Патриарх Филарет: Если Томоса нам не дадут, то это означает, что Москва победила Вселенского патриарха

Четверг, 14 июня 2018, 07:00
Патриарх Филарет: Если Томоса нам не дадут, то это означает, что Москва победила Вселенского патриарха

Церква в Україні – поза політикою. Формально. Насправді ж останні кілька місяців майже вся велика політика в Україні крутиться якраз навколо церковного питання.

На початку квітня президент Петро Порошенко несподівано для багатьох заявив, що в українських православних церков з’явився шанс отримати автокефальний статус. Для цього він надіслав Вселенському патріарху звернення, яке попередньо підтримала Верховна Рада.

Співрозмовники на Банковій запевняють, що зараз Україна як ніколи близька до того, щоб таки отримати Томос на автокефалію з рук Константинополя. Вселенському патріарху, мовляв, дуже набридло, що йому, "першому серед рівних" у православ’ї, Москва постійно намагається довести, що він і не перший, і навіть не рівний.

Чому саме зараз Константинополь став прихильний до ідеї автокефалії Української церкви? Наскільки він серйозний у своїх намірах? На що може піти Москва, щоб не допустити автокефалії для УПЦ? Чи не стане в Україні Церква і держава одним цілим.

Усі ці питання "Українська правда" вирішила поставити предстоятелю Української Православної Церкви Київського патріархату Філарету.

Очолювана ним УПЦ КП має стати основою нової Помісної автокефальної Церкви, а сам Філарет є одним з головних претендентів на місце її глави - Патріарха Київського.

 
Філарет є одним з головних претендентів на місце глави Помісної автокефальної Церкви
всі фото: Ельдар сарахман

– Хто був ініціатором отримання помісного статусу для Української Православної Церкви: влада чи Церква?

– Ініціатором була Церква. Причому ця ініціатива з’явилася ще у липні 1992 року, коли я зустрічався з Вселенським патріархом.

Тоді у зв'язку з утворенням України як держави й постало питання автокефалії. Це рішення було одностайно прийняте на Помісному соборі, на якому були представники всіх українських єпархій, монастирів, навчальних закладів, весь єпископат.

Ми з тим рішенням звернулися до Московського Патріархату, нам сказали, що розглянуть це питання на Помісному соборі Російської Церкви. Але собори скликалися, а українське питання про автокефалію не розглядалося. Навпаки – йшла боротьба проти неї.

Тому ми звернулися до Вселенського патріарха. Він нам різні умови ставив. Об'єднайтесь спочатку з автокефальною Церквою (Українська Автокефальна Православна Церква – УП), з Московським Патріархатом. Ми вели переговори, доходили до того, що готові були скликати (об’єднавчий – УП) собор, але Москва блокувала все.

Тобто боротьба за автокефалію за участі Вселенського патріарха йде уже 25 років. А ось в цьому році президент України Петро Порошенко знову звернувся до Вселенського патріарха. І той сказав, що для Томосу треба звернення єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату, єпископату Автокефальної Церкви і єпископів Московського Патріархату, які хочуть автокефалії.

І таке звернення було надіслане. Вселенський патріарх також просив, щоб до нього звернувся і президент України, і Верховна Рада. Все це виконано.

Тому Вселенський патріарх обіцяв, що він надасть Томос про автокефалію Української Церкви найближчим часом.

– Чому 25 років всі спроби не мали успіху, а саме зараз саме цей Вселенський патріарх став прихильником автокефальної Церкви в Україні?

– Чому Вселенський патріарх тепер вирішив – ви його спитайте, чому він до цього не наважувався, а тепер наважився?

Чому ж президент наш так наполегливо переконував надати Томос? А тому що він побачив, що без єдиної Помісної Православної Церкви не може існувати держави. Бо саме через те, що Церква розділена, і війна у нас іде, і Крим забрали.

Якби в Україні була одна Православна Церква, то Москві не було б на кого тут опертися. А зараз є. Насамперед – на Московський Патріархат, на частину проросійськи налаштованого населення і чиновників. Вони і є підгрунтям для дій Москви. А якби була одна Церква, то цього підгрунтя у Росії просто не було б.

"Московська церква буде невеликою і значного впливу не матиме"

– Якщо ми і отримаємо Томос, в Україні і далі паралельно існуватимуть дві Церкви?

– Якщо ми отримаємо Томос, то Українська Церква буде одна. І не просто одна – а найбільша. Зараз Київський Патріархат порівняно з Московським є більшим удвічі.

Якщо ж до Київського Патріархату ще приєднаються УАПЦ і решта, то ми будемо найбільшими. А залишок Московського Патріархату повинен називатися Російською Православною Церквою в Україні. Правами буде користуватися такими ж, як і Українська Церква, бо закон для всіх церков і релігій в Україні один.

Але це буде порівняно невелика Церква, і впливу вона вже не буде мати.

– Ви знаєте, який внутрішній стан в МП? Скільки там таких людей, хто готові приєднатися до нової церкви, але зараз про це не говорять? Скільки ієрархів УПЦ МП підписали звернення до патріарха Варфоломія?

– Ми знаємо, що підписались біля десяти, проте публічно заявили два.

А чому інші промовчали та скільки їх? Інші бояться. Чого бояться? А якщо не буде Томоса, тоді Москва усіх цих, хто звертався, покарає.

А коли вже буде Томос, коли утвориться єдина Помісна Українська Церква, то боятися вже не буде кого. Вони будуть вільно приєднуватися і ми всі будемо складати одну Українську Православну Церкву.

Так ось тих потенційних, за деякими спостереженнями, приблизно 2/3 Московського Патріархату.

Врахуйте, що на сьогодні Київський Патріархат має підтримку 40–44% населення, а Московський – лише 20–24%. Якщо з цих 24% у єдності з РПЦ залишиться третина, 8% – це буде невелика Церква і значного впливу вона не матиме.

– Але ж зрозуміло, що Москва і РПЦ не залишать це на волю випадку і спробують не допустити Томоса. Який можливий вплив у Москви на Вселенського патріарха та на інші Церкви?

– Це не припущення, а реальність.

Вселенський патріарх утворив комісію з трьох митрополитів, які об'їжджають помісні церкви та інформують про свої наміри. В той же час Москва розсилає по всіх тих самих церквах своїх представників, які агітують голів церков, щоб вони не підтримували Вселенського патріарха.

Крім того, Українська Церква Московського Патріархату не знаю скільки десятків тисяч звернень розсилає по парафіях і єпархіях, щоб вони підписували й надсилали Вселенському патріарху з проханням не надавати Томос. Частина вірян підписує, проте переважна більшість відмовляється.

Москва задіяла всі сили – не тільки по церковній лінії, а й по державній, щоб не допустити надання Томосу.

Але поки що Вселенський патріарх стоїть твердо на своїй позиції.

Чому? Це мої особисті міркування, тому що якщо він і на цей раз Томос не дасть, то це означатиме, що хоч він і Вселенський патріарх, а впливу не має. А Москва, хоч і не перша, але те, що хоче, те і робить в православ'ї.

Так ось, щоб не допустити того, аби Москва фактично керувала всім православ'ям, Вселенський патріарх повинен надати Україні Томос.

Наслідок цього буде такий – утворюється Українська Православна Церква, одна, яка стає якщо не найбільшою, то і не другою в православ'ї.

Тоді Москва не буде мати підстав змагатись з Вселенським патріархом за першість. Бо зараз вона виставляє причину ту, що вона найбільша в православ'ї і найвпливовіша, а тому має бути першою.

А коли вона не буде найвпливовішою, бо буде самостійна Українська Церква, то у неї відпадуть всі підстави змагатися з Константинополем. І наступить мир в православ'ї.

– Але в РПЦ навпаки кажуть, що це викличе глобальний розкол православ'я.

– Це можливо. Але це буде не розкол, а відокремлення Московського Патріархату і ще, може, кілька церков, які підуть за ним. Тобто вони не будуть спілкуватися молитовно з Вселенським патріархом і тими церквами, які підтримали Вселенського патріарха.

– А хіба це не розкол?

– Треба розрізняти розкол і розділення. Розкол – це коли вносяться якісь зміни у  вчення, в канони. Тоді це розкол.

А коли віра православна залишається єдиною, канони залишаються єдиними, то це не розкол. Це можна називати розколом, але це неграмотно.

Нас теж називають розкольниками. А ми не розкольники, ми просто відокремилися від Москви.

– Але одночасно Росія і деякі інші церкви не визнають Критського собору як Вселенського і не визнають його рішень. Виходить, що є підстави для розколу?

– Ні, підстав для розколу немає. Тому що ті рішення, які прийняв собор на Криті, були узгоджені з усіма церквами: з Російською, Грузинською, Антіохійською. З усіма. Тому розбіжності в рішеннях цього Критського собору немає.

– Можна очікувати, що ці церкви не визнають і української автокефалії?

– Можуть, я не виключаю цього. Але це тимчасово. Чому? Тому що розбіжностей у вірі у нас немає. І немає ніяких причин для розділення.

Причина для розділення тільки одна – Москва. Тому що Москва втрачає свою силу. Ось реальна причина. Іншої немає.

– У вас є розуміння, які з помісних церков визнають українську відразу після Томосу?

– Я думаю, всі грецькі церкви визнають, Румунська визнає, а ще – Польська Церква, Чехословацька Церква. Думаю, також визнає й Грузинська. Під сумнівом Антіохійська Церква, яка повністю залежить від Московського Патріархату. І Сербська.

– Сербська вже заявила, що не визнає.

– Вони лише поставлять себе в незручне становище, пішовши проти волі більшості церков.

Якщо з 15 церков три не визнають, то 12 визнають. По кількості єпископів і віруючих це буде більшість. То хто від кого відокремиться?

– До речі, про єдність. Кілька років тому уже була серйозна робота, щоб об'єднати УПЦ КП і УАПЦ. Але в останній момент об'єднання не відбулося. Що тоді сталося і що дає впевненість думати, що тепер ви зможете стати єдиними?

– Тоді Москва вплинула на Автокефальну Церкву, і вона відмовилася від об’єднання.

Але зараз єпископат Київського Патріархату, частина Московського і весь єпископат УАПЦ звернулися про надання Томосу. І Томос буде наданий не одній якійсь церкві, а всім, хто звернувся. А це значить, що ми уже об'єдналися.

– А можливе формальне об'єднання церков до отримання Томосу? Це б посилило позицію України?

– Об’єднання буде після Томосу. Ми повинні будемо провести архиєрейський собор, на якому мають затвердити предстоятеля Української Церкви. Тоді вже він стане главою Церкви і для колишньої Автокефальної Церкви, і для колишнього Московського Патріархату, і для Київського.

Уже не буде розділення, буде одна Українська Православна Церква і один предстоятель.

– Предстоятель буде в чині патріарха? І хто це буде?

– Так (патріарха – УП). І той, хто здібний об'єднати все українське православ'я в одну Церкву – той і буде предстоятелем.

– Питання про патріарха не випадкове. Грецькі церковні ЗМІ, коментуючи візит делегації з Константинополя до Еллади, писали про майбутній обмін грамотами з "митрополитом українським".

– Український народ не прийме рішення про те, що предстоятель буде в сані митрополита. Не прийме цього.

Тому хочуть вони, чи не хочуть, а Українська Церква буде очолюватися патріархом. Тому що був патріарх Мстислав, був патріарх Володимир, тепер я є патріарх.

"Неприродно, щоб українські святині належали російській церкві"

– Процес об'єднання після отримання Томосу має певні складнощі. На одну територію буде по кілька єпископів з теперішніх різних церков. Як цю проблему буде вирішено?

– На перших порах всі залишаться на своїх місцях зі своїми парафіями.

Наприклад, візьмемо Автокефальну Церкву. Митрополит Макарій має у Львівській єпархії 300 парафій, от вони і залишаться з ним, але вже у складі Української Православної Церкви.

 
Всі залишаються на своїх місцях зі своїми парафіями, але в складі єдиної Церкви

Інший митрополит менше має, значить, буде у нього менше. Має дві парафії – буде єпископом двох парафій.

Тобто всі залишаються на своїх місцях зі своїми парафіями, але в складі єдиної Церкви.

А вже з часом все буде вдосконалюватися. Церква сама буде приводити себе до порядку.

– Є ще одне делікатне питання. Московський Патріархат накладав на вас анафему. Якщо буде наданий Томос, то її ж треба буде якось зняти.

– Коли буде надано Томос, то це буде означати, що анафему не визнають.

– Це автоматично?

– Автоматично.

– Після утворення української церкви і об'єднання з частиною Московського патріархату, як бути з трьома лаврами?

– Третя (Святогірська – УП) лавра – це лавра Януковича. Вона лаврою ніколи не була.

Є дві лаври: Києво–Печерська і Почаївська. Кому вони будуть належати? Українській Церкві, бо це українські святині і вони не можуть належати Російській Церкві.

Якщо в Україні буде одна Помісна Православна Церква, а друга буде російська, то неприродно, щоб українські святині належали російській церкві. Неприродно і незаконно.

Тому і Києво–Печерська лавра, і Почаївська лавра в свій час будуть передані Українській Церкві.

– А якщо раптом станеться так, що Томосу не дадуть?

– Якщо Томосу нам не дають, то це означає, що Москва перемогла Вселенського патріарха, і вона є найвпливовішою церквою.

Але, як там не було, Київський Патріархат продовжить зростати. До нас будуть приєднуватися і з Автокефальної Церкви, і з Московського Патріархату, як це відбувається зараз.

А прийде час – нас визнають. Не можуть не визнати одну з найбільших Церков у світі.

"Жіноче священство? Ніколи!"

– Якщо Томос Українській Церкві дадуть, то чи можна сподіватися, що ця Церква матиме якісь демократичні перетворення?

Наприклад, грецькі церкви – більш демократичні. Священики самі обирають єпископів та навіть обговорюють можливість того, щоб жінки могли правити служби. Чи можливо таке і в Українській Церкві?

– По відношенню до жінок – ніколи. Ніколи!

Бо якщо б ми погодились на жіноче священство, то це означає, що ми не православні і ми відмовилися від православ'я. А якщо ми православні, то ми ніколи не допустимо, щоб було жіноче священство.

Читайте также
Що стосується вибору єпископів, то і зараз єпископи не призначаються, а обираються. Так, обираються не єпархією, а Синодом, проте Синод враховує настрої і бажання духовенства і віруючих єпархій.

Наприклад, ми обрали Тернопільським єпископом Нестора. Спочатку Синод не погоджувався, бо Нестору не було і 30 років. Але духовенство тернопільської єпархії хотіло і люди хотіли, щоб їхнім єпископом був саме Нестор. Тому Синод погодився. Були й інші подібні випадки.

– У суспільстві ведуться такі розмови, чи може бути перехід церкви на новоюліанський календар?

– В принципі, це можливо. Переважна більшість православних церков перейшли на цей календар. Тільки 5 православних церков досі цього не зробили. Це Єрусалимська, Російська, Українська, Сербська і Грузинська.

Перехід можливий. Але при яких умовах? Якщо народ буде згідний перейти.

Бо в 20–ті роки ХХ століття переходили на новий календар, на григоріанський, але люди в церкву не приходили. Наприклад, на Різдво 25–го грудня. Свято, а в храмі немає людей.

"У нас повна свобода. Але вона включає у себе і співпрацю"

– У Криму і на окупованих територіях залишились приходи Київського Патріархату. Як вони себе там зараз почувають? Як вони після Томосу будуть залучатися?

– В Криму залишились наші парафії. Є там наш архієрей, архієпископ Климент, який керує цією єпархією. Правда, там священиків небагато.

На Донбасі у нас дві єпархії – Донецька і Луганська. Є і донецький архієпископ Сергій. Є луганський архієрей – єпископ Афанасій.

Священики на окупованих територіях є, але вони служать підпільно. Тому що там прийняли такі закони, які не дозволяють їм служити, якщо вони не визнають "республіки". Хто не визнає – повинні покинути територію.

Але наше духовенство, наша Церква не визнає цих "республік".

– Виходить, що священики Московського Патріархату всі визнають?

– Всі визнають.

– Фактично, нас виганяють з нашої ж землі. На вашу думку, чому взагалі почалась ця неоголошена війна? І які ми маємо зробити уроки, щоб ніколи в майбутньому таке не повторилось?

– Я вже сказав, якби Церква була єдиною, війни не було б. Тому що не було б підстав для підтримки Росії в Україні. Бо Церква була б від Москви відокремлена.

А оскільки є підгрунтя для цього, то тому і йде війна.

Чим в она закінчиться? Нашою перемогою. В це треба твердо вірити. Не мати ніякого сумніву. Тому що правда з нами. А там, де правда, там Бог. А де Бог, там перемога. Завжди.

– Один з головних християнських постулатів – це прощення. А як нам після всього знайти в собі сили і простити того ж самого Віктора Януковича чи Путіна? Нам взагалі треба їх прощати?

– Прощає Бог. Але тих, хто кається в своїх гріхах і злочинах. На хрестах праворуч і ліворуч від Христа були два розбійники. Одного Бог простив, а другого не простив. Чому не простив? Бо не покаявся.

Тому ті, хто покаються, маємо на увазі донецьких сепаратистів, будуть мати прощення. Не покаються – повинні понести покарання.

– Ви постійно кажете "єдина Церква як основа держави" тощо. Але схожа риторика і в Москві – у них там "Царь–Бог–Отечество". Чи не опинимось ми в ситуації, коли і в нас держава і Церква знову стануть одним цілим?

– У нас цього не буде. Немає і не буде.

У нас є співпраця. Але держава не втручається у внутрішнє життя Церкви. Так само як і Церква не втручається у політичні справи держави.

Ви скажете, а як же, ось президент звернувся до Вселенського патріарха, є це втручання чи ні? Не є це втручанням. Бо Церква зверталася до Вселенського патріарха, а президент тільки допомагає.

А чому допомагає? Тому що це потрібно для держави. Щоб держава існувала, треба щоб була одна Церква.

Це турбота про державу, а не втручання у внутрішнє життя Церкви.

Президент не призначає єпископів і не рекомендує нам: "Того висвятіть, чи того". Ми не узгоджуємо з президентом призначення ані єпископів, ані священиків. У нас немає в державі реєстрації духовенства, як було в Радянському Союзі.

Тому у нас повна свобода. Але вона включає в себе і співпрацю.

Держава допомагає церкві, церква допомагає державі. Але свобідно.

У Росії не так – там Церква знаходиться в повній залежності від держави. У нас цього не буде.

– Але скоро ж вибори. Ми знаємо, яка церква зазвичай підтримує одну партію, а яка – іншу. Як ви думаєте, як буде цього разу?

– Сказати, що ми не впливаємо на вибори, не можна. Впливаємо.

Але ми підтримуємо не одну якусь політичну силу, політичну партію, а підтримуємо всі партії, які за Українську державу. А ті, які проти неї, ми їх не підтримуємо.

Агітації за ті чи інші партії не ведемо, бо це вже буде втручання в політичну боротьбу. Ми спостерігаємо.

"В Європі християн багато, але християн лише по назві"

– Ви особисто і Церква підтримали Майдан і євроінтеграцію. Чи змінилася ваша позиція? Чи підтримуєте ви сили, які за євроінтеграцію, чи й ті, які проти неї?

– Я як підтримував з самого початку входження України в Європу, так і підтримую. Тому що Україна була, є і буде європейською державою.

– Але зараз деякі партії, які навіть були на Майдані, починають сумніватися в необхідності цього.

– Справа в тому, що ми живемо в глобалізованому світі і не ми вибираємо, а сам історичний процес такий, що не можна жити в ізоляції. Ви повинні знаходитись в співпраці з іншими державами.

І тому треба вибрати, з якими державами ви хочете співпрацювати – з багатими чи з бідними.

Якщо будете з багатими, то навіть якщо будете останніми, то будете останніми серед багатих. А якщо будете з бідними працювати, то станете ще біднішими.

– Ви вважаєте, що Європа втратила духовні цінності? Про це часто говориться в Росії і не тільки там.

– Втрачає. Тому я в Європі кажу, що ми не тільки хочемо з Європи щось отримати позитивне: технології, демократію, свободу слова і тому подібне. Але ми можемо і Європі дати того, чого вони не мають. А вони не мають духовності. А у нас вона є.

У чому виявляється наша духовність? У тому, що в Україні за роки незалежності побудовано більше 4 тисяч лише православних храмів. Це в умовах бідної держави!

Люди, вважають, що храм потрібніший, ніж нове житло. Це перше.

А друге – нинішній волонтерський рух. Він виник не на пустому місці, а мав під собою духовні основи. Тому і виник.

Так от щодо духовності ми можемо підтримати і підживити Європу.

– Але одночасно багато хто каже, що Україна ризикує втратою своєї духовності і відразу наводять приклади Маршів рівності, який незабаром буде в Києві...

– Ні, не ризикуємо. Тому що у нас гей–паради вже були, навіть двічі. Скільки там було учасників? Сотня чи дві? І то серед них багато іноземців.

А на недавню ходу за сім'ю прийшло 10 тисяч.

– А якщо й туди, й туди прийдуть по 10 тисяч?

– Такого не буде. Тому що немає в Україні Церкви, яка підтримує ці одностатеві шлюби. І не лише Церкви. Ані мусульмани, ані іудеї – ніхто не підтримує.

Український народ не підтримує це.

– В католицькій церкві точиться дискусія, чи може гей бути добрим християнином. Як ви вважаєте?

– Християнином може бути, але християнином по назві. Але в дійсності християнин не повинен цього робити.

Тому в Європі християн багато, але християн лише по назві. А по життю вони далекі від християнства.

А ми хочемо, щоб Церква стимулювала християнське життя.

– Згадався скандал в Запоріжжі щодо відмови відспівування. А от стали б ви відспівувати гея?

– Якщо він хрещений, то відспівував би. Тому що він християнин. Грішник, але християнин.

Церква молиться за всіх – і за тяжких грішників також, щоб Господь їм простив гріхи.

– Як ви думаєте, простить такий гріх?

– Це залежить від Бога.

– Ви в 2012 році, коли був Чемпіонат Європи з футболу, казали, що фанати поводяться неадекватно. Нещодавно в Києві був фінал Ліги чемпіонів, і недалеко від вашої резиденції був табір "Ліверпуля". Вам не заважали?

– Ну, ми вже звикли до цих шумів.

Але як ми дивимося на це. Церква дивиться на це, як на залежність людини від гріха. Це раби гріха. Наприклад, фанати – це духовно уражені люди.

– Вони просто вболівають за команду.

– Ви подивіться на нього. Він несамовитий, кричить, Бог знає що робить. Може розумна людина допускати таке? Не може. А якщо вона допускає, то цією людиною керують інші почуття – гріховні. Вона не може позбавитися від цих гріховних почуттів. А раз не може, то вона стає рабом цих почуттів.

– Хіба не можна, щоб сьогодні він пішов на футбол, а завтра – в Церкву?

– Може, якщо буде спокійно дивитися.

Бо змагання, не футбольні, звичайно, були і в часи святих апостолів. Апостол Павло часто приводив приклади змагання на різних заходах для того, щоб і ми так змагалися в духовному житті. Тобто він ці змагання не відкидав.

Самі змагання не мають нічого поганого, але змагатися треба у доброму. Змагатись у спорті – це змагатись за здоров'я. Це позитивно.

А коли змагання приводить до душевного розстройства, то це вже зло. І це ми не благословляємо.

– А Ви самі дивитесь футбол?

– Ні.

Роман Романюк, Юрій Панченко, УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде