Політолог Видрін заявляє про стеження за ним з боку спецслужб

На думку, мабуть, найбільш епатажного у висловлюваннях українського політолога Дмитра Видріна, підписаний на початку року президентом Указ "Про додаткові заходи щодо подальшої демократизації суспільства і посилення цивільного контролю над діяльністю правоохоронних і розвідувальних органів України" з метою деКДБізації українських спецслужб не просто ігнорується.

Але робиться все для того, щоб цей процес було зірвано, і щоб він пішов у зовсім протилежному напрямку. На питання про те, яким чином "рідні" спецслужби саботують останнє розпорядження (про них же!) глави держави, як з цим боротися і що з цього випливає, а також про те, чи погрожує Україні "конспіративний капіталізм", який склався, на думку політолога, у Росії, – відповідає сам Дмитро Видрін.

– Дмитро Гнатович, чи існує небезпека для України в тому, що в Росії сьогодні до влади фактично прийшли спецслужби? І якщо в цьому криється небезпека для нас, то яка саме?

– По-перше, на мій погляд, у Росії до влади прийшли не спецслужби, а спецслужбівська еліта. А це трохи різні речі. Тобто, до влади прийшли не якісь знеособлені структури, а певні люди, виховані в цих структурах, але які ставлять вже задачі і цілі, що далеко виходять за рамки просто спецслужб.

Інша справа, що для досягнення цих цілей вони використовують специфічні механізми. Тому я і називаю тип капіталізму, що склався в Росії, конспіративним капіталізмом.

Це коли на фактично капіталістичну інфраструктуру виробництва і розподілу накладаються методи і форми управління, типові для спецслужб (тверда ієрархія, непрозорість прийнятих рішень, єдиноначальність у рішенні державних питань, ключова роль силових інститутів у міжелітних конфліктах і т.д., і т.п.).

По-друге, чому нас має лякати те, що відбувається в Росії? Тип їхньої влади не випадковий, а є відповіддю на специфічні російські виклики. До речі, цей тип влади здатен впоратися з цими викликами – і економічними (росте виробництво, зарплата), і територіальними (збережена цілісність держави), і навіть мас-культурними (Росія переживає бум кіновиробництва, друкарства, нехай і невисокої поки якості).

І за все це народ голосує адекватно. Таким чином, це їхній тип влади, це їхній вибір, схвалений народом, і чому це має нас якось лякати і навіть хвилювати? Тож якщо говорити про спецслужби, то мене лякають не стільки російські, скільки рідні.

– А чим же Вас "рідні" лякають?

– Ви знаєте, так вийшло, що ще на початку 90-х мене, у той час директора Міжнародного інституту глобальної і регіональної безпеки, запросив як експерта Євген Марчук для участі в розробці концепції національної безпеки.

Отож, пригадую, в цю концепцію закладалася, насамперед, деполітизація спецслужб, ліквідація політичного нагляду і політрозшуку. До речі, я цю концепцію доповідав на одній з перших Рад національної безпеки ще разом з Яном Бзежинським, сином відомого Збігнева Бзежинського. (Він у той час консультував відповідні комісії у Верховній Раді).

Пізніше, у середині 90-х, я брав участь у розробці концепції розвідки і контррозвідки України. І, пригадую, тоді теж особливий акцент робився на деполітизацію спецслужб. А зараз я все більше переконуюся, що всю цю роботу було пророблено даремно.

– На якій підставі ви робите такі сумні висновки?

– Насамперед, з свого особистого досвіду. Зокрема, останнім часом керівникам країни зі служб надсилаються доноси, де їм не рекомендують зустрічатися зі мною з огляду на мою, як вони пишуть, "сумнівну" репутацію. І відповідно, зустрічі зі мною, мовляв, можуть зіпсувати і репутацію керівництва.

Щоправда, спочатку, коли я довідався про це, мені це страшно підлестило: що моїй скромній персоні приділяється настільки значна увага.

Потім трохи здивувало – оскільки я жодного разу в житті не був ініціатором зустрічей з тими або іншими керівниками країни. Якщо вони і відбувалися, то тільки з ініціативи останніх.

Крім того, мене це розлютило. Що ж виходить? – подумав я. Спецслужби піклуються про те, що керівники через зустрічі зі мною можуть зіпсувати свою репутацію. Але чому вони не бояться, що я можу зіпсувати свою репутацію через зустріч з керівництвом? Адже я громадянин країни, і вони, напевно, повинні піклуватися і про моє реноме теж?

Але, зрештою, я, звичайно, стривожився. Виходить, що не наше керівництво визначає, з ким їм зустрічатися, не воно саме визначає репутацію тих людей, які їм потрібні для роботи, а за них все це визначають незрозумілі анонімні люди. Тим більше, які оперують досить сумнівними аргументами.

– Цікаво знати, звичайно, якщо це не секрет, які ж це аргументи?

– Ну наприклад, такими "аргументами" є те, що я зустрічаюся з дипломатами і послами західних країн. Смішно, чи не так? Лідери країни говорять про свій намір вступити до всіх європейських політичних, економічних і військових структур, а служба, як і раніше, розглядає "зустрічі з іноземцями" майже як кримінал.

Я, "блин", відчув себе прямо Бухаріним, якого, згадується, розстріляли за "зв'язки" відразу з дев'ятьма "іноземними державами". Для цих хлопців я хотів би сказати, що я не тільки зустрічаюся, але і навіть дружу з багатьма послами, і іноді буваю – о, жах! – навіть у самого штатівського посла.

Смішно також, що інформацію вони беруть в основному з мого власного офіційного сайту "vydrin.com", але подають це як якісь оперативні розробки. (Скільки, цікаво, на це списується грошиків?) До того ж, безбожно перебріхують мої телефонні розмови і прослушку в офісі. (Цікаво, чи давав суд дозвіл на прослуховування і підслуховування?)

Але найбільш цікаве полягало в останньому, найсвіжішому доносі. У ньому мені інкримінують дружбу з деякими російськими політиками, у тому числі з великим і жахливим Сергієм Карагановим – відомим російським політологом.

З тим самим Карагановим, з яким ми провели 11 українсько-російських Форумів ділових еліт, на трьох з яких був присутній президент України. І який, до речі, особисто знає і цінує цього політолога.

Отож, пікантність ситуації полягає в тому, що цей донос пішов "нагору" саме в той час, коли президент України обговорював із президентом РФ перспективи співробітництва і розвитку дружніх відносин.

Я не виключаю, що після повернення він міг одержати доноси на самого себе. Мовляв, "сам" виїжджав на зустріч із впровадженим у російську владу "кротом" Путіним. Мовляв, зустріч відбувалася на закритій базі, тому записати розмову не вдалося.

Ну, а якщо говорити серйозно, то мені здається, що служби просто підставляють президента. Вони не просто саботують його останнє розпорядження про декдбізацію, але роблять усе, щоб цей процес було зірвано, і він пішов зовсім у протилежному напрямку.

– До речі, а як ви довідалися про ці доноси, адже я думаю, що це абсолютно закрита інформація?

– Ви знаєте, у службах у мене багато друзів серед офіцерів і генералів. Там є чудові люди і блискучі фахівці. Вони знають, що таке совість, до того ж, як показує досвід, совість навесні, особливо перед президентськими виборами, загострюється.

– І який же Ви бачите вихід з цієї ситуації? Ліквідація спецслужб?

– Так ви що?! Я саме з пієтетом ставлюся до цієї сфери діяльності. Багато разів писав у своїх статтях про те, що чим сильніша в країні розвідка, тим більше можна заощадити на армії.

А чим сильніша контррозвідка, тим більше можна заробити на промислових і наукових ноу-хау й інноваціях. Я вже не кажу про те, що в умовах антитерористичної боротьби ця сфера здобуває унікальну важливість для національної безпеки.

Я просто за те, щоб служби займалися своїми безпосередніми справами, а не заробляли гроші переказом політичних пліток, насмиканих з чужих e-mailів і телефонних розмов. Тим більше, зараз, повторюю, їм є чим займатися.

От тільки-но, наприклад, у мене були колеги з Угорщини, які створюють у місті Сегет міжнародний антитерористичний центр і пропонують об'єднати зусилля з навчання майбутніх офіцерів миротворчих сил найбільш широкому спектру не тільки військових, але і суто гуманітарних питань.

Це і взаємодія миротворців з місцевою муніципальною владою, з місцевими громадами самоврядування, це і релігієзнавство, це і прикладна психологія, і етнопсихологія, з акцентом на технології переговорного процесу. І маса інших напрямків.

Ось де б попрацювати і поспівпрацювати нашим службам. Років 7 назад я їм пропонував концепт подібного міжнародного центру, який ми мріяли створити в Криму. Тоді на це не знайшлося ні можливостей, ні грошей (напевно, всі пішли на прослушку), і от зараз угорці роблять те, що могли б набагато раніше зробити ми.

– Так який же висновок з цього усього випливає?

– Висновок найпростіший. Насамперед, не займатися хе..., вибачте, нісенітницею! Служби повинні служити, але не повинні прислужувати.