Кучма – легалізований диктатор. Він знову серед "хижаків" свободи слова
Понеділок, 3 травня 2004, 17:48
У 2004, свій останній рік на посаді президента, Кучма знову потрапив до списку ворогів преси. Який 3 травня, у Всесвітній день свободи слова, оприлюднюють "Репортери без кордонів".
Список "хижаків", які нападають на свободу слова, у понеділок в одній із паризьких книгарень "Фнак" оприлюднив генсек "Репортерів без кордонів" Робер Менар. Кучма – серед 37 диктаторів, монархів, військових генералів, які об'єднані своєю боротьбою із журналістами.
Бути серед ворогів преси – немов друга професія для Кучми. Він двічі уже потрапляв у рейтинги 10 ненависників демократії, які готував нью-йоркський "Комітет захисту журналістів". У 1999 Кучма був шостий, у 2001 – сьомий. Зараз "Комітет захисту журналістів" більше не займається такими рейтингами диктаторів.
Також Кучма – регулярний учасник списку людей, найбільш небезпечних для свободи слова у світі, у версії французьких "Репортерів без кордонів". Він опинявся у цьому списку в 2001, 2003 і нарешті зараз, у 2004.
Постійна оцінка Кучми як деспота свободи слова його самого вже не дивує. Пам'ятається, в 1999 тоді ще дебютант Кучма обурено обіцяв подати до суду на "Комітет захисту журналістів".
Коли ж у 2001 Кучму знову включили до списку ворогів свободи слова і за версією "Комітету захисту журналістів", і за версією "Репортерів без кордонів", він на питання ЗМІ, як може це прокоментувати, сказав відверто: "Ніяк".
"Я міг би більш детально сказати, але нехай це залишиться на совісті тих, хто це друкує, і хто за цим стоїть", - заявив Кучма у 2001.
Зараз Кучма – вже коронований ворог преси. Його колеги по цьому ремеслу борців із свободою слова все ті ж – ісламські терористи, африканські диктатори, східні комуністичні вожді, Ніязов, Кастро, лауреат ордену "Ярослава Мудрого" Муаммар Каддафі.
Цього року Кучма знаходиться у категорії "авторитарні керівники" разом із Лукашенком і іранським душителем Хоменеї. В той час як Путін – просто "фіктивний демократ".
Повний список із 37 "хижаків" свободи слова, підготовлений "Репортерами без кордонів", виглядає так:
Озброєні угрупування
Озброєні ісламські бойовики (Афганістан, Алжир, Бангладеш, Кашмір, Пакистан, Філіппіни)
Карлос Костано, лідер напіввоєнізованого формування, Колумбія
Ніколас Родрігес Батіста та Мануель Маруланда, лідери партизанських загонів, Колумбія
Комрад Пречанда, маоістський лідер, Непал
ЕТА, терористична організація, Іспанія
Спадкові керівникі
Теодоро Об'янг Нгуема, президент, Екваторіальна Гвінея
Г'янендра Шах Дев, король, Непал
Абдулла Ібн аль-Сауд, крон-принц, Саудівська Аравія
Мсваті III, король, Свазиленд
Бахер Аль-Ассад, президент, Сирія
Тауфа ахау Тупоу IV, король, Тонга
Фіктивні демократи
Алтаф Хоссейн Чоудхарі, міністр внутрішніх справ, Бангладеш
Мелес Зенаві, прем'єр-міністр, Ефіопія
Владімір Путін, президент, Росія
Пол Кегаме, президент, Руанда,
Гох Чок Тонг, прем'єр-міністр, Сингапур
Зіне ель-Абідін Бен Алі, президент, Туніс
Авторитарні керівники
Александр Лукашенко, Білорус, президент
Іссаяс Афеворкі, Ерітрея, президент
Аль Хаменей, керівник Ісламської республіки Іран
Нурсултан Назарбаєв, президент, Казахстан
Леонід Кучма, президент, Україна
Іслам Карімов, президент, Узбекистан
Військові керівники
Тан Шве, глава уряду, Бірма
Хамтай Сіфандон, президент, Лаос
Первез Мушарраф, президент, Пакистан,
Хілмі Озкок, керівник підрозділів збройних сил, Турчеччина
Диктатори
Ху Джинтао, президент, Китай
Кім Чен Ір, генеральний секретар корейської робітничої партії, Північна Корея
Сапармурат Ніязов, президент, Туркменістан
Нонг Дук Манх, перший секретар Комуністичної партії В'єтнаму
Динозаври
Фідель Кастро, президент державної ради та ради міністрів, Куба
Муаммар Каддафі, глава держави і лідер революції, Лівія
Муамоон Абдул Гайоом, президент, Мальдиви
Гнассінгбе Ейадема, президент, Того
Роберт Мугабе, президент, Зімбабве
Крім участі фото Кучми в галереї ворогів свободи слова, у цьогорічному звіті "Репортерів без кордонів" Україні присвячено статтю в розділі "Європа". (Її переклад наводиться нижче.)
Мас-медіа під контролем
Ситуація зі свободою слова в Україні викликає занепокоєння. З наближенням президентських виборів 2004, які можуть стати небезпечним часом для незалежних журналістів, президент Леонід Кучма і його оточення контролюють найвпливовіші медіа в країні.
Число фізичних нападів щодо журналістів збільшувалися по всій країні тривожними темпами протягом року. У 2003 щонайменше 11 журналістів зазнали агресії після того, як почали розслідувати корупційні справи місцевих представників влади або розкритикували у своїх статтях місцевих політиків. Двоє журналістів загинули за досить дивних обставин, але немає доказів, що йдеться про убивство.
Непокараними, як і раніше, залишаються убивці Георгія Гонгадзе, політичного журналіста, який очолював інтернет-видання "Українська правда". Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року, а 2 листопада було знайдене його обезголовлене тіло. Ця смерть набула політичного значення після оприлюднення записів, що начебто були зроблені в кабінеті президента Кучми, які вказували на причетність вищих державних посадовців до зникнення журналіста.
Розслідування, яке протягом років ішло неефективно і з серйозними помилками, восени 2003 вилилося в арешт Олексія Пукача, який раніше очолював відділ стеження Міністерства внутрішніх справ. Це був перший високопосадовець, арештований у справі.
Однак уже за тиждень генпрокурор Святослав Піскун, який оголосив у вересні, що розслідування загибелі журналіста знаходиться у фінальній стадії, був звільнений президентом Кучмою.
Смерть Ігоря Александрова, генерального директора телекомпанії "ТОР" (Слов'янськ, Донецька область), який загинув 7 липня 2001, також залишається непокараною.
У 2003 році медіа знову зазнавали різноманітних проблем. Місцеві податкові адміністрації підсилили перевірки рахунків мас-медіа, критичних щодо влади. В перспективі президентських виборів, запланованих на 30 жовтня 2004, парламентський комітет зі свободи слова закликав уряд заборонити фінансові перевірки ЗМІ з 1 січня до 30 жовтня 2004.
В країні, де більшість медіа, зокрема телевізійні канали, радіо та інформагентства контролюються близькими президента Кучми або олігархами, виборча кампанія може перетворитися на період високого ризику для незалежних журналістів.
Протягом 2003 року в Україні 2 журналісти вбиті, 14 зазнали нападів, 4 журналістам погрожували.
Повністю звіт "Репортерів без кордонів" доступний на сайті організації
Список "хижаків", які нападають на свободу слова, у понеділок в одній із паризьких книгарень "Фнак" оприлюднив генсек "Репортерів без кордонів" Робер Менар. Кучма – серед 37 диктаторів, монархів, військових генералів, які об'єднані своєю боротьбою із журналістами.
Бути серед ворогів преси – немов друга професія для Кучми. Він двічі уже потрапляв у рейтинги 10 ненависників демократії, які готував нью-йоркський "Комітет захисту журналістів". У 1999 Кучма був шостий, у 2001 – сьомий. Зараз "Комітет захисту журналістів" більше не займається такими рейтингами диктаторів.
Також Кучма – регулярний учасник списку людей, найбільш небезпечних для свободи слова у світі, у версії французьких "Репортерів без кордонів". Він опинявся у цьому списку в 2001, 2003 і нарешті зараз, у 2004.
Постійна оцінка Кучми як деспота свободи слова його самого вже не дивує. Пам'ятається, в 1999 тоді ще дебютант Кучма обурено обіцяв подати до суду на "Комітет захисту журналістів".
Коли ж у 2001 Кучму знову включили до списку ворогів свободи слова і за версією "Комітету захисту журналістів", і за версією "Репортерів без кордонів", він на питання ЗМІ, як може це прокоментувати, сказав відверто: "Ніяк".
"Я міг би більш детально сказати, але нехай це залишиться на совісті тих, хто це друкує, і хто за цим стоїть", - заявив Кучма у 2001.
Зараз Кучма – вже коронований ворог преси. Його колеги по цьому ремеслу борців із свободою слова все ті ж – ісламські терористи, африканські диктатори, східні комуністичні вожді, Ніязов, Кастро, лауреат ордену "Ярослава Мудрого" Муаммар Каддафі.
Цього року Кучма знаходиться у категорії "авторитарні керівники" разом із Лукашенком і іранським душителем Хоменеї. В той час як Путін – просто "фіктивний демократ".
Повний список із 37 "хижаків" свободи слова, підготовлений "Репортерами без кордонів", виглядає так:
Озброєні угрупування
Озброєні ісламські бойовики (Афганістан, Алжир, Бангладеш, Кашмір, Пакистан, Філіппіни)
Карлос Костано, лідер напіввоєнізованого формування, Колумбія
Ніколас Родрігес Батіста та Мануель Маруланда, лідери партизанських загонів, Колумбія
Комрад Пречанда, маоістський лідер, Непал
ЕТА, терористична організація, Іспанія
Спадкові керівникі
Теодоро Об'янг Нгуема, президент, Екваторіальна Гвінея
Г'янендра Шах Дев, король, Непал
Абдулла Ібн аль-Сауд, крон-принц, Саудівська Аравія
Мсваті III, король, Свазиленд
Бахер Аль-Ассад, президент, Сирія
Тауфа ахау Тупоу IV, король, Тонга
Фіктивні демократи
Алтаф Хоссейн Чоудхарі, міністр внутрішніх справ, Бангладеш
Мелес Зенаві, прем'єр-міністр, Ефіопія
Владімір Путін, президент, Росія
Пол Кегаме, президент, Руанда,
Гох Чок Тонг, прем'єр-міністр, Сингапур
Зіне ель-Абідін Бен Алі, президент, Туніс
Авторитарні керівники
Александр Лукашенко, Білорус, президент
Іссаяс Афеворкі, Ерітрея, президент
Аль Хаменей, керівник Ісламської республіки Іран
Нурсултан Назарбаєв, президент, Казахстан
Леонід Кучма, президент, Україна
Іслам Карімов, президент, Узбекистан
Військові керівники
Тан Шве, глава уряду, Бірма
Хамтай Сіфандон, президент, Лаос
Первез Мушарраф, президент, Пакистан,
Хілмі Озкок, керівник підрозділів збройних сил, Турчеччина
Диктатори
Ху Джинтао, президент, Китай
Кім Чен Ір, генеральний секретар корейської робітничої партії, Північна Корея
Сапармурат Ніязов, президент, Туркменістан
Нонг Дук Манх, перший секретар Комуністичної партії В'єтнаму
Динозаври
Фідель Кастро, президент державної ради та ради міністрів, Куба
Муаммар Каддафі, глава держави і лідер революції, Лівія
Муамоон Абдул Гайоом, президент, Мальдиви
Гнассінгбе Ейадема, президент, Того
Роберт Мугабе, президент, Зімбабве
Крім участі фото Кучми в галереї ворогів свободи слова, у цьогорічному звіті "Репортерів без кордонів" Україні присвячено статтю в розділі "Європа". (Її переклад наводиться нижче.)
Мас-медіа під контролем
Ситуація зі свободою слова в Україні викликає занепокоєння. З наближенням президентських виборів 2004, які можуть стати небезпечним часом для незалежних журналістів, президент Леонід Кучма і його оточення контролюють найвпливовіші медіа в країні.
 |
Непокараними, як і раніше, залишаються убивці Георгія Гонгадзе, політичного журналіста, який очолював інтернет-видання "Українська правда". Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року, а 2 листопада було знайдене його обезголовлене тіло. Ця смерть набула політичного значення після оприлюднення записів, що начебто були зроблені в кабінеті президента Кучми, які вказували на причетність вищих державних посадовців до зникнення журналіста.
Розслідування, яке протягом років ішло неефективно і з серйозними помилками, восени 2003 вилилося в арешт Олексія Пукача, який раніше очолював відділ стеження Міністерства внутрішніх справ. Це був перший високопосадовець, арештований у справі.
Однак уже за тиждень генпрокурор Святослав Піскун, який оголосив у вересні, що розслідування загибелі журналіста знаходиться у фінальній стадії, був звільнений президентом Кучмою.
Смерть Ігоря Александрова, генерального директора телекомпанії "ТОР" (Слов'янськ, Донецька область), який загинув 7 липня 2001, також залишається непокараною.
У 2003 році медіа знову зазнавали різноманітних проблем. Місцеві податкові адміністрації підсилили перевірки рахунків мас-медіа, критичних щодо влади. В перспективі президентських виборів, запланованих на 30 жовтня 2004, парламентський комітет зі свободи слова закликав уряд заборонити фінансові перевірки ЗМІ з 1 січня до 30 жовтня 2004.
В країні, де більшість медіа, зокрема телевізійні канали, радіо та інформагентства контролюються близькими президента Кучми або олігархами, виборча кампанія може перетворитися на період високого ризику для незалежних журналістів.
Протягом 2003 року в Україні 2 журналісти вбиті, 14 зазнали нападів, 4 журналістам погрожували.
Повністю звіт "Репортерів без кордонів" доступний на сайті організації
