Мильна стаття про мило, або Не відкладаючи у довгий ящик

Що б ми не говорили і що б ми не думали про мильні листи, у голові ми тримаємо колишній - паперово-літературний - досвід, і всяка фігура думки, зрештою, зводиться до аналогії.

Інакше кажучи, мова про те, що електронна словесність внаслідок ряду причин повторює (наслідує - відображає - etc.) паперову, і тут навіть не важливо, що стоїть попереду - віз чи кінь. Суть у загальній тенденції: якщо т.з. "інтелектуальними бестселерами" останнього десятиріччя стали твори на манер "записів і виписок", "передчасних мемуарів", "сентиментальних подорожей" і "скандально-епістолярних романів" між письменниками, це означає лиш те, що у центрі культурного процесу знову, як років двісті тому, постав певний малий суб'єкт з усіма, скажімо так, подальшими особистими стосунками.

Логіка розмови (з усіма її плутаним відступами) зводиться до сакраментальних аналогій, з яких все, власне кажучи, і починалося. Отже, чому все ж так дивно виглядають мильні листи у невластивому їм паперово-літературному контексті?

В одному випадку автори тяжіють саме до традиційної - "немильної" форми, в іншому - кореспонденти, очевидно, дотримуються "мильних" звичок зі всією властивою "милу" телефонною квапливістю і безвідповідальністю висловлювання. Напевно, суть "мильного епістолярію", головним чином, полягає у відсутності неминучої у традиційному ритуалі тимчасової "витримки".

Звичайно, між автром і читачем листа мається на увазі відома часова дистанція, свого часу зведена до життєвої регулярності і літературного факту (".. що то є - очікування поштового дня у селі..." etc.). Повільність пошти (байдуже, кінської чи авіа: революція у швидкостях пересування на поштових звичках позначилася мало, хіба що з'явився телеграф, принісши з собою не більш ніж метафору - "телеграфний стиль") входила у правила гри.

Писання листів саме по собі передбачало наявність часу і відповідних схильностей: адже суть була не у тому, щоб повідомити щось термінове і отримати негайну відповідь. Зовсім навпаки. Значення було у листі як такому, - тут знов-таки термінологічна омонімія, досить характерна, але для ясності скажімо так: ecriture. Тим часом, "мило" саме внаслідок негайної реакції, тобто "викреслювання" часу як умови гри, стало ближчим до телефонної розмови: воно

а) діалогічно - у чистому вигляді, обмін репліками у режимі Re:. "Мильні" монологи свідчать або про недосвідченість юзера-початківця, або про стилізацію, яка переслідує певну "літературну" мету. (Можна - два в одному.)

б) фонетично. Якщо ми простежимо за своїми "мильними" звичками, то виявимо, що часто "пишемо, як говоримо", уникаючи великих букв і орфографічних ускладнень.

Воно, нарешті,

в) ситуативно - все те ж Re:. І, як наслідок, небагатослівно. Розгорнені монологи (обмін монологами), крім всього, що було сказано про них вище, треба думати, все ж виняток, а не правило.

Зазвичай ми поспішаємо відповісти відразу, не відкладаючи у довгий ящик - ось вона, реалізація метафори! - не звертаючись у вічність - без звичайних для паперу міркувань: що написано пером... і т. д. Зрештою, стосунки згодом в онлайн і офлайн різняться принципово.

Те, що в одному випадку береться до уваги, як протяжність і наявність, в іншому - спочатку передбачається як терміновість, спішність і відсутність. Або, навпаки, - в онлайні ми ще не навчилися забувати про час, він неміцний, його можна порахувати, він у будь-який момент може обірватися. Треба встигнути.

Окрема історія зі "смайликами". Чому вони мають місце? Тому що "мило" тяжіє до жесту, як всяка мова, і тому що ми не можемо визначити цей жест відомими у письмовому ритуалі засобами? Адже за деяку кількість сторіч письмової культури люди навчилися зображати на листі безодню емоцій, а у нас на все про все дві дужки з двокрапкою - і начебто досить.

Тому що то була ecriture, а тут яка ніяке, але parole? Якщо і так, а схоже, що так, то виникають проблеми семіотичного характеру. Культура усна і культура письмова різняться, як відомо, саме у плані фіксації чогось. Окрім того, чим ми пишемо і на чому ми пишемо, - важливо, що ми пишемо і як ми це робимо, тобто, що ми вважаємо доречним і гідним бути зафіксованим (втриманим) на листі.

Парадоксальність і жанрова плутанина нинішніх письмових форм онлайну відбувається, можна вважати, від початкової безвідповідальності і неперебірливості, що ріднить мережеві форми з усними. З іншого боку, - лист, він і в Африці (в онлайні) лист, і, отже, диктує свої закони і форми. Тому ми намагаємося чинити зі своїми онлайновими архівами звичним нам офлайновим чином: розбираємо, сортуємо і... архівуємо.

Потім віддаємо до друку, отримуємо деяку проміжну форму і поспішно рефлексуємо над її незвичністю. Здається, було б продуктивніше дещо перевернути логічну схему і пороздумувати саме таки над речами, що не мають, або насилу знаходять аналоги у паперових жанрах. Всіми цими спамами, "конференціями", списками розсилки - тим, що ображає вашу приватність, або як формулював один "паперовий" автор: "Пробачте, що звертаюся під копірку!".

Непорозуміннями, пов'язаними саме з незнаними "кінській пошті" технічними можливостями "мила". Специфікою різних поштових протоколів і тим, що від цього буває. Адресами, нарешті. Адже всі ми, ще не відкриваючи листа, часто за адресою тільки, здатні кваліфікувати його як спам. Можливостей безліч, коротше кажучи.