою позбувся роботи не один чесний чиновник, що захищав право на освіту згідно з Конституцією.
Більше того, дотепер ці особи числяться на престижних громадських посадах заступників, помічників шановних людей, що їх терплять. Не раз на зустрічі з вуст київських гостей звучала думка, що в Донецьку й в області місцеве керівництво ще недостатньо робить для переведення середньої освіти на українську мову. Найближчі події покажуть, що нас чекає далі.
