Чи чекає на Кучму доля Піночета?
П'ятниця, 27 серпня 2004, 20:54
Питання відповідальності президента Кучми та інших державних посадовців, підозрюваних у злочинах проти українських громадян, зазвичай розглядається у чорно-білих тонах.
Радикальні опозиціонери вимагають суду, а помірковані обіцяють запровадити політичну амністію. Однак і у першому, і у другому випадках поза увагою залишається потреба українського суспільства отримати вичерпну правду про усі невинні смерті, які сталися внаслідок використання державного апарату для політичного переслідування.
Така потреба виникає у будь-якому суспільстві, що переживає кінець авторитаризму. І задовольнити цю потребу не можливо окремим показовим судовим процесом, чи, тим більше, спробами замовчати минуле взагалі.
Для десятків держав світу ефективним механізмом викриття злочинів авторитарних можновладців стала Комісія Правди.
Одним із найбільш успішних прикладів вважається чилійська Національна Комісія Правди та Примирення. Вона була створена демократично обраним президентом держави після завершення авторитарного правління Піночета.
Її метою було розслідувати усі випадки вбивств та зникнення чілійців, скоєних режимом Піночета, а також виявити відповідальних за злочини із політичних причин.
Комісія встановила імена більше тисяч осіб, які піддавалися політичному переслідуванню. В емоційному телезверненні президент Патрісіо Ейлвін оприлюднив результати роботи комісії і від імені держави попросив вибачення в усіх жертв режиму Піночета.
Після публічного каяття, президент Ейлвін надіслав звіт комісії родинам постраждалих від дій держави та призначив для них відшкодування.
За останні тридцять років схожі комісії розслідували злочини проти власних громадян у понад двадцятьох країнах світу, зокрема в Аргентині, Південній Африці, Сальвадорі та Югославії.
Більшість із цих комісій була створена відразу після розпаду авторитарного режиму та перемоги опозиційних сил на демократичних виборах.
Для родин жертв репресій Комісії Правди стали визнанням державою вини. Для громадян цих держав - свідченням готовності нової влади відмовитися від насильницьких методів управління. А для усього світу – ознакою перемоги цінностей лібералізму над антилюдською практикою.
Вимога "Правди!" була й одним із центральних гасел руху громадського протесту в Україні у драматичному 2001 році після вбивства Георгія Гонгадзе.
Через майже чотири роки, українці досі позбавлені правди не лише про цю смерть, але й про десятки інших, що сталися до (Чорновіл, Гетьман) і після неї (Александров, Єфремов, Малєв, Гончаров). У причетності до усіх цих трагедій підозрюються державні посадовці.
Держоргани вже давно перетворилися на інструмент репресій у руках можновладців. Тому, цілком можливо, що кількість осіб, які ставали об'єктом насильницьких дій з боку представників влади, не обмежується лише відомими нам випадками.
Їхнє справжнє число, обставини смерті, а також імена тих, хто використовував свої владні повноваження для переслідування громадян, повинна встановити українська комісія Правди, створена після виборів новим президентом держави.
Це – мінімальне моральне зобов’язання оновленої владної еліти не лише перед близькими безпосередніх жертв режиму Кучми, але й перед українським суспільством загалом.
Зміни влади буде недостатньо, щоб відновити довіру до неї більшості українців. Тих Громадян, які виходили на вулиці під час акцій протесту та голосували за опозицію на минулих парламентських виборів.
Їхню довіру можна відновити лише правдою про злочини останнього десятиліття, та щирими словами каяття.
Очевидно, що утворення комісії Правди в Україні можливе лише у випадку перемоги на майбутніх виборах одного з трьох кандидатів від опозиції.
До цього часу, питання відповідальності правлячої владної еліти зводилося ними або до обіцянки судового процесу над чільними посадовцями (згідно з заявами Мороза та Симоненка), або до готовності надати їм певні гарантії (за пропозицією Ющенка та Тимошенко).
Радикальні обіцянки "суду над Кучмою" лідерів лівих віддають популізмом, враховуючи їхні незначні шанси перемогти. Натомість, позиція Ющенка, який закликає зосередитися на майбутньому та розпочати життя з "чистого аркуша", виглядає, щонайменш, інфантильною як для опозиційного політика з найкращими президентськими перспективами.
Моментом істини для усіх трьох кандидатів стане голосування у Верховній Раді щодо законопроектів про "гарантії президенту України, який припинив свої повноваження".
Прийняття такого закону покликане забезпечити Кучмі імунітет від судового переслідування після відходу. За попередніми заявами, Мороз та Симоненко проголосують принципово "проти", однак не виключено, Ющенко виступить "за".
Головним політичним наслідком такого голосування стане публічна демонстрація єдності у поглядах лідера опозиційних симпатій та його провладних візаві. Не важко уявити, що це надасть новий, цілком реальний привід для лідерів лівих звинуватити колегу у колаборантстві.
Більш того, ігнорування Ющенком питання відповідальності представників чинного режиму за серйозні зловживання владою може позбавити його здатності мобілізувати опозиційних виборців, тобто - перемогти.
Для здобуття перемоги йому потрібно запропонувати суспільству розумний компроміс. Таким компромісом і в Україні і може стати комісія Правди, яка дозволила цивілізовано розійтися зі своїм минулим багатьом інших понівеченим авторитаризмом державам.
Шлях до демократії вони пройшли не через забуття минулого, а через його визнання.
Комісія Правди хоча й наділена значно меншими повноваженнями ніж судові органи, її вплив та значення для держави можуть бути незрівнянно вагомішим.
Адже завдання комісії Правди – не тільки розслідувати конкретні випадки політичного переслідування, а й пояснити суспільству як і чому вони взагалі стали можливими. Тому, робота таких комісій зосереджувалася не на встановленні вини окремих осіб, а на ширшому аналізі періоду систематичного зловживання владою, його наслідків для суспільства та громадян.
Водночас, комісія повинна мати право називати імена тих, хто був безпосередньо причетний до створення та функціонування репресивної політсистеми.
Термін роботи комісії Правди складає в середньому один рік. Вона найчастіше створюється указом президента, а до її складу входять представники як різних політичних сил, так і відомі громадські активісти, правозахисники та науковці.
Більшість держав, в яких працювали комісії Правди, надали амністію усім підозрюваним у зловживанні владою посадовцям попереднього режиму (виключення становила Аргентина, в якій декілька генералів таки опинилися перед судом).
У Південній Африці така амністія надавалася усім, хто щиросердно зізнається у причетності до злочинів режиму апартеїду. Водночас, вони піддавалися іншим санкціям, зокрема забороні займати державні посади чи моральному остракізму.
Тому, якщо Ющенко вирішить гарантувати безпеку Кучмі та його оточенню, він зобов’язаний дати відповідь і суспільству - переслідування за які злочини так бояться чинні посадовці? Адже окрім формальної амністії з боку держави необхідно отримати і моральне прощення з боку суспільства та жертв режиму. А це вимагає викриття правди про злочини.
Ініціатива створення комісії Правди повинна допомогти і в об’єднанні опозиції, розколотих особистими амбіціями, конфліктом навколо "політичної реформи" чи зовнішньополітичної орієнтації.
Відновити альянс можна лише зосереджуючись на базових програмних засадах опозиції, а не обмежуючись співпрацею щодо технічних моментів, як то демократичність проведення виборів.
Публічне зобов’язання створити комісію Правди у разі перемоги вимагатиме від опозиції політичної сміливості, зрілості та усвідомлення власної історичної відповідальності перед суспільством.
Воно стане символом того, що жодний крок держави, спрямований на обмеження прав громадян, більше не залишиться похованим у Таращанському лісі.
А фраза, яку батько Віктора Ющенка бачив щодня у концентраційному таборі в Освенцимі, вперше набуде для українців своєї первинної форми: "І пізнаєте правду – а правда вас вільними зробить!"
P.S. У четвер Верховний суд Чилі зняв недоторканність з колишнього диктатора Августо Піночета. Тепер 88-річному генералу можуть висунути звинувачення у злочинах проти людства, які були скоєні після кривавого перевороту у 1973 році.
Верховний Суд цієї держави ухвалив таке рішеня згідно з запитом судді, який веде слідство у справі походження приватних, незадекларованих рахунків Августо Піночета.
Як повідомляє радіо "Свобода", такі рахунки виявила у червні цього року у респектабельному американському банку – "Рігс-банк" комісія сенату США по боротьбі з тероризмом.
За даними розслідування з 1994 по 2002 роки колишній чилійський диктатор провів декілька таємних банківських операцій на суму від 4 до 8 мільйонів доларів США. Якраз походження цих грошей і намагається з'ясувати слідство.
У зв'язку зі зняттям з Августо Піночета недоторканності у родин, які потерпіли від його диктатури, з'являється можливість порушити кримінальну справу проти диктатора за злочини проти людства. За різними даними у Чилі за час правління Піночета з 1973 по 1990 рік безвісті зникло чи загинуло близько трьох тисяч осіб.
Найближчими днями слідчі органи Чилі мають намір офіційно допитати Піночета у зв'язку з обставинами смерті відомого співака та композитора Віктора Хари і ще 17-тьох осіб, які утримувались на відомому "Стадіоні Чилі". Цей стадіон у Сантьяго перетворили у концтабір після перевороту 11 вересня 1973 року.
Через чотири дні після перевороту тіло співака, з 44 вогнестрільними пораненнями та відрубаними долонями охоронці викинули перед входом до "Стадіону Чилі".
Автор: Сергій Куделя – магістр політології, один з авторів листа українських студентів до президента Кучми з вимогою відставки у грудні 2000 року та ініціатор акції "Реквієм-2002: Обличчям до Правди"
Читайте також:
– законопроект "Про правові, соціальні та інші гарантії Президенту України, який припинив виконання своїх повноважень" (№5721 від 30.06.2004, внесений народними депутатами Бичковим, Бондарчуком та Пустовойтенком);
– законопроект "Про гарантії Президенту України, який припинив виконання своїх повноважень" (№5721-1 від 06.08.2004, внесений народними депутатами Нощенком та Шаровим.
Радикальні опозиціонери вимагають суду, а помірковані обіцяють запровадити політичну амністію. Однак і у першому, і у другому випадках поза увагою залишається потреба українського суспільства отримати вичерпну правду про усі невинні смерті, які сталися внаслідок використання державного апарату для політичного переслідування.
Така потреба виникає у будь-якому суспільстві, що переживає кінець авторитаризму. І задовольнити цю потребу не можливо окремим показовим судовим процесом, чи, тим більше, спробами замовчати минуле взагалі.
Для десятків держав світу ефективним механізмом викриття злочинів авторитарних можновладців стала Комісія Правди.
Одним із найбільш успішних прикладів вважається чилійська Національна Комісія Правди та Примирення. Вона була створена демократично обраним президентом держави після завершення авторитарного правління Піночета.
Її метою було розслідувати усі випадки вбивств та зникнення чілійців, скоєних режимом Піночета, а також виявити відповідальних за злочини із політичних причин.
Комісія встановила імена більше тисяч осіб, які піддавалися політичному переслідуванню. В емоційному телезверненні президент Патрісіо Ейлвін оприлюднив результати роботи комісії і від імені держави попросив вибачення в усіх жертв режиму Піночета.
Після публічного каяття, президент Ейлвін надіслав звіт комісії родинам постраждалих від дій держави та призначив для них відшкодування.
За останні тридцять років схожі комісії розслідували злочини проти власних громадян у понад двадцятьох країнах світу, зокрема в Аргентині, Південній Африці, Сальвадорі та Югославії.
Більшість із цих комісій була створена відразу після розпаду авторитарного режиму та перемоги опозиційних сил на демократичних виборах.
Для родин жертв репресій Комісії Правди стали визнанням державою вини. Для громадян цих держав - свідченням готовності нової влади відмовитися від насильницьких методів управління. А для усього світу – ознакою перемоги цінностей лібералізму над антилюдською практикою.
Вимога "Правди!" була й одним із центральних гасел руху громадського протесту в Україні у драматичному 2001 році після вбивства Георгія Гонгадзе.
Через майже чотири роки, українці досі позбавлені правди не лише про цю смерть, але й про десятки інших, що сталися до (Чорновіл, Гетьман) і після неї (Александров, Єфремов, Малєв, Гончаров). У причетності до усіх цих трагедій підозрюються державні посадовці.
Держоргани вже давно перетворилися на інструмент репресій у руках можновладців. Тому, цілком можливо, що кількість осіб, які ставали об'єктом насильницьких дій з боку представників влади, не обмежується лише відомими нам випадками.
Їхнє справжнє число, обставини смерті, а також імена тих, хто використовував свої владні повноваження для переслідування громадян, повинна встановити українська комісія Правди, створена після виборів новим президентом держави.
Це – мінімальне моральне зобов’язання оновленої владної еліти не лише перед близькими безпосередніх жертв режиму Кучми, але й перед українським суспільством загалом.
Зміни влади буде недостатньо, щоб відновити довіру до неї більшості українців. Тих Громадян, які виходили на вулиці під час акцій протесту та голосували за опозицію на минулих парламентських виборів.
Їхню довіру можна відновити лише правдою про злочини останнього десятиліття, та щирими словами каяття.
Очевидно, що утворення комісії Правди в Україні можливе лише у випадку перемоги на майбутніх виборах одного з трьох кандидатів від опозиції.
До цього часу, питання відповідальності правлячої владної еліти зводилося ними або до обіцянки судового процесу над чільними посадовцями (згідно з заявами Мороза та Симоненка), або до готовності надати їм певні гарантії (за пропозицією Ющенка та Тимошенко).
Радикальні обіцянки "суду над Кучмою" лідерів лівих віддають популізмом, враховуючи їхні незначні шанси перемогти. Натомість, позиція Ющенка, який закликає зосередитися на майбутньому та розпочати життя з "чистого аркуша", виглядає, щонайменш, інфантильною як для опозиційного політика з найкращими президентськими перспективами.
Моментом істини для усіх трьох кандидатів стане голосування у Верховній Раді щодо законопроектів про "гарантії президенту України, який припинив свої повноваження".
Прийняття такого закону покликане забезпечити Кучмі імунітет від судового переслідування після відходу. За попередніми заявами, Мороз та Симоненко проголосують принципово "проти", однак не виключено, Ющенко виступить "за".
Головним політичним наслідком такого голосування стане публічна демонстрація єдності у поглядах лідера опозиційних симпатій та його провладних візаві. Не важко уявити, що це надасть новий, цілком реальний привід для лідерів лівих звинуватити колегу у колаборантстві.
Більш того, ігнорування Ющенком питання відповідальності представників чинного режиму за серйозні зловживання владою може позбавити його здатності мобілізувати опозиційних виборців, тобто - перемогти.
Для здобуття перемоги йому потрібно запропонувати суспільству розумний компроміс. Таким компромісом і в Україні і може стати комісія Правди, яка дозволила цивілізовано розійтися зі своїм минулим багатьом інших понівеченим авторитаризмом державам.
Шлях до демократії вони пройшли не через забуття минулого, а через його визнання.
Комісія Правди хоча й наділена значно меншими повноваженнями ніж судові органи, її вплив та значення для держави можуть бути незрівнянно вагомішим.
Адже завдання комісії Правди – не тільки розслідувати конкретні випадки політичного переслідування, а й пояснити суспільству як і чому вони взагалі стали можливими. Тому, робота таких комісій зосереджувалася не на встановленні вини окремих осіб, а на ширшому аналізі періоду систематичного зловживання владою, його наслідків для суспільства та громадян.
Водночас, комісія повинна мати право називати імена тих, хто був безпосередньо причетний до створення та функціонування репресивної політсистеми.
Термін роботи комісії Правди складає в середньому один рік. Вона найчастіше створюється указом президента, а до її складу входять представники як різних політичних сил, так і відомі громадські активісти, правозахисники та науковці.
Більшість держав, в яких працювали комісії Правди, надали амністію усім підозрюваним у зловживанні владою посадовцям попереднього режиму (виключення становила Аргентина, в якій декілька генералів таки опинилися перед судом).
У Південній Африці така амністія надавалася усім, хто щиросердно зізнається у причетності до злочинів режиму апартеїду. Водночас, вони піддавалися іншим санкціям, зокрема забороні займати державні посади чи моральному остракізму.
Тому, якщо Ющенко вирішить гарантувати безпеку Кучмі та його оточенню, він зобов’язаний дати відповідь і суспільству - переслідування за які злочини так бояться чинні посадовці? Адже окрім формальної амністії з боку держави необхідно отримати і моральне прощення з боку суспільства та жертв режиму. А це вимагає викриття правди про злочини.
Ініціатива створення комісії Правди повинна допомогти і в об’єднанні опозиції, розколотих особистими амбіціями, конфліктом навколо "політичної реформи" чи зовнішньополітичної орієнтації.
Відновити альянс можна лише зосереджуючись на базових програмних засадах опозиції, а не обмежуючись співпрацею щодо технічних моментів, як то демократичність проведення виборів.
Публічне зобов’язання створити комісію Правди у разі перемоги вимагатиме від опозиції політичної сміливості, зрілості та усвідомлення власної історичної відповідальності перед суспільством.
Воно стане символом того, що жодний крок держави, спрямований на обмеження прав громадян, більше не залишиться похованим у Таращанському лісі.
А фраза, яку батько Віктора Ющенка бачив щодня у концентраційному таборі в Освенцимі, вперше набуде для українців своєї первинної форми: "І пізнаєте правду – а правда вас вільними зробить!"
P.S. У четвер Верховний суд Чилі зняв недоторканність з колишнього диктатора Августо Піночета. Тепер 88-річному генералу можуть висунути звинувачення у злочинах проти людства, які були скоєні після кривавого перевороту у 1973 році.
Верховний Суд цієї держави ухвалив таке рішеня згідно з запитом судді, який веде слідство у справі походження приватних, незадекларованих рахунків Августо Піночета.
Як повідомляє радіо "Свобода", такі рахунки виявила у червні цього року у респектабельному американському банку – "Рігс-банк" комісія сенату США по боротьбі з тероризмом.
За даними розслідування з 1994 по 2002 роки колишній чилійський диктатор провів декілька таємних банківських операцій на суму від 4 до 8 мільйонів доларів США. Якраз походження цих грошей і намагається з'ясувати слідство.
У зв'язку зі зняттям з Августо Піночета недоторканності у родин, які потерпіли від його диктатури, з'являється можливість порушити кримінальну справу проти диктатора за злочини проти людства. За різними даними у Чилі за час правління Піночета з 1973 по 1990 рік безвісті зникло чи загинуло близько трьох тисяч осіб.
Найближчими днями слідчі органи Чилі мають намір офіційно допитати Піночета у зв'язку з обставинами смерті відомого співака та композитора Віктора Хари і ще 17-тьох осіб, які утримувались на відомому "Стадіоні Чилі". Цей стадіон у Сантьяго перетворили у концтабір після перевороту 11 вересня 1973 року.
Через чотири дні після перевороту тіло співака, з 44 вогнестрільними пораненнями та відрубаними долонями охоронці викинули перед входом до "Стадіону Чилі".
Автор: Сергій Куделя – магістр політології, один з авторів листа українських студентів до президента Кучми з вимогою відставки у грудні 2000 року та ініціатор акції "Реквієм-2002: Обличчям до Правди"
Читайте також:
– законопроект "Про правові, соціальні та інші гарантії Президенту України, який припинив виконання своїх повноважень" (№5721 від 30.06.2004, внесений народними депутатами Бичковим, Бондарчуком та Пустовойтенком);
– законопроект "Про гарантії Президенту України, який припинив виконання своїх повноважень" (№5721-1 від 06.08.2004, внесений народними депутатами Нощенком та Шаровим.
