Індіанці Чіапос, рух Запатіста та уроки для України
Середа, 14 липня 2004, 12:32
Українська політична ситуація бродіння "антиолігархічного перевороту" (реферуючи до думки Володимира Литвина) спонукає звертатись до досвіду та можливих аналогів розвитку подій в авторитарних країнах.
Одначе специфіка української "незакінченої" революції, формування нинішнього кланово-корпоративного політичного порядку, а також побутова нормалізація повсякденного буття в "сірій зоні" Кучмостану більше нагадують обставини латиноамериканських чи середньоазійських режимів, аніж сучасний розвиток сусідніх Європейських країн.
Тому досвід деяких цих країн, зокрема, Мексики, може бути вельми показовим для стратегій реальних політичних змін в Україні. Для української сучасної ситуації корисними є, зокрема, історія повстання мексиканських індіанців провінції Чіапас та рух Запатіста, який розгорнувся в Мексиці в середині 1990-х років.
Мексиканський серіал для українського спостерігача: частина I
Історія мексиканської повстання досить показова для розвитку успішної демократичної кампанії епохи Інтернету. Ось її основні сюжети:
На початку 1990-х років мексиканський уряд зробив ряд радикальних кроків з лібералізації економіки країни з метою підготувати вступ Мексики до північноамериканської угоди про режим вільної торгівлі з США та Канадою.
Одначе в 1994 році, певною мірою як реакція на нову неоліберальну політику уряду, в одній з найбідніших індіанських провінцій країни – Чіапас - спалахнуло повстання під проводом одного з маловідомих на той час політичних угрупувань, що звалося Запатіста.
Повстанці виступали проти політики дискримінації та практики виключення корінних народів з активного політичного та економічного життя країни та висували політичні вимоги розширення своїх прав та свобод.
Мексиканський уряд надіслав в провінцію Чіапас військові формування, аби придушити повстання. Одначе швидка мобілізація незалежних громадських організацій та правозахисних груп спочатку в Мексиці та США, а згодом і в інших країнах на підтримку в цілому справедливих вимог Запатіста змусили уряд Мексики утриматись від застосування військової сили проти повстанців та вести з ними мирні переговори.
Всесвітній Інтернет-ресурс підтримки Запатіста згодом набув майже глобального масштабу представництва правозахисних громадських організацій з США, Австралії, Італії, Канади, Нідерландів, Ірландії та багатьох інших країн.
Такі обставини розгортання міжнародної коаліції на підтримку руху Запатіста як наближеність Мексики до США з їх потужною мережею міжнародних громадських організацій, а також нові комунікаційні можливості Інтернету, через який лідери повстання поширювали свої декларації, програми та проводили консультації з коаліцією підтримки, сприяли успіху та ефективності мексиканської кампанії.
Уряд сів за стіл переговорів з повстанцями. Рух за права мексиканських індіанців став важливою складовою розвитку мексиканського громадянського суспільства.
Аналізуючи позитивні уроки ефективної коаліції місцевого мексиканського руху Запатіста та міжнародних організацій громадянського суспільства, можна окреслити декілька компонентів її успіху, корисних для українських перспектив:
- вдале координування руху Запатіста із зусиллями на його підтримку мексиканського та міжнародного громадянського суспільства;
- ефективне використання передових комунікаційних технологій, зокрема, Інтернету у формуванні міжнародної коаліції підтримки;
- стратегічний успіх ідеологічного керівництва Запатіста у формулюванні програми руху, яка не обмежувалась боротьбою Чіапас за свої права на місцевому рівні, а набула значення програми відстоювання прав корінних народів в процесах розвитку глобальної ринкової економіки та підняла глобальні проблеми сталого розвитку;
- вдале сполучення підтримки мексиканської діаспори та зацікавленості сусідніх США в мирному переговорному процесі обговорень програмних вимог Запатіста та мексиканського уряду.
Одною з важливих умов успіху міжнародної кампанії захисту прав корінного народу Мексики була також певна чутливість мексиканського уряду до зовнішнього тиску з боку демократичних держав, насамперед США та міжнародних громадських організацій, щодо мирного вирішення внутрішніх політичних проблем.
Отже, наскільки корисний цей мексиканський досвід для України?
Продовження мексиканського серіалу: частина II
Звичайно, будь-який демократичний досвід однієї країни не може бути автоматично відтворений в іншій. Одначе деякі закономірності та характеристики мексиканського суспільного розвитку середини 1990-х є подібними до сучасних українських реалій, а саме:
1) Український політичний режим з відсутністю верховенства права, системною корупцією, кланової організацією влади та практикою утиску політичних прав та свобод громадян подібний до мексиканського авторираризму 1990-х років;
2) Подібно до знедолених індіанців Чіапос, більшість населення України є соціально-економічно знедоленим та перебуває в маргінальному стані виключеності з різних форм активної політичної участі;
3) Україна є важливим геополітичним форпостом розвитку демократії на схід (як і Мексика у відношенні до латиноамериканського материка - на південь);
4) В Україні, як і в Мексиці того часу, формується громадянське суспільство, розвивається Інтернет, а отже - альтернативні сфери публічної політики, розвивається практика міжнародних демократичних коаліцій за політичні зміни;
5) Українська діаспора є політично активною та демократично налаштованою.
Одначе в Україні існують і суттєві відмінності в порівнянні з мексиканським досвідом успішного політичного тиску "знизу" і "ззовні", які можуть поставити під сумнів успіх політичних перетворень в країні:
1) Українське громадянське суспільство розвивається переважно у формі професійно-спеціалізованих організацій та груп – йому бракує масового руху "знизу", подібного до руху Запатіста;
2) Україна, з причини свого іншого сусідства, на відміну від Мексики все більше засмоктується у політичне гравітаційне поле Росії;
3) На відміну від Мексики, в Україні бракує популярних публічних лідерів громадянського суспільства. Менеджери-професіонали від демократичної політики в Україні, на жаль, не мають такої харизми та авторитету, як, скажімо, один з керівників Запатіста команданто Маркос. За великим рахунком, українські активісти громадянського суспільства навіть невідомі широкому суспільному загалу;
4) На відміну від Мексики в Україні ефективно не спрацьовує фактор зовнішньої мотивації режиму – схоже, українські можновладці свідомо підкреслюють свої "незалежність" від попередніх прагнень до європейської інтеграції, НАТО та членства в Світовій організації торгівлі.
А тому, на відміну від мексиканського, українській уряд начебто не є особливо вразливим щодо погроз міжнародної ізоляції або сумнівів у реалістичності євроінтеграційних планів. Політична іракська індульгенція та демонстративне зближення з Росією як традиційна українська гра в "геополітичний шантаж" перед Заходом – досить вагомі аргументи сталості режиму.
Отже, які висновки та уроки з мексиканського досвіду українське та міжнародне громадянське суспільство можуть для себе зробити?
Завершення мексиканського серіалу: уроки для України
1) Перший і головний урок - в українській ситуації, навіть при пристойних шансах перемоги демократичного кандидата у президентських виборах, недостатньо покладатись лише на професійних або партійних, навіть демократично налаштованих, політиків. До того ж, Україна – не Словаччина і не Грузія, де "вершкове" політичне лобіювання призвело до зміни політичних режимів.
Сьогоднішній український рух a la Запатіста може сконцентруватись на формуванні армії добровольців-спостерігачів майбутньої президентської кампанії. Тут явно недостатньо важливих, але поодиноких зусиль професійних демократичних менеджерів, активістів громадянського суспільства та іноземних спостерігачів;
2) Є нагальна потреба у формуванні коаліції політичного тиску та контролю за справедливістю виборів. Така коаліція за політичні зміни в Україні повинна об’єднати осередки громадянського суспільства, міжнародні громадські організації, українську діаспору та головне - широкий представницький рух "знизу". Простий та зрозумілий для людей лозунг масового руху за політичні зміни - "ДАЙ УКРАЇНІ ШАНС!" - може стати ідеологічною основою консолідації здорових демократичних сил в Україні та за її межами;
3) Громадські політичні активісти мусять стати публічними політиками, набувати громадського авторитету конкретними та відомими масовому "негромадянському суспільству" справами;
4) Роль незалежних ЗМІ та можливості формування альтернативного поля громадської політики глобального масштабу в Інтернет-просторі є надзвичайно важливою. Такі незалежні комунікації можуть і повинні стати ефективними політичними каналами консультацій, формування стратегій, боротьби проти дезінформації та політичного маніпулювання в провладних ЗМІ.
5) Важіль зовнішнього політичного впливу на корумповану українську політичну верхівку повинен бути перенесений з проблем "глобальних українських інтересів" (які, схоже, не є предметом її особливого інтересу) на особисті питання її комфорту, економічного та політичного благополуччя.
Можливість спілкування та подорожей до "вільного світу", навчання своїх дітей в західних університетах та безпека своїх рахунків в закордонних банках сьогодні є реальною зовнішньополітичної мотивацією для більшості українських можновладців.
6) І останнє, перезрілим питанням є формування загальнонаціонального проекту соціального оновлення, який міг би бути запропонований громадськими організаціями суспільству. Такий проект, звичайно, буде перетинатись з деякими партійними програмами, але його смисловим центром можуть стати конкретні пропозиції щодо створення дієвої системи захисту суспільного інтересу та зовнішнього контролю за владою.
Ініціатива у активному формуванні політичного порядку денного – це той компонент, де українська демократія безнадійно відстає від влади, займаючи постійно вимушену позицію коментарів "з приводу".
Як би не намагались нинішні українські можновладці відгородитися від світу у приватизованій ними державі, фактор внутрішнього та зовнішнього демократичного тиску є реальністю для розвитку громадянського суспільства епохи глобалізації та Інтернету.
Конче потрібна міжнародна громадська коаліція національного демократичного руху та міжнародних громадських організацій за політичні зміни в Україні, а також розвиток альтернативного поля та мереж вільної публічної політики, схоже, стають особливо актуальними у сучасний передвиборчий період.
Автор: Віктор Степаненко, соціолог, в.о. заввідділу Інституту соціології НАНУ,
доктор соціології Манчестерського університету
Одначе специфіка української "незакінченої" революції, формування нинішнього кланово-корпоративного політичного порядку, а також побутова нормалізація повсякденного буття в "сірій зоні" Кучмостану більше нагадують обставини латиноамериканських чи середньоазійських режимів, аніж сучасний розвиток сусідніх Європейських країн.
Тому досвід деяких цих країн, зокрема, Мексики, може бути вельми показовим для стратегій реальних політичних змін в Україні. Для української сучасної ситуації корисними є, зокрема, історія повстання мексиканських індіанців провінції Чіапас та рух Запатіста, який розгорнувся в Мексиці в середині 1990-х років.
Мексиканський серіал для українського спостерігача: частина I
Історія мексиканської повстання досить показова для розвитку успішної демократичної кампанії епохи Інтернету. Ось її основні сюжети:
На початку 1990-х років мексиканський уряд зробив ряд радикальних кроків з лібералізації економіки країни з метою підготувати вступ Мексики до північноамериканської угоди про режим вільної торгівлі з США та Канадою.
Одначе в 1994 році, певною мірою як реакція на нову неоліберальну політику уряду, в одній з найбідніших індіанських провінцій країни – Чіапас - спалахнуло повстання під проводом одного з маловідомих на той час політичних угрупувань, що звалося Запатіста.
Повстанці виступали проти політики дискримінації та практики виключення корінних народів з активного політичного та економічного життя країни та висували політичні вимоги розширення своїх прав та свобод.
Мексиканський уряд надіслав в провінцію Чіапас військові формування, аби придушити повстання. Одначе швидка мобілізація незалежних громадських організацій та правозахисних груп спочатку в Мексиці та США, а згодом і в інших країнах на підтримку в цілому справедливих вимог Запатіста змусили уряд Мексики утриматись від застосування військової сили проти повстанців та вести з ними мирні переговори.
Всесвітній Інтернет-ресурс підтримки Запатіста згодом набув майже глобального масштабу представництва правозахисних громадських організацій з США, Австралії, Італії, Канади, Нідерландів, Ірландії та багатьох інших країн.
Такі обставини розгортання міжнародної коаліції на підтримку руху Запатіста як наближеність Мексики до США з їх потужною мережею міжнародних громадських організацій, а також нові комунікаційні можливості Інтернету, через який лідери повстання поширювали свої декларації, програми та проводили консультації з коаліцією підтримки, сприяли успіху та ефективності мексиканської кампанії.
Уряд сів за стіл переговорів з повстанцями. Рух за права мексиканських індіанців став важливою складовою розвитку мексиканського громадянського суспільства.
Аналізуючи позитивні уроки ефективної коаліції місцевого мексиканського руху Запатіста та міжнародних організацій громадянського суспільства, можна окреслити декілька компонентів її успіху, корисних для українських перспектив:
- вдале координування руху Запатіста із зусиллями на його підтримку мексиканського та міжнародного громадянського суспільства;
- ефективне використання передових комунікаційних технологій, зокрема, Інтернету у формуванні міжнародної коаліції підтримки;
- стратегічний успіх ідеологічного керівництва Запатіста у формулюванні програми руху, яка не обмежувалась боротьбою Чіапас за свої права на місцевому рівні, а набула значення програми відстоювання прав корінних народів в процесах розвитку глобальної ринкової економіки та підняла глобальні проблеми сталого розвитку;
- вдале сполучення підтримки мексиканської діаспори та зацікавленості сусідніх США в мирному переговорному процесі обговорень програмних вимог Запатіста та мексиканського уряду.
Одною з важливих умов успіху міжнародної кампанії захисту прав корінного народу Мексики була також певна чутливість мексиканського уряду до зовнішнього тиску з боку демократичних держав, насамперед США та міжнародних громадських організацій, щодо мирного вирішення внутрішніх політичних проблем.
Отже, наскільки корисний цей мексиканський досвід для України?
Продовження мексиканського серіалу: частина II
Звичайно, будь-який демократичний досвід однієї країни не може бути автоматично відтворений в іншій. Одначе деякі закономірності та характеристики мексиканського суспільного розвитку середини 1990-х є подібними до сучасних українських реалій, а саме:
1) Український політичний режим з відсутністю верховенства права, системною корупцією, кланової організацією влади та практикою утиску політичних прав та свобод громадян подібний до мексиканського авторираризму 1990-х років;
2) Подібно до знедолених індіанців Чіапос, більшість населення України є соціально-економічно знедоленим та перебуває в маргінальному стані виключеності з різних форм активної політичної участі;
3) Україна є важливим геополітичним форпостом розвитку демократії на схід (як і Мексика у відношенні до латиноамериканського материка - на південь);
4) В Україні, як і в Мексиці того часу, формується громадянське суспільство, розвивається Інтернет, а отже - альтернативні сфери публічної політики, розвивається практика міжнародних демократичних коаліцій за політичні зміни;
5) Українська діаспора є політично активною та демократично налаштованою.
Одначе в Україні існують і суттєві відмінності в порівнянні з мексиканським досвідом успішного політичного тиску "знизу" і "ззовні", які можуть поставити під сумнів успіх політичних перетворень в країні:
1) Українське громадянське суспільство розвивається переважно у формі професійно-спеціалізованих організацій та груп – йому бракує масового руху "знизу", подібного до руху Запатіста;
2) Україна, з причини свого іншого сусідства, на відміну від Мексики все більше засмоктується у політичне гравітаційне поле Росії;
3) На відміну від Мексики, в Україні бракує популярних публічних лідерів громадянського суспільства. Менеджери-професіонали від демократичної політики в Україні, на жаль, не мають такої харизми та авторитету, як, скажімо, один з керівників Запатіста команданто Маркос. За великим рахунком, українські активісти громадянського суспільства навіть невідомі широкому суспільному загалу;
4) На відміну від Мексики в Україні ефективно не спрацьовує фактор зовнішньої мотивації режиму – схоже, українські можновладці свідомо підкреслюють свої "незалежність" від попередніх прагнень до європейської інтеграції, НАТО та членства в Світовій організації торгівлі.
А тому, на відміну від мексиканського, українській уряд начебто не є особливо вразливим щодо погроз міжнародної ізоляції або сумнівів у реалістичності євроінтеграційних планів. Політична іракська індульгенція та демонстративне зближення з Росією як традиційна українська гра в "геополітичний шантаж" перед Заходом – досить вагомі аргументи сталості режиму.
Отже, які висновки та уроки з мексиканського досвіду українське та міжнародне громадянське суспільство можуть для себе зробити?
Завершення мексиканського серіалу: уроки для України
1) Перший і головний урок - в українській ситуації, навіть при пристойних шансах перемоги демократичного кандидата у президентських виборах, недостатньо покладатись лише на професійних або партійних, навіть демократично налаштованих, політиків. До того ж, Україна – не Словаччина і не Грузія, де "вершкове" політичне лобіювання призвело до зміни політичних режимів.
Сьогоднішній український рух a la Запатіста може сконцентруватись на формуванні армії добровольців-спостерігачів майбутньої президентської кампанії. Тут явно недостатньо важливих, але поодиноких зусиль професійних демократичних менеджерів, активістів громадянського суспільства та іноземних спостерігачів;
2) Є нагальна потреба у формуванні коаліції політичного тиску та контролю за справедливістю виборів. Така коаліція за політичні зміни в Україні повинна об’єднати осередки громадянського суспільства, міжнародні громадські організації, українську діаспору та головне - широкий представницький рух "знизу". Простий та зрозумілий для людей лозунг масового руху за політичні зміни - "ДАЙ УКРАЇНІ ШАНС!" - може стати ідеологічною основою консолідації здорових демократичних сил в Україні та за її межами;
3) Громадські політичні активісти мусять стати публічними політиками, набувати громадського авторитету конкретними та відомими масовому "негромадянському суспільству" справами;
4) Роль незалежних ЗМІ та можливості формування альтернативного поля громадської політики глобального масштабу в Інтернет-просторі є надзвичайно важливою. Такі незалежні комунікації можуть і повинні стати ефективними політичними каналами консультацій, формування стратегій, боротьби проти дезінформації та політичного маніпулювання в провладних ЗМІ.
5) Важіль зовнішнього політичного впливу на корумповану українську політичну верхівку повинен бути перенесений з проблем "глобальних українських інтересів" (які, схоже, не є предметом її особливого інтересу) на особисті питання її комфорту, економічного та політичного благополуччя.
Можливість спілкування та подорожей до "вільного світу", навчання своїх дітей в західних університетах та безпека своїх рахунків в закордонних банках сьогодні є реальною зовнішньополітичної мотивацією для більшості українських можновладців.
6) І останнє, перезрілим питанням є формування загальнонаціонального проекту соціального оновлення, який міг би бути запропонований громадськими організаціями суспільству. Такий проект, звичайно, буде перетинатись з деякими партійними програмами, але його смисловим центром можуть стати конкретні пропозиції щодо створення дієвої системи захисту суспільного інтересу та зовнішнього контролю за владою.
Ініціатива у активному формуванні політичного порядку денного – це той компонент, де українська демократія безнадійно відстає від влади, займаючи постійно вимушену позицію коментарів "з приводу".
Як би не намагались нинішні українські можновладці відгородитися від світу у приватизованій ними державі, фактор внутрішнього та зовнішнього демократичного тиску є реальністю для розвитку громадянського суспільства епохи глобалізації та Інтернету.
Конче потрібна міжнародна громадська коаліція національного демократичного руху та міжнародних громадських організацій за політичні зміни в Україні, а також розвиток альтернативного поля та мереж вільної публічної політики, схоже, стають особливо актуальними у сучасний передвиборчий період.
Автор: Віктор Степаненко, соціолог, в.о. заввідділу Інституту соціології НАНУ,
доктор соціології Манчестерського університету
