Продано! або Система без спецефектів

Після ухвалення бюджетних змін, від всіх фракцій опозиції можна було навіть з трибуни ВР почути дві взаємовиключні думки: а). це є її, опозиції, перемога і б). це є цинічне пограбування владою свого народу.

Пояснення: перемога опозиції у тім, що вона своїми акціями примусила уряд "засвітити" хоча б 8 млрд. грн. Цинізм уряду – що він "віддав" лише 8 млрд., а має ще 10-15 у "заначці", і взагалі видатки цього бюджету – не такі соціальні, як про них говорить уряд.

Питання: навіщо за поправки до бюджету в першому читанні проголосувало 413 депутатів, себто вся опозиція також? І чи цинізм влади входить в "пакет" з опозиційною перемогою, якщо більшовики ухвалили цей же документ у цілому, але без опозиції? Ну, майже без опозиції. Але документ той самий...

"І перемогу від поразки ти сам не маєш відрізнять..."

Насправді в той час, як десь за найпотаємнішими лаштунками парламентських кабінетів протягом минулого тижня продовжували обговорювати конституційну реформу, Верховна Рада досить таки плідно попрацювала над створенням майбутньої системи власності, а відтак і влади.

Перш за все, через ухвалення змін до бюджету-2004 було легалізовано монопольно-олігархічну систему життєдіяльності великого капіталу.

Систему, в якій "дрібнобуржуазна правонаціоналістична" та ліва опозиція відіграють допоміжну, але стабільно-необхідну роль. Не таку, як досі, роль "найбільшого зла", коли в суто політичній грі лівими або правими лякали виборця задля перемоги "центру".

Ні, нині голоси опозиції фактично "кришують" здобутки великого капіталу через створення відповідних законів, легалізують їх, не кажучи вже, що за ту саму платню ще й просто надають необхідні для схвалення рішення голоси. Це тоді, коли самі олігархи надто втягнуті у внутрішні розборки і час від часу "втрачають" свою більшість...

Власне, а що такого особливого сталося минулого тижня? Невже це так уже відрізняється від попередніх ситуативних або й постійних альянсів влади та того чи іншого крил опозиції?

Направду, ні. Просто здавалося, що всьому є межа, і ніби момент протистояння настав такий вже гострий...Виявляється, навпаки, гарні гешефти саме в таких гострих ситуаціях і укладаються...

Формально через бюджетні зміни легалізовано лише приватизацію "Криворіжсталі", виручку від якої одразу і занесли до доходної частини бюджету, й зі смаком розподілили в частині видатків. І хоча деякі оптимісти вважають, що в разі, якби через судові процеси акт приватизації комбінату був скасований, то в уряду все одно вистачило б прихованої "заначки", аби повернути гроші, - але насправді важливо в усій цій історії не це.

Важливим виявилось "опрацювання" схеми, за якою "відмиваються" вже не гроші як такі або модель незаконного продажу конкретного об'єкту.

Досконало проведено операцію купівлі-продажу гарантій на майбутнє, такого собі "страхового полісу" для олігархів, які хоч і не збираються здавати владу, але, за всіма правилами, хочуть мінімізувати ризики.

Так от парламент, включно з опозицією, дав їм таку можливість.

Звісно, ключову роль тут зіграла саме опозиція, бо досі нібито вона й становила ризики для олігархів на поствиборчий період, а відтак – саме від її здатності управляти цими "активами" залежав результат оборудки.

413 голосів за перше читання бюджетних змін – це не данина передвиборчому популізмові (мовляв, як можна було не голосувати за підвищення зарплат та пенсій), це використання популізму для відпрацювання бездоганної системи перекачування капіталів, грошових потоків, власності і влади.

Хоча знайдуться і інші пояснення:, мовляв, схваливши закон про бюджетні зміни лише в першому читанні, опозиція сподівалася ще добряче поторгуватися за ті ж соціальні видатки напередодні другого, остаточного схвалення. Можливо, поторгуватися й у межах паралельного конституційного процесу. Але цей план був зірваний через порушення процедури головуючим Литвином.

Можливо, процедурно так усе й було. Але тоді опозиції тим більше треба визнати поразку і шукати її причини, а не знаходити привід для урочистих заяв.

Але для справедливості можу додати від себе: коли Литвин виправив процедурну "помилку", виявилося, що більшість, яка кілька днів поспіль тішила опозицію відсутністю достатньої кількості голосів, саме в цей момент виявилася досить мобілізованою.

Бо якраз завершились її власні внутрішні торги (фракції Гавриша – за право називати нового голову ДПА "своїм"), і досить було лише невеличкої допомоги з боку СПУ (яка зі свого боку встигла попіаритися на безрезультатному протистоянні приватизації "Криворіжсталі" донесхочу), щоб бюджетні новації стали законом.

Чому опозиція в особі "НУ" та БЮТ не хоче визнати свою поразку в бюджетному "бліц-крігу"? Невже лише тому, що потрібні хоч малі, але перемоги? Ну, для виборців?

А може, тут усе складніше?

Договірний матч, або Купи собі олігарха

Можливо, перемога в тім, що – майже непомітно для широкого загалу через гучну кампанію "спротиву", - опозиція відкупилася від олігархів за простою формулою: вам – власність, нам – влада?

Ющенко давно оголосив олігархам, що після президентських виборів переділу власності не відбудеться. Довіряючи йому, кожен олігарх отримав стимул саме до виборів захопити побільше власності.

І "Криворіжсталь" – попри галас навколо – благополучно "маякнула": от приблизно в такому ж дусі можна "додерибанити" і всю решту стратегічних коштовних об"єктів.

Але чи винна тут опозиція? А дійсно, до чого тут "провина"? Може, це, навпаки, здобуток. Як на чий смак.

В усякому разі, для справжнього протиборства з провладною більшістю в опозиції є і завжди з початку 2002 року була одна, але абсолютно безвідмовна зброя, що нею вона давно могла б зруйнувати цю владу, задовго до виборів президента.

А саме – бойкот голосувань. Не блокада трибуни, не акції протесту, а бойкот голосувань. До речі, кілька разів ця зброя використовувалась, і діяла практично ідеально.

Але нею не користаються. Не скористалася й нині. Чому? Так отож...

А вже що опозиція програє, або робить вигляд, що програє, а насправді просто здає "процедурні викрутаси" Литвину чи іноді Мартинюку – то це взагалі неприхований "договірний матч".

І механізм працює ідеально: влада тисне, опозиція волає, а закони ухвалюються та ухвалюються. Цей тиждень був особливо урожайним.

Щоправда, законів ані про амністію капіталів, ані про їхню легалізацію наразі не ухвалили, картинно пояснюючи це небажанням надавати індульгенцію кримінальникам напередодні виборів. Браво. На надто помітні "компроміси" йти не час...Доречі, саме тут опозиція, слідкуючи за своїми руками і кнопками, а не за конкурентами, в яких також для кучмівської амністії не вистачило голосів, - досягла результату без проблем.

Натомість зробили набагато більш ефективний хід у новій системі координат: значно полегшили приватизацію державних часток в акціонерних товариствах підприємств групи "Е", це – най-най стратегічніших... І теж – практично за кілька хвилин закон був ухвалений у цілому, на цей раз, щоправда, під головуванням А.Мартинюка.

Опозиціонери не голосували, Боже збав. Але й на трибуну чомусь не кидалися, блокувати й не намагалися. Тож перший віце-спікер дозволив це зробити більшовикам, до яких на цей раз долучилися незалежні "центристи" та майже всі позафракційні...

А в цей час експерти з приватизації вже нагадують, що Чечетов, якого два тижні поспіль як могла, гудила опозиція, але так нічого йому за "Криворіжсталь" і не зробила, - так от, цей пан Чечетов назвав кілька дат початку конкурсів найбільших українських об'єктів.

І експертам залишається тільки додати, що одразу по завершенні п'ятої сесії ВР розпочнеться приватизаційний бум. Мабуть, вже не треба експертів, аби здогадатися, що цей бум має завершитися до 31 жовтня...

Отже, створено всі умови, аби в тім числі і тіньові капітали мали змогу швиденько перетекти через приватизаційні конкурси до бюджету, а там – до передвиборчих "соціальних" програм кандидата від влади.

При цьому, принаймні теоретично, має максимально скоротитися кількість розпорошеного по холдингах державного майна, що досі знаходилося в управлінні тих самих олігархів.

Можливо, тут і треба шукати позитив, коли сама власність перестає прикриватися державною "тінню", а переходить під відповідальність приватного власника? А одночасно знищується підґрунтя для відтворення суто української моделі олігархії, що паратизує на управлінських холдингах? І ми навіть здогадуємось, про кого конкретно йдеться...

Можливо, але тоді про це треба було б так відверто й сказати прибічникам ліберальної економіки. Особливо якщо вони знають, як в разі отримання державної влади в свої руки будуватимуть стосунки з олігархами-власниками і наповнюватимуть бюджет.

Схоже, принаймні попередні уявлення про це майбутнє життя є в теперішньої опозиції, оскільки, як відомо, на приватизаційно-бюджетному процесі активне творення засад майбутнього не зупинилося.

Зокрема, ми вже знаємо, що на нас чекає й нове податкове життя: знов-таки, саме зараз парламент, на цей раз у відкритому виконанні більшості та "НУ", почав реформу податку на додану вартість.

Кажуть, гарний буде закон, на відміну від діючого криміналізованого: і ставка там буде нижча, і механізм відшкодування автоматичний. Це, зрозуміло, для тих експортерів, які щойно отримали, чи от-от доотримають повне володіння підприємствами експортної галузі.

А про повну ліквідацію ПДВ як податку шкідливого - так чомусь одразу й забули...

Економічна епопея продовжувалась в парламенті рівно тиждень, і було там багато ще чого, про що нам потім розкажуть фахівці.

Наразі можна твердити, що якісь маніпуляції активно розпочинаються в галузі створення ринку земель: з одного боку, ВР подовжила мораторій на продаж до 2010 року, з іншого боку, знов-таки в першому читанні ухвалила закон про ринок землі...

Відмінити мораторій – це як повернути назад мажоритарний виборчий закон – 300 голосів не потрібно. Та, врешті, є ж вето Кучми...Тож питання про продаж землі – коли й на користь якому покупцеві...

Відтак, без будь-яких конституційних змін, а в межах діючої системи влади, - остаточний поштовх до утвердження олігархічно-кланового капіталізму фактично відбувся.

І оскільки зроблено все безпосередньо в парламенті, де процес ішов, як по маслу, –то зойки "Грабують!" не захоплюють своєю щирістю.

На цьому тлі натхненні промови лідерів опозиції про потребу припинити бандитизм та розкрадання, з одночасними постійними консультаціями з владою щодо конституційної реформи – доводиться розглядати як переговори про легалізацію на політичному рівні вже фактично утвореної "нової" економічної системи.

Відмінність ситуації теперішньої від тої, що спостерігалася буквально кілька тижнів тому, наступна: раніше саме наслідки конституційної реформи мали визначити, як піде далі розвиток економічної моделі в країні. Нині з економічною моделлю все майже зрозуміло, а реформа, навпаки, або прикрасить її, чи ні.

"Олігархічна революція" проти... конституційної реформи

З конституційними проектами, попри тривалі переговори, ситуація ще гірша, ніж із бюджетом: проекти, схоже, надійдуть до депутатів навіть не зранку в день голосування, а буквально перед натисканням кнопок. Принаймні, якщо дивитися на темпи переговорного процесу в робочій групі та конституційній комісії.

До речі, спікер Литвин якось обмовився, що постанова про процедуру розгляду конституційних змін цього разу має бути затверджена ще до попереднього ухвалення реформи, аби запобігти рімейку 24 грудня та 3 лютого.

Але наразі схоже, що або він сам висловлює подібні прекраснодушні ідеї лише задля підтримання власного іміджу, або на його думку, як і раніше, в "конституційній коаліції" мало хто зважає.

Та, чесно кажучи, скидається на те, що і процедура, і тексти як такі вже ролі в заключному акті конституційної комедії не відіграють. Вчергове обіцяна комбінація з двох проектів вказує на доведення процесу до повного абсурду.

Дискусія точиться навколо того, хто кого більше зазомбує.

Фішка поточного моменту в цьому сенсі - аби за реформу в будь-якій редакції проголосувала "Наша Україна". Якщо колись ця потреба диктувалася нестачею голосів у більшості, то нині, схоже, сама ця нестача створюється, аби було місце "подвигові" Ющенка. Як сказав Кучма – аби лідер "НУ" не відчував потім себе "гробарем" реформи... Турботливий наш гарант!

А схоже, все ще простіше: треба примусити Ющенка визнати можливість своєї поразки у виборах. Один дотик до кнопки одного "нашоукраїнця" при ухваленні реформи, хоч би й у першому читанні, – і світ, а головно – стійкий "нашоукраїнський" електорат дізнається, що Ющенко не вірить у власну перемогу.

Але знову питання: звідки взялися ці підозри й сподівання, що "НУ" таки може піти на такий крок?

Висловлю своє особисте здивування: не розумію, чому протягом останнього часу Ющенко та його команда виправдовуються щодо небажання брати участь у конституційній афері. Ну очевидно ж, що не для виборців, які самі реформу не розуміють і зневажають.

Невже потрібні виправдання перед СПУ, що порушені якісь меморандуми, для підписання яких, м'яко кажучи, було застосовано досить примітивні пастки. Особливо із славнозвісним виступом Ющенка й Мороза в ефірі програми Погребинського...

Чи Ющенко дійсно так залежить від участі чи неучасті Мороза в президентських перегонах? Але якщо це справжня залежність, а відтак – слабкість, то хіба допоможе торг за реформу?

Можливо, Ющенко має якісь інші зобов'язання щодо реформи, але перед іншими суб'єктами процесу? Наприклад, перед тими самими олігархами, від яких він ніби "відкупився" прихованим сприянням остаточному дерибану держмайна?

Але в межах подібної уявної угоди реформа якраз і зайва. Тим більше, що сприяли "олігархічній революції" через приватизаційний бум не лише "НУ"...

Одне слово, реальна позиція "Нашої України" не відома.

Натомість набагато відоміші стають об"єктивні передумови фіналу конституційної пригоди.

В зв'язку із завершенням протягом ближчого часу формування остаточної економічної моделі в Україні, де перевагу отримають клани з максимальним обсягом приватної власності і буде скорочений вплив кланів з "управлінсько-адміністративним" капіталом, - помітно змінюватиметься й об'єктивна роль виконавчої влади: податки, квоти, тарифи та пільги залишаться головним знаряддям формування та розподілу майбутніх бюджетів. Це – сфера діяльності фіскальних та силових структур.

При цьому виконання навіть умовних соціальних програм за допомогою проїдання коштів від приватизації – на бюджеті 2004 і завершиться.

Цікаво, що й за цих об'єктивних обставин Порошенко від імені "НУ" пообіцяв, що за президента Ющенка бюджет одразу зросте щонайменше вдвічі. Очевидно, це за рахунок припинення крадіжок саме з бюджету та зростання обсягу податків навіть за умови скорочення їхніх ставок.

Але щоб виконати ці обіцянки навіть у разі виграшу на виборах, Ющенкові треба мати "свій" уряд, який при цьому не входив би в конфлікт з олігархами-власниками.

Чи потрібно для цього (для чистоти теорії відкинувши всі можливі інтриги) Ющенкові провести конституційну реформу? Якщо він хоче не мати свого уряду – так. Якщо хоче мати свій уряд - ні в якому разі.

За будь-яких конституційних повноважень володарі великих капіталів та власності прагнутимуть лише скорочувати бюджет. Це – закон капіталізму, і вже де-де він не матиме виключень, так це у нас. Навіть заради Ющенка.

Тому без "добровільно-примусових" способів урядування президентові Ющенку не обійтися. Треба мати свій уряд і весь обсяг повноважень.

Якщо повноваження можна зберегти, відкинувши конституційну реформу, то свій уряд в цьому складі ВР Ющенко може отримати виключно через залучення двох олігархічних груп, які, зокрема, отримали "Криворіжсталь" сумнівним шляхом. Звісно, "Криворіжсталь" тут лише найяскравіший приклад, про решту годі й говорити.

Зі свого боку, підтримавши ющенкового прем"єра і сприяючи наповненню бюджетів ближчих років, вони гарантуватимуть себе не лише від експропріації, а й від зростання радикального лівого руху, який в цих умовах міг би докорінно змінити ситуацію в парламенті вже в 2006 році.

Навпаки, воюючи з Ющенком і заваливши його спроби створити правий уряд після виборів президента, - вони створять всі умови якнайшвидшого посилення "червоної загрози" і ту кризу, яка не дозволить навіть вигідно перепродати щойно отриману власність. Та й взагалі, треба думати, світова кон"юнктура не завжди буде такою прихильною до українських олігархів, як про це розповідає теперішня провладна пропаганда.

Втім, чергова "олігархічна революція" підклала зайвих "мін" і в "ситуативну" співпрацю лівих з олігархами-власниками та їхньою більшістю.

Надаючи змогу теперішній парламентській більшості зберігати свій уряд і після президентських виборів, та ще й вкладаючи цьому олігархічному урядові додаткові повноваження, - ліві фактично остаточно зрікаються своїх ідеологічних та політекономічних засад.

Адже абсолютно зрозуміло, що після передвиборчого соціального подарунку громадянам, ця суто буржуазна, як любить повторювати комуніст Саломатін, більшість всі наступні роки лише продовжуватиме скорочувати соціальні видатки. Вона робила це й досі, але тепер робитиме це за класичною марксистською теорією й практикою.

Інша річ, що в такий спосіб вона знову сприятиме зростанню протестного електорату. Але не лівого. Бо саме ліві сили стануть, в разі проведення реформи, співучасниками урядування класичних "акул капіталізму". В результаті КПУ та СПУ навіть на вибори 2006 року не отримають дивідендів від "своєї" реформи.

До речі, Медведчук з Кучмою, плануючи її, і не збиралися підсилити лівих. Так, хіба що квоти їм видати в наступний склад ВР.

І в цьому сенсі "олігархічна революція" нічого не змінила. Хоча якщо й нині, після всіх перипетій реформи ліві готові передати всі свої прерогативи захисту інтересів знедолених – більшовикам, то коли раптом до 2006 року проти КПУ і СПУ будуть застосовані небачені досі репресії – чи пошкодує їхній електорат за втратою таких захисників?

Фінал "Кучми-3" чи "Кучма вмер"-2?

Досі я свідомо уникала згадувати інтриги навколо реформи, пов'язані зі спецефектами проекту "Кучма-3". Але поява публікації в "Індепендент" щодо нібито матеріалів розслідування справи Гонгадзе, наданих співробітниками ГПУ, викликало певні питання.

Ризикуючи дуже сильно помилитися, зокрема щодо можливих справжніх подвигів слідчих, які працювали в справі Гонгадзе, і на цей випадок заздалегідь вибачившись, все ж висловлю суто суб'єктивні враження.

Ні, не беруся міркувати, хто й як міг спрямувати до британського видання матеріали офіційного українського слідства, та ще й переконати видання в тім, що це не фальшивка, і в разі чого – саме судовий процес між виданням та Україною по з'ясуванню, чи це не брехня, допоміг би легалізувати слідство проти Кучми навіть на міжнародному рівні.

Не візьмуся аналізувати й ознаки в українському політикумі. Наприклад, якщо тепер подивитися на відставку Кравченка – то виходить, що схоже на правду. А якщо подивитися на Литвина – то зовсім навпаки: людина прекрасно почувається...Ні, це дослідження для інших знавців.

Можу лише припустити, що публікація – з усіма її сенсаційними наслідками – має на меті покласти край будь-якому шансу Кучми висунутись на третій термін. Що з цього приводу кричатиме Банкова – особливого значення не має. Цікавіше, що скаже ГПУ.

Але, пригадуючи історію із "смертю Кучми" напередодні першого "туру" конституційної реформи, коли перспектива його фізичного зникнення мала зняти перестороги для проведення реформи, а коли і це не допомогло, Кучма хутко ожив та знов почав президентську кампанію, - не можу не провести паралель із теперішнім випадком.

Публікація в "Індепендент" ставить крапку в проекті "Кучма-3"? І знову напередодні реформи, щоб не так лячно комусь було голосувати? А потім із"ясується, що і це – блеф?

Крапку в історії Кучми міг би поставити справжній імпічмент, але сама чергова ініціатива Омельченка мене, нажаль, також не переконує. Треба почекати голосування з імпічменту в парламенті – до голосування з реформи, звісно ж...

P.S. А ще мені спободалося, як Путін похвалився, ніби саме його спецслужби зпровокували Буша на війну в Іраку...Он як непросто все в цьому глобальному світі...