Казки для дорослих
П'ятниця, 2 листопада 2001, 17:06
Сумна комедія "Казкар" буде корисна, насамперед, вільним художникам. У новій картині детально й їдко показані звичаї богеми Нью-Йорка. Режисер "Казкаря" Тод Солонц - ще один патентований єврейський інтелігент в американському кіно. Як і Вуді Аллен, він робить кіно про людей свого кола. Він і зовні нагадує Аллена, тільки ще більш демократичного. Але, незважаючи на схожість, фільми Солонца все-таки інші.
Назву фільму не варто розуміти буквально: ніякого одягнутого в заслинений халат бородатого казкаря ви не побачите. Герої картини - письменники і студенти літературного семінару, документалісти, які знімають кіно про життя, люди сучасних творчих професій, що так чи інакше мають відношення до storytelling, тобто, в буквальному перекладі, - до "розповідання історій". Зі своєю історією експериментує і сам режисер - він розбиває оповідання на дві незалежні частини і показує, як можна маніпулювати документальним матеріалом, творячи з буття казку.
Однак, фантазії Солонца мають зовсім не дитячий сюжет. У першій новелі під назвою "Fiction" (вигадка, вигаданий сюжет) студентка літсемінару спить зі своїм чорношкірим вчителем і кричить в екстазі "Fuck me nigger". Пережитий сексуальний досвід дівчина відтворює в літературному творі, який вголос зачитує на одному із занять того ж семінару.
Друга новела - "Non-Fiction" (справжня історія) - розповідає про зйомки документального фільму. Одну з головних дійових осіб - "Казкаря" грає найпривабливіший зловісний товстун американського кіно - Джон Гудман (John Goodman). За свідченням режисера, це єдиний виконавець, з яким у нього виникають проблеми, правда, виключно при монтажі, коли доводиться викидати відмінні сцени. Гудмана викинути і справді важко, бо він володіє підвищеною вагомістю у самому прямому, тілесному значенні.
Крім сюжету, який лежить на поверхні, друга частина "Казкаря" присвячена особливо близькій Солонцу темі деградації сім'ї. Режисер вважає, що сім'я вироджується: "Люди без апетиту обідають, з тугою ходять на роботу, деякі навіть вбивають себе. Непогано, звичайно, якби кожна дитина мала двох батьків, але чомусь насправді все виходить інакше".
Таке песимістичне висловлювання у вустах Солонца не дивує. Героїні його фільмів - самотні і забиті, а герої - частіше за все - закомплексовані збоченці. Культовим хітом режисера стало "Щастя" - картина, де Солонц досить жорстоко обійшовся зі стандартним набором американських цінностей. Але, незважаючи на несамовитий сюжет, фільм кінчається іронічним хеппі-ендом, що доводить, що "щастя є".
Подібний прийом використовується і у "Казкарі". Хоч у картині Солонц розповідає не про життя, а про життя, що прикидається мистецтвом, він все так само цінить героїв, які здатні посміятися над собою. Навіть якщо катастрофа вже відбулася, треба просто продовжувати жити далі, не впадаючи у трагічний пафос. Якщо ви прокинулися вранці, це вже подарунок - таке глибоке переконання режисера і головне значення його казки.
Назву фільму не варто розуміти буквально: ніякого одягнутого в заслинений халат бородатого казкаря ви не побачите. Герої картини - письменники і студенти літературного семінару, документалісти, які знімають кіно про життя, люди сучасних творчих професій, що так чи інакше мають відношення до storytelling, тобто, в буквальному перекладі, - до "розповідання історій". Зі своєю історією експериментує і сам режисер - він розбиває оповідання на дві незалежні частини і показує, як можна маніпулювати документальним матеріалом, творячи з буття казку.
Однак, фантазії Солонца мають зовсім не дитячий сюжет. У першій новелі під назвою "Fiction" (вигадка, вигаданий сюжет) студентка літсемінару спить зі своїм чорношкірим вчителем і кричить в екстазі "Fuck me nigger". Пережитий сексуальний досвід дівчина відтворює в літературному творі, який вголос зачитує на одному із занять того ж семінару.
Друга новела - "Non-Fiction" (справжня історія) - розповідає про зйомки документального фільму. Одну з головних дійових осіб - "Казкаря" грає найпривабливіший зловісний товстун американського кіно - Джон Гудман (John Goodman). За свідченням режисера, це єдиний виконавець, з яким у нього виникають проблеми, правда, виключно при монтажі, коли доводиться викидати відмінні сцени. Гудмана викинути і справді важко, бо він володіє підвищеною вагомістю у самому прямому, тілесному значенні.
Крім сюжету, який лежить на поверхні, друга частина "Казкаря" присвячена особливо близькій Солонцу темі деградації сім'ї. Режисер вважає, що сім'я вироджується: "Люди без апетиту обідають, з тугою ходять на роботу, деякі навіть вбивають себе. Непогано, звичайно, якби кожна дитина мала двох батьків, але чомусь насправді все виходить інакше".
Таке песимістичне висловлювання у вустах Солонца не дивує. Героїні його фільмів - самотні і забиті, а герої - частіше за все - закомплексовані збоченці. Культовим хітом режисера стало "Щастя" - картина, де Солонц досить жорстоко обійшовся зі стандартним набором американських цінностей. Але, незважаючи на несамовитий сюжет, фільм кінчається іронічним хеппі-ендом, що доводить, що "щастя є".
Подібний прийом використовується і у "Казкарі". Хоч у картині Солонц розповідає не про життя, а про життя, що прикидається мистецтвом, він все так само цінить героїв, які здатні посміятися над собою. Навіть якщо катастрофа вже відбулася, треба просто продовжувати жити далі, не впадаючи у трагічний пафос. Якщо ви прокинулися вранці, це вже подарунок - таке глибоке переконання режисера і головне значення його казки.
